Стамбул
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Стамбул тур. İstanbul |
||||
|---|---|---|---|---|
 |
||||
|
||||
| Основні дані | ||||
| Країна |  Туреччина |
|||
| Регіон | Мармара | |||
| Засноване | 667 до Р.Х як Візантій | |||
| Населення | 10.034.830 | |||
| Агломерація | 11.912.511 | |||
| Площа міста | 1.538,77 км² | |||
| Поштові індекси | 34010 — 34850 та 80000 — 81800 | |||
| Телефонний код | (+90)-212 для Європейської частини 216 для Азійської |
|||
| Географічні координати | ||||
| Висота над рівнем моря | 40 м | |||
| Поділ міста | 27 округів | |||
| Міська влада | ||||
| Веб-сторінка | Istanbul Portal | |||
| Мер міста | Кадір Топбаш | |||
Стамбу́л (Константинополь, Царгород, тур. İstanbul, дав.-гр. Κωνσταντινούπολη, лат. Constantinopolis) - найбільше місто Туреччини, важливий морський порт, великий промисловий та культурний центр Туреччини (населення 16 млн чоловік (2007)). Знаходиться на березі Босфору має велике міжнародне історичне та культурне значення.
Зміст |
[ред.] Назва
Сучасна турецька назва İstanbul ([isˈtanbul], або размовне [ɨsˈtanbul]) була використана для опису цього міста, в різних варіантах, ще в 10-му столітті, воно було загальною назвою для міста в нормальній турецькій мові ще до завоювання 1453. Етимологічно воно походить від грецького вислову "εἰς τὴν Πόλιν" [istimbolin] або за Егейським діалектом "εἰς τὰν Πόλιν" [istambolin] (сучасна грецька "στην Πόλι" [stimboli]), що має значення в місто, містом або нижнє місто (Порівняй укр. Поділ)[1]
Перша відома назва міста – Ліґос (дав.-гр. Λυγγος). У 667 р. до н.е, із заснуванням на його місці мегарської колонії, вона отримає назву Візантій (дав.-гр. Βυζάντιον), на честь ватажка колоністів Бізаса. У 196 р. римський імператор Септимій Север на честь свого сина перейменував місто на Августу Антоніну, але назва не прижилася. У 330 р. Костянтин Великий, заснувавши на місці Візантія нову столицю імперії , дав їй назву Новий Рим ((дав.-гр. Νέα Ῥώμη, лат. Nova Roma) ). Ця назва і досі залишається у титулатурі константинопольського патріарха, але в офіційному вжитку її швидко витіснила назва Константинополь (дав.-гр. Κωνσταντινούπολις, лат. Constantinopolis). Так місто назвивали усю візантійську та (хоч і значно рідше) османську добу. Турки, щоправда завжди іменували місто Стамбулом, хай навіть і поруч з назвою Константинополь. Тому з 1453 р. ця назва стала першою. А з 1930 року – єдиною. [2]
[ред.] Історія
| « | Якщо Земля була б єдиною державою, Стамбул був би її столицею. — Наполеон[3] | » |
Першим людським поселенням на місці Стамбула вважають неолітичне селище, яке було розташоване в районі сучасної станції стамбульського метро Єнікапи. Воно датоване 6500 до н. е. Перший за часом пам'ятник культури на Анатолійському березі Босфора - курган Фіартепе датується 5500-3500 до н. е.
Фракійські племена, що заселили береги Босфору наприкінці II тисячоліття до н. е., збудували поселення Семистра і Ліґос (останнє на Палацовому мисі, біля сучасного палацу Топкапи (1100 - 1000 рр. до н. е.)). У 685 р. до н.е на мисі Мода (сучасний Кадикьой) греки з Мегари заснували поселення Калхедон.
В 667 року до нашої ери на місці фракійського Ліґоса мегарцями на чолі з Бізасом (Бізантом) було засноване нове місто. На честь ватажка колоністів воно отримало ім'я Візантій. В 512 - 478 році до н. е. Візантій перебував під владою Персії. Після звільнення увійшов до складу Афінської архе. У 411 - 409 і 405- 389 рр. до н. е. - тимчасово перебував під контролем Спарти, у 364 році до н. е. - Фів. У 357 році до н. е. остаточно виходить із підпорядкування Афін.
