Жан-Поль Марат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Поль Марат
фр. Jean-Paul Marat
Jean-Paul Marat portre.jpg
Портрет Жана-Поля Марата, 1793
Народився 24 травня 1743(1743-05-24)
Будрі, Невшатель, Королівство Пруссія
Помер 13 липня 1793(1793-07-13) (50 років)
Париж, Перша французька республіка
Діяльність журналіст, лікар
Alma mater Сент-Ендрюський університет

Жан-По́ль Мара́т (точніше Мара, фр. Jean-Paul Marat; * 24 травня 1743, Будрі — † 1793) — французький лікар, публіцист, революціонер під час Великої французької революції, голова Якобінського клубу.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Марат народився 24 травня 1743 року в маленькому містечку Будрі, у князівстві Невшатель у Швейцарії. В дитинстві був повненький. Одержав гарну освіту в будинку батька, досить відомого лікаря. У 16 років залишив батьківський будинок, жив у Франції, Голландії, Ірландії й Англії, вивчав медицину, фізику і філософію, заробляв на життя уроками і лікарською практикою. Більше 10 років прожив в Англії і Голландії і виступив там з рядом революційних книг і брошур, через які здобув чимало запеклих ворогів. В 1773 році видав двотомну працю з фізіології «Філософський досвід про людину; або Принципи і закони впливу душі на тіло і тіла на душу», за яким написав ряд інших наукових праць. Ця книга викликала його полеміку з Вольтером. У 1775 році вийшов у світ (в Англії) памфлет Марата «Ланцюги рабства» — видатний політичний добуток, спрямований проти абсолютизму й англійської парламентської системи і який висував ідеї збройного повстання і збройної диктатури. У 1776 році Марат переїжджає в Париж і поселяється на вулиці Старого голубника, де здобув популярність лікарською практикою і науковими дослідженнями з фізики.

1780 року подав на конкурс свій «План кримінального законодавства», деякі ідеї цього трактату (необхідність піклуватися про те, щоб ганьба від злочину не доходила до сімей злочинців, зокрема) були засвоєні імператором Йосифом II. Написаний у стилі просвітительської епохи про права нижчих класів, він наголошує, що «ніяка надмірність не має комусь належати за правом доти, доки є люди, які потребують насущного».

З початком революції Марат залишив наукову роботу, присвятивши себе служінню повсталому народу. У 1789 році Марат випустив брошури «Дарунок батьківщині» і «Доповнення», де розвинув думку про необхідність об'єднання всіх суспільних прогресивних сил для боротьби проти абсолютизму та встановлення конституційної монархії.

Смерть Марата

З вересня 1789 року Марат видає газету «Друг народу», що одержала популярність як бойовий орган революційної демократії, її читали нарозхват. Виходила газета з 12 вересня 1789 до самої смерті Марата, причому Марат з однаковою гостротою накидався на королівську сім'ю, на міністрів і членів національних зборів. «Друг народу» був дуже популярним серед населення, особливо в Парижі, повного революційного фанатизму. Газету читали нарозхват, про її популярність свідчило те, що з'явилося багато підробок під неї. Жорсткий тон «Друга народу» спровокував переслідування Марата. В кінці 1791 року він переселився в Лондон, де зайнявся створенням книги «Ecole du citoyen», але в квітні 1792 року повернувся в Париж і ще енергійніше взявся до видавництва. Напади на нього жирондистів, викликані його закликами до вбивства, викликали в нього жахливу до них ненависть, тим більше, що вкотре його друкарські станки стали знищувати. Йому знову довелося ховатися. В ці дні він розіслав по місту плакати, в яких закликав до вбивства всіх антиреволюціонерів.

У 1792 році Марат був обраний у Конвент. Він зайняв місце на чолі монтаньярів і зробився головною мішенню жирондистських ораторів. 24 квітня 1793 року Марат, усупереч праву недоторканності як депутата, по постанові Конвенту, якого домоглися жирондисти, через проповідь до розпуску зборів і заклики до вбивств. Доказами слугували різні номери його газет. Революційний трибунал 24 квітня 1793 року одноголосно його виправдав, і він з тріумфом був прийнятий назад в конвент. Після цього його головна діяльність полягала в знищенні жирондистів.

Страждаючи від тяжкої шкірної хвороби, Марат мусив не виходити з дому і приймати ванни. Під час однієї з них 13 липня 1793 року його відвідувачка, дворянка Шарлотта Корде запропонувала йому новий список «ворогів народу». Поки Марат записував їх імена, вона зарізала його кинджалом.

Див. також[ред.ред. код]