Стамбул

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стамбул
тур. İstanbul
Вид на Галату (передній план) та Сарайбурну у східній частині півострова історичної частини Стамбула. Принцеві острови видніють на горизонті ліворуч.
Вид на Галату (передній план) та Сарайбурну у східній частині півострова історичної частини Стамбула. Принцеві острови видніють на горизонті ліворуч.
Основні дані
Країна Туреччина Туреччина
Регіон Мармара
Засноване 667 до н. е. як Візантій
Населення 25 785 948 (2010) [1]
Агломерація близько 16 млн.
Площа міста 1.538,77 км²
Поштові індекси 34010 — 34850 та 80000 — 81800
Телефонний код (+90) 212 для Європейської частини
216 для Азійської
Географічні координати 41.01224°00′00″ пн. ш. 28.976018°00′00″ сх. д. / 41.01224° пн. ш. 28.97602° сх. д. / 41.01224; 28.97602Координати: 41.01224°00′00″ пн. ш. 28.976018°00′00″ сх. д. / 41.01224° пн. ш. 28.97602° сх. д. / 41.01224; 28.97602
Висота над рівнем моря 40 м
Поділ міста 27 округів
Міська влада
Веб-сторінка Istanbul Portal
Мер міста Кадір Топбаш
Стамбул (Туреччина)
Стамбул
Стамбул

Стамбу́л (Константинополь, раніше Царгород, тур. İstanbul, дав.-гр. Κωνσταντινούπολις, лат. Constantinopolis) — найбільше місто Туреччини і Європи, п'яте місто світу за населенням. Важливий морський порт, великий промисловий та культурний центр Туреччини (населення 16 млн осіб (2007)). Розташований на березі Босфору, має велике міжнародне історичне та культурне значення.

Назва[ред.ред. код]

Сучасна турецька назва İstanbul ([isˈtanbul], або розмовне [ɨsˈtanbul]) була використана для опису цього міста, в різних варіантах, ще в 10-му столітті, воно було загальною назвою для міста в нормальній турецькій мові ще до завоювання 1453. Етимологічно воно походить від грецького вислову "εἰς τὴν Πόλιν" [istimbolin] або за Егейським діалектом «εἰς τὰν Πόλιν» [istambolin] (сучасна грецька «στην Πόλι» [stimboli]), що має значення в місто, містом або нижнє місто[2].

Перша відома назва міста — Ліґос (дав.-гр. Λυγγος). У 667 році до н. е. із заснуванням на його місці мегарської колонії вона отримає назву Візантій (дав.-гр. Βυζάντιον), на честь ватажка колоністів Бізаса. У 196 році римський імператор Септимій Север на честь свого сина перейменував місто на Августу Антоніну, але назва не прижилася.

У 330 року Костянтин Великий, заснувавши на місці Візантія нову столицю імперії, дав їй назву Новий Рим (дав.-гр. Νέα Ῥώμη, лат. Nova Roma). Ця назва і досі залишається у титулатурі константинопольського патріарха, але в офіційному вжитку її швидко витіснила назва Константинополь (дав.-гр. Κωνσταντινούπολις, лат. Constantinopolis). Так місто назвали усю візантійську та (хоч і значно рідше) османську добу. Турки, щоправда завжди іменували місто Стамбулом, хай навіть і поруч з назвою Константинополь. Тому з 1453 року ця назва стала першою, а з 1930 року — єдиною[3].

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Стамбула
« Якщо Земля була б єдиною державою, Стамбул був би її столицею.Наполеон[4]  »

Першим людським поселенням на місці Стамбула вважають неолітичне селище, яке було розташоване в районі сучасної станції стамбульського метро Єнікапи. Воно датоване 6500 до н. е. Перший за часом пам'ятник культури на Анатолійському березі Босфора — курган Фіартепе датується 5500-3500 до н. е.

