Еш-Шейх-Джаррах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Район Еш-Шейх-Джаррах
Еш-Шейх-Джаррах на мапі ООН 2018 року. Жовта область — переважно палестинська. Червона область на північному заході та північному сході — ізраїльські поселення.

Еш-Шейх-Джаррах, або просто Шейх-Джаррах[1][2] (араб. الشيخ جراح‎; івр. שייח' ג'ראח‎) — район у Східному Єрусалимі з переважно палестинським населенням. Лежить за 2 км на північ від Старого міста, на дорозі до гори Скопус[3]. Свою назву район отримав від гробниці XIII століття, розташованої в його околицях, де похований шейх Джаррах, лікар Салаха ед Діна. Сьогодні багато з об'єктів нерухомості району є предметом майнових суперечок[en] між палестинським та єврейським населенням Єрусалиму.

Сучасний район був заснований в 1865 році і поступово став центром мусульманської еліти Єрусалиму, зокрема родини аль Хусайні. Після арабо-ізраїльської війни 1948 рокурайон межував з нейтральною зоною між йорданським Східним Єрусалимом та ізраїльським Західним Єрусалимом. Внаслідок Шестиденної війни 1967 року ввесь Східний Єрусалим був односторонньо окупований Ізраїлем. За деякими даними, більша частина теперішнього палестинського населення району походить від біженців, висланих у 1948 році з району Тальбія[4].

Сьогодні териорія Еш-Шейх-Джарраху є центром низки майнових суперечок між палестинцями та ізраїльтянами. 3 1967 року ізраїльськими націоналістами здійснюються ініціативи щодо зменшення палестинської присутності в районі[5]. Так, протягом п'ятидесяти років було споруджено чимало ізраїльських поселень, що розташовані прямо в Шейх-Джаррасі або безпосередньо до нього прилягають[6].

Історія[ред. | ред. код]

В'їзд до району

Створення[ред. | ред. код]

Еш-Шейх Джаррах був селом на околицях Єрусалиму, названим на честь Хусама ед Діна аль Джаррахі, який жив у XII столітті та був еміром й особистим лікарем Салаха ед Діна, мусульманського полководця, армія якого звільнила Єрусалим від хрестоносців. Шейх Хусам носив титул Джаррах (араб. جراح‎), що в перекладі з арабської означає «цілитель» або «хірург»[7][8].

Шейх Джаррах був похований у завії (невеликій школі при мечеті), що була заснована ним та називається Завія Джаррахія[9]. У 1201 році на місці поховання Шейха Джарраха був збодований мавзолей. В XVII столітті навпроти мавзолею була споруджена двоповерхова кам'яна будівля, Каср-ель-Амаві, що включала млин[10].

Розвиток[ред. | ред. код]

У 1865 році в новоствореному районі почалися роботи з житлового будівництва за ініціативи впливового жителя міста Рабаха аль Хусайні. Так була збудована велика садиба серед оливкових гаїв біля мавзолею Шейха Джарраха та Дамаських воріт[11]. Розвиток району спонукав багатьох інших мусульманських знатних осіб зі Старого міста переїхати на постійне місце проживання до цього району[12]. Впливова сім'я Нашашибі збудувала чимало будинків у престижних північній та східній частинах району. У західній частині будинки були меншими та більш розкиданими. Еш-Шейх-Джаррах зазнав стрімкого росту між 1870 і 1890-ми роками[10]. Тоді з'явилося повір'я, що молитва біля могили Шейха Джарраха приносить удачу, особливо тим, хто вирощував курей[13]. Еш-Шейх-Джаррах став першим кварталом з переважно арабським мусульманським населенням, побудованим поза стінами Старого міста Єрусалима.

Післявоєнний період[ред. | ред. код]

14 квітня 1948 року під час Арабо-ізраїльської війни, 78 євреїв, переважно лікарі та медсестери, загинули по дорозі до лікарні Хадасса, коли на їхній конвой напали арабські сили. Після цих подій гора Скопус була відрізана від частини міста, що стала Західним Єрусалимом[14]. 24 квітня єврейська бойова організація Хагана здійснила напад на район в межах операції «Євусі», але після втручання британської армії була змушена відступити.

З 1948 року Еш-Шейх-Джаррах лежав на околиці лінії розмежування між Західним Єрусалимом та ізраїльським анклавом на горі Скопус. Стіна, що розділяла місто, тягнулася від району до <i>воріт Мандельбаума</i>[15]. У 1956 році уряд Йорданії перемістив до Еш-Шейх-Джарраха 28 палестинських сімей, які втратили домівки в контрольованому Ізраїлем Єрусалимі під час війни 1948 року[16]. Це було зроблено відповідно до угоди, досягнутої між Йорданією та Близькосхідним Агентством ООН з надання допомоги палестинським біженцям та організації робіт (БАПОР), яка передбачала, що ці сім'ї втратять статус біженців через три троки після отримання права власності на нові будинки[17].

