Трійчастий нерв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Трійчастий нерв
Трійчастий нерв (виділений жовтим)
Головний мозок та черепні нерви (вид знизу)
Латинська назва nervus trigeminus
Грей subject #200 886
До зоровий нерв
верхньощелепний нерв
нижньощелепний нерв
MeSH Trigeminal+Nerve

Трійчастий нерв (лат. nervus trigeminus) — V пара черепних нервів у людини й у хребетних тварин.[1][2] Назва походить від його поділу на три основні стовбури.[2] Вперше нерв так був названий у 1732 році. Найтовстіший серед усіх черепних нервів.[3] За функцією — змішаний, тобто складається з чутливих і рухових нервових волокон.[2] Чутливою іннервацією забезпечує шкіру передньої половини голови, а також слизові оболонки рота, носа, вуха, кон'юнктиву, частину твердої оболонки, скронево-нижньощелепний суглоб (поверхнева і глибока чутливість).[4] Завдяки руховим гілкам трійчастий нерв іннервує деякі м'язи, серед яких жувальні.[4][5] З огляду на наявність декількох типів волокон патологічні процеси, пов'язані з нервом будуть проявлятися як чутливими порушеннями, так і руховими.

Розвиток та філогенез[ред.ред. код]

Ембріогенез у людини[ред.ред. код]

Зачаток трійчастого нерва
У качкодзьоба наявна унікальна для ссавців електрорецепція, яка забезпечується трійчастим нервом
Класифікація трійчастого нерва:
  • за функцією – змішаний (містить і чутливі, і рухові волокна)
  • онтогенетична класифікація – нерв зябрових дуг
  • клінічна класифікація – нерв мосто-мозочкового кута
  • за будовою – істинний черепний нерв

Вже на 26 дні розвитку вдається візуалізувати трійчастий вузол.[6] Сам трійчастий вузол є похідним трійчастої плакоди (утвір нервового гребеня на межі між середнім мозком та переднім).[7] На 32 день розвитку у людського ембріона можна розрізнити два основних нервових стовбура, які відходять від ганглія: очний стовбур (з нього розвинеться перша гілка трійчастого нерва та верхньощелепно-нижньощелепний стовбур, масивніший за попередній, з якого розвиватимуться друга та третя гілки нерва). На 33 дні внутрішньоутробного розвитку трійчастий ганглій є найбільшим серед гангліїв черепних нервів і в нього вже наявні три гілки нерва: очна, верхньощелепна та нижньощелепна. На початку п'ятого тижня ці гілки досягають органів-мішеней. Мієлінізація нерва розпочинається на дев'ятому тижні, а повністю сформовану мієлінову оболонку видно на двадцять третьому тижні розвитку. Вже на восьмому тижні налагоджуються чутливі рефлекси від шкіри обличчя. У цей час формуються центральні шляхи нерва.[6]

З трійчастого вузла виходять відростки, які відповідають за поверхневу чутливу іннервацію. Пропріорецепторика забезпечується нейронами мезенцефального ядра. На 33 дні можна розгледіти відростки від ядра, які входять у склад нерва.[6]

Руховий корінець утворюється з базальної пластинки заднього мозку (спеціальної вісцеремоторної групи ядер).[8]Вперше руховий корінець можна спостерігати на 28 дні розвитку. Також вдається візуалізувати моторне ядро. На 33 дні уже чітко видно моторну складову нерва, яка разом із пропріоцептивними відростками з'єднується з нижньощелепним нервом. На початку дев'ятого тижня розпочинається іннервація м'язів нижньої щелепи.[6]

Також трійчастий нерв належить до так званих нервів глоткових дуг[9] (такими нервами є ще лицевий, язико-глотковий та додатковий), оскільки вони тісно пов'язані з їх похідними й іннервують їх. Перша глоткова дуга та її похідні (дерма передньої частини голови, жувальні м'язи, м'яз-натягувач барабанної перетинки, м'яз-натягувач піднебіння, переднє черевце двочеревцевого м'яза, підщелепно-під'язиковий м'яз)[5] іннервуються саме трійчастим нервом.[5][9]

Філогенез та порівняльна анатомія[ред.ред. код]

Розгалуження трійчастого нерва в міноги
Орган, який відповідає за інфрачервоне бачення, ямкоголових змій і його зв'язок із трійчастим нервом.

В анамній сенсорна іннервація забезпечується обома трійчастим та лицевим нервами. В амніотів ця функція майже повністю переноситься на трійчастий нерв, хоча чутливі волокна можна знайти і у проміжнолицевому, і у під'язиковому, і у блукаючому нервах. Доброго розвитку нерв зазнає у тих тварин, у яких є виступаюча морда чи рило, велика кількість ворсинок. З точки зору філогенезу нерв виник при з'єднанні глибокого очноямкового нерва і його вузла з трійчастим нервом; у тих видів тварин, у яких цей нерв приєднався, він перетворився на очний нерв — одну з гілок трійчастого нерва. Деякі анамнії зберегли окремий поділ цих нервів, наприклад рід риб Polypterus та саламандри (Urodela). Також у окремих видів анамній наявний поверхневий очноямковий нерв (наприклад, у акул) і тому трійчастий нерв у них складається з чотирьох гілок.

