Житлово-комунальне господарство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Житлово-комунальне господарство — галузь, а вірніше, сукупність галузей, що забезпечують життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними ресурсами води, газу, тепла й електроенергії.

Система ЖКГ представлена виробниками і споживачами житлово-комунальних послуг. Споживачі житлово-комунальних послуг формують попит, що має забезпечити їм нормальні санітарно-гігієнічні і безпечні умови життя. Величина попиту на житлово-комунальні послуги у першу чергу залежить від ціни послуг і доходу споживачів.

Житлово-комунальне господарство — сукупність підприємств, служб і господарств по обслуговуванню населення міст, селищ і сіл; в містах входить до складу міського господарства. У багатьох містах і селищах підприємства комунального господарства обслуговують також і промислові підприємства, забезпечуючи їх водою, електроенергією, газом та ін. Однак залежно від місцевих умов, промислові підприємства мають і власні системи тепло забезпечення, водопостачання, каналізацію, і інші споруди комунального призначення.

Історія[ред.ред. код]

Див. ще: Міська забудова

Структура[ред.ред. код]

  1. Санітарно-технічні підприємства  — водопостачання та водовідведення, житлово-експлуатаційні підприємства, підприємства з прибирання територій населених місць та санітарної очистки домоволодінь, пральні, лазні, купальні-плавальні споруди
  2. Транспортні підприємства — міський громадський пасажирський транспорт (метрополітен, трамвай, тролейбус, фунікулер, канатні дороги, автобуси, таксі), водний транспорт місцевого призначення
  3. Енергетичні підприємства — електричні, газові та теплофікаційні розподільні мережі, опалювальні котельні, ТЕЦ і електростанції, газові заводи, які обслуговують населені пункти

До споруд зовнішнього благоустрою місць, які входять до складу комунального господарства належать дороги і тротуари, мости та шляхопроводи, підземні та наземні транспортні, пішохідні переходи та естакади, споруди і мережі зливової (водостічної) каналізації, набережні, різні гідротехнічні споруди, призначені для запобігання зсувів та затоплення територій, їх осушення, берегоукріплення, зелені насадження загального користування, вуличне освітлення та ін.

До комунального господарства входять також готелі, служби землекористування, інвентаризації будівель, споруд і мереж, ремонтно-експлуатаційні організації, які обслуговують житловий фонд, цвинтарі, крематорії, надають ритуальні послуги та ін. У сферу діяльності комунального господарства входить також і експлуатація і утримання житлового фонду, з якими органічно пов'язані комунальні підприємства та служби зовнішнього благоустрою населених місць.

Стан житлово-комунального господарства України[ред.ред. код]

Проблеми житлово-комунального господарства України[ред.ред. код]

  • погана керованість, неконтрольованість, низька якість роботи підприємств житлово-комунальної галузі та послуг, що ними надаються;
  • слабка фінансова спроможність житлово-комунальної сфери;
  • застарілість та низька ефективність, вразливість, в тому числі перед ціновим фактором, існуючої системи енерго- та теплозабезпечення помешкань;
  • нерівноправність відносин, незахищеність мешканців перед свавільними діями постачальників комунальних послуг.

Державний контроль[ред.ред. код]

Державний контроль за дотриманням суб'єктами у сфері житлово-комунального господарства законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил стосовно утримання, обслуговування, експлуатації систем водо-, теплопостачання, водовідведення, газопостачання та іншого інженерного обладнання багатоквартирних житлових будинків, утримання, обслуговування і використання житлового фонду, кількості та якості житлово-комунальних послуг, формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, а також у сфері благоустрою населених пунктів та галузі поховання здійснює Державна житлово-комунальна інспекція (Держжитлокомунінспекція).

Органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг — державний колегіальний орган. Завдання Комісії — регулювання та ліцензування діяльності у сфері генерації, транспортування та постачання тепла, а також централізованого водопостачання та водовідведення.

Під контролем Комісії знаходяться підприємства, що надають (мають намір надавати) послуги з централізованого водопостачання у населених пунктах, чисельність населення яких складає більше ніж сорок тисяч осіб або системи централізованого водопостачання та водовідведення яких розташовані на території двох або більше областей, підприємств з іноземними інвестиціями, а також підприємства теплоенергетики, які мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або відпускати із джерел теплової енергії, що належать йому на правах власності або користування, для потреб споживачів теплову енергію в обсязі, що перевищує 20 тисяч Гкал на рік; мають намір здійснювати господарську діяльність з транспортування теплової енергії на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або має намір відпускати із теплових мереж і теплових пунктів для потреб споживачів теплову енергію в обсязі, що перевищує 18 тисяч Гкал на рік; мають намір здійснювати господарську діяльність з постачання теплової енергії на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або постачати для потреб споживачів теплову енергію в обсязі, що перевищує 18 тисяч Гкал на рік.

Реформування житлово-комунального господарства[ред.ред. код]

Для досягнення корінних змін у структурі житлово-комунального господарства необхідні:

  • Відверте обговорення владою з суспільством бачення реформ, їх ризиків, складностей, які очікують населення в процесі їх проведення;
  • Реалізація непопулярних, але необхідних для реанімації галузі заходів;
  • Широке залучення до реформування ЖКГ науковців, громадськості, фахових спеціалістів, міжнародних організацій;
  • Забезпечення прозорості та транспарентності дій влади у проведенні реформ;
  • Забезпечення чіткої координації діяльності з реформування та розвитку ЖКГ.
  • вдосконалення законодавчої бази, яка регулює дану сферу;
  • розробка науково обґрунтованих методик формування максимально гнучких тарифів на ринку житлово-комунальних послуг, орієнтованих на ринковий попит та враховують можливості житлово-комунальних підприємств;
  • створення умов для надійного і безпечного надання житлово-комунальних послуг за доступними цінами, які стимулюють енергозбереження;
  • узгодження економічних інтересів держави та суб'єктів господарювання;
  • чіткий розподіл повноважень між органами влади, які керують цією важливою соціальною сферою.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Указ Президента України «Про прискорення реформування житлово-комунального господарства» (№ 1351/99 від 19 жовтня 1999 р.) // Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — Ст. 2089.
  • Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002 — 2005 роки и на період до 2010 року // Міське господарство України. — 2002. — № 1. — С.20 — 28.

Посилання[ред.ред. код]