Словаччина

Словаччина Slovenská republika
Прапор Герб
Гімн: Nad Tatrou sa blýska
Столиця (та найбільше місто)	Братислава
Офіційні мови	Словацька
Державний устрій	Республіка
- Президент	Іван Гашпаровіч
- Прем'єр-міністр	Івета Радічова
Незалежність
- Проголошено	1 січня, 1993
Площа
- Загалом	49,036 км² (123)
Населення
- оцінка 2007 р.	5,431,363 (103)
- перепис 2000 р.	5.414.937
- Густота	111 чол,/км²
ВВП (ПКС)	2004 р., оцінка
- Повний	$78.89 млрд (58)
- На душу населення	16 283 (39)
Валюта	Євро (EUR)
Часовий пояс	CET (UTC+1)
- Літній час	CEST (UTC+2)
Домен інтернету	.sk
Телефонний код	+421

Словацька республіка (словац. Slovenská republika, Slovensko) — країна на сході центральної Європи, межує на півночі з Чеською республікою й Польщею, сході — з Україною й на півдні — з Угорщиною, Австрією. Рельєф: Карпатські гори, включаючи Татри й Бескиди на півночі, прекрасні дубові й букові ліси; долина Дунаю на півдні.

Назва

Назву Словаччина (Slovensko), країни заселеної словаками, почали вживати на початку 19 ст.

• до 1918 р.: Словаччина, словацька околиця (словац. slovenské okolie) в складі Угорського королівства та Австро-Угорської Імперії

• 1918—1939 рр.: Словаччина в складі 1. Чехословацької республіки

• 1939—1945 рр.: більшість території Словаччини входилa в склад тзв. Словацької держави або Першої Словацької республіки (словац. Slovenský štát, Prvá slovenská republika)- сателіту Нацистської Німеччини, який не був продовженням чехословацької державності

• з 1945 р.- Словаччина знов у складі відновленої Чехословацької республіки

• 11 липня 1960 — 28 березня 1990: Словаччина становила собою соціалістичну республіку- Словацьку Соціалістичну Республіку, скорочено: ССР (словац. Slovenská socialistická republika, SSR) у складі федеративної Чехословацької Соціалістичної Республіки, скорочено: ЧССР (словац. Československá socialistická republika, ČSSR);

• 29 березня — 22 квітня 1990: Словацька республіка в складі Чехо-словацької Федеративної Республіки, скорочено: ЧСФР (словац. Česko-slovenská federatívna republika, ČSFR)

• 23 квітня 1990 — 31 грудня 1992: Словацька республіка в складі Чеської та Словацької Федеративної Республіки, скорочено: ЧСФР (словац. Česká a Slovenská Federatívna Republika, ČSFR)

• з 1 січня 1993 — Словацька республіка (словац. Slovenská republika, SR) — незалежна держава, її стисла форма — Словаччина (словац. Slovensko)

Географія

Розташування

Мапа Словаччини.

Словаччина розташована у центрі Східної Європи в південно-західній частині Карпат, у сточищі середнього Дунаю, між Польщею на півночі і Угорщиною на півдні, Чехією (Моравією) на заході і Україною (Закарпаттям) на сході.

Площа Словаччини складає 49 035 км². За цим показником вона посідає 127 місце серед країн світу. Територія держави витягнута з заходу на схід на 428,8 км і з півночі на південь на 77,6 км

• крайній північний пункт — Бабя гора, село Оравська Полгора (49°37′ північної широти, 19°28′ східної довготи)
• крайній південний пункт — Патінце (47°44′ північної широти, 18°17′ східної довготи)
• крайній західний пункт — Загорська Вес (48°23′ північної широти, 16°50′ східної довготи)
• крайній східний пункт — Нова Седлиця (49°05′ північної широти, 22°34′ східної довготи)

Довжина кордону становить 1 652,6 км, причому найдовший кордон з Угорщиною (654,8 км), з Польщею (541,1 км), з Чеською республікою (251,8 км), з Австрією (107,1 км), а найкоротший з Україною (97,8 км).

Рельєф

Гора Крівань, неофіційний символ Словаччини.