Фракійські племена, що заселили береги Босфору наприкінці II тисячоліття до н. е., збудували поселення Семистра і Ліґос (останнє на Палацовому мисі, біля сучасного палацу Топкапи (1100 — 1000 рр. до н. е.). У 685 році до н. е. на мисі Мода (сучасний Кадикьой) греки з Мегари заснували поселення Калхедон.

В 667 року до н. е. на місці фракійського Ліґоса мегарцями на чолі з Бізасом було засноване нове місто. На честь ватажка колоністів воно отримало ім'я Візантій. В 512 — 478 році до н. е. Візантій перебував під владою Персії. Після звільнення увійшов до складу Афінської архе. У 411 — 409 і 405- 389 рр. до н. е. — тимчасово перебував під контролем Спарти, у 364 році до н. е. — Фів. У 357 році до н. е. остаточно виходить із підпорядкування Афін.

У 340 році до н. е. Візантій взяв в облогу Філіпп II Македонський, але місто вистояло. У 227 році до н. е. місто атакували кельти (галати), які згодом оселилися на північному березі Золотого Рогу. У 74 р. до н. е. Візантій увійшов до складу Римської республіки. У 193 році місто після трирічної облоги було захоплене Септимієм Севером. Він наказав зруйнувати міські мури і позбавити Візантій усіх пільг і привілеїв.

У 324330 роках Костянтин Великий збудував на місці Візантія нову столицю Римської імперії, яку згодом на честь імператора почали іменувати Константинополь. За часи Костянтина у місті було зведено 30 палаців і храмів, 4 тисячі великих житлових будинків, по півтори сотні лазень і пекарень, 8 водогонів, 2 театри, цирк і новий іподром. У 395 році Римська імперія остаточно розпалася навпіл. Константинополь стає столицею Східної або ж Ромейської (Візантійської) імперії. За часів Феодосія II навколо міста будують нові мури.

Найвищого розквіту Візантія досягла за часів імператора Юстиніана І (527565). Він розгорнув у столиці нечуване за масштабами будівництво. У 532537 був зведений собор Святої Софії — на ті часи найбільший у світі християнський храм. У 625626 Константинополь тримали в облозі перси і авари. У 670, 674678, 717718 рр. місто штурмували араби, 705 року біля мурів столиці з'явилися болгари, 860, 874, 944, 1043 на місто нападали руси. Після поразки під Манцикертом в 1071 році східний кордон імперії відсувається майже до передмість Константинополя. Олексій I Комнін змушений був звернутися по допомогу до хрестоносців. Проте поява у Єрусалимського королівства і активне просування на Схід західних конкурентів — венеціанців, генуезців, пізанців завдали удару по економіці візантійської столиці. Невдоволений цим Андронік I Комнін у 1183 р. скасував привілеї італійських торговців і вигнав їх за межі імперії. Венеційці помстилися -під час четвертого хрестового походу західні лицарі спочатку взяли Константинополь в облогу, а 13 квітня 1204 року здобули місто штурмом і розграбували.

Константинополь був перетворений на столицю нової держави, що отримала назву Латинська імперія. Повернути собі місто грекам вдалося лише 15 липня 1261 року, коли мешканці відкрили браму перед володарем Нікейської імперії Михаїлом VIII Палеологом.

«Вступ Мехмеда II до Константинополя у 1453 році». Бенжамін Констант, 1876

Проте Палеологам не вдалося зупинити занепад Константинополя, його населення скорочувалося, особливо відтоді, коли сусідські султани з династії Османів почали об'єднувати під своєю владою до того розрізнені турецькі князівства Малої Азії та поступово захоплювати візантійські міста і провінції. 29 травня 1453 року місто було взято військами османського султана Мехмеда Завойовника і у 1457-58 стало столицею імперії. Самі турки називали його на свій лад — Стамбул (тур. İstanbul), проте офіційно місто не перейменовували і навіть в офіційних документах фігурувала і назва Константинополь (тур. قسطنطينيه Konstantiniyye).