У 340 році до н. е. Візантій взяв в облогу Філіпп II Македонський, але місто вистояло. У 227 році до н. е. місто атакували кельти (галати), які згодом оселилися на північному березі Золотого Рогу. У 74 р. до н. е. Візантій увійшов до складу Римської республіки . У 193 році місто після трирічної облоги було захоплене Септимієм Севером. Він наказав зруйнувати міські мури і позбавити Візантій усіх пільг і привілеїв.
У 324 - 330 роках Костянтин Великий збудував на місці Візантія нову столицю Римської імперії, яку згодом на честь імператора почали іменувати Константинополь. За часи Костянтина у місті було зведено 30 палаців і храмів, 4 тисячі великих житлових будинків, по півтори сотні лазень і пекарень, 8 водогонів, 2 театри, цирк і новий іподром. У 395 році Римська імперія остаточно розпалася навпіл. Константинополь стає столицею Східної або ж Ромейської (Візантійської) імперії. За часів Феодосія II навколо міста будують нові мури.
Найвищого розквіту Візантія досягла за часів імператора Юстиніана І (527 - 565). Він розгорнув у столиці нечуване за масштабами будівництво. У 532 - 537 був зведений собор Святої Софії - на ті часи найбільший у світі християнський храм. У 625 - 626 Константинополь тримали в облозі перси і авари. У 670, 674 - 678, 717 - 718 рр. місто штурмували араби, 705 року біля мурів столиці з’явилися болгари, 860, 874, 944, 1043 на місто нападали руси. Після поразки під Манцикертом в 1071 році східний кордон імперії відсувається майже до передмість Константинополя. Олексій I Комнін змушений був звернутися по допомогу до хрестоносців. Проте поява у Єрусалимського королівства і активне просування на Схід західних конкурентів - венеціанців, генуезців, пізанців завдали удару по економіці візантійської столиці. Невдоволений цим Андронік I Комнін у 1183 р. скасував привілеї італійських торговців і вигнав їх за межі імперії. Венеційці помстилися -під час четвертого хрестового походу західні лицарі спочатку взяли Константинополь в облогу, а 13 квітня 1204 року здобули місто штурмом і розграбували.
Константинополь був перетворений на столицю нової держави, що отримала назву Латинська імперія. Повернути собі місто грекам вдалося лише 15 липня 1261 року, коли мешканці відкрили браму перед володарем Нікейської імперії Михаїлом VIII Палеологом.
Проте Палеологам не вдалося зупинити занепад Константинополя, його населення скорочувалося, особливо відтоді, коли сусідські султани з династії Османів почали об’єднувати під своєю владою до того розрізнені турецькі князівства Малої Азії та поступово захоплювати візантійські міста і провінції. 29 травня 1453 року місто було взято військами османського султана Мехмеда Завойовника і у 1457-58 стало столицею імперії. Самі турки називали його на свій лад - Стамбул (тур. İstanbul), проте офіційно місто не перейменовували і навіть в офіційних документах фігурувала і назва Константинополь (тур. قسطنطينيه Konstantiniyye).
Знелюднене місто було швидко заселене. Більшість християнських церков перетворені на мечеті. Збудовані палац Ескі-Сарай) і Топкапи, в центрі міста з'явився Великий базар. За часів правління Сулеймана Пишного в 1520-1566 роках місто переживає нову "золоту добу". Головний архітектор Сулеймана Сінан будує, зокрема мечеть Шах-заде (закінчена у 1548) і мечеть Сулейманіє. За часів Ахмеда I навпроти Святої Софії зводять Блакитну мечеть (1609-1616).
Осман II у 1622 р. вирішив перенести столицю на схід – до Дамаску або ж Алеппо, але був вбитий яничарами. За часів султана Селіма III (1789-1807) робляться перші спроби реформ ("нізам-і джедіт"), продовжені Махмудом II і Абдул-Меджидом I («танзимат»). В 1845 році в Стамбулі збудований перший постійний Галатський міст, в 1850 році по Босфору пішли пароплави. Після перемоги у Кримській війні резиденцію султана переносять до палацу Долмабахче, збудованого за європейським зразком. 1868 відкривається Галатасарайський ліцей. 1870 - університет. У 1871 році в Стамбулі з’являється перша трамвайна лінія, в 1875 році - карликова лінія метро - Тюнель. У 1889 відкривається залізничний вокзал.
