Ізраїль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Держава Медінат Їсраель מדינת ישראל دولة إسرائيل
Прапор Герб
Гімн: «Гатіква» הַתִּקְוָה Надія
Столиця	Єрусалим (Тель-Авів) 31°47′ пн. ш.; 35°13′ сх. д.
Найбільше місто	Єрусалим
Офіційні мови	Гебрейська, Арабська[1]
Державний устрій	Парламентська республіка
- Президент	Шимон Перес
- Прем'єр-міністр	Біньямін Нетаньягу
Незалежність
- Проголошено	14 травня 1948
Площа
- Загалом	20 770 км² (151)
- Води (%)	2 %
Населення
- оцінка 2008 р.	7 282 000[2] (87)
- перепис 2003 р.	6 780 000
- Густота	324 чол,/км² (34)
ВВП (ПКС)	2008 р., оцінка
- Повний	200.905 біл. долларів.[3] (52)
- На душу населення	28,245 долларів (32)
Валюта	Ізраїльський новий шекель (ILS)
Часовий пояс	EET (UTC+2)
- Літній час	EEST (UTC+3)
Домен Інтернет	.il
Телефонний код	+972

Ізра́їль — країна в південно-західній Азії на південно-східному узбережжі Середземного моря.

На півночі межує з Ліваном, на північному сході — з Сирією, на сході — з Йорданією, на південному заході — з Єгиптом.

Незалежність проголошено 14 травня 1948 року на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 181, прийнятої 29 листопада 1947 року.

Згідно з Декларацією Незалежності, Ізраїль є єврейською державою^[4]. В той же час Ізраїль є багатонаціональною та демократичною державою, де, разом з євреями, рівні права мають всі інші релігійні та етнічні групи: араби-мусульмани, араби-християни, друзи, бедуїни, самаритяни та ін. Зокрема, арабські партії та депутати представлені в Кнесеті^[5].

Зміст 1 Походження назви 2 Історія 2.1 До незалежності 2.2 Незалежність 3 Географія 3.1 Кордони 3.2 Рельєф 3.3 Геологічна будова 3.4 Корисні копалини 3.5 Клімат 3.6 Гідрографія 3.7 Ґрунти 3.8 Флора 3.9 Фауна 3.10 Стан навколишнього середовища 4 Населення 4.1 Мови 4.2 Основні показники 4.3 Етнічний склад 4.4 Віросповідання 4.5 Щільність 4.6 Міське та сільське населення 4.7 Найбільші міста 4.8 Українська діаспора 5 Державно-політичний устрій 5.1 Ідеологія 5.2 Звинувачення Ізраїлю в апартеїді 5.3 Правова система 5.4 Система влади 5.5 Державна символіка 5.6 Адміністративно-територіальний поділ 6 Економіка 6.1 Фінанси 7 Освіта і наука 7.1 Освіта 7.2 Наука і технології 8 Культура 8.1 Визначні пам'ятки 8.2 Література 8.3 Музика і театр 8.4 ЗМІ 8.5 Музеї 8.6 Мова 8.7 Релігія 8.8 Свята 8.9 Спорт 9 Посилання 10 Ресурси Інтернету

[ред.] Походження назви

Впродовж останніх трьох тисячоліть слово «Ізраїль» позначало як Землю Ізраїльську (гебр. אֶרֶץ יִשְׂרָאֵל, Е́рец-Ісрае́ль), так і весь єврейський народ. Джерелом цієї назви служить Книга Буття, де патріарх Яків син Ісаака після боротьби з ангелом Бога отримує ім'я Ізраїль:

«І сказав (ангел): як ім'я твоє? Він сказав: Яків. І сказав [йому]: віднині ім'я тобі буде не Яков, а Ізраїль, бо ти боровся з Богом, і людей долати будеш» (Книга Буття. Глава 22)

Вчені розходяться у визначенні значення цього слова. За однією версією, це ім'я походить від дієслова сара (управляти, бути сильним, мати владу, дану зверху), таким чином утворюючи слово, яке означає «Має владу над силами». Інші можливі значення — «Принц Божий» або «Борьба/Битва Еля»^[6]. Згодом, єврейський народ, який походить від Іакова, став називатися «Діти Ізраїлю», «Народ Ізраїлю» або «ізраїльтяни».

Перша в історії згадка слова «Ізраїль» була знайдена на стелі Мернептаха на території Стародавнього Єгипту (кінець XIII століття до н. е.) та відноситься до народу, а не до країни^[7].

Сучасна держава була названа «Медінат Ісраель» — Держава Ізраїлю. Розглядалися також і інші назви: Ерец Ісраель (Земля Ізраїлю), Сіон, Іудея^[8]. У перші тижні незалежності уряд нової держави для позначення громадян країни вибрав слово «ізраїльтяни». Вперше воно було згадане офіційно у виступі першого міністра закордонних справ Моше Шарета^[9].

[ред.] Історія

Докладніше у статті: Історія Ізраїлю

[ред.] До незалежності

Одним із центральних завдань сіонізму було створення єврейської держави. Таку державу сіоністи вирішили створити на території Палестини. З 80-их років 19 століття сюди почали переселятись євреї із країн Східної Європи. Після утворення в 1897 році Всесвітньої сіоністської організації (ВСО) сіоністи стали створювати трести, які фінансували переселення євреїв до Палестини.