Якщо порівнювати нерви глоткових дуг із вісцеральними нервами риб, що іннервують зяброві комплекси, можна побачити схожість у їх будові. Так, зябровий нерв — це комплекс, який складається з чутливої передзябрової гілки, вузла та змішаної післязябрової гілки.[9] У вузлі лежать чутливі нейрони, що віддають дендрити до обох гілок; рухові волокна (аксони) формуються у центральній нервовій системі та проходять транзитом через вузол.[9]

Окрім стандартних функцій (температурна, больова та глибока чутливості та жування) деякі тварини мають рідкісні модифіковані можливості. Так, удави та пітони (Boidae) та змії підродини Ямкоголові (Crotalinae) мають інфрачервоне чуття. Це чуття забезпечується верхньощелепним нервом та передається до специфічного для цих змій ядра – латерального ядра трійчастого нерва (наявне ще у кажанів підродини Desmodontinae, але розвивалося незалежно від змій). Ще одна модифікація наявна у качкодзьоба. У нього термінальні гілочки нерва пов'язані з електрорецепторами та специфічними механорецепторами, які дозволяють вловлювати електричні потенціали та механічні коливання їжі качкодзьоба – креветок. Аналогічні механорецептори є й у інших однопрохіднихєхидни та проєхидни. Ще одна модифікація є у пструга: завдяки трійчастому нерву ця риба добре відчуває магнітне поле, оскільки термінальні гілочки нерва з'єднані з рецепторами, які чутливі до магнетину. Такі ж, чутливі до магнітних коливань і пов'язані з першою гілкою трійчастого нерва, рецептори є у голубів. У людей трійчастий нерв містить чутливі до капсаїцину (відчуття гострої пекучої їжі) волокна, які мають на закінченнях молекули білка-терморецептора TRPV1.[10][11]

Анатомія[ред.ред. код]

Ядра[ред.ред. код]

Топографія ядер трійчастого нерва (чутливі ядра виділені темно-синім, моторне – блідо-червоним з позначкою «V»)

Трійчастий нерв пов'язаний із 4 ядрами. Оскільки нерв є змішаним, то і ядра будуть сприймати різну інформацію.

  • Головне ядро трійчастого нерва (лат. nucleus principalis nervi trigemini) (можна використовувати синонім «верхнє трійчасте ядро»[12]) розташоване в боковому відділі моста. Воно є чутливим і складається з нейронів, які своїми дендритами сприймають сигнал від нейронів трійчастого вузла, а аксонами прямують до таламуса. Ядро сприймає тактильну інформацію (дотик, вібрацію) від відділів голови, що іннервуються гілками трійчастого нерва.
  • Спинномозкове ядро трійчастого нерва (лат. nucleus spinalis nervi trigemini) простягається вздовж стовбура мозку до C-2 сегменту спинного мозку. Як і попереднє, це ядро — чутливе. Воно сприймає больові та температурні подразнення.[12] Аксони та дентрити сприймають та передають сигнали в таких же напрямках, як і в головному. До цього ядра доходять також і тактильні подразнення. Певна частина волокон VII, IX та Х нервів також пов'язана з цим ядром, посилаючи больові і температурні подразнення від своїх зон (наприклад вушної раковини).

Усі чутливі ядра трійчастого нерва формують одне ядро — трійчасте ядро трійчастого нерва (лат. nucleus trigeminalis nervi trigemini).[12] Це ядро — найбільше серед усіх ядер черепних нервів.[12] З ядрами пов'язані ще одні анатомічні утвори — шляхи (тракти). Шляхи — це сукупність нервових відростків, що простягаються на певній довжині та утворюють білу речовину ЦНС. Довгі шляхи прямують у ЦНС. Короткі трійчасті тракти пов'язують із протяжністю деяких ядер. Оскільки спинномозкове ядро є дуже довгим, то відростки, що прямують до нього, утворюють низхідний пучок волокон — спинномозковий трійчастий тракт (лат. tractus trigeminalis spinalis).[13] Другим протяжним ядром є середньомозкове; тракт називатиметься середньомозковим трійчастим трактом (лат. tractus trigeminalis mesencephalis).[13]

  • Четверте ядро (лат. nucleus motorius nervi trigemini) — рухове ядро трійчастого нерва. Воно розташоване в тій же ділянці, що й головне, але присередніше відносно нього. Аксони нейронів прямують у складі рухового корінця.