Знелюднене місто було швидко заселене. Більшість християнських церков перетворені на мечеті. Збудовані палац Ескі-Сарай) і Топкапи, в центрі міста з'явився Великий базар. За часів правління Сулеймана Пишного в 15201566 роках місто переживає нову «золоту добу». Головний архітектор Сулеймана Сінан будує, зокрема мечеть Шах-заде (закінчена у 1548) і мечеть Сулейманіє. За часів Ахмеда I навпроти Святої Софії зводять Блакитну мечеть (16091616).

Осман II у 1622 р. вирішив перенести столицю на схід — до Дамаску або ж Алеппо, але був вбитий яничарами. За часів султана Селіма III (17891807) робляться перші спроби реформ («нізам-і джедіт»), продовжені Махмудом II і Абдул-Меджидом I («танзимат»). В 1845 році в Стамбулі збудований перший постійний Галатський міст, в 1850 році по Босфору пішли пароплави. Після перемоги у Кримській війні резиденцію султана переносять до палацу Долмабахче, збудованого за європейським зразком. 1868 відкривається Галатасарайський ліцей. 1870 — університет. У 1871 році в Стамбулі з'являється перша трамвайна лінія, в 1875 році — карликова лінія метро — Тюнель. У 1889 відкривається залізничний вокзал.


Панорамний вигляд міста в 1870-х з Галатської вежі
Панорамний вигляд міста в 1870-х з Галатської вежі

У 1908 р. спалахнула Молодотурецька революція. У 1914 р. «молоді турки» втягнули імперію у першу світову війну на боці Німеччини. Після підписання Мудросського перемир'я Стамбул був окупований англійськими та французькими військами. Влада султана обмежувалася стінами його палацу.

В країні спалахує нова революція, яку очолив Мустафа Кемаль. Столицею новоствореної Турецької Республіки стає Анкара, Стамбул остаточно втрачає свій столичний статус. 28 березня 1930 року ухвалений закон про пошту 1930,, який заборонив в офіційних документах і поштових відправленнях використовувати назву Константинополь. Єдиною офіційною назвою міста залишилося найменування Стамбул.

Починаючи з кінця 1940-х і на початку 1950-х років, Стамбул зазнав великих змін: будувалися нові площі (наприклад, площа Таксим), бульвари і проспектів, інколи за рахунок знесення історичних будівель. Починаючи з 1970-х років, населення Стамбулі почало швидко зростати, оскільки люди з Анатолії мігрували в міста, за для працевлаштування на багаточисельних нових заводах, що будувались на околиці. Це раптове різке збільшення міського населення збільшило попит на житлове будівництво, і багато раніше віддалених сіл і лісів стали частиною Великого Стамбулу. Незаконне будівництво призвело до того що 65% будівель в Стамбулі будуються без належного планування[5].


Панорама району Стамбула Султанахмет: ліворуч виділяється Агіа Софія та в центрі Блакитна мечеть
Панорама району Стамбула Султанахмет: ліворуч виділяється Агіа Софія та в центрі Блакитна мечеть

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Розташування міста
Зима в Стамбулі

Стамбул розташований в пагорбній місцевості на північному-заході Туреччини на обох берегах протоки Босфор, з півдня омивається Мармуровим морем. Основна частина міста розташована в Європі, менша в Азії. Європейська частина міста розділяється бухтою Золотий Ріг. Площа міста — 1 538,77 км². Неподалік від Стамбула у Мармуровому морі розташовані Принцівські острови.

Кліматичні умови[ред.ред. код]

Стамбул розташований у зоні помірного клімату. Зима холодна й волога. Температури навесні і восени помірні. Влітку погода дуже тепла і вогка. (Середня температура в січні — від +3 до 9 °C, у серпні — від 18 до 28 °C). Опадів — 870 мм на рік.[6] Зими дощові, часто випадає сніг. З листопада по квітень випадає сніг, але він тримається трохи більше 4-5 днів. Град випадає частіше, ніж сніг, і найбільш часто випадає протягом осінніх та весняних місяців. Грози зазвичай трапляються навесні та влітку.

