Вольтер
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Вольтер | |
| Voltaire | |
 |
|
| Ім'я при народженні: | Марі Франсуа Аруе François Marie Arouet |
|---|---|
| Дата народження: | 21 листопада 1694 (314 років) |
| Місце народження: | м.Париж, Франція |
| Дата смерті: | 30 травня 1778 |
| Місце смерті: | м.Париж, Франція |
| Національність: | француз |
| Громадянство: |  Франція |
| Мова творів: | французька мова |
| Рід діяльності: | Філософія |
| Напрямок: | Просвітництво, класицизм |
| Жанр: | філософська повість, сатира, памфлет, трагедія |
Вольтер (фр. Voltaire) (справж. ім'я Марі Франсуа Аруе, фр. François Marie Arouet) (21 листопада 1694, Париж, Франція — †30 травня 1778, Париж, Франція) — французький письменник і філософ-деїст.
Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами: філософські повісті «Макромегас» (1752), «Кандид, чи Оптимізм» (1759), «Простодушний» (1767), трагедії в стилі класицизму «Брут» (1731), «Танкред» (видана в 1761), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755), публіцистика. Історичні творчість Вольтера пов'язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально-абсолютистської системи: «Філософські листи» (1733), «Філософський словник» (1764-69). Зіграв значну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст.
Зміст |
[ред.] Біографія
Мати Вольтера, Марі Маргарит Домар, була дочкою секретаря кримінального суду, а батько, Франсуа Аруе, — нотаріусом і збирачем податків. Сам Вольтер не любив батька і його ремесло, а пізніше (1744) волів оголосити себе позашлюбним сином якогось шевальє де Рошбрюна, злиденного мушкетера і поета, ніж залишатися сином процвітаючого буржуа.
По кількох роках навчання в паризькому єзуїтському коледжі Людовика Великого (1704-1711) юний Аруе на вимогу батька зайнявся вивченням права. Незабаром він проти батькової волі проміняв юриспруденцію на лаври зухвалого віршотворця і радості світського життя. У травні 1717 за складання сатири на реґента Франції герцоґа Орлеанского автор-початківець потрапив у Бастилію, проте рік ув'язнення не охолодив його літературного запалу. Вже у 1718 році була поставлена його перша значна п'єса «Едіп», прихильно сприйнята публікою.
На початку 1726 р. відбулася сутичка Вольтера із шевальє де Роґаном, що дозволив собі привселюдно насміхатися з його спроби сховати під псевдонімом своє недворянське походження. Озброївшись пістолетами, він намагався помститися кривднику, але був заарештований, кинутий у Бастилію, а наприкінці 1726 року - змушений залишити Париж. Понад дворічне перебування в Англії зміцнило його прихильність до віротерпимості і лібералізму. Свої ліберальні погляди Вольтер виклав у знаменитих «Філософських листах". У 1734 році, уже після повернення Вольтера на батьківщину, книга була спалена за вироком Паризького парламенту, а автор опинився під загрозою нового арешту. Не бажаючи спокушати долю, Вольтер того ж року виїхав до Шампані, де усамітнився в маєтку своєї коханки, маркізи дю Шатле. Одна з найосвіченіших жінок того часу, вона розділяла захоплення Вольтера метафізикою, природничими науками, біблеїстикою.
1744 року почалася коротка і невдала кар'єра Вольтер-придворця. Літературна популярність і впливові заступники забезпечили йому місце придворного історика (1745). У 1746 році його обрали до Французької академії, але йому так і не вдалося (попри всі намагання) здобути прихильність короля.
Холодність Людовика XV, розчарування у Версальському дворі, смерть маркізи Дю Шатле (1749) схилили Вольтера прийняти запрошення пруського короля Фрідріха II, при дворі якого він з'явився 1750 року. У грудні 1754 року Вольтер переїхав до Швейцарії, де йому судилося провести решту життя. В околицях Женеви він придбав невеликий маєток, що він його назвав «Деліс» («Відрада»). У цей час Вольтер почав співробітничати в «Енциклопедії» Дідро і Д'Аламбера.