В роки Першої Світової війни Близький Схід став ареною військових дій між Туреччиною та державами Антанти. Для успіху у війні проти Туречинни Антанта шукала підтримки у арабів. В 1915-16 роках Верховний комісар в Єгипті та правитель Мекки шериф Хусейн домовились про бунт арабів проти турків і визнання майбутньої об'єднаної арабської держави з боку Великої Британії. Однак Британія у травні 1916 року заключила секретний договір із Францією про післявоєнний розподіл азійської частини Османської імперії (договір Сайкс-Піко), за яким Палестина залишалась в руках Англії.

2 листопада 1917 року міністр іноземних справ Бальфур випустив декларацію, за якою уряд дозволяв створенню в Палестині національного осередку для євреїв. Спираючись на цей документ ВСО стала відстоювати свої територіальні претензії. Так, у лютому 1919 року, на Паризькій мирній конференції сіоністська делегація вимагала створення єврейського осередку, який охоплював крім Палестини ще й південний Ліван, Голанські висоти, всю долину річки Йордан та частину Синайського півострова.

25 квітня 1920 року на конференції в Сан-Ремо Верховна рада Антанти надала Великій Британії мандат на управління Палестиною. В преамбулу тексту мандата була включена декларація Бальфура. З початку 30-их років із зростанням сіоністської колонізації почали активізовуватись арабські антиколоніальні рухи. У жовтні 1930 року британський уряд випустив офіційну заяву — «Білу книгу», у якій декларувалось, що чисельність ішува повинна контролюватись і що євреї не повинні претендувати на управління Палестиною. Сіоністи негативно ставились до «Білої книги» і, крім того, вимагали більшої самостійності.

Після Другої світової війни сіоністи, вимагаючи більшої самостійності, перейшли до терористичної діяльності. Падіння колоніального правління Британії вже був очевидним, тому у лютому 1947 року Британія передала палестинське питання до ООН. 29 листопада Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 181 про припинення англійського мандату і розподілі Палестини на 2 держави. 14 травня 1948 року ВСО та лідери єврейської спільноти Палестини проголосили про створення держави Ізраїлю всупереч резолюції Генеральної Асамблеї.

[ред.] Незалежність

14 травня 1948 року офіційно проголошено про створення держави Ізраїль, а вже наступного дня почалась Перша арабо-ізраїльська війна 1948-49 років, результатом якої стали 6,7 тис. км² території Палестинської арабської держави на користь Ізраїлю. 1949 року ізраїльська армія захопила південний Негев, 1951 року — північ Синайського півострова, 1955 року провела кілька військових рейдів проти Сирії. За підтримки Франції та Великої Британії 1956-57 року Ізраїль захопив Синайський півострів до Суецького каналу та Сектор Газа. В 1965-66 вторглись до Західного берега ріки Йордан. В результаті шестиденної війни 1967 року Ізраїль захопив Західний берег ріки Йордан, сирійські Голанські висоти та знову єгипетський Синайський півострів. 1969 року в зоні Суецького каналу відбулась війна на стомлення, 1970 року Ізраїль напав на Єгипет ^{[Джерело?]}.

В 1973-74 роках відбулась Друга арабо-ізраїльська війна. 1978 року ізраїльська армія вторглась до південного Лівану. У серпні 1980 року об'єднаний Єрусалим проголошено столицею Ізраїлю. В 1981 та 1982 роках ізраїльська армія знову напала на Ліван (Перша ліванська війна), війська з якого буди виведені 2000 року. Під час Війни в Перській затоці 1990 року Ізраїль піддався нападові з боку Іраку. Перші прямі переговори між Ізраїлем і Палестиною відбулися в 1992 році і вже 1993 року Ізраїль визнав Палестинську автономію і вивів війська з деяких окупованих територій. 1994 року був підписаний мирний договір із Йорданією. 2006 відбулась Друга ліванська війна.

[ред.] Географія

Докладніше у статті: Географія Ізраїлю

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ , а саме: Скоротити, залишивши лише найважливішу інформацію, вилучити радянську пропаганду та переписати застарілі дані. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

[ред.] Кордони

Докладніше у статті: Кордони Ізраїлю

Ізраїль розташований на Близькому Сході та межує на півночі з Ліваном, на сході з Сирією і Йорданією, на півдні з Єгиптом, на сході та південному заході — з палестинськими територіями. Із заходу береги країни омивають води Середземного моря (протяжність берегової лінії — 188 км); на сході частина кордону проходить по Мертвому морі (56 км); на крайньому півдні Ізраїль має вихід до Акабської затоки Червоного моря (10 км).

Більшістю країн в якості кордонів визнається Зелена лінія, встановлена при підписанні припинення вогню після війни 1948—1949 років^[10], що обмежує територію загальною площею 20 770 км², з яких біля 2 % зайняти водою^[1]. Проте під фактичним контролем Ізраїлю знаходяться і деякі інші території, що не визнаються його сусідами, найбільшими з яких є Голанські висоти (1 176 км²) та територія Східного Єрусалима (70 км²). Загалом, територія, що контролюється країною, складає приблизно 22 072 км^{2 [11]}, а разом із Палестинськими територіями територія Ізраїлю складає 27 799 км² ^[12].