Найнижча температура (−16.1 °C) була зафіксована 15 лютого 1927 року. Найвища температура (40.5 °C) була зафіксована 12 серпня 2000 року.[7]

Найбільше опадів за день випало 9 вересня 2009 року — (342 мм).

Таблиця середньомісячного розподілу температур:

Клімат Стамбула, Туреччина Туреччина
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 18,3 24,0 26,2 32,9 33,0 40,2 40,5 38,8 33,6 34,2 27,2 21,2 40,5
Середній максимум, °C 8,7 9,1 11,2 16,5 21,4 26,0 28,4 28,5 25,0 20,1 15,2 9,7 18,3
Середня температура, °C 5,8 5,9 7,6 12,1 16,7 21,0 23,4 23,6 20,2 16,0 11,9 8,2 14,3
Середній мінімум, °C 2,9 2,8 3,9 7,7 12,0 16,0 18,5 18,7 15,2 12,0 8,5 5,3 10,3
Абсолютний мінімум, °C −10,4 −16,1 −7 −0,6 3,6 8,0 10,5 8,2 5,2 1,0 −4 −9,4 −16,1
Норма опадів, мм 102.4 80.2 69.9 45.8 36.1 34.0 38.8 47.8 61.4 100.9 110.7 123.9 843.9
Джерело: Всесвітня метеорологічна організація (ООН[8] Devlet Meteoroloji İşleri Genel Müdürlüğü (DMI)[6][9] і BBC Weather Centre[10]
Місяць Найбільша температура Найменша температура Дощові дні Сонячні дні
Середня Абсолютна Середня Абсолютна
Січень 9 19 3 -13 18 2.6
Лютий 9 24 2 -16 15 3.3
Березень 11 27 3 -11 14 4.4
Квітень 16 33 7 -2 9 6.6
Травень 21 34 12 2 8 8.9
Червень 26 37 16 6 5 10.8
Липень 29 39 18 11 4 11.7
Серпень 29 41 20 10 3 11.3
Вересень 25 38 15 6 6 8.5
Жовтень 21 33 12 3 10 6.2
Листопад 15 27 9 -7 13 4.6
Грудень 11 22 5 -12 17 2.3

Міське управління та райони Стамбула[ред.ред. код]

Міське керування здійснює муніципалітет, що обирається на 4 роки. Муніципалітет займається питаннями місцевого бюджету, податків і зборів, благоустрою й т.д. Стамбул ділиться на 33 адміністративних райони, назви яким часто дають від імені мечетей, що перебувають у них, або ж від назв прилягаючих до них воріт міської стіни. У свою чергу райони діляться на квартали.

Райони та квартали Стамбула[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Аеропорти[ред.ред. код]

Стамбул має два міжнародних аеропорти: найбільший це Міжнародний аеропорт Ататюрк розташовано районі в Йешилкьой (Сан Стефано) на Європейському боці, за 24 км на захід від центру міста. Коли його було побудовано, то він містився на західному краю столичної області, але зараз лежить в межах міста.

Менший — Міжнародний аеропорт Сабіха Гьокчен розташовано районі Курткьой на Азійському боці біля Істанбул Парк. Розташовано приблизно за 20 км на схід від Азійських кварталів і 45 км на схід від центру на Європейському боці.

Автомагістралі[ред.ред. код]

E80 і Транс'європейська автомагістраль (Trans European Motorway) (TEM) з'єднують Європу і Туреччину. Мережа автомагістралей навколо Стамбулу швидко розвивається і постійно розширюється. Автостради також ведуть на схід до Анкари і на захід до Едірне. Є також дві швидкісні окружні траси. Старіше O1, здебільшого використовується для внутрішнього міського руху; новіше, шосе TEM, здебільшого використовується за для міжміського або міжконтинентального руху. Перший Босфорський міст на О1 та Міст Султана Мехмета на ТЕМ зв'язують між собою обидві боки Стамбулу.