У 1908 р. спалахнула Молодотурецька революція. У 1914 р. «молоді турки» втягнули імперію у першу світову війну на боці Німеччини. Після підписання Мудросського перемир'я Стамбул був окупований англійськими та французькими військами. Влада султана обмежувалася стінами його палацу.
В країні спалахує нова революція , яку очолив ( Мустафа Кемаль ). Столицею новоствореної Турецької Республіки стає Анкара, Стамбул остаточно втрачає свій столичний статус. 28 березня 1930 року ухвалений закон про пошту 1930,, який заборонив в офіційних документах і поштових відправленнях використовувати назву Константинополь. Єдиною офіційною назвою міста залишилося найменування Стамбул.
Починаючи з кінця 1940-х і на початку 1950-х років, Стамбул зазнав великих змін: будувалися нові площі (наприклад, площа Таксим), бульвари і проспектів, інколи за рахунок знесення історичних будівель. Починаючи з 1970-х років, населення Стамбулі почало швидко зростати, оскільки люди з Анатолії мігрували в міста, за для працевлаштування на багаточисельних нових заводах, що будувались на околиці. Це раптове різке збільшення міського населення збільшило попит на житлове будівництво, і багато раніше віддалених сіл і лісів стали частиною Великого Стамбулу. Незаконне будівництво призвело до того що 65% будівель в Стамбулі будуються без належного планування.[4]
[ред.] Географія
[ред.] Розташування
Стамбул розташований в пагорбній місцевості на північному-заході Туреччини на обох берегах протоки Боспор, з півдня омивається Мармуровим морем. Основна частина міста знаходиться в Європі, менша в Азії. Європейська частина міста розділяється бухтою Золотий Ріг. Площа міста — 1 538, 77 км².
[ред.] Кліматичні умови
У Стамбулі клімат субтропічний, середземноморський, м'який й вологий, тепло із провесни до пізньої осені, небо часто затягнуте хмарами (середня температура в січні — від +3 до 9 °C, у серпні — від 20 до 29 °C, температура води — 23 °C). Опадів - 633 мм на рік. Зими дощові, іноді випадає сніг.
Таблиця середньомісячного розподілу температур:
| Місяць | Найбільша температура | Найменша температура | Дощові дні | Сонячні дні | ||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Середня | Абсолютна | Середня | Абсолютна | |||
| Січень | 9 | 19 | 3 | − 13 | 18 | 2.6 |
| Лютий | 9 | 24 | 2 | − 16 | 15 | 3.3 |
| Березень | 11 | 27 | 3 | − 11 | 14 | 4.4 |
| Квітень | 16 | 33 | 7 | − 2 | 9 | 6.6 |
| Травень | 21 | 34 | 12 | 2 | 8 | 8.9 |
| Червень | 26 | 37 | 16 | 6 | 5 | 10.8 |
| Липень | 29 | 39 | 18 | 11 | 4 | 11.7 |
| Серпень | 29 | 41 | 20 | 10 | 3 | 11.3 |
| Вересень | 25 | 38 | 15 | 6 | 6 | 8.5 |
| Жовтень | 21 | 33 | 12 | 3 | 10 | 6.2 |
| Листопад | 15 | 27 | 9 | − 7 | 13 | 4.6 |
| Грудень | 11 | 22 | 5 | − 12 | 17 | 2.3 |
[ред.] Міське управління та райони Стамбула
Міське керування здійснює муніципалітет, що обирається на 4 роки. Муніципалітет займається питаннями місцевого бюджету, податків і зборів, благоустрою й т.д. Стамбул ділиться на 33 адміністративних райони, назви яким часто дають від імені мечетей, що перебувають у них, або ж від назв прилягаючих до них воріт міської стіни. У свою чергу райони діляться на квартали.