[ред.] Рельєф

Північна частина території країни, яка носить назву плато Галілея, являє собою підвищенну рівнину (нагір'я) висотою в середньому 600—700 м. Гори мають складчасто-брилову будову, однак у рельєфі складчастість не дуже виражена. Найбільший вплив на формування рельєфу здійснили пізні гелогічні процеси, насамперед розломи та брили. Круті схили масивів у багатьох районах прорізані вузькими та глибокими долинами. На північному сході країни лежить північна частина долини річки Йордан.

Центральна частина країни — вузька низинна прибережна смуга (рівнина Шарон), яка простяглась уздовж Середземного моря. Берегова смуга слабко порізана, природних гаваней мало, єдина затока — Хайфа — розташована в північній частині узбережжя.

Майже половину території країни займають посушливі зони та напівпустельне плато Негев. На півночі Негев переходить в гірські масиви. Зі сходу вони опускаються до велетенського грабену Ель-Гор, найбільш глибока частина якого зайнята Мертвим морем (максимальна глибина — 356 м) та знаходиться на 392 м нижче рівня Середземного моря. На південь від Мертвого моря до Червоного простягається долина Арава..

[ред.] Геологічна будова

Територія країни складена переважно породами мезозоя, третинної та четвертинної систем. Найбільш широко поширені верхньокрейдяні відклади, представлені вапняками, мергелями та доломітами. Вони мають потужність до 750 м. В крейдяних вапняках отримали широкого розвитку карстові процеси. Третинні відклади (вапняки та піщаники) поширені в прибережній частині і на плато Галілея. В ізраїльській частині долини Йордана зустрічаються потужні алювіальні утворення.

[ред.] Корисні копалини

Серед неметалевих корисних копалин найбільше значення мають калійні солі, натрій, бром (Мертве море), гіпс, будівельний камінь (Негев), кварцові піски. У верхньокрейдяних відкладах зустрічаються поклади асфальтів та фосфоритів. Наявні родовища залізних (Рамім) та мідних руд (Тімна), нафти (Хелєц), природного газу (Рош-Зохар). В районі Хули видобувається торф, на крайньому півдні країни — коштовне каміння. В пустелі Негев є невеликі запаси хромової та марганцевої руд, горючих сланців та слюди.

[ред.] Клімат

Клімат Ізраїлю субтропічний середземноморського типу, із сухим спекотним літом та м'якою дощовою зимою. Влітку переважає тропічне повітря, взимку воно чергується з повітряними масами помірних широт. Рельєф значно обумовлює різноманіття кліматичних умов в різних районах країни.

Пересічна річна кількість опадів різко спадає із заходу на схід та з півночі на південь: від 1 000 мм у Верхній Галілеї до 30 мм в районі Ейлата та від 500 мм в центральних районах до 50 мм на узбережжі Мертвого моря. Найбільша кількість дощових днів припадає на січень-лютий. В ці місяці відносна вологість складає в середьому 72 %, тоді як у червні — 47 %. Грози бувають рідко, в середньому 7 днів на рік.

Пересічна річна температура на узбережжі Середземного моря 20 °C, в гірських районах знижується до 15-16 °C. Найбільш спекотний клімат має південна частина країни, де середньорічна температура перевищує 22 °C, а пересічна температура найспекотнішого місяця 30 °C. Взимку бувають від'ємні температури; абсолютний мінімум температури сягає −4 °C на висоті 750 м.

В центральних районах країни, на висоті приблизно 750—800 м, при середньорічній температурі 17 °C, пересічні місячні показники коливаються від 9 °C у січні до 24 °C у серпні. Тут понад 300 днів на рік утримується температура понад 15 °C, а 160 днів — понад 25 °C.

Переважаючи вітри мають північний та західний напрямки: влітку північні та північно-західні, взимку — північно-східні. Навесні та на початку літа з півдня та південного сходу дме спекотний та сухий вітер хамсин, який сильно підвищує темературу та сухість повітря та негативно впливає на рослинність. В Негеві бувають пилові бурі (в середньому приблизно 12 днів за рік).

[ред.] Гідрографія

Ресурси прісної води в країні оцінюються в 1 800 млн. м³ за рік, з яких 1 100 млн. м³ дають малі річки та джерела, 320 млн. — ізраїльська частина Йордана, 200 млн. — водотоки басейну річки Яркон. Прісну воду отримують також шляхом опріснення морської води та очистки стічних вод. Основним резервуаром системи водопостачання країни слугує Тиверіадське озеро (приблизно 4 млрд. м³), від якого йде водогін протяжністю 142 км до міста Рош-га-Аїн, де він з'єднується з водогоном Яркон-Негев (109 км). Нечисленні річки західної частини країни належать до басейну Середземного моря, більшість з них пересихають в спекотні пори року. Східна частина — безстічна.

[ред.] Ґрунти

В західній частині країни, яка отримує достатню кількість опадів (узбережжя та схили гір), переважають коричневі ґрунти сухих субтропічних лісів та чагарників. В центральних та східних районах поширені гірські сіро-коричневі ґрунти, на півдні — ґрунти субтропічних пустель. Деякі гірські ділянки не мають ґрунтового покриву. В прибережній смузі вміст гумусу у верхньому горизонті (до 10 см) сягає 2,4 %, а на глибині в 1 м — до 0,75 %.