Під час Шестиденної війни 1967 року Ізраїль односторонньо окупував Східний Єрусалим, включаючи район Еш-Шейх-Джаррах. Під час обговорення закону в Кнесеті в 1968 році, міністр юстиції заявив, що «якщо йорданський уряд продав комусь будинок в Східному Єрусалимі і отримав за нього гроші, цей будинок не буде повернуто», маючи на увазі, що угода з БАПОР буде дотримана.[18]. Тим не менш, у 1972 році Комітет Сефардської громади та Комітет Кнесета Ізраїля звернулись до суду задля оскарження право власності на майно в районі. У 1982 році Верховний суд Ізраїлю задовільнив їхній позов щодо збору орендної платні з мешканців Еш-Шейх-Джарраху. Орендарям дозволялося залишатися в районі доки вони сплачували оренду[19].

Майнові суперечки[ред. | ред. код]

Єврейські організації прагнули отримати у власність багато об'єктів району, яка, за їхніми словами, колись належала євреям, зокрема готельний комплекс, виноградники, будівлю школи тощо.

У 2001 році ізраїльські поселенці дісталися закритої частини будинку родини аль Курд та відмовились її залишати, стверджуючи, що ця власність належала євреям. У 2008 році Окружний суд Єрусалиму постановив, що власність Шимона Хацадіка належить Комітету Сефардської громади. Арабські сім'ї могли залишатися в будівлях, доки вони сплачували оренду, проте кілька сімей, що відмовилися платити, були виселені, наприклад родина Аль-Курд, яка була виселена в листопаді 2008 року. Мухаммед аль Курд, голава сім'ї, помер одинадцять днів потому. Це судове рішення базувалося на документі купівлі-продажу часівОсманської імперії, автентичність якого була оскаржена в 2009 році на підставі того, що будівля була здана в оренду лише сефардіам[20].

Адвокати єврейських сімей наголошували, що османські документи на право придбання землі сефардською організацією були дійсними, тоді як палестинські юристи демонстрували документи з османських архівів Стамбула, вказуючи на те, що єврейська організація лише орендувала цю землю, тому не може бути її законним власником. За словами сім'ї Курді, коли вони звернулися до суду з проханням перегляду справи через появу нових доказів, їм було повідомлено, що вже пізно[21]. До того ж, палестинські сім'ї та їхні прихильники стверджували, що османські документи, затверджені Верховним судом Ізраїлю, насправді були підробними, і що перше рішення, а отже, виселення, пов'язане з цим рішенням, слід скасувати[22]. Адвокат ізраїльських сімей наголосив, що на думку багатьох ізраїльських судів, ці земельні акти були справжніми. Варто зазначити, що в рішенні ізраїльського суду, яке призвело до вищезазначених виселень, зазначається, що документ, представлений палестинською стороною, є підробкою, тоді як документ про єврейське право власності є справжнім[23].

У серпні 2009 року на підставі рішення Верховного суду арабські сім'ї були виселені з двох будинків в Еш-Шейх-Джаррасі, куди переїхали єврейські сім'ї. Координатор Організації Об'єднаних Націй з Близькосхідного мирного процесу Роберт Серрі засудив це рішення, заявивши: «Такі дії посилюють напругу і підривають міжнародні зусилля щодо створення умов для плідних переговорів задля досягнення миру»[24]. Державний департамент США назвав цю подію порушенням зобов'язань Ізраїлю згідно «Дорожньої карти миру»[25]. Палестинський речник Саеб Ерекат сказав: «Сьогодні ввечері, коли нові поселенці з-за кордону будуть розміщуватися зі своїми речами в цих палестинських будинках, дев'ятнадцяти бездомним дітям буде нема де спати». Якір Сегев з муніципальної ради Єрусалиму прокоментував цю подію так: «Це справа суда. Це громадянська суперечка між палестинськими сім'ями та ізраїльськими поселенцями щодо того, хто є законним власником цього майна… Ізраїльський закон — єдиний закон, якого ми зобов'язані дотримуватися»[26].

У 2021 році відбулися жорсткі сутички між палестинцями та ізраїльською поліцією через заплановані виселення мешканців цього району[27][28].

Демонстрація в Еш-Шейх-Джаррасі проти виселення палестинських сімей, серпень 2010 року