[ред.] Райони та квартали Стамбула
|
|
|
|---|---|
| Європейська частина | Султанахмет • Галата • Бейоглу • Бешикташ • Вефа • Фатіх • Таксим • Лалелі • Емінєню • Сулукуле • Долмбахче • Айвансарай • Касимпаша • Джибалі • Чукурджума • Каракей • Зейрек • Кабаташ • Фенер • Балат • Ейуп • Ортакей • Влахерні • Бебек • Левент |
| Азійська частина | Ускюдар • Кадикей • Харем • Бостанджі • Малтепе |
[ред.] Транспорт
[ред.] Аеропорти
Стамбул має два міжнародних аеропорти: найбільший це Міжнародний аеропорт Ататюрк розташовано районі в Йешилкьой (Сан Стефано) на Європейському боці, в 24 км на захід від центру міста. Коли його було побудовано, то він знаходитися на західному краю столичної області, але зараз лежить в межах міста.
Менший — Міжнародний аеропорт Сабіха Гьокчен розташовано районі Курткьой на Азійському боці біля Істанбул Парк. Розташовано приблизно в 20 км на схід від Азійських кварталів і 45 км на схід від центру на Європейському боці.
[ред.] Автомагістралі
E80 і Транс'європейська автомагістраль (Trans European Motorway) (TEM) з'єднують Європу і Туреччину. Мережа автомагістралей навколо Стамбулу швидко розвивається і постійно розширюється. Автостради також ведуть на схід до Анкари і на захід до Едірне. Є також дві швидкісні окружні траси. Старіше O1, здебільшого використовується для внутрішнього міського руху; новіше, шосе TEM, здебільшого використовується за для міжміського або міжконтинентального руху. Перший Босфорський міст на О1 та Міст Султана Мехмета на ТЕМ зв'язують між собою обидві боки Стамбулу.
[ред.] Морський транспорт
Морський транспорт має життєву важливість для Стамбулу, оскільки місто практично з усіх боків оточує море: Мармурове море, Золотий Ріг, Босфор, Чорне море. Багато мешканців Стамбулу живуть на на Азіатському боці міста, але працюють на Європейському. Знамениті приміські пороми формують основу щоденного переміщення між двома частинами міста - і транспортують в день більше, ніж обидва висячі мости через Босфор. Приміські пороми, поряд з катамаранами великої швидкості Морський автобус (Seabus, Deniz Otobüsü), є провідним зв'язком між містом і Принцовими островами.
İDO (İstanbul Deniz Otobüsleri - Стамбульський морський автобус) було засновано в 1987 році, діє між європейською стороною — Поромний порт Єнікапі, азійською стороною — Поромний порт Пендік й деякими іншими пристанями в Мармуровому морі. Автомобільні пороми з Єнікапі з'єднують з Бандірмою, Ізміром й іншими містами на Егейському узбережжі Туреччини. З Пендіку автомобільні пороми прямують до Єнікапі, Ялова, Бурси і Анталії.
Стамбульський порт - один з найголовніших в країні. Старий порт на Золотом Розі використовується для особистої навігації. Порт Каракьой в Галаті використовується за для круїзних кораблів. Регулярні круїзні рейси з Каракьой й Еміньоню здійснюється в деякі порти на Мармуровому та Чорному морі. Щотижневе поромне сполучення з Одесою. Головний Стамбульський вантажний порт знаходиться в районі Гарем на Азійському боці міста.
Стамбул також має декілька пристань для особистої навігації, головні — Атакьой Марина на європейському боці та Каламіч Марина на Азійському.
[ред.] Залізниця
У 1883, Бельгійський підприємець, Жорж Нагельмакерс розпочав використання залізниці Париж — Константинополь, використовуючи пасажирський пором від Варни до Константинополя. У 1889, залізниця, від Бухареста до Константинополя, була завершена, роблячи можливим поїздку повністю суходолом. Маршрут відомий, як Східний Експрес, став відомим завдяки роботами Агати Крісті і Грема Гріна.[5]
Сьогодні, Вокзал Сиркеджи Турецьких Державних Залізниць (TCDD) який був спочатку відкритий як кінцева зупинка Східного Експресу, - кінцева зупинка всіх ліній на Європейській стороні і головний зв'язуючий вузол Турецької залізниці з рештою Європи. Зараз, міжнародне сполучення обслуговане залізницею з'єднує Стамбул і Салоніки, Греція, а також Босфорський Експрес щодня курсуючий між між Сиркеджи і Бухарестом. Звідси ж прямують потяги на Белград, Софію, Будапешт, Кишинів.