[ред.] Флора

Флора Ізраїля різноманітна — нараховує більш як 2 000 видів, 115 з яких ендемічні. Рослинність більшої частини країни відноситься до середземноморської лісової підобласті голарктичної області. Власне середземноморський елемент складають вічнозелені дерева та чагарники: лавр, платан, маслина, алеппська сосна, чорна сосна, рускус, дуб, інжир, самшит, папороті, асфоделі, ладанникові. Зустрічаються східноазійські види: волоський горіх, виноград. Поширені терпентинові, фісташкове дерево, ялівець звичайний, суничник, сирійський клен. В горах зростають також таборський дуб та сікомор.

В центральній та східній частині країни переважають колючі чагарники: маквіс, гарріга, фрігана. Малочисленні дерева представлені головним чином вічнозеленими дубами, кипарисами. В районі Мертвого моря (там, де ґрунтові води залягають високо і немає засоленості) зустрічаються представники тропічної флори: африканські види акацій та ін. На крайньому півдні (на береговій рівнині, в південній частині грабена та на височинах) поширені солончаки з рідким покривом із чагарників та напівчагарників, а також з ефемерами, які розвиваються тільки після дощу. Для цього району характерні солянкові, сведа, лебедові, саксаул, полин, гармала та ін.

Важливу роль відіграють культурні рослини: зернові культури (пшениці, ячмінь), цитрусові, персикові та гранатові дерева, маслини, в південних районах — фінікові пальми.

[ред.] Фауна

Територія Ізраїлю входить до складу середземноморської підобласті палеарктичної фауністичної області. Із хижих ссавців характерні смугаста гієна, каракал, шакал. Поширені копитні, гризуни. Із птахів часто зустрічаються дрофи, жайворонки, рябчики, білоголовий сип, яструбиний орел, великий підорлик, бородань, чорний гриф, шуліка, канюк, декілька видів соколів, стерв'ятник, малий яструб, сичі і сови: сипуха, пугач, неясить; водяться лелеки, чаплі, пелікани, одуди, сойки, мартини, ворони, кам'яні куріпки та інші. По всій території зустрічаються плазуни — ящірки, змії (удав, різні види гадюк та ін.). Із домашніх тварин найбільш важливе значення мають коні, віслюк, дрібна рогата худоба, в низці районів — верблюди. В травні 2008 року національним птахом Ізраїля був обраний одуд — понад 35 % населення проголосовали за нього^[13].

[ред.] Стан навколишнього середовища

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

[ред.] Населення

Населення Ізраїля становить 6 990 700 осіб (2005; 3 902 400 осіб в 1983), у тому числі 1 050 000 осіб — палестинських арабів. Цікавим є факт посмертного надання громадянства Ізраїля 6 млн. євреїв, що загинули під час Голокосту.

[ред.] Мови

Офційними мовами в країні є гебрейська (іврит) та арабська. Поширені серед населення також російська, англійська, їдиш та інші європейські й азійські мови.

[ред.] Основні показники

• Вікова структура населення (2007, оцінка)^[14]: 0-14 років — 26,1 % (чоловіки 858 246 осіб, жінки 818 690 осіб); 15-64 років — 64,2 % (чоловіки 2 076 649, жінки 2 046 343); 65 років та старіші — 9,8 % (чоловіки 269 483, жінки 357 268)
• Середній вік населення (2007, оцінка) — 29,9 років, з них чоловіки — 29,1, жінки — 30,8
• Тривалість життя (2007, оцінка) — 79,59 років, з них чоловіки — 77,44, жінки — 81,85
• Загальний (брутто) коефіціент відтворення (2007, оцінка): 2,38 народжених дітей на 1 жінку
• Здоров'я населення (2007, оцінка): носіїв ВІЛ, у тому числі і хворих на СНІД, — 0,1 %
• Писемність (2004, оцінка) — 97,1 %, з них чоловіки — 98,5 %, жінки — 95,9 %

[ред.] Етнічний склад

На 2004 рік в країні проживало:

• Євреї — 76,4 %, з них народжені в Ізраїлі — 67,1 %, Європі та Північній Америці — 22,6 %, Африці 5,9 %, Азії 4,2 %
• неєвреї — 23,6 % (головним чином араби, черкеси, вірмени)

[ред.] Віросповідання

На 2004 рік найбільш поширеними представниками релігій були:

• Юдеї — 76,4 %
• Мусульмани — 15,9 %
• Християни — 2,1 %, з них араби — 1,7 %
• Друзи — 1,6 %
• Інші — 1,6 %
• Невизначені — 3,9 %

[ред.] Щільність

Пересічна щільність населення становить 326 чол./км² (2003). Максимальна концентрація жителів характерна для прибережної рівнини, де проживають 3/4 єврейських та майже 2/3 арабських громадянів Ізраїля. В Тель-Авівському окрузі щільність населення сягає понад 6 000 чол./км², в районі Хайфи — 1 500 чол./км². Відносно щільно заселені Єрусалимський (800 чол./км²), Центральний (700) та Північний (200) округи. У Південному ж окрузі, який займає понад 2/3 території країни, проживає 13 % ізраїльських громадянів, а щільність населення сягає 40 чол./км².

