Кодування (медицина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про термін: Кодування.

Кодува́ння — узагальнений термін у наркології, що позначає наукоподібне оформлення методів навіювання з метою лікування тютюнової, алкогольної та наркотичної залежності «за один сеанс»[1][2]. Ці методи застосовуються в Україні та на пострадянському просторі й пов'язані з навіюванням хворому загрози смерті у разі, якщо він вживатиме знову алкоголь або наркотик[3]. Вони не мають «наукового обґрунтування», однак 14 % лікарів-наркологів, наприклад, Російської Федерації, вважають їх ефективними або «відносно ефективними»[3].

Кодування використовує так званий «плацебо-ефект», тобто віру пацієнта в дієвість психологічного впливу. «Кодування в наркології» являє собою модифіковану «гіпносугестивну терапію». Внісши в цю методику певні зміни, Олександр Довженко поширив на велику групу хворих практику лікування алкогольної залежності гіпносугестивною терапією[4]. Колишнє Міністерство охорони здоров'я СРСР підтримало цей метод через те, що не треба було витрачати кошти на медичне обладнання[5].

Методи кодування[ред. | ред. код]

Євген Крупицький виділяє такі види науковості в наркології[6]:

  • фармакологічно декороване шаманство: «Торпедо», «Еспераль», «Блок» тощо;
  • інструментально декороване шаманство: магнітно-резонансна терапія, транскраніальна стимуляція тощо;
  • психотерапевтично декороване шаманство: кодування, відеокасети тощо.

Історія[ред. | ред. код]

Почав використовувати термін «кодування» Олександр Довженко (номер патенту SU 1165392 А «Спосіб лікування хронічного алкоголізму»). Цитата з патенту Олександра Довженко: «Спосіб лікування хронічного алкоголізму зі створенням негативного умовного рефлексу на алкоголь, який відрізняється тим, що, з метою скорочення термінів лікування та запобігання інтоксикації організму, через 2-2,5 роки після початку створення негативного умовного рефлексу хворому проводять подразнення блукаючого і трійчастого нервів шляхом механічного натискання на „точки Валє“ протягом 2-5 секунд, потім зрошують поверхню горлянки і порожнину рота хлоретілом у кількості 0,2−0,3 міліграми протягом 1-2 секунд»[7].

Механізм дії полягає в тому, що лікар «переконливо говорить» своєму пацієнтові: «Якщо вип'єш — помреш». Ці методи використовують «невідання людей» та їхню «віру» для підтримки страху, який змушує людей утримуватися від вживання алкоголю[8]. «Підшивка» діє не в тілі хворого, а в терапевтичному співтоваристві, яке існує на зразок релігійної секти, індоктринуючі вірування необхідні для контролю, через організований соціальний ритуал. Контроль цей має оманливо-добровільний характер, оскільки заснований на ілюзії контрактних відносин. Його механізм полягає в професійно організованому впливі на тіло пацієнта, а також його сім'ю, фінанси та спосіб життя. Найбільш парадоксальним й одночасно найтиповішим у цьому маніпулятивному механізмі є загроза смерті, яку через посередництво лікаря-професіонала застосовує до самого себе пацієнт[9].

Суспільство в цілому не поінформоване про те, що практика «кодування», «підшивки» та інших різновидів «плацебо-лікування» є шарлатанськими маніпуляціями, заснованими на порушенні лікарської етики й прав пацієнта, його залякуванні й не наданні пацієнтові вірогідної інформації про його захворювання та про науково-обґрунтовані методи лікування[10]. Контент-аналіз запатентованих методів лікування залежності в колишньому СРСР і Російській Федерації виявив переважання втручань з одноразовим впливом на ЦНС[11]. Значна частина їх становить небезпеку для пацієнтів і є химерною й науково необґрунтованою[12]. Велика частина запропонованих і запатентованих методів лікування залежностей в Росії псевдонаукові та являють собою так звану плацебо-терапію[13]. Подібні види впливу практикуються тільки в РФ і деяких посттоталітарних країнах СНД й суперечать світовій практиці лікування наркологічних хворих[14].