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ізраїль заявляє про шістьох поранених у результаті обстрілу з Сектора Гази. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 16 травня 2021.
  2. ↑ Чому воюють Ізраїль та Палестина? Відповідаємо на головні питання | Громадське телебачення. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 16 травня 2021.
  3. ↑ Zirulnick, Ariel. Bryant, Christa Case. Five controversial Jewish neighborhoods in East Jerusalem [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] Christian Science Monitor. 10 January 2011
  4. ↑ Neri Livneh, 'So What's It Like Being Called an Israel-hater?,' [Архівовано 15 березня 2017 у Wayback Machine.] Haaretz 16 March 2010.
  5. ↑ Israel under pressure to rein in settlers after clashes at al-Aqsa mosque: Fresh skirmishes break out in the early hours of Sunday amid protests by Palestinians against evictions in East Jerusalem [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.], Financial Times, 9 May 2021: «Jewish settlers have for decades targeted Sheikh Jarrah, a middle-class Arab neighbourhood between east and west Jerusalem, aiming to turn it into a majority Jewish area.»
  6. ↑ Scott A. Bollens (6 січня 2000). On Narrow Ground: Urban Policy and Ethnic Conflict in Jerusalem and Belfast. SUNY Press. с. 79. ISBN 978-0-7914-4413-9. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 12 травня 2021. These colonies — Ramot Eshkol, Givat Hamivtar, Maalot Dafna, and French Hill — were built in and adjacent to the Arab Sheikh Jarrah quarter.
  7. ↑ The Sheikh Jarrah Affair: The Strategic Implications of Jewish Settlement in an Arab Neighborhood in East Jerusalem [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], JIIS Studies Series no. 404, 2010. Yitzhak Reiter and Lior Lehrs, The Jerusalem Institute for Israel Studies. On
  8. ↑ Marim Shahin (2005). Palestine: A Guide. Interlink Books. с. 328–329. ISBN 1-56656-557-X.
  9. ↑ Hawari, M. (2007). Ayyubid Jerusalem (1187-1250): an architectural and archaeological study (вид. Illustrated). Archaeopress. ISBN 9781407300429. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  10. ↑ а б Kark, R. and Shimon Landman, The establishment of Muslim neighbourhoods outside the Old City during the late Ottoman period, Palestine Exploration Quarterly, vol 112, 1980, pp 113—135.
  11. ↑ Oesterreicher, J. M.; Sinai, Anne (1974). Jerusalem (вид. Illustrated). John Day. с. 22. ISBN 9780381982669. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  12. ↑ Bussow, 2011, pp. 160 [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.]- 161 [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Winter, Dave (1999). Israel handbook: with the Palestinian Authority areas (вид. 2nd, illustrated). Footprint Travel Guides. с. 189. ISBN 9781900949484. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  14. ↑ Shragai, N. (27 липня 2009). The Sheikh Jarrah-Shimon HaTzadik Neighborhood. Jerusalem Center for Public Affairs. Архів оригіналу за 8 червня 2011. Процитовано 30 липня 2009.
  15. ↑ Kai Bird's 'Gate': One Foot In Israel, One In Palestine. Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 12 травня 2021.
  16. ↑ Izenberg, Dan (29 вересня 2010). Sheikh Jarrah Palestinians fear new evictions. The Jerusalem Post. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 12 травня 2011. {{cite web}}: Пропущено |author1= (довідка)
  17. ↑ What is happening in occupied East Jerusalem’s Sheikh Jarrah?. Al Jazeera English. 1 травня 2020. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 4 травня 2020.
  18. ↑ The Systematic dispossession of Palestinian neighborhoods in Sheikh Jarrah and Silwan (PDF). Peace Now. 6 червня 2018. Архів оригіналу (PDF) за 5 травня 2021. Процитовано 4 травня 2020.
  19. ↑ Phillips, M. (4 серпня 2009). The British decide that Israeli law is 'unacceptable'. The Spectator. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 30 серпня 2009.
  20. ↑ Levy, G. (27 грудня 2008). Twilight Zone / Non-Jews need not apply. Haaretz. Архів оригіналу за 16 квітня 2009. Процитовано 12 липня 2009.
  21. ↑ Hasson, Nir (19 березня 2009). Turkish documents prove Arabs own E. Jerusalem building. Haaretz. Архів оригіналу за 7 вересня 2009. Процитовано 12 липня 2009.
  22. ↑ Cook, J. Ottoman Archives Show Land Deeds Forged. Архів оригіналу за 21 червня 2010. Процитовано 12 травня 2021.
  23. ↑ High Court Evicts Arab Squatters in Jerusalem. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  24. ↑ Palestinians evicted in Jerusalem [Архівовано 4 серпня 2009 у Wayback Machine.] BBC News. 2009-08-02.
  25. ↑ 50 Palestinians evicted from Jerusalem homes Israeli police then allowed Jewish settlers to move into the houses [Архівовано 28 травня 2021 у Wayback Machine.] NBC News. 2009-08-02.
  26. ↑ East Jerusalem evictions condemned [Архівовано 4 серпня 2009 у Wayback Machine.] Al-Jazeera English. Al-Jazeera and Agencies. 2009-08-02.
  27. ↑ Kingsley, Patrick (7 травня 2021). Evictions in Jerusalem Become Focus of Israeli-Palestinian Conflict. New York Times. Jerusalem. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 9 травня 2021.
  28. ↑ Rubin, Shira (9 травня 2021). How a Jerusalem neighborhood reignited the Israeli-Palestinian conflict. Washington Post. Jerusalem. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 9 травня 2021.

 

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еш-Шейх-Джаррах&oldid=41959516