Епітафія

Епітафія — від грец. epitaphios — надгробний.

• Надмогильний напис, переважно у віршованій формі.
• Літературний твір, написаний у зв'язку зі смертю чи втратою кого-небудь. В поезії стилізована епітафія стала самостійним жанром в епоху класицизму. Зміст переважно панегіричний, але часто і сатиричний як в епіграмі.
• Вид літературної епіграми, в якій поет виражає чи то сум через втрату близької людини, чи то ставлення до якоїсь історичної особи чи героя літературного твору.
• Промова, виголошена на похороні.

Від часів греко-персидських воєн в Афінах було встановлено щорічне вшановування загиблих, під час якого виголошувалися Е., які замінили старовинний вид оплакування - тренос (френос).

Як літературний жанр епітафія з'являється в Давній Греції та Римі. Пізніше стали писати епітафії на смерть неіснуючої особи з метою осміяти вади певної людини чи людського типу. Такі сатиричні епітафії писав Р. Берне. До такого різновиду сатиричних епітафій належать і автоепітафії — написи на власну уявлювану смерть. Відомі автоепітафії давньогрецького поета Мегара та російського поета В. Соловйова. В давній українській літературі до жанру епітафій зверталися Л. Баранович, В. Ясинський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода. У XX столітті сатиричні епітафії писали В. Еллан-Блакитний, В. Симоненко, М. Сом.