Арабська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Арабська мова
██ Єдина офіційна██ Одна з
██ Єдина офіційна██ Одна з
Поширена в: Алжир, Бахрейн, Єгипет, Ємен, Західна Сахара, Йорданія, Ірак, Катар, Кувейт, Ліван, Лівія, Мавританія, Марокко, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Палестина, Саудівська Аравія, Сирія, Судан, Туніс; також частково у багатьох інших країнах, таких як Ізраїль та Іран; літургійна мова ісламу.
Регіон: Арабський світ
Носії: 270 млн.
Місце: 5
Класифікація: Афроазіатська
 Семіто-хамітська
  Семітська
   Західносемітська
Офіційний статус
Державна: Алжир, Бахрейн, Джибуті, Ерітрея, Єгипет, Ємен, Західна Сахара, Йорданія, Ізраїль, Ірак, Катар, Коморські острови, Кувейт, Ліван, Лівія, Мавританія, Малі, Марокко, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Палестина, Саудівська Аравія, Сенегал, Сирія, Сомалі, Судан, Туніс, Чад;
міжнародні організації: ООН, Ліга арабських держав, Організація Ісламська Конференція, Африканський Союз
Регулює: Академія арабської мови (Єгипет)
Коди мови
ISO 639-1 ar
ISO 639-2 ara
SIL ara

Ара́бська мо́ва — найпоширеніша семітська мова семіто-хамітської родини мов, якою розмовляють у західній Азії і північній Африці близько 270 мільйонів осіб.

Зміст

[ред.] Історія

Арабська мова дуже давня за своїм походженням. Вважається, що вона виникла близько 6 століття на півдні Аравійського півострову і пізніше розповсюдилась по всьому сучасному арабському світу шляхом завоювання арабами сусідніх земель, що пояснювалось розповсюдженням ісламу. Найближчими спорідненими до неї мовами є іврит та арамейська мова.

[ред.] Дослідження

Перша граматика арабської мови належить перському лінгвісту Сібавайгу (араб. سیبَوَیْه) (п. 796). Для вивчення А. м. багато зробили рос. семітологи: В. Р. Розен (1849—1908), М. В. Юшманов (1896—1946), І. Ю. Крачковський (1883—1951), груз. арабіст Г. В. Церетелі, а також укр. вчені-арабісти А. Ю. Кримський, А. П. Ковалівський, Т. Кезма та ін.

[ред.] Говори

Під арабською мовою розуміють єдину літературну (класичну) мову, а також п'ять основних груп говорів: аравійські, сірійські, єгипетські, іракські та магрибські (Пн. Африка). Допомагаючи й сприяючи культурному і науковому розвитку ряду країн у минулому, арабська мова на даний час є однією з мов спілкування ООН, мовою однієї з світових релігій - ісламу, мовою міжнародного спілкування на Близькому Сході.

[ред.] Звучання

Арабська мова має складне звучання. Вона складається з 28 приголосних та 3 голосних звуків.

Корені більшості арабських слів складаються з 3 звуків.

[ред.] Письмо

Звукове (консонантно-приголосне) письмо арабів виникло на основі арамейського. Існує багато систем написань, але найголовніша — скоропис несхі.

Арабське письмо, у зв'язку з його особливою формою, з давніх-давен називалося у східних слов'ян особливою назвою - арабська в'язь. В арабській абетці - 28 букв, 25 з них - для позначення приголосних звуків і 3 - для позначення довгих голосних, а також спеціального призвуку "гамза" ء, що не входить в абетку. Для позначення коротких голосних використовуються оголоси - додаткові значки, які інколи пишуться над або під буквами. Поділ на великі (прописні) і малі букви відсутній.

Арабське письмо здійснюється справа ліворуч.

Назви арабських літер: Аліф Бā Тā Сā Джīм Ха Ха Дāль Зāль Ра Зейн Сīн Шīн Çāд Дāд Ţā Зā ‘Айн Ґайн Фā Ķāф Кāф Лāм Мīм Нӯн Гā Вāв Йā

ي و ه ن م ل ك ق ف غ ع ظ ط ض ص ش س ز ر ذ د خ ح ج ث ت ب ا відповідно.