Територія Словаччини охоплює частину Західних і окрайки Східних Карпат та Середньо-Дунайської і Потиської низовин, що від них простягаються у північному напрямі широкі долини Вагу, Грону, Горнаду та інших рік; вони і середгірські котловини густо заселені, натомість гірські масиви — слабо, а іноді майже безлюдні. Найбільші гірські масиви становлять Високі Татри і Низькі Татри, найвища точка — гора Герлаховський Штит (2655 м), найнижче положене місце - р. Бодроґ (94 м) Стреда-над-Бодроґом.

Завдяки поперечним долинам і низьким перевалам через Словаччину проходять важливі шляхи з Польщі до Угорщини; натомість повздовжні долини і шляхи (зокрема Ваг- Попрад-Горнад) об'єднують захід, центр і схід Словаччини в цілість. Перехідне географічне положення і невеликі розміри словацької етнічної території (бл. 40 000 км²) спричинили те, що вона не становила окремої держави і входила до складу Угорського королівства або була об'єднана з Чехією (чому сприяло споріднення словаків з чехами).

Історія

Детальніше у статті Історія Словаччини

На початку нової ери Словаччину, заселену доти кельтами, опанували германські квади, у другій половині 2 ст. півд.-зах. її частину — римляни, у 5 — б ст. С. заселили слов'яни. У 9 столітті на території західної і середньої Словаччини виникло Нітрянське князівство з Прівіном на чолі (тоді почалася християнізація Словаччини).

З 870 до поч. 10 ст. Словаччина була разом з Моравією ядром Великоморавської держави, після її упадку — об'єктом боротьби Чехії, Польщі й Угорщини, яка остаточно опанувала Словаччину у другій половині 11 століття

У складі Угорщини Словаччина не являла собою окремої адміністративно-територіяльної одиниці, але була поділена, як уся Угорщина, на комітати. Поступово Словаччина зазнавала зугорщення: в її півд. частині селилися угорці, вищі прошарки населення угорщилися; разом з тим ослабли зв'язки з Чехією, від якої Словаччина була відокремлена державним кордоном. У 12 — 13 вв. на Словаччині виникли сильні нім. острови, які були осередками гірництва і торгівлі. 1526 °C. разом з Угорщиною, увійшла до складу монархії Габсбурґів і з 1540 понад 150 pp. була тереном воєн з турками.

У другій половині 18 ст. під впливом чехів почалося словацьке нац. відродження; з 1840-их pp., завдяки Л. Штурові, витворилася словацька літ. мова (доти нею була чес.). Деякі пільги для словацького руху (зокрема з 1848) були скасовані по перебудові Габсбурзької монархії на дуалістичну Австро-Угорщину; як і на українському Закарпатті, на Словаччині поширено політику угорщення. Зубожілі словацькі селяни масово емігрували за океан, головним чином до США. Тут словацькі еміграційні діячі уклали в Пітсбурзі договір (30. 5. 1918) з чес., що їх очолював Т. Масарик, про створення чехо-словацької держави на федеративних основах. По розпаді Австро-Угорщини, на підставі договору з західними альянтами, чеське військо зайняло па початку 1919 Словаччину. На підставі мирового трактата з Угорщиною в Тріяноні (4. 6. 1920) до складу Словаччини увійшла також частина угорської етнічної території; західну частину українського Закарпаття підпорядковано адміністративному управлінню Словаччини. У новопосталій Чехо-Словаччині чехи не здійснили договору у справі автономії Словаччини, натомість висунуто концепцію однорідного чехо-словацького народу і мови, що стало джерелом чехо-словацького конфлікту.

Сепаратистський рух репрезентувала гол. Словацька Народився Партія з Андрейом Глінкою на чолі. Восени 1938 на Словаччині введено широку автономію, але в результаті Віденського арбітражу (2. 11. 1938) південь Словаччини відійшов Угорщині. 14 березня 1939 року Словаччина проголосила державну незалежність у союзі з Німеччиною; авторитарна влада була в руках Словацької Народної Партії на чолі з президентом Йосифом Тіссо та прем'єр-міністром Войтехом Тукою. Словаччина брала участь як союзник у війні Німеччини з Польщею й СРСР. У серпні 1944 в сер. С., при допомозі радянських військ, вибухнуло повстання проти уряду Тіссо, але його придушило німецьке військо. Навесні 1945 всю Словаччину окупувало радянське військо і вона (у межах до 1938) стала знову складовою частиною Чехо-Словаччини, але вже з деякою автономією. З жовтня 1968 Словаччина стала соціалістичною республікою і становила разом з Чеською соціалістичною республікою — спільну Чехо-Словацьку державу.