Морський транспорт[ред.ред. код]

Морський транспорт має життєву важливість для Стамбулу, оскільки місто практично з усіх боків оточує море: Мармурове море, Золотий Ріг, Босфор, Чорне море. Багато мешканців Стамбулу живуть на азійському боці міста, але працюють на європейському. Знамениті приміські пороми формують основу щоденного переміщення між двома частинами міста — і транспортують в день більше, ніж обидва висячі мости через Босфор. Приміські пороми, поряд з катамаранами великої швидкості Морський автобус (Seabus, Deniz Otobüsü), є провідним зв'язком між містом і Принцовими островами.

İDO (İstanbul Deniz Otobüsleri — Стамбульський морський автобус) було засновано в 1987 році, діє між європейською стороною — Поромний порт Єнікапі, азійською стороною — Поромний порт Пендік й деякими іншими пристанями в Мармуровому морі. Автомобільні пороми з Єнікапі з'єднують з Бандірмою, Ізміром й іншими містами на Егейському узбережжі Туреччини. З Пендіку автомобільні пороми прямують до Єнікапі, Ялова, Бурси і Анталії.

Пасажирський пором

Стамбульський порт — один з найголовніших в країні. Старий порт на Золотом Розі використовується для особистої навігації. Порт Каракьой в Галаті використовується за для круїзних кораблів. Регулярні круїзні рейси з Каракьой й Еміньоню здійснюється в деякі порти на Мармуровому та Чорному морі. Щотижневе поромне сполучення з Одесою. Головний Стамбульський вантажний порт розташований в районі Гарем на Азійському боці міста.

Стамбул також має декілька пристань для особистої навігації, головні — Атакьой Марина на європейському боці та Каламіч Марина на Азійському.

Залізниця[ред.ред. код]

Вокзал Сиркеджи був відкритий у 1890 як станція для Східного Експресу

У 1883, Бельгійський підприємець, Жорж Нагельмакерс розпочав використання залізниці Париж — Константинополь, використовуючи пасажирський пором від Варни до Константинополя. У 1889, залізниця, від Бухареста до Константинополя, була завершена, роблячи можливим поїздку повністю суходолом. Маршрут відомий, як Східний Експрес, став відомим завдяки роботами Агати Крісті і Грема Гріна.[11]

Вокзал Хайдарпаша був відкритий в 1908 році як вокзал для Багдадської і Хіджазької залізниці

Сьогодні, Вокзал Сиркеджи Турецьких Державних Залізниць (TCDD) який був спочатку відкритий як кінцева зупинка Східного Експресу, — кінцева зупинка всіх ліній на Європейській стороні і головний зв'язуючий вузол Турецької залізниці з рештою Європи. Зараз, міжнародне сполучення обслуговане залізницею з'єднує Стамбул і Салоніки, Греція, а також Босфорський Експрес щодня курсуючий між між Сиркеджи і Бухарестом. Звідси ж прямують потяги на Белград, Софію, Будапешт, Кишинів.

З вокзалу Хайдарпаша декілька раз на день рушать поїзди на Анкару, в інші міста Анатолії також звідси прямують потяги але не так часто. На разі між Азійським й Європейським берегами курсує залізничний пором, але за планом, в 2012 році, його замінить залізничний тунель Мармарай, який буде також часткою Стамбульського метро. Вокзал Хайдарпаша був відкритий в 1908 році як вокзал для Багдадської і Хіджазької залізниці.

Громадський транспорт[ред.ред. код]

Міський рейковий транспорт[ред.ред. код]

Мапа Стамбульського рейкового транспорту
Ностальгічний трамвай[ред.ред. код]

В кінці 1990, історичний трамвай був відновлений на Істіклял Авеню між Таксим й Тюнелем, довжина лінії 1.6 км.

