Кобецький Ромуальд Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кобецький Ромуальд Ілліч
 
Альма-матер: Рішельєвський ліцей
Народження: 3 грудня 1823(1823-12-03)
Тракай, Віленська губернія, Російська імперія
Смерть: 6 квітня 1911(1911-04-06) (87 років)
Тракай, Віленська губернія, Російська імперія
Похований: Тракай

Нагороди:

орден Святого Станіслава III ступеня

Ромуальд (Роміель) Ілліч[1][2][К 1] Кобецький (пол. Romuald Kobecki; 3 грудня 1823, Троки, Литовсько-Віленська губернія, Російська імперія — пом. 6 квітня 1911, Троки, Віленська губернія, Російська імперія) — другий трокський караїмський гахам, надвірний радник, професор Новогрудської гімназії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Караїмський рід Кобецького походить з Посволля. В кінці XVIII століття в Посволлі та його околицях спалахнула епідемія чуми, яка забрала багато життів тамтешньої караїмської громади. Одним з тих, що вижили був прадід Ромуальда Кобецький, який з єдиним сином переїхав у Троки.

Ромуальд Кобецький народився 3 грудня 1823 року в Троках. Навчався в караїмському мідраші, після закінчення якого вступив у 1-шу Віленську гімназію. Після отримання 1848 року[3] атестата зрілості, через брак коштів для подальшого навчання змушений був викладати на дому в родині землевласників Богдановичів на Вітебщині. Тільки в 1850 році отримав змогу продовжити перерване навчання. Це були важкі часи в Росії, після європейської революції 1848 року були видані постанови, які ускладнювали вступ до університету. Але в лікарських відділеннях обмежень за кількістю студентів не було. У той час свого розквіту досяг Одеський Рішельєвський ліцей, на який не поширювалася квота. Тому Ромуальд Кобецький разом зі своїм колегою по гімназії та найкращим другом Станіславом Колковським виїхав з Вільно до Одеси. У 1850 році вступив на Камеральний Відділ, в програму якого входили природні, історичні, економічні науки та іноземні мови. Закінчив Ліцей Кобецький 1853 року з відзнакою, й, окрім цього, Сенатом Ліцею нагороджений золотою медаллю за наукову працю на задану тему з політичної економіки: «Значення Новоросійського краю в торгівлі зерном». Після повернення додому, Ромуальд не зміг розпочати свою педагогічну діяльність, тому що протягом двох років змушений був чекати отримання диплому. став першим з караїмів, який закінчив вищий навчальний заклад[4]. Потрібно було очікувати появи спеціального Царського Указу, який би підтвердив повні права караїмів без жодних обмежень. І тільки в 1857 році Кобецький отримав запрошення в Новогрудок, де викладав в Шляхетському Інституті французьку мову, в гімназії природну історію, а по проходженню спеціального іспиту — польську мову.

У 1863 році Ромуальд Кобецький отримав відставку й того ж дня скоротили в Мозирі його друга Станіслава Колковського. Найближчим часом і гімназія в Новогрудку була закрита.

Після відставки Віленська Опікунська Рада високо оцінила педагогічні досягнення та великі знання Ромуальда Кобецького. Йому неодноразово пропонували зайняти посаду вчителя, якщо тільки він виїде з Росії, але Ромуальд вважав за краще залишитися в країні і тільки завдяки відносно ліберальним настроям у фінансовій адміністрації отримав посаду старшого помічника наглядача в 3-му Ковенськом окружному акцизному управлінні[5]. Протягом тривалого періоду часу Ромуальд Кобецький залишався єдиним в губернії серед співробітників вище вказаної служби, хто мав університетський диплом.

У 1894 році Р. І. Кобецький вийшов на пенсію. Акцизним інспектором працював в наступних містах Ковенщини: Сяди, Тельши, Шавли, Шадов, Кейдани, Відзи, Ракишки. Кобецький був шанованою людиною в польському суспільстві, як правило, землевласницьким, з яким, як власник заводу, мав постійний контакт.

Протягом всього свого життя підтримував близькі стосунки зі своїми співвітчизниками, цікавився усіма їхніми справами, часто відвідував Троки. Кобецький зіграв головну роль в житті не тільки польських караїмів, але і в Криму, як той, хто своїм прикладом вивів одноплемінників на новий шлях, шлях приєднання до європейської культури.