Продемократичні демонстрації в Празі й Братиславі в 1989 призвели до створення нових політичних партій, у грудні був створений новий коаліційний уряд, Вацлав Гавел був призначений президентом і був переобраний на багатопартійних виборах в 1990. В 1991 став наростати чеський і словацький сепаратизм. Були виведені радянські війська. В 1992 Гавел пішов у відставку, і було створено дві окремі держави в серпні 1992. У січні 1993 Словацька республіка стала самостійною державою. Увійшла до складу НАТО і ЄС.

Державний устрій

Національна рада Словацької республіки

Словаччина є унітарною державою та парламентарною республікою з досить широкими повноваженнями президента. Згідно з Конституцією Словацької республіки влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову владу.

Законодавчу владу представляє парламент- Національна рада Словацької республіки (словац. Národná rada Slovenskej republiky)- законотворчий орган, в склад якого входить 150 депутатів, котрі обираються на парламентських виборах на 4 роки. Деякі важливі питання громадяни держави вирішують посередництвом референдуму.

Виконавчу владу представляє Уряд Словаччини та президент. Найвищим органом виконавчої влади є Уряд Словаччини, який формується з коаліції в парламенті. На чолі Уряду стоїть Прем'єр-міністр Словаччини (словац. predseda vlády) Івета Радічова, крім того Уряд складає 14 міністрів, з яких один є водночас Перший віце-прем'єр-міністр (словац. 1. podpredseda vlády), а троє- віце-прем'єр-міністри (словац. podpredseda vlády). Президент- глава держави, представляє державу у внутрішніх і зовнішніх відносинах, обирається шляхом загальних і прямих виборів на термін 5 років. У 2009 р. був знову обраний Іван Гашпаровіч.

Судову владу здійснюють органи судової системи держави представлені судами загальної юрисдикції та іншими судами. Найвищим судом загальної юрисдикції є Верховний суд Словацької республіки (словац. Najvyšší súd Slovenskej republiky), на нижчих рівнях окружні суди та крайські суди є організовані на основі адміністративно-територіального поділу та приципу ефективності (не у всіх окружних центрах є окружні суди). До системи судів загальної юрисдикції не входить Конституційний суд, Спеціяльний суд та військові суди.

Адміністративно-територіальний поділ

Детальніше у статті Адміністративний поділ Словаччини

Адміністративно територія Словаччини поділяється на адміністративні одиниці (словац. správne jednotky/celky):

• 8 країв (словац. kraj) та
• 79 округів (словац. okres) (районів)

Крім того Словаччинa поділяється на територіальні самоврядні одиниці (словац. územné samosprávne jednotky):

• 8 самоврядних країв (словац. Samosprávne kraje, Vyššie územné (samosprávne) celky, VU(S)C)- їхні межі збігаються з межами країв
• населені пункти (словац. загальне поняття: obce)- села та міста.

Територія краю- адміністративної одиниці є водночас територіальною самоврядною одиницею — самоврядним краєм і поділяється на населені пункти (села та міста).

• 

  Краї Словаччини

• 

  Округи Словаччини

Економіка

Словаччина — розвинена індустріально-аграрна республіка. Порівняно розвинене багатогалузеве сільське господарство ґрунтується на сучасній матеріально-технічній базі й інфраструктурі.

Переваги економіки: зростання виробництва, особливо в районі Братислави. Ріст іноземних інвестицій, успіх програми приватизації. Експорт у країни ЄС приносить прибуток. Членство в ЄС повинне сприяти подальшій стабілізації. Перспективи для туризму, особливо для гірськолижних курортів у Татрах.