1 листопада 2003, інша ностальгічна лінія (T3) трамваю була відновлена на Анатолійському березі Стамбулу між Кадикьой і Мода. Ця лінія має 10 зупинок і довжину 2.6 км. Подорож займає 21 хвилину.

Сучасний трамвай[ред.ред. код]
Лінія Т1

Швидкий трамвай (T1) розпочав перевезення пасажирів з 1992, маючи європейську ширину колії, з'єднав Сиркеджі з Топкапі. Лінія була продовжена від Топкапі до Зейтінбурну у березні 1994, і від Сикерджи до Еміньоню в квітні 1996. 30 січня 2005 лінію була подовжена від Еміньоню до Финдіклі перетнувши Золотий Ріг по Галатському мосту вперше за 44 роки. Завершальний етап лінії до Кабатач будо відкрито в червні 2006.

Трамвай Flexity Swift прямує старим кварталом Стамбула

Лінія має 24 станції, довжину 14 км. Першопочатково обслуговувалась 22 потягами легкого метро, виробництва ABB, які зараз переведені на інші лінії; в той час на станціях були тимчасові високі платформи. Ці потяги були замінені замінені на 55 вагонів Flexity Swift виробництва Bombardier Transportation в 2003 році. Тривалість повної поїздки 42 хвилини. Щоденна спроможність перевезення 155 000 осіб. Вартість проекту US$110 млн.

Лінія Т2

В вересні 2006 року була відкрита лінія трамвая Т2 прямуюча на захід від Зейтінбурну до BAĞCILAR. Лінія обслуговується 14 вагонами легкого метро виробництва ABB. Станції мають високі платформи на рівні підлоги рухомого складу.

Фунікулер[ред.ред. код]

Фунікулер Тюнель
Фунікулер Кабатач-Таксим

В Стамбулі використовуються два підземних фунікулери, різних за віком та стилем.

Найстарший з них — Тюнель, перший в континентальній Європі метрополітен, другий у світі після Лондона (можливо третій, якщо рахувати Бруклінський Тунель Атлантичного авеню). Довжина 573 м, висотний перепад 60 м, без проміжних станцій між Каракьой й площею Тюнель. Працює безперервно з 1875. Два потяги рушають кожні 3.5 хвилини, тривалість поїздки 1.5 хвилини. Щодня перевозяться 15 000 осіб.

Друга лінія фунікулера Кабатач-Таксим, відкрита в червні 2006. Ця лінія з'єднує станцію морських автобусів й зупинку трамвая Кабатач зі станцію метро на площі Таксим. Має довжину 600 м висотний перепад 60 м, тривалість поїздки 110 секунд.

Легке метро[ред.ред. код]

Стамбульський легкий метрополітен — складається з двох ліній. Перша лінія (М1) розпочала роботу 3 вересня 1989 року між Аксараєм та Карталтепе. Пізніше лінію добудували до Міжнародного Аеропорту Ататюрк. ця ділянка вступила в дію 20 грудня 2002. Друга лінія (T4) була відкрита в 2007 між Едірнекапі й Мескид-і Салам. Лнії мають 36 станцій, з них 12 підземних, 3 естакадні станції, довжина 32 км. Лінії повністю відокремлені від іншого руху і не мають перетинання на одному рівні з іншими видами транспорту. Довжина підземної частини 10.2 км обслуговується потягами збудованими ABB в 1989.

Метро[ред.ред. код]

Будівництво сучасного підземного метрополітену в Стамбулі почалось в 1992. Перша лінія (M2) Таксим — 4-ий Левент і увійшла в дію 16 вересня 2000. Довжина лінії 8.5 км, має 6 станцій, виконанні однотипно, але в різних кольорах. На разі працюють 8 потягів, по 4 вагони в кожному. Інтервал руху 5 хвилин, щоденне перевезення 130 000 пасажирів. Тривалість поїздки 12 хвилин. Підземка здатна протистоять землетрусу магнітудою 9 за шкалою Рихтера.

