Карликові неправильні галактики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Галактика NGC 6822 в ультрафіолетовому діапазоні

Карликові неправильні галактики (dIm[1]) — карликові галактики з неоднорідним розподілом яскравості в зображенні. Імовірно, карликові неправильні галактики подібні до звичайних неправильних галактик, але відрізняються меншим розміром. Умовною межею низької світності вважають величину 108 L☉[1]. Карликові неправильні галактики досить неоднорідні за яскравістю та не мають чіткого ядра. Вони відрізняються великою різноманітністю форм. Особливістю карликових неправильних галактик (на відміну від карликових еліптичних) є наявність потужних ділянок зореутворення, які містять яскраві молоді зірки, і значна кількість міжзоряного газу. У кількох близьких dI-галактиках вдалося виявити хмари іонізованого гідрогену[2].

Порівняння зі сфероїдальними карликовими галактиками[ред. | ред. код]

У карликових неправильних галактиках переважають маломасивні зорі, що розподілені сферично-симетрично, як і в карликових сфероїдальних галактиках (dSph). Якби не значна кількість газу і пов'язаних з ним молодих яскравих зір, то між цими двома видами галактик не було б різниці[2]. Відомо, що dI-галактики зазвичай розташовані осторонь великих галактик, у той час як dSph-галактики знаходять переважно поблизу них. У кількох дослідженнях[2][3][4] було доведено, що dI-галактики можуть втрачати свій газ під час проходження поблизу великих галактик. Це відбувається через те, що в таких місцях збільшена концентрація міжгалактичного газу. Швидкість галактики щодо цього газу може досягати 1000 км / з. Через це утворюється потужний газовий потік, який «вимітає» власний газ карликової галактики.

Карликова неправильна галактика IC 1613 у видимому й ультрафіолетовому діапазонах

Зореутворення[ред. | ред. код]

Деякі карликові неправильні галактики випромінюють значну частину енергії в блакитній і синій ділянках спектра[2]. Це досить незвично для галактик, оскільки більшість зір у них зазвичай має малу масу й максимум їх світності — на червоній ділянці спектра. Це стає можливим завдяки тому, що в цих галактиках відношення кількості яскравих молодих зір до загальної маси зір значно більше, ніж у нормальних галактиках, тому такі зорі вносять істотний внесок у повну світність.

Зореутворення в галактиках відбувається нерівномірно, як у часі, так і в просторі. У «нормальних» галактиках ділянки зореутворення мають характерний розмір близько декількох сотень парсек та існують кількадесят мільйонів років, після чого руйнуються за рахунок нагріву міжзоряного середовища випромінюванням молодих блакитних зір. У той же час карликові галактики самі мають розмір порівнянний з розміром осередку зореутворення. Тому, зореутворення в dI-галактиках мало б відбуватися спалахами. В результаті численного моделювання було виявлено, що чим менша галактика, тим яскравіше виглядає спалах зореутворення в ній[5].

Приклади карликових неправильних галактик[ред. | ред. код]

Першою вивченою dI-галактикою стала NGC 6822. Вона була першою галактикою в якій Е. Хаббл виявив цефеїди. Іншим прикладом карликової неправильної галактики є IC 1613, досліджена В. Бааде в 30-х роках XX ст.

Темна матерія[ред. | ред. код]

Виявлено dI-галактики, які містять більше газу, ніж зір[6]. Наприклад, світність галактики M81 dwA виявилася всього близько 500 000 світностей Сонця[7]. Аналіз швидкостей газу в таких галактиках вказує на те, що гравітації зір і газу не достатньо, щоб галактика існувала як єдине ціле, тобто існує невидима темна матерія, яка складає, можливо основу таких галактик. Більш того, знайдено хмари газу зовсім без зір[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Карликові галактики // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 206. — ISBN 966-613-263-X.
  2. ↑ а б в г Засов, А. В. Карликові галактики (Нове у житті, науці, техн. Сер. «Космонавтика, астрономія»). — Москва : Знання, 1984. — 64 с.
  3. ↑ Chernin, A. and Einasto, J. and Saar, E. (jan 1976). The role of diffuse matter in galactic coronas (PDF). Astrophysics and Space Science. 39: 53—64. doi:10.1007/BF00640509.
  4. ↑ А.В. Засов, В.Є. Караченцева. Галактики низькою поверхневої яскравості в групах і кластерів. // Листи в астрономічний журнал. — 1979. — Т. 5. — С. 259–264.
  5. ↑ Gerola, H .; Seiden, P. E .; Schulman, L. S. Theory of dwarf galaxies // Astrophysical Journal. — 1980. — Т. 242. — С. 517–527.
  6. ↑ Lo, K. Y .; Sargent, W. L. W .; Sancisi, R. High Resolution 21 cm Study of An extremely Faint Dwarf Galaxy in the M81 Gro // Bulletin of the American Astronomical Society. — 1979. — Т. 12. — С. 718.
  7. ↑ Sargent, W. L. W .; Sancisi, R .; Lo, K. Y. The HI distribution in an extremely faint dwarf irregular galaxy M81 dwA // Astrophysical Journal. — 1983. — Т. 265. — С. 711–715.
  8. ↑ R. Minchin et al. A Dark Hydrogen Cloud in the Virgo Cluster. — 2005. — arXiv:astro-ph/0502312v1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карликові_неправильні_галактики&oldid=42184373