Слабкі сторони: високий зовнішній борг. Через залежність від зовнішньої торгівлі Словаччина чутлива до світової рецесії. Важка промисловість дуже малопродуктивна. Схід країни бідний. Ріст безробіття (в 2004 р. 19 %). Катастрофа т.зв. плану ощадних пірамід в 2002 р.

Згідно з дослідженням німецької Торговельної палати, проведеному в березні 2004, близько половини німецьких інвесторів розглядають Словаччину як краще місце для інвестицій.

Словаччина подолала більшу частину складного переходу від централізованої планової економіки до сучасної ринкової. Уряд країни добився в 2001 році істотного прогресу в макроекономічній стабілізації й структурних реформах. В основному завершена приватизація, банківський сектор майже повністю перебуває в руках іноземців і іноземні інвестиції ростуть. Словацька економіка перевершила очікування ранніх 2000-х,за винятком спаду в експорті.

Див. також: Історія освоєння мінеральних ресурсів Словаччини

Словацько-українські зв'язки

Мають давні традиції. Українці і словаки межують між собою на довжині бл. 100 км на території Пряшівщини, центр якої Пряшів став осередком української культури в Словаччині. За деякими джерелами, словаки — найближчі «генетичні родичі» українців: обидва народи мали подібну соц. структуру, побут, мову і нар. творчість, врешті, їх єднала до 1918 спільна недоля угор. поневолення. Попри це, їхні взаємини були скорше принагідні й обмежені Закарпаттям та, в малій мірі, Галичиною.

Через С. здавна проходили важливі торг. шляхи, які зв'язували Україну з Зах. та Півд. Європою. Уже з середньовіччя на Україну їздили словацькі мандрівні торгівці і ремісники. Значна частина провідного духовенства Закарпаття, з якого пізніше виходили єп. чи проф. богословських шкіл, вчилася у 18. в. у Трнавській богословській семінарії. У Трнаві були надруковані і перші кн. для закарп. українців: «Катехизис» (1698), «Буквар» (1699) та «Краткоє припадков моральних собраніє» (1727).

Цікавий опис своєї подорожі на Україну зробив словак Даниїл Крман, який у 1708 — 09 на доручення семигородського кн. відвідав тут швед. короля Карла XII та зустрічався з І. Мазепою. Під час своїх подорожей на С. побував Г. Сковорода.

Першими словацькими вченими, що почали глибше цікавитися Україною, були Ян Коллар (1793 — 1852) і Павло Шафарик (1795 — 1861); вони утримували безпосередні зв'язки з укр. діячами і мали позитивний вплив на розвиток нац. відродження в Україні. Шафарик одним з перших в Європі виступив на захист самобутности українського народу, його мови і культури. У 40-их pp. 19 ст. укр. поезію почав інтенсивно вивчати Л. Штур. Найвизначнішим представником укр.-словацьких взаємин 19 ст. був Богуш Носак-Незабудов (1818 — 77); йому належить і перший переклад з української мови, опублікований у пресі («Дума про втечу трьох братів з Озова», 1848). Чималу увагу закарп. українцям приділяли також Й. Гурбан, А. Радлінський, П. Келлнер та ін. На Слов'янському Конгресі у Празі словаки підтримали гал. і закарп. українців. 1850 у Пряшеві виникла перша укр. (руська) літ. спілка, чл. якої були і 4 словаки. Із закарп. українців найбільший внесок у словацьку культуру зробив А. Добрянський, один з засновників і перших чл. словацького культ.-осв. товариства «Матиці словацької» (1863). 1876 у ж. «Друг» І. Франко вмістив свій переклад вірша словацького письм. С. Халупки; у кін. 19 ст. в гал. пресі появилося кілька віршів словацьких класиків у перекладі П. Грабовського.