Як вже було сказано, у змій, здатних до інфрачервоного чуття наявне латеральне трійчасте ядро (лат. nucleus trigeminalis lateralis). Нейрони, які тут розташовані, відправляють свої аксони до теплового ядра ретикулярної формації. Кажани-вампіри, які теж здатні до інфрачервоного бачення, мають аналогічне латеральне ядро, яке, однак розвивалося незалежно.[11]

Окрім цих канонічних ядер існують і ще мало досліджені в деяких видів тварин (миші, морські свинки, коти) та людини ділянки, пов'язані з трійчастим нервом. Так, у мишей (аналога чи гомолога у людини не виявлено) було описано nucleus supratrigeminal (приблизно можна прекласти як «надтрійчасте ядро»). Воно розташоване попереду спинномозкового ядра, дорсально стосовно моторного ядра, ззовні межує з головним ядром, а із середини зливається з сітчастим утворенням. Однак не всі вчені вважають його окремим ядром; деякі мають думку, що це тільки продовження оральної частини спинномозкового ядра або специфічна ділянка сітчастого утворення. Іншим малодослідженим і гіпотетичним ядром є nucleus intertrigeminal («міжтрійчасте ядро»), локалізоване між головним та моторним ядрами. Описана також «білятрійчасте ядро» та «довколатрійчасте ядро» – nucleus peritrigeminal та nucleus paratrigeminal. Вони являють собою ділянки сітчастого утворення, які безпосередньо пов'язані з трійчастим нервом.[14]

Проекція ділянок обличчя у ядрі[ред.ред. код]

Праворуч позначені зони Зельдера (центрально розташована зона аналізу оральної частини, біля неї — інтерполярної, по боках — каудальної), ліворуч — зони іннервації гілок трійчастого нерва

Дуже важливим із погляду й анатомії, і клініки є спинномозкове ядро, і асоційований із ним спинномозковий тракт. Річ у тім, що до певної ділянки ядра приходять волокна від певної частини передньої ділянки голови. Розрізняють три частини спинномозкового ядра:

  • оральна частина (під'ядро) (лат. pars (subnucleus) oralis) — ділянка ядра, що розташована найближче до головного ядра. Сприймає інформацію від центральної частини обличчя — рота і носа.[15][14]
  • каудальна частина (під'ядро) (лат. pars (subnucleus) caudalis) — ділянка ядра, що розташована найближче до спинного мозку. До цієї частини надходить інформація від найбільш периферійних ділянок іннервації нерва.[15][14]
  • між цими двома частинами знаходиться інтерполярна частина (під'ядро) — (лат. pars (subnucleus) interpolaris). Ця частина аналізує сигнали від ділянок, що знаходяться між двома попередніми (очна ділянка, частина щічної, лобної).[15][14]

На обличчі та чи інша ділянка має вигляд дуги або підкови і називається зоною Зельдера.

Вихід зі стовбура мозку та поділ на гілки[ред.ред. код]

На фотографії видно як із моста виходять два корінці, їхній підхід до трійчастого вузла та вихід трьох основних гілок

Нерв виходить двома корінцями з антеролатеральної (передньобокової) частини моста,[2] спереду від середньої ніжки мозочка.[1] Більший корінець — це чутливий корінець (лат. radix sensoria), а тонший — руховий (лат. radix motoria).[1] Покидаючи задню мозкову ямку, нерв входить у середню.[16] Опісля попадає в розширення твердої оболонки — трійчасту порожнину (порожнину Меккеля).[3] У порожнині лежить анатомічний утвір, який безпосередньо зв'язаний із чутливим корінцем нерва — трійчастий або півмісяцевий гангліон (інший синонім — Гассерів вузол — за назвою вченого, що вперше описав його). Він є гомологом спинномозкових гангліїв. Клітини, які в ньому містяться — це псевдоуніполярні нейрони,[1] які своїми аксонами й утворюють чутливий корінець, що прямує до ядер ЦНС (головного ядра трійчастого нерва в мості та спинномозкового ядра, яке простягається вздовж стовбура мозку).[16] Дендрити відходять на периферію й утворюють три головні гілки трійчастого нерва[16][1]:

До складу чутливого корінця входять також дендрити нейронів середньомозкового ядра нерва, які тільки проходять наскрізь через вузол і сприймають пропріоцептивні подразнення.[1][16]

Очний нерв (також видно розділення основного стовбура на три гілки)

Руховий корінець проходить біля передньої поверхні півмісяцевого вузла; складається з аксонів нейронів, які локалізуються в руховому ядрі трійчастого нерва.[16] Минаючи Гассерів вузол, він приєднується до нижньощелепного нерва й утворює єдину змішану гілку трійчастого нерва[1] (очний та верхньощелепний нерви — суто чутливі нерви).

Усі три гілки виходять із порожнини черепа та прямують до ділянок, які вони іннервують.

Зони іннервації гілок[ред.ред. код]

Докладніше: Очний нерв
Схематичне та детальне зображення ділянок, які іннервуються відповідними гілками трійчастого нерва. Також видно ділянки, в яких іде обопільна іннервація декількома гілками.

