Фукідід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фукідід

Фукіді́д, рідко Тукідід (грец. Θουκυδίδης, близько 460 до н. е., Алімос — близько 396 до н. е.) — давньогрецький історик, автор основ історичної критики. Його авторству належить незавершена Історія Пелопоннеської війни, перший історичний твір, в якому вивчаються раціональні причини і наслідки подій.

Життя[ред.ред. код]

Дати народження і смерті Фукідіда встановлюються приблизно, на підставі його власних непрямих повідомлень, а також того, що в його Історії Пелопоннеської війни між Афінами і Спартою (431 до н. е.404 до н. е.), немає згадок про події, що відбувалися в IV ст. до н. е.

Фукідід походив зі знатної афінської родини, яка володіла золотими копальнями у Фракії. Його батько Олор був родичем знаменитого Мільтіада. Плутарх переказує, що бачив надгробок Фукідіда серед могил родини Кімона, сина Мільтіада, в Афінах. Майже напевно родичем історика був інший Фукідід, син Мелесія, супротивник Перікла.

Фукідід отримав чудову освіту і брав участь у політичному житті Афін. Під час Пелопоннеської війни 424 до н. е. як стратег командував афінською ескадрою біля берегів Фракії. Через те, що не зумів перешкодити спартнському полководцю Брасіду заволодітии Амфіполем, зазнав осуду в Афінах і мав піти у вигнання. Фукідід оселився у Фракії і присвятив останні роки свого життя роботі над Історією. Він мав досить коштів і вільного часу, щоб зібрати і критично обробити величезний фактичний матеріал по історії Пелопоннеської війни. Якщо Геродот часто використовував деякі легендарні відомості у своїй історії, то Фукідід строго відбирав і ретельно перевіряв факти, відкидаючи всі сумнівні свідчення. Його критичний метод роботи з джерелами став видатним досягненням античної історіографії.

У молодості Фукідід бував у колі відомих державних діячів, що дало йому найкращу підготовку для написання праці по історії. Фукідід був палким прихильником демократії Перікла, ідеали якої він звеличує в надгробній промові, вкладеній ним у вуста Перікла. Фукідід вважав, що олігархічна конституція 411 до н. е. була найкращим державним устроєм із усіх, які тільки знали сучасні йому Афіни.

Фукідід повідомляє, що перехворів страшною хворобою, що спустошила Афіни в 430 до н. е.427 до н. е. Вирушивши у вигнання, історик відвідав Пелопоннес, а можливо й Сицилію — його опис Сіракуз демонструє непогане знання місцевої топографії. Фукідіду, від природи схильному до неупередженості, пішло на користь вигнання, що дозволило йому ознайомитися з ворогами Афін. Деякі зауваження відносно Спарти дозволяють припускати, що в цей час Фукідід зустрічався з Алківіадом. Після капітуляції Афін у 404 до н. е. Фукідід недовгий час пробув у місті; повідомляється, що його смерть була насильницькою, однак цей переказ, можливо, з'явився в зв'язку з несподіваним припиненням оповідання в VIII книзі Історії. Відповідно до іншого малодостовірного джерела, твір Фукідіда підготував до публікації історик Ксенофонт; і справді , Ксенофонт починає свою Грецьку історію з того місця, на якому зупинився Фукідід.

«Історія»[ред.ред. код]

Історія Фукідіда складається з 8 книг, у них викладено події Пелопоннеської війни з 431 до н. е. по 411 до н. е.. Протягом двадцяти років він займався збиранням матеріалу для своєї історичної праці. Хоча автор приступив до написання Історії на самому початку війни і збирався дійти до 404 до н. е., однак виклад обривається узимку 411 до н. е.

Своєю головною задачею Фукідід зробив відшукання істини, а методи, якими він це робить, дають підставу вважати його попередником сучасної історичної науки. На відміну від Геродота, Фукідід надає великого значення критичній перевірці повідомлень, звертає особливу увагу на причини і приводи подій. Раціоналізм Фукідіда виключає безпосереднє втручання божественних сил в історичні події, хоча він не відкидає існування богів. За своїми політичними поглядами Фукідід — прихильник помірної, розумно упорядкованої влади. Високо оцінював помірно-олігархічне правління в Афінах, вважаючи, що це приклад розумного сполучення олігархічних і демократичних елементів. У цілому його виклад відрізняється високим ступенем об'єктивності.

Фукідід не обмежився ретельною і докладною характеристикою воєнних дій. Він дав також опис внутрішнього життя воюючих сторін, у тому числі взаємин демократичних і олігархічних угруповань і їхніх сутичок, змін у політичному ладі у ході війни як в Афінах, так і в Спарті. Надавав першорядного значення об'єктивним історичним факторам, не тільки політичним, а й економічним.

Вступ до І книги підкреслює важливість обраного предмета в порівнянні з усіма попередніми подіями світової історії. Після короткого, але досить ґрунтовного нарису ранньої історії Греції Фукідід розглядає причини війни. Хоча приводом до неї послужила суперечка афінян з Корінфом через Керкіру, справжні причини треба шукати набагато глибше: Спарта побоювалася зростаючої потуги Афін. Війна мала вибухнути, навіть якби інциденту з Керкірою не трапилося. Війна виявилася загальногрецькою, вона розколола надвоє всю Грецію, причому демократи, як правило, ставали на бік Афін, а олігархічні уряди підтримували Спарту. Щоб показати могутність Афін, Фукідід дає нарис зростання Афінської держави починаючи з 479 до н. е. і до 440 до н. е., перекидаючи в такий спосіб міст від своєї праці до історії греко-перських воєн Геродота.