Аквілонг[ред. | ред. код]

Дисульфірам здатний затримуватися в тканинах людського організму протягом тривалого часу і вступати в реакцію не тільки з етиловим спиртом, а й з ацетальдегідом — основною похідною його обміну.[15]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Крупицкий Е. М. Краткосрочное интенсивное психотерапевтическое вмешательство в наркологии с позиций доказательной медицины. // Неврологический вестник — 2010 г., № 3. С.25—27. [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Плоткин Ф. Б. Комментарии к „комментариям“, или приведет ли неоднократное повторение апологетами „кодирования по А. Р. Довженко“ его достоинств к появлению новых прозелитов? // Психиатрия, психотерапия и клиническая психология. — Минск : Профессиональные издания, 2010. — № 1. — С. 121-128. (рос.)
  3. ↑ а б M. N. Torban R. Heimer, R. D. Ilyuk, E. M. Krupitsky. Practices and Attitudes of Addiction Treatment Providers in the Russian Federation // J Addict Res Ther. — 2011. — Т. 2, № 1. — ISSN 2155-6105. — DOI:10.4172/2155-6105.1000104. (англ.)
  4. ↑ Александров А. А., Королев К. Ю., Айзберг О. Р., «Код Да'Вженко», или ещё раз к вопросу о так называемой стрессопсихотерапии. // Психиатрия: научно-практический журнал. — 2008 г. № 2. — С.121—127. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ Огородников А. Торопиться не надо. Лечение алкоголизма: быстро или хорошо? // «Страна здоровья» : газета. — 2010. — № 2(4). Архівовано з джерела 5 березня 2016. Процитовано 2015-09-01. (рос.)
  6. ↑ Крупицкий Е. М., «Краткосрочное интенсивное психотерапевтическое вмешательство в наркологии с позиций доказательной медицины». // Неврологический вестник — 2010 г., № 3. С.25—27. (рос.)
  7. ↑ Цитата из патента. [Архівовано 4 Березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ Райхель Е., «Применение плацебо в постсоветском периоде: гносеология и значение в лечении алкоголизма в России [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.]». Часть I. // Неврологический вестник — 2010 г. — Т.XLII, № 3 С.9— 24 (рос.)
  9. ↑ Чепурная О., Эткинд А., «Инструментализация смерти. Уроки антиалкогольной терапии [Архівовано 10 Липня 2015 у Wayback Machine.]». Отечественные записки № 2(29) 2006 г. (рос.)
  10. ↑ Райхель Е., «Применение плацебо в постсоветском периоде: гносеология и значение в лечении алкоголизма в России». Часть I. // Неврологический вестник — 2010 г. — Т.XLII, № 3 С.9—24 (рос.)
  11. ↑ Сошников С. С., Владимиров С. К., Сосунов Р. А., Власов В. В., Граница А. С., Смирнов А. А., «Контент-анализ запатентованных методов лечения наркологических расстройств в России [Архівовано 29 Березня 2017 у Wayback Machine.]». // Неврологический вестник — 2011 г. — Т.XLIII, № 4 С.3—7. (рос.)
  12. ↑ Примеры патентов. [Архівовано 2 Квітня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ Запатентованные методы лечения наркоманий в России. [Архівовано 4 Липня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ Райхель Е., «Применение плацебо в постсоветском периоде: гносеология и значение в лечении алкоголизма в России [Архівовано 10 липня 2015 у Wayback Machine.]». Часть II // Неврологический вестник — 2010 г. — Т.XLII, № 4 С.49—57. (рос.)
  15. ↑ Як відбувається кодування від алкоголізму Аквілонг?. Архів оригіналу за 24 Вересня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кодування_(медицина)&oldid=39281247