[ред.] Міське та сільське населення

За прийнятою в Ізраїлі 1983 року класифікацією, якщо населений пункт нараховує понад 2 тис. осіб, він вважається містом, в іншому випадку — селом. За такою класифікацією міщани становлять 90 % населення країни (в Єрусалимському окрузі — 95 %, Північному — 78 %, Хайфському — 94 %, Центральному 90 %, Тель-Авівському — 99,9 %, Південному — 80 %), а селяни — 10 %.

[ред.] Найбільші міста

Найбільші агломерації: Рамат-Ган (Тель-Авів) — 2 752 000 мешканців, Хайфа — 865 000 мешканців. В таблиці нижче наведені міста з населенням понад 40 тис. мешканців станом на 2005 рік.

1	Єрусалим	701 000		13	Ашкелон	110 000		25	Кір’ят-Ґат	49 000
2	Тель-Авів	365 000		14	Реховот	103 000		26	Ґів‘атаїм	47 000
3	Хайфа	274 000		15	Герцлія	83 000		27	Акко	46 000
4	Рішон-ле-Ціон	226 000		16	Кфар-Сава	81 000		28	Нацрат-Ілліт	46 000
5	Ашдод	207 000		17	Хадера	78 000		29	Карміель	45 000
6	Беер-Шева	191 000		18	Раанана	73 000		30	Ейлат	45 000
7	Петах-Тіква	179 000		19	Лод	70 000		31	Модіїн	44 000
8	Нетанья	170 000		20	Бейт-Шемеш	66 000		32	Ход-ха-Шарон	42 000
9	Холон	166 000		21	Назарет	64 000		33	Умм-ель-Фахм	41 000
10	Бней-Брак	141 000		22	Рамла	64 000		34	Кір’ят-Моцкін	41 000
11	Бат-Ям	132 000		23	Нагарія	51 000		35	Тверія	41 000
12	Рамат-Ґан	126 000		24	Кір’ят-Ата	50 000		36	Афула	40 000

[ред.] Українська діаспора

Вихідців з України (як народжених в Україні і згодом емігрувавших в Ізраїль етнічних євреїв, так і етнічних українців — мешканців Ізраїлю) — за приблизними підрахунками 300—400 тис. осіб.^[15]

[ред.] Державно-політичний устрій

[ред.] Ідеологія

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ , а саме: вилучити, включити важливе до розділу про право. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

Міжнародний сіонізм являє собою форму єврейського націоналізму, яка панує в державі Ізраїль та єврейських спільнотах низки розвинених країн. Політичний сіонізм — це напрямок, який безпосередньо пов'язаний з ідеєю утворення єврейської держави. Він виник в кінці XIX ст. Для цього періоду було характерне посилення національного тиску, з одного боку, а з іншого — поява численних ідеологічних течій. Сіонізм відображає уявлення того часу про шляхи вирішення проблем, які стоять перед єврейськими спільнотами в країнах їх проживання.

[ред.] Звинувачення Ізраїлю в апартеїді

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ , а саме: вилучити, включити важливе до розділу про право. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

Нейтральність та неупередженість цього розділу є дискусійною. Будь ласка, ознайомтесь з відповідним обговоренням та по можливості виправте недоліки.

Докладніше у статті: Звинувачення Ізраїлю в апартеїді

За звинуваченнями декількох правозахисних організацій, в Ізраїлі широко запроваджена система апартеїду. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International зокрема констатує:

«У Ізраїлі більшість законів безумовно є дискримінаційними. Вони сягають до моменту утворення держави Ізраїль в 1948 році, яке мало жорстоку пам'ять перенесеного євреями в Європі факту расистського геноциду під час Другої світової війни, і тому Ізраїль був заснований на понятті Єврейської держави для євреїв» ^[16].

[ред.] Правова система

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

Ізраїль не має власної конституції і на території Ізраїлю діють британські закони і юридичне право, а також закони, прийняті Кнесетом (парламент Ізраїлю). У 2003 році конституційна комісія Кнесету почала підготовку конституції. Станом на 2006 ця робота ще не була завершена.

[ред.] Система влади

У Ізраїлі замість єдиної конституції діє зведення основних законів. Починаючи з 1958 року було прийнято 14 таких актів, 11 з яких залишаються в силі. Серед них закон про кнесет (1958), про уряд (2001), про армію (1976), про столицю Ізраїлю Єрусалим (1980), про свободу і гідність людини (1992).

Парламент

Ізраїль — парламентська республіка. Вищим законодавчим органом є однопалатний парламент — кнесет (з івриту — «збори»), який складається з 120 депутатів. Вибори до кнесету загальні, прямі при таємному голосуванні. Виборці голосують не тільки за списки, які висунули політичні партії, але й за блоки партій, які можуть виступати за єдиним списком. Характерно те, що число списків в ході виборів до кнесету, як правило, перевищує число постійно діючих політичних партій. Місця в парламенті розподіляються пропорційно числу голосів, поданих за кожен список, але не менше 1 % всіх голосів. Кнесет вибирається на 4 роки. При необхідності можуть бути призначені дострокові вибори. Засідає кнесет не менше 8 місяців за рік, збираючись на 2 сесії щорічно. Засідання, як правило, відкриті, протоколи видаються тільки на івриті. Процедура роботи в парламенті визначається спеціальними законами.