У кін. 19 ст. інтерес словаків до українців зменшився, бо тогочасна словацька інтелігенція стояла на русофільських позиціях. З поч. 20 ст. чех Ф. Вотруба переклав словацькою мовою уривки з творів І. Франка (1914 видав їх окремою кн.), В. Стефаника, Б. Лепкого, Лесі Українки, Б. Грищенка та опублікував кілька ст. про українську мову й літературу. Творчість Т. Шевченка стала відомою на С. у 1911 — 14 завдяки перекладам і ст. Юрая Славіка (псевд. Нересницький), Івана Лаха та Светозара Ваянського. У Галичині тоді появилося кілька ст. про гром. справи С.: В. Гнатюка, І. Франка та С. Томашівського. Одночасно на Пряшівщині погіршилися укр.-словацькі взаємини, бо динаміка словацького нац. відродження виявила чималу експансію щодо слабших українців. У наслідок її деякі укр. елементи, перебуваючи під угор. тиском, воліли словакізацію, ніж втрату слов'янського характеру; це й спричинило словакізацію низки укр. сіл.

Словацький тиск на українців на С. збільшився з 1919, коли до С. включено частину укр. Закарпаття, положену на зах. від р. Уж. Словакізація українців була в програмі Словацької Народної Партії, лідери якої відмовилися від співпраці з укр. політиками Закарпаття (але співпрацювали з угрофілом А. Бродієм), які тому увійшли в зв'язки з чес. політ. партіями, що ставилися позитивно або нейтрально до укр. питання. Культ. словацько-укр. взаємини тоді були мінімальні. Деякі зв'язки існували між С. і Закарп. Україною (у Братиславі діяв Клуб друзів Закарпаття, що видавав ж. «Podkarpatská Revue», вийшло кілька кн. про Закарпаття, переклади творів закарп. письм.), зате ін. укр. землі та їх культура залишалися невідомими для словаків. У той час і Україна не виявляла зацікавлення С.

За Словацької Нар. Респ. (1939 — 44), словацький уряд не толерував виявів укр. нац. руху, а през. Тіссо заявив 1942, що укр.-русинського питання вже нема. На політику словакізації частина укр. населення реаґувала симпатією до СРСР і підтримкою партизанського руху, що в ньому брали участь чимало українців. Під час сов.-нім. війни в Україні були регулярні частини словацької армії (дві дивізії), які, однак, у безпосередніх боях участи не брали. Багато словаків було разом з закарп. українцями у Чехо-словацькому армійському корпусі ген. Л. Свободи, який 1944 у рамках сов. армії брав участь у боях в Україні. 1944 — на початку 1945 на зах. С. була розташована укр. дивізія «Галичина»; територією С. 1945 — 46 проходили частини УПА. Осередком укр. політ. еміграції під час другої світової війни була Братислава, де 1939 тимчасово перебувала евакуйована з Закарпаття Укр. Торг. Академія.

Доля українців на С. значно покращала по 1945, серед ін. і тому, що в компартії Чєхо-Словаччини і Словаччини чималу роль відогравали укр. комуністи. Правда, укр. меншість на С. не здобула територіяльної автономії, але здобула деяку культ. Зокрема радикальний поворот почався у ділянці культ. взаємин — популяризації української культури на С. і словацької в Україні. Від 1947 до 1969 на С. видано понад 100 кн. з укр. літератури у перекладах Ю. Кокавця, М. Крна, П. та М. Лічко, І. Руснака, Р. Скукалка та ряду ін. При Словацькій Академії Наук та Братіславському Університеті працює низка фахівців з української культури (М. Мольнар, М. Неврлі, П. Гапак, Ф. Ґондор, Д. Гараксим, Й. Грозієнчік та ін.), які видали десятки монографій (про творчість Т. Шевченка, І. Франка, з укр. історії тощо). Другим центром словацької україністики є Пряшів — філос. (кафедра української мови і літератури та досл. кабінет україністики) і пед. (кафедра української мови і літератури) фак. університету ім. Шафарика. Досить добре відома на С. й укр. драматургія. На проф. сценах С. були поставлені п'єси і опери І. Котляревського, С. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, І. Франка, Г. Цеглинського, М. Старицького, Ю. Мейтуса, О. Корнійчука, Л. Дмитерка, В. Собка. Ряд з них транслювалися через радіо і телевізію. Велику ролю у справі популяризації української культури на С. відограли гастролі хору ім Верьовки, балету Вірського, Київ. Капелі Бандуристів, Закарп. Народного Хору, Київ. Театру ім. Франка, а також щорічні турне по С. Піддуклянського українського народного Ансамблю та українського народного Театру з Пряшева. На С. влаштовано кілька виставок укр. книжок й образотворчого мистецтва. До взаємного пізнання спричинилися т. зв. «Дні української культури на С.» і «Дні словацької культури в Україні», а також Свято пісні і танцю укр. населення Чехо-Словаччини. Зміцненню словацькр-укр. літ. зв'язків сприяє Філія укр. письм. Спілки словацьких письм., Словацьке Пед. Видавництво, Відділ укр. літератури у Пряшеві (видав понад 250 укр. публікацій).