З вокзалу Хайдарпаша декілька раз на день рушать поїзди на Анкару, в інші міста Анатолії також звідси прямують потяги але не так часто. На разі між Азійським й Європейським берегами курсує залізничний пором, але за планом, в 2012 році, його замінить залізничний тунель Мармарай, який буде також часткою Стамбульського метро. Вокзал Хайдарпаша був відкритий в 1908 році як вокзал для Багдадської і Хіджазької залізниці.
[ред.] Громадський транспорт
[ред.] Міський рейковий транспорт
[ред.] Міський трамвай
- Ностальгічний трамвай
В кінці 1990, історичний трамвай був відновлений на Істіклял Авеню між Таксим й Тюнелем, довжина лінії 1.6 км.
1 листопада 2003, інша ностальгічна лінія (T3) трамваю була відновлена на Анатолійському березі Стамбулу між Кадикьой і Мода. Ця лінія має 10 зупинок і довжину 2.6 км. Подорож займає 21 хвилину.
- Сучасний трамвай
[ред.] Лінія Т1
Швидкий трамвай (T1) розпочав перевезення пасажирів з 1992, маючи європейську ширину колії, з'єднав Сиркеджі з Топкапі. Лінія була продовжена від Топкапі до Зейтінбурну у березні 1994, і від Сикерджи до Еміньоню в квітні 1996. 30 січня 2005 лінію була подовжена від Еміньоню до Финдіклі перетнувши Золотий Ріг по Галатському мосту вперше за 44 роки. Завершальний етап лінії до Кабатач будо відкрито в червні 2006.
Лінія має 24 станції, довжину 14 км. Першопочатково обслуговувалась 22 потягами легкого метро, виробництва ABB, які зараз переведені на інші лінії; в той час на станціях були тимчасові високі платформи. Ці потяги були замінені замінені на 55 вагонів Flexity Swift виробництва Bombardier Transportation в 2003 році. Тривалість повної поїздки 42 хвилини. Щоденна спроможність перевезення 155 000 осіб. Вартість проекту US$110 млн.
[ред.] Лінія Т2
В вересні 2006 року була відкрита лінія трамвая Т2 прямуюча на захід від Зейтінбурну до BAĞCILAR. Лінія обслуговується 14 вагонами легкого метро виробництва ABB. Станції мають високі платформи на рівні підлоги рухомого складу.
[ред.] Фунікулер
В Стамбулі використовуються два підземних фунікулери різних за віком та стилем.
Найстарша з них — Тюнель, перший в континентальній Європі метрополітен, друга в світі після Лондона (можливо третій, якщо рахувати Бруклінський Тунель Атлантичного авеню). Довжина 573 м, висотний перепад 60 м, без проміжних станцій між Каракьой й площею Тюнель. Працює безперервно з 1875. Два потяги рушають кожні 3.5 хвилини, тривалість поїздки 1.5 хвилини. 15 000 осіб перевозяться щодня.
Друга лінія фунікулера Кабатач-Таксим, відкрита в червні 2006. Ця лінія з'єднує станцію морсььких автобусів й зупинку трамвая Кабатач зі станцію метро на площі Таксим. Має довжину 600 м висотний перепад 60 м, тривалість поїздки 110 секунд.
[ред.] Легке метро
Стамбульський легкий метрополітен — складається з двох ліній. Перша лінія (М1) розпочала роботу 3 вересня 1989 року між Аксараєм та Карталтепе. Пізніше лінію добудували до Міжнародного Аеропорту Ататюрк. ця ділянка вступила в дію 20 грудня 2002. Друга лінія (T4) була відкрита в 2007 між Едірнекапі й Мескид-і Салам. Лнії мають 36 станцій, з них 12 підземних, 3 естакадні станції, довжина 32 км. Лінії повністю відокремлені від іншого руху і не мають перетинання на одному рівні з іншими видами транспорту. Довжина підземної частини 10.2 км. обслуговується потягами збудованими ABB в 1989.
