Знак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Знак (англ. sign, mark, нім. Zeichen n, Merkmal n) — матеріальний, чуттєво сприйманий об'єкт, який виступає в процесах пізнання та спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета, явища, дії або події, і використовується для одержання, зберігання, перетворення та передачі інформації.

Знак сприймається як носій певного смислу, значення, інформації. Знаки поділяють на природні та штучні. Загальні властивості знакових систем вивчає семіотика.

Знаки мають подвійну природу. З одного боку, він є матеріальним (тобто має план вираження), з іншого — він є носієм нематеріального смислу (план змісту).

Сукупність знаків утворює знакову систему.

Американський вчений Чарльз Пірс вважав, що знак або копіює об'єкт (іконічний знак), або на нього вказує (індексальний знак), або його символізує, перебуваючи з ним в умовному зв'язку (знак-символ). Відповідно до цього ним була створена класифікація знаків за трьома групами:

  1. Іконічні знаки — дія яких заснована на фактичній подібності до означуваного об'єкта (план вираження схожий на план змісту), тобто знак копіює об'єкт (портрет, фотографія, географічна карта, зліпки, відбитки, сліди тощо).
  2. Індексальні знаки (індекси, знаки-прикмети) — дія яких заснована на реальній суміжності знака та означуваного об'єкта (план змісту частково або побічно пов'язаний із планом вираження). Прикладами таких знаків є дорожні знаки (наприклад, зображення двох ліній, що звужуються, сигналізує про звуження дороги попереду), дим є прикметою вогню, тремтіння — прикмета страху або холоду тощо
  3. Знаки-символи (умовні, конвенціональні знаки) — дія яких заснована на умовному, встановленому «за домовленістю» зв'язку між знаком та означуваним об'єктом (план вираження не має нічого спільного с планом змісту). Це більшість слів будь-якої мови (слово «стіл» не схоже на самий стіл, на відміну від зображення стола), жести тощо.

Основні властивості знаку:

  • властивість інформативності — знак повинен нести смислову інформацію про означуваний об'єкт;
  • властивість перцептивності — знак повинен бути доступним для сприйняття адресатом.

Структура знаків[ред.ред. код]

В семіотиці історично склались два підходи до сутності знаку: логіко-філософський (Чарльз Сандерс Пірс) та лінгвістично-комунікаційний (Фердинанд де Соссюр).

Логічний трикутник Г.Фреге

Згідно з першим підходом, знак являє собою предмет (слово, зображення, символ, сигнал, річ, фізичне явище тощо), який заміщує, репрезентує інший матеріальний або ідеальний об'єкт в процесах пізнання та комунікації. Об'єкт, який репрезентує знак, одержав назву денотат, тоді як уявлення про об'єкт, яке склалось у суб'єкта знакової діяльності - концепт (або десигнат).

Німецький філософ та логік, один із засновників логічної семантики Готлоб Фреге (1848—1925 рр.) представив співвідношення між денотатом, концептом та знаком у вигляді трикутника, який демонструє залежність знака як від об'єктивно існуючої реальності (денотат), так і від суб'єктивних уявлень про цю реальність (концепт).

Структура знаку Ф. де Соссюра

З точки зору Фердинанда де Соссюра, в знаку розрізняються дві сторони: означуване (сигніфікат, образ предмету, ідея, поняття, концепт, зміст, в традиційному вжитку — значення) та означаюче (сигніфікант, експонент, вираження).

Обидві сторони знаку взаємно передбачають одна одну. Але в той же час існує і властивість асиметрії сторін знака:

  1. Явище синхронії (від грец. synchronos — одночасний): одне й те ж означуване може співвідноситись з декількома означаючими (в мовних знакових системах це явище отримало назву синонімія), або одне й те ж означаюче може співвідноситись з декількома означуваними (омонімія).
  2. Явище діахронії (від грец. dia — через, крізь, та chronos — час): з плином часу може змінюватись або зовнішня форма знаку (наприклад, фонетичний вигляд слова), або значення знаку (наприклад, свастика)

Функції знаків[ред.ред. код]

В основі всіх знаків будь-якої мови лежать три елементарні функції:

  • назвати предмети реального світу (номінація),
  • привести назване у зв'язок один до одного (предикація),
  • локалізувати назване у просторі та часі (локація).
Семіотична модель комунікації

Три основні семіотичні функції випливають з семіотичної моделі комунікації. Згідно з цією моделлю, знак є посередником між користувачем та об'єктами зовнішнього світу:

Види знаків та знакових систем[ред.ред. код]

Класифікація знаків та знакових систем:

  1. Одиничні та системні: одиничний знак є єдиним у своєму класі знаків, системний знак — це знак, який входить до певної знакової системи.
  2. Умовні та природні: у природних знаків, на відміну від умовних, означаюче та означуване утворюють природну єдність (міміка). Умовні знаки в свою чергу поділяються на довільні та символічні: зображення довільного знаку нічого не говорить про його значення, символічний знак подібний до свого значення.
  3. Прямі та опосередковані: прямі знаки безпосередньо посилаються на предмет або явище, опосередковані мають денотатом інші знаки.
  4. Синтагматичні та асинтагматичні: синтагматичний знак є частиною повідомлення, асинтагматичний знак несе ціле повідомлення.
  5. Тематичні (обмежені) та атематичні: тематичні знаки використовуються винятково для передачі певної спеціалізованої (тематичної) інформації, атематичні знаки можуть використовуватись для передачі будь-якої інформації.
  6. Статичні та операційні: операційні знаки означають операції над іншими знаками, статичні знаки такої функції не виконують.
  7. Ситуативні та аситуативні: ситуативні знаки набувають різних значень в залежності від ситуації, аситуативні знаки своїх значень не змінють.

Класифікація знакових систем за особливостями знакового складу:

  1. Замкнені та відкриті знакові системи: в замкнених системах кількість знаків чітко визначена, і кожен новий знак перетворює вихідну знакову систему у нову; у відкритих системах поява нових знаків не порушує старої системи.
  2. Прості та складні знакові системи: прості складаються з однорідних знаків, складні — з різнотипних знаків. Складні системи можуть бути одно- та багатоярусними. В останніх виникає ієрархічне підпорядкування — знаки однієї підсистеми можуть бути зведені, спрощені до знаків іншої.
  3. Перехресні та самобутні знакові системи: всередині перехресних систем містяться одні і ті самі знаки, самобутні — не перетинається з іншими.

Класифікація знакових систем за матеріальною природою:

  1. звукові (усна мова, музика тощо), сприймаючий аналізатор — слуховий;
  2. графічні (алфавіт, живопис, фотографія, стенографія, загальнонаукові символи, ноти, ієрогліфи тощо), сприймаючий аналізатор — зоровий;
  3. рух (танець, мова глухонімих, положення рук регулювальника), сприймаючий аналізатор — зоровий;
  4. запах, сприймаючий аналізатор — органи нюху;
  5. колір (світлофор, кольори як символи), сприймаючий аналізатор — зоровий;
  6. форма (співвідношення опуклостей та впадин в алфавіті сліпих), сприймаючий аналізатор — тактильний, органи дотику;
  7. предмет (ялинка як символ новорічних свят, обручка як символ одруженості), сприймаючий аналізатор — зоровий;
  8. матеріал (золото як символ багатства, сталь як символ міцності), сприймаючий аналізатор — зоровий;
  9. вчинок (заручини як символ обіцянки вступити у шлюб), сприймаючий аналізатор — переважно зоровий.

Див. також[ред.ред. код]