В наслідок утотожнювання словацької культури з чес. значно відстає справа популяризації словацької культури в Україні. Із 152 кн. чес. і словацьких авторів, виданих в Україні до 1968, є лише 8 словацьких (перший переклад 1951). Щоб заповнити прогалину, відділ укр. літератури Словацького пед. видавництва у Пряшеві у 1959 — 62 видав 15 перекладів з словацького красного письменства, а Культ. Спілка Укр. Трудящих — 6 словацьких п'єс у перекладі на українську мову; ж. «Дукля» (головний редактор Іван Яцканин) систематично містить переклади з сучасної словацької літератури. Однак, жодне з цих видань не доходить на Україну, тому далі видання перекладів було припинене. 1964 у Києві видано антологію «Словацька поезія» з зразками поетичних творів 51 словацького автора у перекладах М. Рильського, Г. Кучера, Б. Тена, А. Малишка, В. Житника, В. Лучука, І. Драча, Д. Павличка, І. Світличного, В. Симоненка та ін.

Попри поглиблення словацько-укр. культ. взаємин, словаки ведуть систематичну словакізацію укр. Пряшівщини — політ., культ. (ліквідація укр. шкіл) чи рел. (1968 призначено адміністратором Пряшівської єпархії словака). Нац. ненависть до українців виявилася гол. за Дубчека (1968 — 69), коли серед словаків лунав заклик, щоб усіх українців Пряшівщини вивезти до УРСР. Див. ще Пряшівщина.

Укр.-словацька боротьба триває і в діяспорі, гол. у США; спроба словакізації виходнів з Пряшівщини під гаслом, що на Пряшівщині більше українців нема і всі гр.-католики є словаками. Для небагатьох закарп. гр.-кат. громад у Канаді Рим призначив єп.-адміністратором словака.

Поза межами Пряшівщини невеликі укр. колонії існують в кількох містах С., гол. у Кошицях (до цього важливого пром. центру іміґрують укр. селяни з Пряшівщини) і Братіславі.

Населення

Національний склад населення Словаччини станом на 31 грудня 2008 року (разом: 5 412 254)

• словаки- 4 616 970 (85,3%)
• угорці- 513 629 (9,49%)
• цигани (роми)- 104 034 (1,92%)
• чехи, моравани та сілезці- 50 696 (0,93%)
• русини- 24 006 (0,44%)
• українці- 11 685 (0,22%)
• німці- 7 684 (0,14%)
• поляки- 4 602 (0,09%)
• росіяни- 1 928 (0,04%)
• iнші- 77 020 (1,42%)

Склад населення за рідною мовою станом на 2001 р.- дані перепису населення (разом- 5 379 455):

• словацька- 4 512 217
• угорська- 572 929
• циганська (ромська)- 99 448
• русинька- 54 907
• чеська- 48 201
• українська- 7 879
• німецька- 6 343
• польська- 2 731
• російська- 1 866
• хорватська- 988
• сербська- 411
• їдіш- 17
• інші- 5 462
• невстановлено- 66 056

Склад населення за приналежністю до релігії:

• римо-католики: 68.9%,
• протестанти (еванєлична церква ауґсбурґсього визнання): 10.8%,
• грекo-католики: 4.1%,
• протестанти (кальвіністи): 2,0%
• православні: 0,9%
• не вважають себе віруючими або не належать до жодної церкви: 13%

Релігії країни

Офіційно визнані церкви та релігійні об'єднання/громади (скорочення: СР- Словацька республіка, С.- Словаччина)

