Золота лихоманка у Вікторії

Золота́ лихоманка у Вікто́рії — історичний період активного видобутку золота в австралійському штаті Вікторія, що почався 1851 року і тривав до самого кінця 1860-их років. У цей період сучасний штат Вікторія займав перше місце у світі з видобутку золота, а невеличке містечко Балларат, розташоване на північному сході штату, стало найбільшим центром видобутку золота.

Загальна характеристика

Ініціатором пошуків золота в Австралії був відомий англійський геолог Р. Мурчісон, широко знаний як відкривач пермської системи (дослідження в Росії 1840—1841 рр.). Він обґрунтував геологічну схожість Великого Вододільного хребта Австралії з золотоносним Уралом і запевняв, що «знайдуть тут золото у великій кількості, якщо будуть шукати в наносних породах». Мурчісон кількаразово звертався до англійського уряду, закликаючи його допомогти в організації пошукових робіт. Здогадки вченого повністю підтвердились, хоча розвідка й відкриття коштовного металу були здійснені не державною, а приватною ініціативою.

Окремі знахідки золотих самородків фіксували в Австралії з 1823 р., але колоніальна влада (зокрема губернатор Дж. Гіпс), побоюючись наслідків відкриття золота в країні каторжних поселень, приховувала будь-яку інформацію з цього приводу. З іншого боку, в Австралії ще не було справжніх шукачів розсипного золота, а окремі частинки благородного металу, випадково вилучені з рідкісних кварцових жил, не давали надії на багаті родовища.

Знахідка золота неподалік від поселень Бічворт, Балларат і Бендіго призвела до виникнення у середині XIX століття, як і в американському штаті Каліфорнія у 1849 році, золотої лихоманки.

У період максимуму видобутку золота до казначейства Викторії, що знаходилось у місті Мельбурн, щотижня направлялось до двох тонн дорогоцінного металу. Родовища східної Австралії відрізнялися небувалою кількістю самородків. Вже в перше десятиріччя видобутку було знайдено десять самородків вагою понад 30 кг, зокрема найбільшими у світі стали «Жаданий прибулець» (вага близько 70 кг) і «Плита Холтерманна» (93,3 кг золота), що ще більше мотивувало нових золошукачів.

У ці роки Вікторія, економіка якої цілковито базувалась на вівчарстві, отримала широку індустріальну базу. Було відмічено різке зростання чисельності населення, що, в свою чергу, призвело до дефіциту землі і соціальної напруженості серед землевласників, яка, урешті-решт, вилилась у повстання 1878 року.

Золота лихоманка стала поштовхом у розвитку Мельбурна та його передмість. У ці роки було збудовано розгалужену залізничну систему. Зміни торкнулись і політичної сфери: було надано виборче право чоловікам, введено таємне голосування, засноване на принципах чартизму. По мірі зменшення запасів золота все голоснішими ставали заяви про необхідність проведення земельної і політичної реформ, введення протекціоністських заходів. Зростала і соціальна напруженість. У 1857 році Земельний з'їзд вимагав здійснення земельних реформ. Поступово Мельбурн став одним з найбільших міст Британської імперії і всього світу.

1854 року в регіоні з'явились перші китайські поселенці. Їх присутність на золотих копальнях у районах Бендіго, Бічворта і Брайта призвела до заколотів, введення в'їзних податків та вбивств, а згодом і до формування «політики білої Австралії».

Таким чином, золота лихоманка у Вікторії стала революційною подією в історії всієї Австралії, призвела до корінних змін у громадській та політичній сферах життя Вікторії.

Перебіг подій

Перше розсипне алювіальне родовище було знайдене 1851 р. у Новому Південному Уельсі. Його відкрив старатель Едвард Харгрівс, який безуспішно шукав золото в Каліфорнії, а повернувшись на батьківщину, переніс американський досвід пошуків на рідну землю й здійснив щасливі розвідки на річці Маккуорі (200 км західніше Сіднея). Перші копальні було названо на честь біблійної країни золота «Офір». Того ж 1851 р. в штаті Вікторія (Південно-Східна Австралія) було знайдене величезне розсипне родовище, що спричинило спалах нової золотої лихоманки, причому вже 1852 р. за кількістю золота Австралія, обійшовши Каліфорнію, вийшла на перше місце (46 % світового видобутку). Знахідки золотоносних розсипів та корінних родовищ мали подальший розвиток 1863 р., коли були виявлені родовища Квінсленда (долини річок Бойн і Палмер). У 90-х роках XIX ст. були знайдені золоті скарби Західної Австралії (зокрема величезне золоторудне поле Калгурлі), що розроблялися до 1963 р.

Звістка про винайдення австралійських золотих розсипів швидко облетіла світ, і вже 1851 р. у країну прибули понад 150 тис. старателів. Загалом золоті лихоманки збільшили населення континенту в три рази, а кількість мешканців штату Вікторія — у сім разів. Численні стоянки й наметові табори старателів розпорошились на значних територіях Східної Австралії. Розробка розсипних родовищ ускладнювалась тут нестачею води для промивання шліху, отже, здебільшого застосовували сухе збагачення золотоносного піску . Воно передбачало просівання уламкового матеріалу та відокремлення більш легкого піску й дрібних уламків порід від золота повітряним струменем, що утворювався ручним вентилятором. Таким способом можна було розробляти лише дуже багаті розсипи, тому воду шукали не менш ретельно, ніж золото .