Форми Назва Вимова
Ізольована Початкова Серединна Кінцева
1 ا ـا [ʔaliːf] [ʔ], [aː]
2 ب بـ ـبـ ـب [baːʔ] [b]
3 ت تـ ـتـ ـت [taːʔ] [t]
4 ث ثـ ـثـ ـث [θaːʔ] [θ]
5 ج جـ ـجـ ـج [ʤiːm] [ʤʲ], [gʲ], [ʒ]
6 ح حـ ـحـ ـح [ħaːʔ] [ħ]
7 خ خـ ـخـ ـخ [χaːʔ] [χ]
8 د ـدـ ـد [daːl] [d]
9 ذ ـذـ ـذ [δaːl] [δ]
10 ر ـرـ ـر [raːʔ] [r]
11 ز ـزـ ـز [zaːj] [z]
12 س سـ ـسـ ـس [siːn] [s]
13 ش شـ ـشـ ـش [ʃiːn] [ʃʲ]
14 ص صـ ـصـ ـص [sˁaːd] [sˁ]
15 ض ضـ ـضـ ـض [dˁaːd] [dˁ]
16 ط طـ ـطـ ـط [tˁaːʔ] [tˁ]
17 ظ ظـ ـظـ ـظ [zˁaːʔ] [zˁ], [δˁ]
18 ع عـ ـعـ ـع [ʕaːjn] [ʕ]
19 غ غـ ـغـ ـغ [ʁaːjn] [ʁ]
20 ف فـ ـفـ ـف [faːʔ] [f]
21 ق قـ ـقـ ـق [qaːf] [q]
22 ك كـ ـكـ ـك [kaːf] [kʲ], [ʧʲ]
23 ل لـ ـلـ ـل [laːm] [l]
24 م مـ ـمـ ـم [miːm] [m]
25 ن نـ ـنـ ـن [nuːn] [n]
26 ه هـ ـهـ ـه [ɦaːʔ] [ɦ]
27 و ـوـ ـو [waːw] [w], [uː]
28 ي يـ ـيـ ـي [jaːj] [j], [iː]
Інші літери
ة та-марбута суфікс жіночого роду
ى аліф-максура
ء гамза зімкнення голосових зв'язок
Ташкіль
ـْ сукун відсутність голосного
ـّ шадда подвоєння приголосного
ـَ фатха [a]
ـِ кясра [i]
ـُ дамма [u]
ـً фатхатан вживаються для утворення неозначеної форми
ـٍ кясратан
ـٌ дамматан або танвін

Приголосні літери у арабській поділяються на 2 типи: "сонячні" та "місячні". Сонячні відрізняються тим, що при додаванні префікса визначеної форми, вони асимілюють його (див. нижче).

Сонячні ت ، ث ، د ، ذ ، ر ، ز ، س ، ش ، ص ، ض ، ط ، ظ ، ن ، ل
Місячні أ ، ب ، ج ، ح ، خ ، ع ، غ ، ف ، ق ، ك ، ل ، م ، ه ، و ، ي


[ред.] Найдавніші писемні пам'ятки

  • намарський (328)
  • забадський (512)
  • харранський (568) написи.

[ред.] Граматика

Як написано в стародавній грамматиці - в арабській мові є лише три частини мови: імена (іменники), дії (дієслово) і службові слова.

Цей стародавній звичай поділу на частини мови зберігся в арабській мові і донині. Зокрема прикметники, займенники, прислівники, дієприслівники і числівники розглядаються як імена (назви).

[ред.] Будова слова

Слово в арабській мові, так само як і в будь-якій іншій складається з голосних та приголосних звуків. Особливість арабської та інших мов семітської сім'ї полягає в тому, що нові слова в ній утворюються не лише додаванням приставок (префіксів та суфіксів) але й заміною голосних і додаванням приголосних в самому слові - тобто за допомогою вставок (інфіксів). Тому в семітських мовах за корінь слова беруть набір приголосних даного слова, який залишається відносно незмінним при утворенні від нього нових слів. Звичайно треба мати на увазі, що поняття кореня слова було розроблено лише з появою писемної мови. Всі існуючі корені були виділені із звичайних слів, які були назвами певних предметів (об'єктів) або дій (процесів), за допомогою відкидання голосних.