• Римо-католицька церква в СР
• Євангелічна церква ауґсбурґсього визнання в СР (Протестантська церква, т.зв. лютерани)
• Греко-католицька церква в СР
• Реформована християнська церква y С.(Протестантська церква, т.зв. кальвіністи)
• Православна церква в СР
• Релігійне Об'єднання Свідків Єгови в СР
• Євангелічна церква методистська, Словацька область
• Християнські збори в С.
• Новоапостольська церква в СР
• Братська єдність баптистів в СР
• Церква адвентистів сьомого дня, Словацьке об'єднання
• Церква братська в СР
• Центральний Союз єврейських релігійних громад в СР (Іудаїзм)
• Старокатолицька церква в СР
• Церква чехословацька гуситська в С.
• Апостольська церква в С.
• Багайська спілка в СР
• Церква Ісуса Христа святих останніх днів в СР

Мови країни

Словацька (офіційна) 83.9%, Угорська 10.7%, Ромська 1.8%, Українська 1%, Інші 2.6% (2001 перелік)

Засоби масової інформації

Словацьке радіо

На ринку новин працюють інформаційні агентства «ТАСР» (словац. TASR) та «СІТА» (словац. SITA).

Найбільшу частину медіаринку Словаччини займає телебачення. Телеканали поділяються на державні (національні) (словац. verejnoprávne) та приватні. До першої категорії належить Словацьке телебачення (словац. Slovenská televízia, STV), яке має 3 телеканали: «Перший» (словац. Jednotka (STV)), «Другий» (словац. Dvojka (STV)), «Третій» (словац. Trojka (STV)), до приватних належать  — «TВ Маркіза» і «TВ ЙОЙ»- мають найбільшу аудиторію, «TА3» (вимова: Те-А-три, має нагадувати вимову слова Татри), «TВА» (словац. TVA), «Наутік ТВ» (словац. Nautik TV), «МюзікБокс» (словац. MusicBox), «Рінг ТВ» (словац. Ring TV). Частина населення дає перевагу закордонним телеканалам, передусім чеським та угорським.

Радіостанції теж поділяються на державні та приватні. Наюлюбленіші з-поміж приватних є Радіо Експрес, «Фан» радіо (словац. Fun Radio), «Ємне мелодіє» (словац. Jemné melódie), Радіо «Europa 2», Радіо Віва, Радіо Лумен, Радіо «Hey!». Державну радіокомпанію представляє Словацьке радіо, яке має 9 радіостанцій: Радіо Словаччина- Словацьке радіо 1 (словац. Rádio Slovensko - Slovenský rozhlas 1), Радіо Регіна, Радіо Дєвін, Радіо «ФМ», Радіо Патрія, Радіо «Slovakia International», Радіо Класіка, Радіо Літера, Радіо Юніор.

Популярними друкованими виданнями є загальнонаціональні щоденні газети «Нови(й) Час» (словац. Nový Čas), «Правда» (словац. Pravda), «СМЕ» (словац. SME), «Господарске новіні» (словац. Hospodárske noviny), «Плус Єден Дєнь» (словац. Plus Jeden Deň), щотижневики «Плус 7 Дні» (вимова: плус седєм дні) (словац. Plus 7 dní), «Жівот» (словац. Život), «Тренд» (словац. Trend), «Еуротелевізіа» (словац. Eurotelevízia), «Баєчна жена» (словац. Báječná žena), «Нови(й) Час пре жени» (словац. Nový Čas pre ženy). Щомісячні періодичні видання представляють «Нови(й) Час. Кросворди» (словац. Nový Čas Krížovky), «Заградкар» (словац. Záhradkár), «Емма» (словац. Emma), «Ева» (словац. Eva), «Nota Bene», «Добре Єдло» (словац. Dobré jedlo), «Здравє» (словац. Zdravie). Многі видання доступні в інтернеті.

Спорт

Міхал Мартікан, один з найуспішніших словацьких спортсменів

Найпопулярнішими видами спорту в Словаччині є футбол, гандбол, теніс, баскетбол, волейбол, боротьба, легка атлетика, бокс, слаломний каякінг, велоспорт та інші. Серед зимових видів спорту популярний хокей та лижний спорт, передусім біатлон.