Північна гілка 4-ий Левент — Маслак була відкрита в січні 2009. Південну гілку від Таксиму до Єнікапі, що перетинає Золотий Ріг мостом і далі прямує під старим містом до Шишхане 30 січня 2009, було подовжено на північ на три станції. Ділянка матиме довжину 5.4 км і чотири станції. В Єнікапі має бути гейт між приміськими поїздами, Стамбульським метрополітеном і Стамбульським легким метрополітеном у 2012.

На анатолійському боці триває будівництво лінії від Кадикьой до Картал.

Освіта та наука[ред.ред. код]

Стамбул є науковим центром Туреччини. У місті розташовано три державних університети — це Стамбульський університет, Стамбульський технічний університет і Університет Богазічі, а також кілька приватних університетів — Едітепе, Мармара і ін. Також у Стамбулі міститься Стамбульська академія економіки й торгівлі, Вища технічна школа, Академія образотворчих мистецтв, Стамбульська консерваторія (засновник Юсуф Зія Паша) і інші вищі навчальні заклади. У місті діють ряд наукових суспільств — Турецьке медичне суспільство, Турецьке біологічне суспільство, Турецьке хімічне суспільство. Найбільші бібліотеки міста — бібліотека Стамбульського університету і бібліотека Стамбульського технічного університету, бібліотека Сулейманіє, бібліотека Баязида.

Музеї Стамбула[ред.ред. код]

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

Софійський собор

Софійський собор, також Ая-Софія — одна з найвеличніших пам'яток візантійської архітектури, що збереглись донині; символ «золотої доби» Візантійської імперії та один із символів сучасного Стамбулу. Собор розташований в історичному центрі міста в районі Султанахмет і нині діє як музей.

Блакитна мечеть

Блакитна мечеть, або Мечеть Султанахмет — перша за розміром і одна з найкрасивіших мечетей Стамбула. Мечеть нараховує шість мінаретів: чотири, як зазвичай, по боках, а два трохи менш високих — на зовнішніх кутах. Вона вважається одним з найвидатніших шедеврів ісламської та світової архітектури. Мечеть стоїть на березі Мармурового моря в історичному центрі Стамбула в районі Султанахмет навпроти мечеті Ая-Софія.

Мечеть Лалелі

Мечеть Лалелі — пам'ятка ісламської архітектури у європейській частині сучасного Стамбула, зведена за проектом архітектора Мехмеда Тахіра Ага у період 1760–1763 років.

Церква Хора

Музей Каріє, він же — церква Хора. За Візантії це був чудовий імператорський собор, прикрашений десятками різновидів мармуру. Тут коронувалися візантійські імператори, і нелінивий гід допоможе відшукати камінь, де колись встановлювали трон, і ви постоїте на місці коронації візантійських царів. Мармурове обрамлення виконано так, що на стінах можна бачити квіти, вершників, монахів, фігури сокола та бика й інші химерні візерунки. Та найважливіша окраса храму — мозаїчні зображення ХІ століття, які добре збереглися. Надбрамне зображення Ісуса виконано так, що коли йти по півколу, то здається, що Христос проводжає вас поглядом, дивиться очі в очі.

Церква святої Ірини

Збудована на місці, де у латинян стояв храм Афродити, церква святої Ірини (миролюбна, в перекладі з давньогрецької), теж одна з найдавніших пам'яток християнства, веде родовід із 330 року. Так само, як і Святу Софію, перебудовував і прикрашав цей храм імператор Юстиніан. Значення храму підкреслює той факт, що у 381 році в його стінах відбувся другий Вселенський Собор. До XVIII століття османи використовували церкву святої Ірини як склад зброї, а вже за часів Турецької Республіки її перетворили на Музей археології та зброї.

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]