Президент

Глава держави — президент — вибирається кнесетом на 7 років. Президент може бути перевибраним не більше, аніж на другий термін. Він має обмежені, у більшості випадків чисто представницькі функції. Серед його прав — право на помилування та амністії, призначення послів, посланників, суддів, державного контролера. Президент підписує всі законодавчі акти країни, за виключеням тих, які безпосередньо стосуються його функції, як глави держави. З 2007 року президентом Ізраїлю є Шимон Перес.

Уряд

Уряд Ізраїлю представлений кабінетом міністрів. Він є центральним виконавчим органом в системі державної влади, а його глава — прем'єр-міністр — фактично головною посадовою особою країни, яка визначає внутрішню та зовншіню політику. Формально уряд відповідальний перед кнесетом. Уряд приступає до виконання своїх обов'язків після того, як його глава викладе в кнесеті програму діяльності уряду і оголосить про його склад, а парламент зі свого боку виразит уряду вотум довіри. З 2006 року прем'єр-міністром Ізраїля є Ехуд Ольмерт.

[ред.] Державна символіка

Гербом Ізраїлю є культовий семисвічник — менора.

Державний прапор Ізраїлю, рішенням державної ради від 26 жовтня 1948 року, є полотно з білого поля, на якому зображені сині смуги зверху та знизу та синя шестикутна зірка («Зірка Давида») посередені.

Гімн Ізраїлю — «Гатіква» («Надія»). Текст поета Нафталі-Герца Імбера, автор музики невідомий. Слова були опубліковані в 1887 році, з 1897 року «Хатіква» стала сіоністським гімном, а після утворення держави Ізраїль — державним гімном.

[ред.] Адміністративно-територіальний поділ

Докладніше у статті: Адміністративний поділ Ізраїлю

Територія Ізраїлю поділяється на 6 округів (махоз), 15 підокругів (нафа) та на 50 природних регіонів.

Округ	Площа, км²	Населення, осіб (2005)	Столиця
Єрусалимський (Єрушала́їм)	652	851 400	Єрусалим
Тель-Авівський (Тель-Авів)	171	1 190 000	Тель-Авів
Південний (Даро́м)	14 231	1 002 400	Беер-Шева
Північний (Цафон)	3 324	1 185 400	Назарет
Центральний (Мерказ)	1 276	1 649 800	Рамле
Хайфський (Хейфа́)	863	858 000	Хайфа

[ред.] Економіка

Докладніше у статті: Економіка Ізраїлю

Ізраїль вважається однією з найбільш розвинених країн південно-західної Азії. Країна займає перше місце в рейтингу Всесвітнього банку «Легкість ведення бізнесу»^[17] та в рейтингу Всесвітнього економічного форуму «Світова конкурентоздатність». В рейтингу «Кращі країни для ведення бізнесу» журналу Forbes Ізраїль займає 16 місце у світі^[18]. Ізраїль займає 2 місце в світі після США за кількістю новоутворених компаній та має найбільше представництв у списку компаній NASDAQ за межами Північної Америки.^[19]

Промислові вироби: високотехнологічні продукти, деревина і папір, фосфати, їжа, напої, тютюн.

Рослинництво: цитрусові, овочі, бавовна.

Тваринництво (2004): 400 тисяч голів худоби; 40 мільйонів кур; кози — 64 тисячі; свині — 195 тисяч; вівці — 390 тисяч.

Рибальство (2003): 24,831 метричних тон.

Електрика (2003): 44,2 млрд. кВтГ.

Зайнятість (1996): 2,6 % — сільське і лісове господарство, 20,2 % — промисловість, 7,5 % — будівництво, 12,8 % — торгівля, 6,2 % — транспорт і зв'язок, 13,1 % — фінанси і бізнес, 6,4 % — особисті послуги, 31,2 % — суспільні послуги.

Експорт: цитрусові й інші фрукти, авокадо, добрива, алмази, пластмаса, нафтохімікати, текстиль, електроніка (військова, медична, наукова, промислова), електронно-оптичні, прецизійні інструменти, літаки і ракети.

[ред.] Фінанси

Національний дохід (2004) — 129 млрд. дол.; на душу населення — 20 800 дол.; зростання — +3,9 %.

Імпорт (2004) — 36,8 млрд. дол. Партнери: США-15 %, Бельгія-10,1 %, Німеччина-7,5 %, Швейцарія-6,5 %, Велика Британія-6,1 %.

Експорт (2004) — 34,4 млрд. дол. Партнери: США-36,8 %, Бельгія-7,5 %, Гонконґ-4,9 %.

Туризм — 2 039 міл. дол.

Бюджет (2004) — 52,2 млрд. дол.

Державні резерви — 17,5 млрд. дол.

У 2004 році ціни впали на 0,4 %.

[ред.] Освіта і наука

[ред.] Освіта

Докладніше у статті: Освіта в Ізраїлі

Ізраїль має одну з найтриваліших у світі систему освіти, разом з Японією поділяючи за чим показником друге після Южной Кореї місце в Азії^[20]. Також, згідно даними ЮНЕСКО, Ізраїль має найвищий рівень письменності в Південно-Західній Азії^[21].