[ред.] Метро
Будівництво сучасного підземного метрополітену в Стамбулі почалось в 1992. Перша лінія (M2) Taксим - 4-ий Левент і увійшла в дію 16 вересня 2000. Довжина лінії 8.5 км, має 6 станцій, виконанні однотипно, але в різних кольорах. На разі працюють 8 потягів, по 4 вагони в кожному. Інтервал руху 5 хвилин, щоденне перевезення 130 000 пасажирів. Тривалість поїздки 12 хвилин. Підземка здатна протистоять землетрусу магнітудою 9 по шкалі Рихтера.
Північна гілка 4-ий Левент — Маслак була відкрита в січні 2009. Південна гілка від Таксиму до Єнікапі, перетинає Золотий Ріг по мосту і далі прямує під старим містом до Чічкану, на разі повністю готова і як очікується має бути здана в експлуатацію в 2009 році. Ділянка матиме довжину 5.4 км і чотири станції. В Єнікапі має бути гейт між приміськими поїздами, Стамбульським метрополітеном і Стамбульським легким метрополітеном в 2012.
На Азійському боці триває будівництво лінії від Кадикьой до Картал.
[ред.] Освіта та наука
Стамбул є науковим центром Туреччини. У місті розташовано три державних університети - це Стамбульський університет, Стамбульський технічний університет і Університет Богазічі, а також кілька приватних університетів - Едітепе, Мармара і ін. Також в Стамбуле знаходиться Стамбульська академія економіки й торгівлі, Вища технічна школа, Академія образотворчих мистецтв, Стамбульська консерваторія і інші вищі навчальні заклади. У місті діють ряд наукових суспільств - Турецьке медичне суспільство, Турецьке біологічне суспільство, Турецьке хімічне суспільство. Найбільші бібліотеки міста - бібліотека Стамбульського університету і бібліотека Стамбульського технічного університету, бібліотека Сулеймание, бібліотека Баязида.
[ред.] Визначні пам'ятки
- Церква Хора
Музей Каріє, він же — церква Хора. За Візантії це був чудовий імператорський собор, прикрашений десятками різновидів мармуру. Тут коронувалися візантійські імператори, і нелінивий гід допоможе вам відшукати камінь, де колись встановлювали трон, і ви постоїте на місці коронації візантійських царів.
Мармурове обрамлення виконано так, що на стінах можна бачити квіти, вершників, монахів, фігури сокола та бика й інші химерні візерунки. Та найважливіша окраса храму — мозаїчні зображення ХІ століття, які добре збереглися. Надбрамне зображення Ісуса виконано так, що коли йти по півколу, то здається, що Христос проводжає вас поглядом, дивиться очі в очі.
- Церква святої Ірини
Збудована на місці, де у латинян стояв храм Афродити, церква святої Ірини (миролюбна, в перекладі з давньогрецької), теж одна з найдавніших пам’яток християнства, веде родовід із 330 року. Так само, як і Святу Софію, перебудовував і прикрашав цей храм імператор Юстиніан. Значення храму підкреслює той факт, що у 381 році в його стінах відбувся другий Вселенський собор.
До XVIII ст. османи використовували церкву святої Ірини як склад зброї, а вже за часів Турецької Республіки її перетворили на Музей археології та зброї.
[ред.] Джерела і посилання
- Українська радянська енциклопедія
- Олена ЗВАРИЧ Хрести серед мінаретів. Християнські святині Константинополя ще живі. Вони перетворилися на музеї, в яких можна молитися // «Україна Молода», Номер 136 за 25 липня 2008 року (укр.)
- Lonely Planet Стамбул
[ред.] Посилання
- ↑ "The Names of Istanbul". Dünden bugüne İstanbul ansiklopedisi 5. (1994). Ciltli.
- ↑ Robinson, Richard D.. The First Turkish Republic: A Case Study in National Development (1965), Cambridge University Press.
- ↑ 5th World Congress of the International Economic Association (pdf). Процитовано 2007-09-12.
- ↑ Charles Correa. Yüzde 65'i imarsız 'dünya şehri' (A world city with 65% illegal buildings). Cnn Turk. Процитовано 2005-07-18.
- ↑ "Orient Express". Britannica Online. (September 2007). Retrieved on 2007-09-27.