Ось як описав Марк Твен у чудовій книзі подорожей «Екватором» події австралійської золотої лихоманки: «…там, де нині стоїть місто Балларат, були безлюдні лісисті землі, тихі й прегарні, як рай… 27 серпня 1851 року тут виявили колосальне родовище золота. Звістка про знахідки рознеслася миттєво — зі швидкістю блискавки облетіла всю земну кулю. Навряд чи історія знає місто, яке зажило світової слави так швидко. Ніби назва „Балларат“ раптом спалахнула на небі вогняними літерами й усі прочитали її одночасно… Протягом одного місяця в Мельбурні висадились сто тисяч чоловік, що прибули із Англії та інших країн, і вони наповнили копальні. Як дивно розживалися ці люди! Прибульці встигали збагатитися, доки розвантажувалось і знов завантажувалось їхнє судно… Верхній шар балларатської землі був повний золота… Потім почали глибокими шахтами спускатися вглибину в пошуках кам'янистих русел давніх річок і струмків — і знаходили їх… Зрештою дійшла черга до кварцових жил. Їх розробка — не для бідаків. Якщо ви вирішите добувати й дробити кварц, запасіться терпінням, витримкою та капіталами. Утворилися великі акціонерні товариства…»

Разом із старателями на пошуки золота прибували досвідчені геологи й гірничі інженери, яким вдалося виявити особливості австралійських родовищ і винайти корінні поклади. Було з'ясовано, що золотоносні родовища представлені новими й давніми розсипами, жильними родовищами, а також штокоподібними й пластовими покладами руд. Особлива увага приділялась скелястим пасмам Вікторії, що виявилися останцями, складеними золотовмісними кварцовими жилами, у яких знаходили самородки великих розмірів. Знайдені жили були частиною великої золоторудної зони, що об'єднувала родовища Бендіго і Балларат (приблизно за 100 км на північний захід від Мельбурна). Їх геологічна будова представлена світою увігнутих і випуклих складок сланців і пісковиків (т. зв. «сідлоподібна форма»), причому розташовані в склепіннях лінзи рудного кварцу вміщували сірчистий колчедан із самородним золотом. Родовища східної Австралії відрізнялися небувалою кількістю самородків. Вже в перше десятиріччя видобутку було знайдено десять самородків вагою більше 30 кг, зокрема найбільшими у світі стали «Жаданий прибулець» (вага близько 70 кг) і «Плита Холтерманна» (93,3 кг золота). Такі знахідки успішно використовували для переконання старателів і гірників з різних країн працювати саме в Австралії.

Передумови

До 1840 року Мельбурну, що розташовано у південній частині Вікторії, виповнилось чотири роки з дня заснування. Чисельність населення міста, як і його околиць, продовжувала стабільно зростати і вже досягала близько 10 тисяч чоловік. У 1851 році було відзначено важливу подію в історії 29-тисячного Мельбурну: відбулось відокремлення від Нового Південного Уельсу і було утворено самостійну колонію Вікторія. За декілька тижнів на території новоутвореної колонії було знайдено перші родовища золота: Льюїс Мітчел та Вільям Маккей Абердин зробили відкриття у районі річки Андерсон неподалік від сучасного передмістя Мельбурну Варранд'єте, Джеймс Есмонд — у районі Кланс (у липні 1851 року), Томас Хічкок — у районі Бунійонг неподалік від Балларату (2 серпня 1851 року). Подальші відкриття призвели до зростання інтересу серед колоністів, викликавши, таким чином, золоту лихоманку.

Результати

Доволі швидко розсипні родовища були значною мірою вичерпані, причому за десятиріччя з 1851 по 1860 рр. Австралія дала 829 т золота (майже стільки ж, як Північна Америка за весь час експлуатації родовищ). У подальшому розпочалася підземна розробка золота, причому вже наприкінці XIX ст. глибина розробок сягала 600 м. Чимало старателів з часом почали працювати гірниками на золотих рудниках. Середній видобуток золота в 90-ті роки XIX ст. становив близько 65 т на рік, причому більшу частину його як і раніше давали Вікторія та Квінсленд, де розробки тривали майже сторіччя.

У роки золотої лихоманки у Вікторії було відзначено різке зростання чисельності населення колонії. У 1851 році на континенті проживало 437 655 чоловік, з них 77 345 чоловік (або 18 %) — у Вікторії. За десятиріччя чисельність населення Австралії зросла до 1 151 947 чоловік, а колонії Вікторія — до 538 628 чоловік (близько 47 %).

Золота лихоманка наклала певний відбиток на архітектуру тутешніх міст (Мельбурну, Балларату, Бендіго, Арарату).

Серйозні наслідки мали місце і для світової економіки.

Література

• Robyn Annear,Nothing but Gold Robyn Annear ISBN 1-876485-07-8
• G.F. James & C.G. Lee,Walhalla Heyday G.F. James & C.G. Lee ISBN 0-9596311-3-5
• John Aldersea & Barbara Hood, Walhalla: Valley of Gold John Aldersea & Barbara Hood ISBN 0-9750887-0-X
• James Fleet, The history of gold discovery in Victoria, 1970.
• Vivine McWaters, Beechworth's little canton, 2002.
• Geoffrey Serle, The Golden Age: A history of the colony of Victoria, 1851—1861, 1963.
• Carole Woods, Beechworth: A titan's field, 1985.
• John Maloney, Eureka, 1984.
• Dianne Talbot, The Buckland Valley Goldfield, 2004.
• Frank Cusack (ed.), Songs of the goldfields, 1991.
• Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.