Згідно з законом про освіту, прийнятим в 1953 році, школи в Ізраїлі поділяються на кілька типів: державні (світські), арабські, державно-релігійні та незалежні, багато з незалежних шкіл є «невизнаними» міністерством освіти. Державні світські школи є найбільшою групою шкіл і відвідуються більшістю єврейських і неарабських учнів в Ізраїлі. Більшість арабів відправляють своїх дітей в школи, де основною мовою навчання є арабська, що надалі заважає дітям здобути хорошу освіту і роботу із-за слабкого володіння гебрейською мовою^[22]. Незалежні школи є найбільш різноманітною групою. Тоді як у «визнаних» незалежних школах, як і у решті категорій, 75 % предметів входять до обов'язкового списку, невизнані самостійно вибирати програму навчання. Серед них, зокрема, ультраортодоксальні та християнські школи.

Освіта в Ізраїлі обов'язково для дітей від 5 до 18 років^[23][24]. Шкільна освіта розділена на три ступені: початкова школа (1-6 класи), середня школа (7-9 класи), вища школа (10-12 класи). Протягом навчання у вищій школі учні поступово здають іспити, за результатами яких вони отримують атестат зрілості (геб. теудат баґрут), необхідний для поступлення до вищих навчальних закладів, що також вимагається багатьма працедавцями. Знання основних предметів — математики, Тори, гебрейської мови, ізраїльської і світової літератури, англійської мови й історії є обов'язковим для отримання атестату^[25]. В арабських, християнських і друзськіх школах екзамен із знання Тори замінюється екзаменом з ісламу, християнства або релігії друзів^[26]. Ті, хто не бажає здавати або нездатний пройти ці іспити, отримають диплом про закінчення школи іншого типу. У 2003 році дещо більше половини ізраїльських школярів отримала атестат зрілості^[27].

Переважна більшість вищих навчальних закладів спонсоруються державою, що значно зменшує вартість освіти^[25][28]. Всього в Ізраїлі вісім університетів:

• Єрусалимський єврейський університет — найстаріший та найпрестижніший в країні
• Тель-Авівський університет
• Техніон — один з найвідоміших в світі технічних Вузів
• Інститут Вейцмана
• Університет Бар-Алана
• Хайфський університет — власник найбільшої бібліотеки на Близькому Сході
• Університет Бен-Гуріона

Решта суто ізраїльських вищих навчальних закладів називається коледжами, серед яких як регіональні, тобто філії університетів, так й незалежні. Суттєву частку вищої освіти таких здійснюють понад 30 філій іноземних вищих навчальних закладів.

Ізраїль займає одне з перших місць у світі за числом жителів, що мають вищу освітою (20 % населення)^[29][30]. Позитивно на цей показник впливає не тільки ізраїльська освіта, але й приток іммігрантів з колишнього СРСР, 40 % яких мали диплом про закінчення вищого учбового закладу^[29].

[ред.] Наука і технології

Докладніше у статті: Наука і технології в Ізраїлі

Початок ізраїльській науці поклали строби перетворити практично дику та неосвоєну територію на сучасну країну. Зараз, проте, освіті ізраїльська наука стала дуже різноманітною та вкриваю численні області науки. Число лидей, задіяних в наукових дослідженнях та технологічних розробках, так саме як і відсоток витрат відносно ВВП, є одними з найвищих у світі. Багато наукових досліджень також ведеться у співпраці з іншими країнами^[31].

Понад 80 % всіх наукових робіт, що приводять до публікацій, проводиться в університетах, університети є основними центрами фундаментальної науки у країні, що проводиться на найвищому світовому рівні. Так, чотири громадянина Ізраїлю стали лауреатами Нобелевской премії у наукових дисциплинах^[32] і він займає перше місце в світі по числу наукових публікацій на душу населення^[33][34]. Але фундаментальна наука не є єдиним напрямком діяльності університетів, на що вказує велике число патентів, отриманих ними, їх зв'язки з промисловістю та успішна робота багатьох дослідницьких центрів, заснованих поруч з університетами^[31].

Найбільшою галуззю промисловості країни, що використовує передові технології, є військова промисловість. В Ізраїлі виробляються найрізноманітніші продукти військового призначення, від амуніції, ручної зброї, такої як автомат Uzi, артилерії і ймовірно накращого у світі танку Меркава до найсучасніших електронних військових систем, таких як систем протиракетної оборони Arrow, безпілотні літальні апарати, авіоніка та цілі літаки. Великою частиною ізраїльського військового комплексу є електроника, що не обмежується військовими застосуваннями, але розвинута й в цивільному секторі.

Ізраїль також відомий високим технічним рівнем сільського господарства, системами комп'ютерного контролю та автоматизації сільськогосподарських процесів. Володіючи мізерними водними ресурсами, Ізраїль має в своєму розпорядженні розвинені водозберігаючі технології, включаючи краплинне зрошування, винайдене в Ізраїлі.^[35].

Ізраїль також є одним з лідерів у використанні сонячної енергії на душу населення^[36], розробивши деякі з найсучасніших техлологій сонячної енергетики^[37], а ізраїльські компанії працюють над енергетичними проектами по всьому світу^[38][39]. Хоча Ізраїль поки що лише планує будівництво великих сонячних електростанцій, понад 90 % домохозяйств використовують сонячну енергію для обогріву води^[40][41]. Згідно з міністерством національної інфраструктури, щороку країна збурігає біля 2 млн. барелів нафти завдяки використанню сонячної енергії^[42], чому, зокрема, допомогає жаркий та сонячний клімат країни та наявність вільних пустельних ділянок^[37][39][38].