Очний нерв покидає порожнину черепа через верхню очну щілину.[17] Перед самим виходом від нього відходить гілка, яка іннервує тверду оболонку. Сам нерв ділиться на три головні гілки: лобний нерв (лат. nervus frontalis), слізний нерв (лат. nervus lacrimalis), носовійковий нерв (лат. nervus nasociliaris).[17] Лобний нерв віддаючи менші гілки іннервує ділянку лоба (окремі частини лобної ділянки іннервуються також гілками верхньощелепного нерва), переднісся, верхніх повік. Носовійковий нерв віддає чутливі гілки до слизової оболонки решіток решітчастої кістки та носової порожнини, рогівки. До війкового гангліона (лат. ganglion ciliare) від нього прямують чутливі волокна, що утворюють його чутливий корінець. Слізний нерв іннервує верхню повіку, кон'юнктиву, слізну залозу (тільки чутлива іннервація).[17]

Виходить із порожнини черепа через круглий отвір і ділиться на такі основні стовбури: виличний (лат. nervus zygomaticus), крило-піднебінний нерв (лат. nervus pterygopalatinus), який по суті є чутливою гілкою крило-піднебінного вузла (лат. ganglion sphenopalatinum), верхній задній альвеолярний нерв (лат. nervus alveolaris superior posterior) та підочноямковий нерв (лат. nervus infraorbitalis).[18] Виличний нерв іннервує лобну ділянку, слізну залозу, частину щік.[18] Крилопіднебінний — носову порожнину, тверду та м'яку піднебіння, носоглотку.[18] Підочноямковий — однойменну ділянку. Альвеолярний нерв іннервує ясна, верхні зуби, щоки, носову порожнину.[18]

Найбільша із всіх гілок трійчастого нерва. Виходить із черепа через овальний отвір. Віддає гілки двох типів — рухливі і чутливі. Перші прямують до м'язів:

Верхньощелепний нерв
Нижньощелепний нерв
Жувальний м'яз: Нерв:
Скроневий Глибокий скроневий (лат. nervus temporalis profundus)
Медіальний крилоподібний Медіальний крилоподібний (лат. nervus pterygoideus medialis)
Латеральний крилоподібний Латеральний крилоподібний (лат. nervus pterygoideus lateralis)
Жувальний Жувальний (лат. nervus massetericus)
Інші м'язи: Нерв:
М'яз-натягувач барабанної перетинки Медіальний крилоподібний (лат. nervus pterygoideus medialis) віддає однойменну гілочку – нерв м'яза-натягувача барабанної перетинки (лат. nervus musculi tensoris tympani)
М'яз-натягувач піднебінної занавіски Медіальний крилоподібний (лат. nervus pterygoideus medialis) віддає однойменну гілочку – нерв м'яза-натягувача піднебінної занавіски (nervus musculi tensoris veli palatini)
Щелепно-під'язиковий Нижній альвеолярний (лат. nervus alveolaris inferior) віддає однойменну гілочку – щелепно-під'язиковий нерв (лат. nervus mylohyoideus)
Переднє черевце двочеревцевого Нижній альвеолярний (лат. nervus alveolaris inferior)

До чутливих гілок належать вушно-скроневий нерв (лат. nervus temporoauricularis), який іннервує привушну ділянку.[19] Нижній альвеолярний нерв містить і чутливі волокна до нижніх ясен та зубів.[19] Ще одна гілка — щічний нерв (лат. nervus buccalis) — іннервує слизову оболонку щік та ясен. Язиковий нерв прямує до язика і іннервує передні дві третини цього органу.[19] Нерв комунікує з двома вузлами — піднижньощелепним (лат. ganglion submandibulare) та під'язиковим (лат. ganglion sublingualis).[19]

Шляхи в ЦНС[ред.ред. код]

Поверхнева чутлива іннервація[ред.ред. код]

Вся тактильна, температурна і больова чутливість (тобто поверхнева) від передніх відділів голови передається до ЦНС по трійчасто-таламічному шляху (лат. tractus trigemonothalamicus), що також має назву трійчастої петлі (лат. lemnicus trigeminalis). Цей шлях є чотиринейронним:

  • перший нейрон — нейрон трійчастого вузла. Своїми дендритами сприймає подразнення на периферії; аксон прямує до нейронів ядер, що розміщені у стовбурі мозку;[13]
  • другий нейрон — нейрон головного ядра (якщо йде мова про тактильне подразнення)[20] або нейрон спинномозкового ядра (якщо це відчуття температури чи болю).[21] Аксони цих ядер прямують до таламусу і по своєму ходу роблять перехід на протилежну сторону стовбура.[13] Останній аспект є дуже важливим у клінічній практиці: при пошкодженні шляху до перехресту втрачається чутлива іннервація на боці ураження; якщо ушкодження локалізоване в ділянці перехресту або в будь-якій ділянці тракту після перехресту — на протилежному до ураження боці. Волокна головного ядра також утворюють шов моста (лат. raphe pontis).
  • третій нейрон — нейрон переднього ядра передньобокової групи таламуса; аксон проходить через внутрішню капсулу та променистий вінець і прямує до кори;[13]
  • четвертий нейрон — нейрон нижньої частини постцентральної звивини.[13]

Глибока (пропріоцептивна) чутлива іннервація[ред.ред. код]

Шлях, по якому прямує цей вид чутливості, є тринейронним і також входить до трійчастої петлі:

  • перший нейрон — це нейрон середньомозкового ядра. Його аксон у складі трійчастої петлі (разом з аксонами інших двох чутливих ядер) прямує до таламуса, при цьому теж переходячи на протилежну сторону, що має таку саму клінічну цінність, що і в попередньому випадку;
  • другий нейрон — нейрон переднього ядра передньобокової групи таламуса; напрямок такий же, як і у попереднього шляху;[13]
  • третій — нейрон нижньої частини постцентральної звивини.[13]

Таким чином, трійчасто-таламічний шлях несе волокна від усіх чутливих ядер трійчастого нерва.

