Еверт Олексій Єрмолайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Еверт.
Еверт Олексій Єрмолайович
Народження 4 березня 1857(1857-03-04)
Москва, Російська імперія
Смерть 10 травня 1926(1926-05-10) (69 років)
Верея
Поховання Можайськ
Країна  Російська імперія
 СРСР
Освіта Академія Генерального штабу
Звання генерал
Війни / битви Перша світова війна
Нагороди
орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня з мечами орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня з мечами орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня з мечами та бантом орден Святої Анни IV ступеня Воєнний хрест 1914–1918 орден Зірки Карагеоргія великий офіцер ордена Почесного легіону лицар Великого Хреста ордена Святого Михайла і Святого Георгія Лицарі-Командори ордена Лазні‎ орден Вранішнього Сонця Grand Cross of the Order of the Star of Romania Золота зброя «За хоробрість» Cross "Danube Crossing"

Еверт Олексій Єрмолайович (4 березня 1857, Москва, Російська імперія — 12 листопада 1918, Можайськ, РРФСР) — російський військовий діяч, генерал від інфантерії (1911), генерал-ад'ютант (1915). Під час Першої світової війни командував російським Західним фронтом. Вбитий більшовиками.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив із дворянської родини, син колезького асесора[1]. У 1876 році закінчив Олександрівське військове училище. Учасник російсько-турецької війни 1877—1878 років. У 1882 році закінчив Академію Генерального штабу, після чого у чині штабс-капітана служив при штабі Московського військового округу.

У 1882—1886 роках — старший ад'ютант 3-ї піхотної дивізії, у 1886—1889 роках служив у штабі Варшавського військового округу. Із 1888 року — офіцер для особливих доручень при командувачі Варшавського військового округу, із 1891 року — полковник. У 1893—1899 роках — начальник штабу 10-ї піхотної дивізії, у 1899—1900 роках — командир 130-го піхотного полку. У 1900—1903 роках — начальник штабу 11-го армійського корпусу, у 1903—1904 роках — начальник штабу 5-го армійського корпусу.

Під час російсько-японської війни — генерал-квартирмейстер польового штабу генерала О. М. Куропаткіна, начальник штабу 1-ї Маньчжурської армії[2].

У 1906—1908 роках — начальник Головного штабу. У 1908—1912 роках — командир 13-го армійського корпусу. Із 1912 року — командувач Іркутського військового округу і військовий отаман Забайкальського козацького війська. Генерал від інфантерії (1911).

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Із початком Першої світової війни призначений командувачем 10-ї армії, яка формувалася в районі Гродно. Армію планувалося використати для наступу на Берлін, але після розгрому російських військ під Танненбергом армія була змушена обороняти Польщу від німців і австрійців[3]. Із 3 вересня 1914 року — командувач 4-ї армії, відзначився у Варшавсько-Івангородській операції. За успішні бойові дії був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня.

Улітку 1915 року успішно оборонявся на Віслі. 2 вересня 1915 року призначений командувачем Західного фронту. У вересні 1915 року зміг вивести свої війська з-під загрози оточення в ході Великого відступу[4]. Навесні 1916 року керував невдалою Нарочською операцією. Улітку 1916 року не зміг надати необхідну підтримку Південно-Західному фронту який в цей час вів Брусиловський прорив[5].

Революція і загибель[ред. | ред. код]

Після Лютневої революції 1917 року знятий з посади і відправлений у відставку. Спершу жив у Смоленську, потім переїхав у Москву, а згодом перебрався у Верею. У вересні 1918 року був заарештований ВЧК і вбитий чекістами 12 листопада 1918 року в Можайську[6]. Могила не збереглася.

Нагороди[ред. | ред. код]

Був нагороджений орденами Святого Георгія, Святого Володимира, Святої Анни, Святого Станіслава, Олександра Невського, Білого Орла, а також золотою зброєю «За хоробрість». Також був нагороджений британським орденом Бані і французьким Орденом Почесного легіону.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ганин А. В. Главком Западного фронта Алексей Эверт: Мы предатели своего государя! // «Родина». — 2017. — № 2. — С. 49—53.
  2. ↑ Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. М., 2003. — С. 696—700.
  3. ↑ Morrow, John Howard (2003). The Great War: An Imperial History. Routledge. p. 136. ISBN 0-415-20439-9. Retrieved 2008-05-08.
  4. ↑ Виленская стратегическая операция 1915 г. Ч. 2. Свенцянский прорыв и стабилизация фронта. btgv.ru. Архів оригіналу за 28 травня 2022. Процитовано 2 червня 2022.
  5. ↑ Сергушкин С. Брусиловский прорыв и генерал А. Е. Эверт // Российская история. — 2016. — № 6. — С. 56—68.
  6. ↑ Волков С. В. Офицеры российской гвардии. Опыт мартиролога. — М., 2002. — С.548.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ганин А. В. Главком Западного фронта Алексей Эверт: Мы предатели своего государя! // «Родина». — 2017. — № 2. — С. 49—53.
  • Самойло А. А. Две жизни. — Л., 1963.
  • Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. М., 2003. — С. 696—700.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еверт_Олексій_Єрмолайович&oldid=37748898