У 1902 році, після смерті Б. Каплановського, на прохання караїмів зайняв посаду Трокського гахама. На вище вказаній посаді Кобецького зайнявся організацією караїмських шкіл.

Помер 6 квітня 1911 й був похований на старовинному караїмською кладовищі в Троках.

Сім'я[ред. | ред. код]

Батько — Ілля Йосипович Кобецького, також мав дітей: Амалію, Батшева, Йосипа, Юліана, Ананія, Іполита-Ісаака[6].

Дружина — Сосоніт Лаврецька[7]. Діти:

  • Йосип (Йосип-Ромуальд) Ромуальдович Кобецький (1861, Троки - 1917, Київ) — гірничий інженер, професор прикладної геології в Києві[8][9][10].
  • Беата Ромуальдівна Кобецька (1863-1941), була одружена з двоюрідним братом Еммануїлом Йосиповичем Кобецького (1863-1927), в міжвоєнний час колишнього віце-головою Віленської окружний контрольної палати[9].
  • Еміль Ромуальдович Кобецький (1868-1943) — в 1889 році закінчив 1-шу Віленську гімназію[3], служив начальником 3-го відділу II департаменту Верховної контрольної палати Польщі[9]. Похований у Варшаві на мусульманському кавказькому кладовищі (надгробок не зберігся).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Kizilov, 2015, с. 82.
  2. ↑ Памятная книжка Виленской губернии на 1904 г. — Вильна : Тип. А. Г. Сыркина, 1904. — С. 244
  3. ↑ а б Окончившие курс Виленской 1-й гимназии. 1837-1903 / Серебряков М. В. // Петербургский Генеалогический Портал. — Дата звернення: 07.11.2018.
  4. ↑ Ельяшевич, 1993, с. 103.
  5. ↑ Прохоров Д. А. Караимские общины Северо-Западного края Российской империи (ХІХ – начало ХХ вв.) // Цайтшрифт: журнал по изучению еврейской истории, демографии и экономики, литературы, языка и этнографии. — Минск; Вильнюс, 2014. — Т. 9 (4). — С. 46.
  6. ↑ Ревизская сказка Тысяча восемь сот пятьдесят восьмого года Апреля первого дня Виленской Губернии уездного города Трок о состоящих мужского и женского пола душах общества мещан Караимов // Официальный сайт московского караимского общества. — Дата звернення: 15.12.2017.
  7. ↑ Mariola Abkowicz. Na tropach dziejów rodziny. Hazzan Ananiasz Abkowicz i jego potomkowie // Awazymyz : pismo Historyczno-Społeczno-Kulturalne Karaimów. — Wrocław, 2014. — T. 25, nr 3 (44) (wrzesień). — S. 7. — ISSN 1733-7585.
  8. ↑ Ельяшевич, 1993, с. 101.
  9. ↑ а б в Dubińska Z. Zachowane w pamięci // Awazymyz. — Wrocław : Bitik, 2009. — № 1 (22). — С. 5. — ISSN 1733-7585.
  10. ↑ М. М. Бесхмельніцина. Кобецький Йосип Ромуальдович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / НАН України, Наукове товариство ім. Шевченка, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. — К., 2001—…. — ISBN 944-02-3354-X.

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ У Б. С. Ельяшевича по-батькові помилково — Йосипович

Посилання[ред. | ред. код]

  • Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимы / под ред. М. Н. Губогло, А. И. Кузнецова, Л. И. Миссоновой, Ю. Б. Симченко, В. А. Тишкова. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.
  • H. S. Szapszał. Ś. P. Hachan Romuald Kobecki (Z powodu 25-lecia jego zgonu) // Myśl Karaimska. — Wilno, 1935-1936. — Т. 11, № 11. — С. 80—84.
  • Kizilov M. The Sons of Scripture : The Karaites in Poland and Lithuania in the Twentieth Century. — Berlin; Warsaw : De Gruyter Open, 2015. — P. 527. — ISBN 978-3-11-042525-3.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кобецький_Ромуальд_Ілліч&oldid=32326974