Моторна іннервація[ред.ред. код]

Рухова іннервація реалізується через кірково-ядерний шлях (шлях прямого з'єднання кори з ядрами черепних нервів) (лат. tractus corticonuclearis); якщо враховувати, що органом-мішенню є м'яз, то повний пірамідний шлях називатиметься кортико-мускулярним (лат. tractus corticomuscularis):

  • другий нейрон — мотонейрон рухового ядра, при чому до кожного мотонейрона (і праворуч, і ліворуч) підходять волокна з обох півкуль, тобто відбувається неповний перехрест.[22] Це явище теж важливе в клініці нервових хвороб: при уражені нервових волокон на одній стороні жувальні рухи зберігаються на двох боках, бо тоді мотонейрон іннервується протилежною півкулею.[22] Аксони мотонейронів прямують до органа-мішені (м'яза) та іннервують його.

Судини нерва і їхнє клінічне значення[ред.ред. код]

Трійчаста артерія

Як і будь-яка тканина трійчастий нерв потребує адекватного кровопостачання. Кровопостачання трійчастого нерва здійснюється різними гілками вертибро-базилярного басейну та басейну внутрішньої сонної артерії.

Корінець трійчастого нерва кровопостачається двома-шістьма гілочками, які можуть відходити як від основної артерії, так і від її гілок: верхньобічної мостової артерії (лат. arteria pontina superolateralis), нижньобічної мостової артерії (лат. arteria pontina inferoposterior), задньобічної мостової артерії (лат. arteria pontina posterolateralis), передньої нижньої мозочкової (лат. arteria cerebellaris inferior anterior), верхньої мозочкової (лат. arteria cerebellaris superior) та трійчастої (лат. arteria trigeminalis). Остання артерія є залишком ембріональної системи кровообігу головного мозку і часто (якщо наявна) спричиняє компресію нерву, і тому розглядається як одна з причин невралгії трійчастого нерва.[23][24]

Гангліон кровопостачається латеральною гілкою від внутрішньої сонної артерії, від гілочки середньої оболонкової артерії (лат. arteria meningea media) та від додаткової оболонкової артерії (лат. arteria meningea accessoria).

Три гілки нерва кровопостачаються (на початковому їх відрізку) наступним чином: очний нерв – від гілочок нижньобічного стовбура внутрішньої сонної артерії; верхньощелепний нерв – від гілочок артерії круглого отвору (гілка внутрішньої сонної артерії); нижньощелепний нерв – від артерії овального отвору (гілка додаткової оболонкової артерії).[25]

Функції[ред.ред. код]

Функція Принцип забезпечення Типи волокон Примітки
Поверхнева чутливість Забезпечується дендритами чутливих нейронів трійчастого вузла, які поєднані з з різними рецепторами та вільними нервовими закінченнями:

Від рецепторів, по нервах і нервових шляхах сигнал прямує до кіркових та підкіркових центрів, де й аналізується

Aδ та C – больова та температурна чутливість

Aβ – тактильна чутливість

[26][27]
Глибока чутливість Дендрити поєднані з рецепторами м'язів, сухожилків та періодонту:

М'язовими веретенами, сухожилковим органом Гольджі, тільцями Пачіні|, пропріорецепторами періодонту

[26][27]
Жування Аксони від від мотонейронів моторгого ядра прямують до жувальних м'язів Aα та Aγ [26][27]

Хеморецепція[ред.ред. код]

Існую три основні види хеморецепції: нюх, смак та відчуття подразнюючих речовин (англ. irritants), до яких належать аміак, ментол, етанол, оцет, діоксид карбону (в газованих напоях). Остання хеморецепція забезпечується в основному трійчастим нервом та, в меншій мірі, лицевим, язико-глотковим та блукаючими нервами (волокна останніх проводять інформацію до трійчастих ядер). Інформація відходить від рецепторів ротової порожнини, носової порожнини, кон'юнктиви, шкіри голови (наприклад, описане відчуття капсаїцину). В більшості ці рецептори є ноцирецепторами, тобто трійчаста хеморепція є сильно пов'язаною з трійчастою ноцицепцією, або, іншими словами, є високоспеціалізованою больовою чутливістю. Сигнали від рецепторів прямують по головних стовбурах до спінального ядра трійчастого нерва. Слід зауважити, що іританти подразнюють ноцирецептори тільки у дуже великих дозах (у менших за їх сприйняття відповідають інші види хеморецепції). Трійчаста хеморецепція є захисною за своєю суттю. В надмірних кількостях подразнюючі речовини є шкідливими. Тому вони викликають відчуття печіння та болю. На їх дію, після опрацювання сигналу від ноцирецепторів у вищих відділах ЦНС, розпочинається гіперсалівація, сльозотеча, ринорея – тобто явища, які покликані нівелювати вплив подразника.[28][29]