Збірна Словаччини з футболу ніколи не належала до ширшої еліти, однак в 2010 р. вперше пробилася кваліфікацією і взяла участь в Чемпіонаті світу з футболу у ПАР, де у груповому етапі змогла перемогти Збірну Італії з футболу та вийти у плей-оф. Словацький футбольний союз організовує змагання в Цоргонь лізі та інших лігах, і здійснює контроль над футболом в Словаччині, в тому числі управління національними збірними. Останнім часом дедалі більше словацьких футболістів виступає в лігах за кордоном.

Збірна Словаччини з хокею із шайбою добилася кілька успіхів. На Чемпіонатах світу з хокею із шайбою три рази здобувала медаль: срібну у 2000р., золоту у 2002 р. і бронзову у 2003 р. Словацький союз льодового хокею займається організацією Словацької Екстраліги, інших змагань з хокею та підготовкою національних збірних.

Участю держави в Олімпійських іграх опікується Словацький олімпійський комітет. Словацькі спортсмени здобували медалі передусім у слаломному каякінгу, боротьбі, стрілецьких дисциплінах, біатлоні.

Освіта і наука

Дошкільне виховання, початкову та середню освіту в Словаччині представляє система дошкільніх закладів освіти (словац. predškolské zariadenia), початкових шкіл (відвідують учні віком від 6-7 до 14-15 років) та середніх шкіл (відвідують студенти віком від 14-15 до 18-20 років), які можуть бути державні, приватні або церковні. Вищі навчальні заклади можна ділити на 3 види: публічні (словац. Verejné vysoké školy), державні (словац. Štátne vysoké školy) та приватні (словац. Súkromné vysoké školy), або на 3 типи: університетські ВНЗ (словац. univerzitné vysoké školy), неуніверситетські ВНЗ (словац. neuniverzitné vysoké školy) та фахові ВНЗ (словац. odborné vysoké školy), які мають право надавати лише 1.- бакалаврський ступінь вищої освіти. Найкращими університетами держави є Університет Коменського в Братиславі, Технічний університет в Кошице, Словацький технічний університет у Братиславі, Словацький сільськогосподарський університет в Нітрі, Університет Павла Йозефа Шафарика в Кошицях.

Наукові дослідження проводяться у Вищих навчальних закладах передусім університетського типу, у фахових інститутах та у Словацька академія наук (словац. Slovenská akadémia vied)- найвищій науковій установі Словаччини з філіями у кількох містах.

Членство у міжнародних організаціях

Членство у міжнародних організаціях — СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, ООН, НАТО, МФЧХ, РЄ.

Див. також

• Пряшівщина
• Чехословаччина
• Словацько-українські мовні зв'язки
• Список міст Словаччини
• Перша Словацька республіка
• Список словацьких поетів

Література

	Словаччина у Вікісловнику?
	Словаччина на Вікісховищі?

• Шевчук С. Сучасні укр.-словацькі літ. зв'язки 1945-60. — К., 1963
• Мольнар М. Словаки і українці, причинки до словацько-українських літературних взаємин. — Братіслава-Пряшів, 1965
• Розмова сторіч. Збірна праця за ред. І.Мацинського. — Братіслава-Пряшів, 1965
• Жовтень і українська культура. Збірник Культурної Спілки Українських Трудящих. — Пряшів, 1968
• Пажур С. Антифашистський рух на Східній Словаччині. — Пряшів, 1975
• Гапак С. Образотворче мистецтво українців Чехо-Словаччини. — Пряшів, 1975
• Статті в журналах «Дружно вперед» і «Дукля»
• ЦРУ світові данні.(анг.)
• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• портал про словацькі ЗМІ (словац.)

Ресурси Інтернет

• Словаччина — SlovakiaTourism.sk
• Словаччина — Government.gov.sk
• Slovakia today: новини із Словаччини (англ.). Незалежна інтернет-газета
• Буква закону // Український тиждень, №51 (112), 18 грудня 2009
• Затоплені асиміляцією // Український тиждень
• Словаччина в Юридичній енциклопедії
• офіційний сайт словацького парламенту
• офіційний сайт канцелярії Уряду Словаччини