Більш того, Ізраїль є однією з восьми країн, здатних самостійно виробляти і запускати супутники. Вже в 1988 році Ізраїль запустив свій перший супутник серії Офек (гебр. אופק‎) «Офек-1» з космодрому Пальмахім. Бюджет ізраїльської космічної програми складає всього 1 млн. доларів США, без урахування фондів інвестованих в проект «Венус» (близько 7 мільйонів доларів) з приблизно 70 мільйонів, що виділяються щорічно для ізраїльської військової програми.

Ізраїль також вважається однією з країн, що мають ядерну зброю, арсенал якої оцінюється у понад 150 одиниць^[43], а для її доставки існує повноцінна ядерна тріада^[44]. Тим не менш уряд країни ніколи не визнавал наявності ядерної зброї, а деталі про неї стали відоми лише через десятиріччя після початку робот через кілька утічок, найвідоміша з яких трапилася завдяки співробітнику Центру ядерних досліджень Негев (у місті Дімона) Мордехаю Вануну. Хоча Ізраїль ще не має атомних електростанцій, зараз планується будівництво АЕС в Негеві, що може бути завершене до 2015 року^[45].

[ред.] Культура

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

[ред.] Визначні пам'ятки

[ред.] Література

Докладніше у статті: Ізраїльська література

Ізраїльська література — це в основному поезія й проза на івриті, як частини ренесансу івриту як розмовна мова із середини XІX століття. Невелика частина книг виходить на інших мовах, таких як арабський, англійський і росіянин. За законом дві копії всіх друкованих видань в Ізраїлі повинні направлятися в Єврейську національну й університетську бібліотеку Ієрусалимського Єврейського Університету. В 2001 році цей закон був змінений і включив також копії аудио- і відеозаписів, і ін. недрукованих видань.^[46] В 2006 році 85 % з 8000 книг, спрямованих у бібліотеку були на івриті.^[47] Тиждень іврітської Книги проводиться щорічно в червні й включає книжкові ярмарки, публічні читання й виступами ізраїльських письменників по всій країні. Протягом цього тижня вручається й головна ізраїльська літературна нагорода Премія Сапир.

В 1966 році ізраїльський письменник Ш.-Й. Агнон розділив Нобелівську премію з літератури з німецькою письменницею єврейського походження Неллі Закс.^[48]

[ред.] Музика і театр

Дивись також: Музика Ізраїлю

Ізраїльська музична культура складалася на основі національних музичних культур палестинських євреїв та арабів, а також музичних традицій, принесених євреями, що переселилися до Ізраїлю з різних країн. Ряд сучасних музичних установ (в т.ч. філармонія та оперний театр) були закладені за часів британського мандату на управління Палестиною, інші з'явились вже за часів незадежності.

[ред.] ЗМІ

[ред.] Музеї

Найвідомішим музеєм та одним з найважливіших культурних установ країни є Музей Ізраїлю у Єрусалимі^[49]. Музей присвячйний мистецтву та археології та є місцем зберігання Свитків Мертвого моря^[50] і величезної колекції предметів юдейської історії та європейського мистецтва^[49]. Також дуже відомий музей Холокосту Яд Вашем в Єрусалимі — найбільший в світі архів інформації, присвяченої цій сторінці світової історії^[51].

Серед інших музеїв, багато присвячено археології та стародівній історії, перш за все через розташування Палестини на перехресті багатьох культур. Серед музеїв цієї категорії Рокфелерівський музей, Музей біблейських земель та Башта Давида в Єрусалимі, Ерец-Ісраель в Тель-Авіві, Музей спадщини вавілонських євреїв в Ор-Єхуді, частина Хайфського музею і Музей Хечта в Хайфі та багато дрібніших музеїв по всій країні^[52]. Кілька історичних музеїв присвячені вже пізнішій історії єврейського народу та країни Ізраїль. Серед них Музей Діаспори на кампусі Тель-Авівського університету — інтерактивний музей, присвячений історії єврейських спільнот всього світу^[53], та Музей Незалежності.

Музеї мистецтва у країні також численні та представляють різноманітні культурні традиції країни та світу. Крім загальних колекцій Тель-Авівського музею мистецтв і вже згаданих Музею Ізраїлю та Хайфського музею тут є музеї єврейського, ісламського, руського, далекосхідного і японського мистецтва. Крім основних музеїв у великих містах, кілька відомих музеїв знаходяться у невеликих поселеннях, так музей Мішкан-Ле-Оманут в кибуці Ейн-Харод-Меухад вважається найбільшою картинною галереєю на півночі країни^[54].

[ред.] Мова

[ред.] Релігія

[ред.] Свята

[ред.] Спорт

[ред.] Посилання

[ред.] Ресурси Інтернету

	Портал «Ізраїль»
	Ізраїль в Вікісловнику?
	Ізраїль на Вікісховищі?

• Урядовий портал Ізраїлю
• Міністерство закордонних справ Ізраїлю
• Портал президента Ізраїлю
• Офіс Прем'єр-міністра Ізраїлю
• Міністерство оборони Ізраїлю