Рефлекси[ред.ред. код]

Рефлекс Аферентна ланка Еферентна ланка М'яз, що забезпечує рефлекс Сегмент Суть рефлексу
Надбрівний Трійчастий нерв Лицевий нерв Коловий м'яз ока Міст і довгастий мозок При постукуванні молоточком по надбрівній дузі відбувається змикання ока
Корнеальний Трійчастий нерв Лицевий нерв Коловий м'яз ока Міст і довгастий мозок При дотику ваткою до рогівки відбувається змикання ока
Кон'юнктивальний Трійчастий нерв Лицевий нерв Коловий м'яз ока Міст і довгастий мозок При дотику ваткою до кон'юнктиви ока відбувається змикання ока
Нижньощелепний Трійчастий нерв (чутлива частина) Трійчастий нерв (рухова частина) Жувальний м'яз Міст При постукуванні молоточком по підборіддю (щелепа опущена) відбувається скорочення жувальних м'язів і підняття щелепи

Трійчастий нерв входить в склад дуг багатьох інших, складніших рефлексів. Він є ефферентною ланкою рефлексу чхання, пов'язаний з процесами дихання під час сну та апное.

Клініка[ред.ред. код]

Діагностика[ред.ред. код]

Тести[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Клінічні тести
Nuvola apps kaboodle.svg Тестування тактильної, температурної чутливості та рухові проби (англ.)

Порушення іннервації будуть спостерігатися незалежно від того, де локалізується патологічне вогнище (ядро, власне трійчастий нерв, його гілки). З іншого боку, провівши тести, можна, без інструментальних досліджень, зрозуміти, яка ділянка нерва уражена. Якщо, наприклад, порушене тактильне відчуття в ділянці лоба ліворуч, але збережене в інших ділянках - це свідчить про ураження лівого очного нерва. Будь-якому огляду передує розпитування хворого (скарги, анамнез).

Досліджують чутливу та рухову іннервацію. При виконанні проб очі пацієнта закриті. Для перевірки тактильного відчуття можна використовувати ватку, больової – голку, температурної – пробірки з теплою або холодною водою. У місцях виходу гілок нерва на шкіру (надочний отвір для гілки V1, підочний – для гілки V2, підборідний – для V3). Для тестування сприйняття інформації спінальним ядром голкою торкаються шкіри обличчя в напрямку від вух до носа, або навпаки. Після проведення тестування у пацієнта питають про відчуття (описати характер подразнення, силу, чи однакове подразнення з обидвох боків). Пропріоцептивну чутливість тестують шляхом кінестезії складки шкіри на обличчі та при дослідженні відчуття руху нижньої щелепи. Для перевірки рухової частини пацієнта просять опустити щелепу (дивляться на симетричність опущеної щелепи), напружити жувальні м'язи, відзначають чи наявна атрофія.[30]

Обов'язковою є проба з надбрівним, кон'юнктивальним, нижньощелепним та рогівковим рефлексами.[30] Це нормальні рефлекси, які викликаються у всіх здорових людей. Їх порушення може свідчити про порушення не тільки функції трійчастого нерва, а будь-якої ланки, що забезпечує їх виконання.

Поширення карциноми вздовж трійчастого нерва

Інструментальні методи дослідження[ред.ред. код]

Патології пов'язані з трійчастим нервом не мають специфічного вигляду при використанні МРТ.[31] Зазвичай вони є наслідками інших патологій. Тому при використанні МРТ шукають ознаки тих патологій, які можуть уражати систему трійчастого нерва: пухлини, аневризми, деструктивні процеси, зони демілієнізації, осколки, збільшені цистерни чи синуси мозку, зайву рідину, гематоми.[31] Використання інших лабораторних (біохімія крові) чи інструментальних (рентген, КТ) не є доцільним, оскільки вони не є інформативними (виняток складають кальцифікати та субарахноїдальні крововиливи, які впливають на систему трійчастого нерва, і які добре візуалізуються на КТ).[32]

При використанні МРТ можна візуалізувати місце виходу трійчастого нерва з передньобічної сторони моста. У місці виходу корінця мієлін ЦНС міняється на периферичний, що видно на екрані. Місце цього переходу називається місцем виходу корінця, або REZ (root entry zone). Ця ділянка важлива, оскільки біля неї розміщені артеріальні стовбури, які можуть бути причиною компресії нерва.[31]

Тризм, який спричинений правцем

Симптоми[ред.ред. код]

Найчастішими симптомами, які трапляються при різних пошкодженнях трійчастого нерва є:

  • гіпо- або анестезія – часткове зниження або повна втрата чутливості; може виникати як в ділянках іннервації усіх трьох гілок, так і однієї (вказує на поширеність та топіку ушкодження);
  • біль – симптом, який частіше виникає при подразненні стовбура (характерний для невралгії); також може проектуватися в ділянці іннервації однієї гілки, або бути поширеним на все обличчя;
  • неспроможність до жування – виникає при ушкодженні або нижньощелепного нерва, або відділів ЦНС, пов'язаних з цією функцією (ядро, шлях)
  • тризм — тонічний спазм жувальних м'язів, при якому різко обмежені рухи нижньою щелепою або вони повністю відсутні; це унеможливлює прийом їжі, артикуляцію; сам тризм є симптомом інших хвороб: правця, менінгіту, травми; в основі неврогенного виникнення — ушкодження або надмірне подразнення рухового ядра, рухового корінця або нижньощелепного нерва.