З початку ІІ книги і по розділ V.24 Фукідід описує перший етап війни, названий Десятилітньою (або Архідамовою) війною, аж до Нікієва миру (421 до н. е.). Виклад тут незмінний супроводжується вказівками на «зиму» або «літо», так що рік виявляється розбитим на дві частини. Після 424 до н. е., коли Фукідід видалився на вигнання, оповідання про події в Афінах стає менш докладним, а хід дипломатичних переговорів з Персією викладений погано.

За Нікієвим миром наступив період, що завершився сицилійською експедицією, коли війни начебто не було, але учорашні вороги продовжували активно ворогувати з союзниками супротивника. Перемогою при Мантінеї в 418 до н. е., яку Фукідід докладно описує, спартанці відновили свій військовий престиж. У «мелоському діалозі» (V. 85-111) читачеві пропонуються фактично дві промови, що викладаються паралельно, теза за тезою. Афіняни не роблять обложеним остров'янам ніяких поступок, вони відкрито заявляють, що за законом природи слабкий підкоряється сильнішому, і поки Афіни залишаються володарями морів, Мелос зобов'язаний коритися і сплачувати їм данину.

У VI і VII книгах описана афінська експедиція на Сицилію, починання, з самого початку приречена на невдачу через втечу Алківіада й остаточно загублене очевидною некомпетентністю Нікія. VIII книга — це неповний звіт про Декелейську війну, коли спартанська армія, що базувалася в Аттиці, тримала Афіни в постійній напрузі і відрізала їх від території поза міськими стінами. Тут же розповідається про захоплення влади в Афінах олігархами (411 до н. е.) і про підступ Персії під час війни на море в Іонії.

Текст Фукідіда, написаний на аттичному діалекті, стислий, без зайвих прикрас. Часто зустрічаються абстрактні поняття, виражені прикметником або дієприкметником з артиклем середнього роду. Фукідід схильний до протиставлень, однак заради симетричної фрази ніколи не відхиляється від ходу оповідання. Іноді Фукідід забирає слова з їх законного місця, немов для того, щоб заскочити читача зненацька, або змінює конструкцію речення. Результат буває часом різким, але ніколи не виявляється грубим. Проза Фукідіда — це прекрасно налагоджений інструмент гострого аналітичного розуму.

Значна частина Історії була написана по гарячих слідах. Однак праця складалася повільно і з великими зусиллями, Фукідід правив і робив вставки, з урахуванням отриманих додатково відомостей або наступних подій. Датувати певні частини Історії дуже непросто, висновки найчастіше ненадійні; немає сумніву в тому, що в ній містяться періоди, внесені в чорновий текст, причому деякі — уже після капітуляції Афін (наприклад, ІІ. 65, 12).

Оповідання пересипане промовами, коли контекст виправдує їхню появу. Проза цих промов складна, місцями навіть незрозуміла. Фукідід не міг у точності передати усе, що говорилося афінськими і спартанськими воєначальниками, він і не ставив перед собою такого завдання. Він передає думки діячів у своїй власній манері, а в тих випадках, коли немає можливості удатися до записів або пам'яті, сам складає промову, відповідно випадку. Ці промови вносять у чисто оповідальну працю драматичні ефекти.

Фукідід установив собі дуже суворі правила добору матеріалу, і іноді вони примушували його опустити події, які сучасний історик не міг би залишити осторонь, не викликаючи на себе дорікань. Так, він згадує, що Гіпербол піддався остракізму лише тоді, коли описує смерть цього демагога на Самосі в 411 до н. е., і жодним словом не згадує про хитромудрий хід, яким Алківіад домігся вигнання цього політика, в той час коли Гіпербол сам прагнув вигнання Алківіада. Фукідід не розглядає спеціально економічних проблем, хоча вкладає у вуста Перікла перелік ресурсів, на які могли розраховувати афіняни до початку війни, доводячи таким чином, що в той момент вони були вправі розраховувати на остаточну перемогу. Перікл не міг передбачати мору, після якого афінянам залишалося сподіватися в найкращому випадку на нічийний результат.

Не завжди Фукідід приховує свої упередження. Клеона він ненавидів як демагога, а Перікловою міццю захоплювався. Однак до Клеона Фукідід несправедливий. Стратегія, якої притримувався Клеон, досить схожа з рекомендованою Періклом, але Фукідід цього немов не помічає. Утім, потрактування Клеона — виняток, що, безсумнівно, виникає внаслідок аристократичного презирства до вульґарності і дурних манер, а не з заздрості або злості.

Фукідід став одним з перших грецьких істориків, який побачив у соціальній боротьбі важливий фактор розвитку грецьких полісів. Він також з надзвичайною виразністю показав, які численні нещастя несе із собою війна. Своєю Історією він немов закликав греків до мирного об'єднання.

Фукідід вважається найбільшим істориком стародавності, що залишив яскравий і достовірний опис однієї з найбільших подій в історії Стародавньої Греції. Його твір вважається вершиною античної історіографії та посідає 34 рядок у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[1].

Спадок[ред.ред. код]

Праця Фукідіда знайшла продовжувачів, з яких жоден не зрівнявся з ним ні силою критичної думки, ні глибиною політичного аналізу. Найвідоміший з цих продовжувачів — Ксенофонт. У Європі Фукідід став відомий завдяки латинському перекладу Лоренцо Валли й англійському Гоббса.

На честь філософа названо астероїд 10137 Фукідід[2].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]