Намагаючись убезпечити себе від неласки з боку духівництва Женеви, Вольтер наприкінці 1758 року орендував маєток Турне (а на початку 1759 року придбав ще й маєток Ферне), розташовані по обох боках кордону Женевського кантону з Францією. Ферней став його «питомим князівством», що ним він керував як освічений государ, місцем розгортання його 20-річної просвітницької діяльності.
Коли Вольтерові виповнилося 83 роки, він вирішив ще раз побачити Париж. 10 лютого 1778 року патріарх французького Просвітництва прибув до столиці Франції, де його чекала захоплена зустріч. Він 4 рази побував на засіданнях Французької Академії, подивився виставу своєї п'єси «Ірена» (1776) у «Комеді Франсез» і навіть вступив у масонську ложу Дев'яти Сестер. Через три місяці він помер.
Як стверджує Ілько Борщак, Вольтер був знайомий з Григором Орликом - останній нібито передав Вольтеру деякі матеріали свого батька для підготовки праці "Історія Карла XII" ("Histoire de Charles XII", 1730).
[ред.] Погляди
[ред.] Релігія
Вольтера часто вважають атеїстом. Йому належить вислів «Якби Бога не було, то його слід би було вигадати». Однак, він брав участь в релігійних церемоніях і навіть збудував каплицю в своєму маєтку в Ферне. Аналіз праць Вольтера наводить на думку, що його критика скоріше спрямована проти церкви, як установи, ніж проти самої концепції релігії.
Не будучи людиною релігійною, Вольтер відмовлявся все ж від атеїзму Дідро та Гольбаха й часто повторяв свій знаменитий куплет:
- L'univers m'embarrasse, et je ne puis songer
- Que cette horloge existe et n'ait point d'horloger.
- Всесвіт дивує мене й не можу думати я,
- Що годинник цей існує без годинникаря.
Таким чином, Вольтер зберігає віру у «вічного геометра». Водночас, притримуючись ідей деїзму, він заперечував як ілюзію провіденталізм, залишаючи без відповіді питанння святого Августина про те, чому в світі існує зло, якщо його творець - Бог, якого всі теологи називають добрим.
[ред.] Лібералізм
Доктрину, яка чудово відповідала Вольтеровим поглядам на співвідношення між моральним і практичним, він знайшов у творах англійського філософа Джона Локка. Локк підтримував погляди лібералізму, вважаючи, що суспільна згода не повинна ставитися вище від природних прав особистості. З іншого боку ми вчимося з досвіду, усе, що виходить за його межі, є не більше ніж гіпотеза - область певного співпадіння між практикою та істиною. Із цієї доктрини Вольтер виводить основну думку своєї моралі: завдання людини взяти свою долю у власні руки, покращити умови свого існування, забезпечити себе, прикрасити життя науками, виробництвом, мистецтвами й хорошим наглядом за суспільством. Таким чином, громадське життя неможливе без угоди, в якій кожен знайшов би вигоду для себе. Хоча право й різне в різних країнах, принцип справедливості, який лежить в його основі, універсальний. Усі люди можуть його збагнути, перш за все тому, що всі люди більш-менш розумні, а ще й тому, що всі можуть зрозуміти те, що корисне для суспільства є корисним для кожного. Необхідність чеснот продиктована не тільки сентиментами, а й інтересами кожної особи. Роль моралі в тому, щоб навчити нас принципам такого нагляду й виробити у нас звичку поважати ці принципи.
[ред.] Праці
Філософські повісті:
Трагедії:
Сатиричні поеми:
- «Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755
П'єси:
Історичні твори:
[ред.] Посилання
- Твори Вольтера у вікіджерелах (фр.)
- Твори Вольтера (фр.)
 |
Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