Таким чином корінь арабського слова складається з одного, двох, найчастіше трьох, а інколи чотирьох і п'яти приголосних звуків.

Слова в арабській мові утворюються від кореня за допомогою вставок (внутрішніх флексій, інфіксів). Інфіксами можуть виступати як окремі звуки (голосні або приголосні), так і звукосполучення. Можливі способи утворення різних слів від даного кореня називаються моделями. В арабській мові кожна словарна модель називається словом утвореним за цією моделлю від кореня ФаЪаЛа (ФаЪаЛа - дія, діяти, діяв). Таким чином слова утворені наприклад за моделлю ФАаЪіЛ (діяч) - КАаТіБ (писар) позначають діяча, за моделлю МаФЪаЛ (місце дії) - МаКТаБ (бібліотека) позначають місце дії або знаходження предмета і т.д.. За допомогою моделей утворюються всі частини мови - як імена так і дієслова. Таким чином, знання арабської мови - це знання значень різних коренів + знання значень моделей. Саме в такій структурі простота арабської та інших семітських мов - знаючи наприклад 1000 коренів і 100 моделей утворення слів можна зрозуміти приблизне значення 1000 Х 100 = 100 000 слів.

Розглянемо ці моделі на прикладах:

Корінь - КТБ (писати). Знаючи моделі від нього можна утворити багато різних слів:

КіТаБун - те, що написано, писання (модель - ФіЪаЛун)
КаТіБун - той хто написав або пише, писар, письменник (модель - ФаЪіЛун)
маКТаБун - місце писання, бібліотека (модель - маФЪаЛун).
маКТуБун - те, що записано, зокрема в книзі Життя - доля (модель - маФЪуЛун).

Модель - маФЪіЛун (місце знаходження). Знаючи різні корені від цієї моделі можна утворити багато різних слів:

маДЖЛіСун - місце сидіння, засідання, парламент (корінь - ДЖЛС, сидіти)
маСДЖіДун - місце поклоніння, мечеть (корінь - СДЖД, поклонятися)

[ред.] Ім'я (іменник, прикметник, займенник, дієприкметник та ін.)

В арабській мові, подібно до української ім'я в реченні може бути в двох станах - визначеному (ця книга) і невизначеному (книга, якась книга). Ці стани показуються за допомогою визначників (артиклів) або за допомогою зв'язку з іншими словами (книга, книга письменника). Розглянемо обидва способи.

1. Визначники.

Визначений артикль. На українську мову його можна перекласти словами цей (той). Записується на письмі за допомогою приставки АЛ- перед іменем (кітаб - книга, АЛкітаб - ця книга). Ця приставка походить від давнього вказівного займенника, який можна перекласти словами "цей", "той". Коли слово з артиклем стоїть у реченні, його вимова залежить від його першої приголосної і останньої голосної попереднього слова. Якщо звичайно приставка АЛ- вимовляється як аль- (алкітаб - алькітаб, книга), то коли остання голосна попереднього слова "і" або "у", замість звука "а" артиклю буде звучати відповідний звук. Коли перша приголосна слова - один з "сонячних" звуків (м, н, с, ш), то замість звука "ль" артиклю буде вимовлятись відповідний звук. Приклади: КіТаБ (кітаб), АЛКіТаБ (аль-кітаб), КаТаБТу АЛкітабі (катабтулкітабі), НуР (нур), АЛНуР (аннур).

Невизначений артикль. На українську мову його можна перекласти словами якийсь (один). В класичній арабській записується на письмі двома оголосами в кінці слова. В сучасній розмовній арабській відсутній:

  • називний відмінок - уу (читається -ун). КіТаБуу (кітабун - якась книга)
  • родовий відмінок - іі (читається -ін). КіТаБіі (кітабін - якоїсь книги)
  • знахідний відмінок - аа (читається -ан). КіТаБаа (кітабан - якусь книгу)

2. Зв'язок з іншими словами. Стани зв'язності (ізафа) і незв'язності.

В арабській мові, особливо в сучасній, так само як в українській стан визначеності чи невизначеності слова може виражатись за допомогою поряд стоящих слів:

Коли слово стоїть у реченні окремо від інших імен (перебуває у незв'язаному стані) тоді його визначеність, подібно до української мови залежить від того, що було про нього сказано в попередніх реченнях (напр. книга - може бути або якась книга або та, певна книга, про яку раніше йшла мова).

Коли слово перебуває у зв'язаному стані (ізафа), воно вживається без артикля і його визначеність, знову ж, подібно до української мови залежить від того, визначені чи ті слова, з якими воно у зв'язку: БаЙТу РаДЖуЛі (будинок людини - будинок якоїсь людини - якийсь будинок якоїсь людини), БаЙТу АЛРаДЖуЛі (будинок цієї людини - цей будинок цієї людини).

Ім'я в арабській мові може бути у трьох відмінках (називний, родовий і знахідний (або орудний). Відмінки утворюються за допогою додавання вкінці імені різних голосних, які на письмі записуються оголосами: -у - називний, -і - родовий, -а - знахідний. Приклад: КіТаБ, КіТаБу - книга, КіТаБі - книги, КіТаБа - книгу.

Кожне ім'я належить до одного з двох родів - чоловічого або жіночого. Багато імен жіночого роду мають закінчення -аh (читається - -а).

Ім'я в арабській мові має три числа (однина, двоїна - форма слова для позначення пари предметів, в давнину існувала і в українській мові, та множина). Існує особлива група імен(двухвідмінкові - diptota), які в однині стану невизначеності мають однакову форму родового і знахідного відмінка.

Множина в арабській мові утворюється додаванням закінчень - -УНа для чоловічого роду і -АТ для жіночого роду: РаДЖуЛ - РаДЖуЛУНа, ДЖаМіЪаh - ДЖаМіЪАТ.

Множина в арабській мові також часто позначається утворенням від слова, яке позначає предмет, назви сукупності предметів за певною моделлю, яких існує велика кількість, в цьому випадку множину треба запам'ятовувати напам'ять. Ім'я сукупності предметів в арабській мові як правило жіночого роду.

Дієслівних форм («порід») 15: основна, підсилювальна, спонукальна та ін.

[ред.] Будова речення

Підрядність речень розвинена слабо, речення мають сполучний зв'язок.

[ред.] Запозичення

За довгий історичний час арабська мова збагатила мови народів світу науковими міжнародними термінами в галузі математики, астрономії, хімії, тепер же сама інтенсивно поповнює свою лексику новою термінологією, запозиченою від інших народів. Особливістю запозичень в арабській мові є те, що слова повинні бути включені в існуючу граматичну структуру арабської мови. Тому як правило слова скорочуються до вигляду, коли у них залишаються лише 3-4 приголосні, які надалі використовуватимуться як корінь слова при утворенні однокореневих слів.

Слова ймовірно арабського походження, наявні в українській мові: майдан, сундук.

[ред.] Література

  • Кезма Т. Элементарные основи грамматики арабского языка. К., 1928;
  • Крымский А Е. Семитические языки и народи. Изд. 2, ч. 2. М., 1910;
  • Юшманов Н. В. Грамматика литературного арабского язика. Под ред. Крачковского И. Ю. Л., 1928;
  • Церетели Г. В. Арабские диалекты Средней Азии, т. 1. Бухарский арабский диалект. Тбилиси, 1956;
  • Wehr Hans. Arabisches Wörterbuch für die Schriftsprache der Gegenwart. Leipzig, 1956;
  • Баранов X. К. Арабско-русский словарь. М., 1957.

[ред.] Посилання

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%B0%D0%B1%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0
Особисті інструменти
Іншими мовами