Локалізація ураження[ред.ред. код]

Залежно від того, де в системі трійчастого нерва локалізований патологічний процес, випадіння іннервації буде мати свою специфіку:

Ділянка ураження Вигляд порушення
Ураження однієї з гілок нерва Випадіння іннервації в місці, яке іннервується цією гілкою
Ураження трійчастого вузла або корінця Випадіння іннервації в зонах всіх гілок, але моторна і глибока чутлива іннервації можуть зберігатися
Ураження ядра (ядер) Випадіння іннервації, яке забезпечується ядром (при ураженні спінального ядра, через його довжину, іннервація випадає в зонах Зельдера; при ураженні моторного ядра – периферійний параліч)
Ураження на рівні ядер, у покришці мозку Альтернуючі синдроми (випадіння іннервації на обличчі на боці ураження та випадіння іннервації тіла на протилежній стороні)
Ураження медіальної петлі або заднього стегна внутрішньої капсули Випадіння іннервації на протилежному боці обличчя та тулуба (рухова іннервація не випадає через те, що до моторного ядра шляхи прямують від двох півкуль)
Ураження закрутки (передцентральна – рух, зацентральна – чутливість) Випадіння іннервації на протилежному боці; рухова іннервація не випадає аналогічно до попереднього пункту; її випадіння можливе при двобічному ураженні передцентральних звивин

Патології[ред.ред. код]

Топографічне відношення артерій та трійчастого нерва
Запущена форма герпетичного ураження в зоні іннервації трійчастого нерва

Оскільки трійчастий нерв є частиною периферичної нервової системи, то для нього характерні два великих типи ураження: невралгія (подразнення; процес поширюється тільки на мієлінову оболонку) та невропатія (ушкодження відростка). Окрім власне нервового стовбура, у систему трійчастого нерва входять ядра та шляхи, які теж можуть залучатися в патологічні процеси.

Невралгія[ред.ред. код]

Трійчаста невралгія є найбільш поширеним патологічним станом, пов'язаним із трійчастим нервом. Класична невралгія трійчастого нерва характеризується різким короткотривалим болем (декілька секунд) у будь-якій ділянці іннервації нерва. Біль виникає при найменшому дотику до шкіри, при жуванні, тобто наявні куркові (тригерні) зони, подразнення яких і викликає біль. Частіше хворіють жінки. Окрім класичної невралгії існує атипова, при якій характер болю буде розпираючим, пекучим, ниючим і довшим, а тригерні зони відсутні. Єдиної причини виникнення болю немає; етіологією може природне звуження отворів, через які проходять гілки нерва, переохолодження, травми, пухлини, які стискають стовбур чи тиснуть на ядро, інфекції, але найчастіше – близько розташована судина, яка своє пульсацією подразнює нерв. Відносно вище названих причин невралгію ділять на два типи: a) первинну (есенціальну) — виникає як первинний патологічний процес, причини якого чітко з'ясувати не вдається; б) вторинну — наслідок іншої патології. За локалізацією невралгію ділять на невралгію переважно центрального походження (коли біль проектуватиметься в ділянках іннервації усіх гілок) та переважно периферичного походження (коли відбувається подразнення якоїсь дрібної гілки).[33] [34] [35]

  • Особливої уваги заслуговують невралгії та невропатії, спричинені герпевірусами (Herpes zoster та Herpes simplex). Ці віруси мають особливу спорідненість до нервової системи. Вони персистують у нервововій тканині, а під час моментів ослаблення імунітету прориваються у інші тканини й уражають їх.[36] Якщо нервовий утвір належить до системи трійчастого нерва, то вірус буде викликати ураження у ділянках, що іннервуються ним. У залежності від гілки, герпес може бути офтальмічним, максілярним чи мандібулярним. У випадку такої невралгії окрім характерного болю наявні ще й везикулярні висипання. Особливо часто від герпевірусів страждає трійчастий вузол. При його ураженні виникатимуть порушення іннервації у всіх трьох гілках та висипання.[36]

Нейропатія[ред.ред. код]

Невропатія трійчастого нерва теж характеризується болем, який є ниючим і розпираючим, однак, на відміну від невралгії, виникає випадіння іннервації нерва: анестезія, а у випадку ураження третьої гілки нерва – погіршення моторної функції. Причини невропатії аналогічні причинам невральгії: травми, інфекції, алергічні, автоімунні та запальні процеси:

  • Синдром Граденіго виникає при ускладнені перебігу середнього гнійного отиту або петрозиту (атиповий форма мастоїдиту) і захоплює в патологічний процес відвідний та трійчастий нерви (відповідно виникатиме збіжна косина та біль із порушенням чутливості на обличчі);
  • Синдром верхньої очної щілини, або синдром Рошена-Дювінью, або синдром Дежена – проявляється сліпотою, порушенням та болем в зоні іннервації очного нерва, порушенням іннервації окорухових нервів (III, IV та VI), хемозом. Причинами можуть бути переломи кісток, запальні процеси, пухлини.[37]Варто вказати, що розрізняють власне синдром верхньої очної щілини та синдром верхівки орбіти. Клінічно в першому випадку не буде випадіння зору, в другому воно траплятиметься. Анатомічно синдром верхівки виникає в орбіті, в той час як синдром Рошена-Дювінью – дистальніше, на межі орбіти та середньої мозкової ямки.[38]
  • Синдром Толоза-Ганта — гранулематозне запалення кавернозного синуса. Так, як топографічно із синусом пов'язані окорухові нерви (III, IV і VI), то синдром проявлятиметься паралічем (офтальмоплегія) очного яблука (зовнішня форма). При залученні в процес очного нерва буде випадати чутливість лобної ділянки, кон'юнктиви, переднісся. Інколи може залучатися верхньощелепна гілка нерва.[39]
  • Синдром кавернозного синуса – подібний до попереднього синдрому, але спричиняють його інші фактори: тромбоз синуса, аневризма внутрішньої сонної артерії, пухлина синуса.[37]
  • Синдром кам'яно-клиноподібного простору, або синдром Жако (Жако-Негрі) – проявляється випадінням функції II-VI черепних нервів і випадінням іннервації цими нервами на боці ураження. Причина – метастази пухлини носоглотки.
  • Паратригемінальний синдром, або синдром Редера – патологічний процес, при якому уражається I гілка трійчастого нерва (біль на стороні ураження) та зникнення симпатичної іннервації ока на тій же стороні через ураження симпатичного стовбура (синдром Горнера).[40]
  • Синдром Гліка проявляється ураженням II, V, VII та X пар черепних нервів. З боку трійчастого нерва патологія полягає в болях у зоні першої гілки нерва.
  • Синдром бічної цистерни, або синдром мосто-мозочкового кута буде проявлятися випадінням на стороні ураження іннервації лицевого та присінково-завиткового нервів, атаксії на тій же стороні. Якщо пухлина розростається вона захоплює трійчастий та відвідний нерви. Основною причиною є невринома VIII нерва, яка стискає нерви.[37]

Ураження складових системи трійчастого нерва в ЦНС[ред.ред. код]

Нейропатії спричиняються не лише ураженням стовбура, але й ядер та шляхів в ЦНС також:

  • Синдром Валленберга — один із видів ураження стовбура мозку, пов'язаний з інсультом у судинах, що його живлять (хребтова артерія, задня мозочкова). Оскільки нейрони є дуже вимогливими до кровопостачання, нестача кисню веде до їх дистрофії та некрозу. При цьому патологічному явищі уражаються ядра не тільки трійчастого нерва, але й інших черепних нервів. При уражені ядер саме трійчастого нерва на боці патології будуть випадати жувальні рухи та чутливість. Особливо цікавим є ураження найдовшого спинномозкового ядра. При його поступовому уражені випадає іннервація лише у певних ділянках — зонах Зельдера .[41]
  • Синдром Гасперіні – ще один патологічний стан, який пов'язаний із порушенням кровопостачання в нижній мозочковій артерії. Уражаються ядра V, VI, VII та VIII ядра черепних нервів. На боці ураження випадатиме чутливість обличчя, жування, функції відвідного та лицевого нервів. На протилежному боці тіла випадає чутливість.[42]
  • Синдром Гарсена, або гемібазальний синдром – це ураження черепних нервів на одному боці. Є ускладненням онкологічних процесів чи менінгіту.[43]
  • При бульбарній формі сирингомієлії в патологічний процес може залучатися спинномозкове ядро. Випадіння чутливості на обличчі буде у вигляді підков (зони Зельдера), залежно від топіки ураження.
  • Трійчаста петля, яка складається з чутливих волокон, прямує до задньоприсереднього переднього ядра в таламусі (лат. nucleus ventralis posteromedialis). При ураженні шляху чи ядра чутливість, яка забезпечується трійчастим нервом випадатиме на протилежній стороні обличчя. Причинами ураження може бути інсульт, пухлина.
  • Усі чутливі та моторні центральні шляхи проходять через променистий вінець (лат. corona radiata). Випадіння чутливості спостерігатиметься на протилежній стороні. Випадіння жувальних рухів не спостерігається, оскільки моторні ядра трійчастого нерва мають двобічну іннервацію. Доволі часто вінець уражається у випадку інсульту в басейні середньої мозкової артерії.
  • При ураженні закруток випадіння функції локалізуватиметься згідно соматотопіки ураженого місця закрутки.

Феномени та пов'язані з нервом патології[ред.ред. код]

  • Феномен Маркуса Ганна — рідкісний стан трійчасто-окорухової синкезії (одночасної співпраці III та V черепних нервів).[39] Характеризується ритмічним підняттям верхньої повіки під час виконання жувальних рухів.[39] Передається аутосомно-домінантним шляхом. Описують також обернений феномен Маркуса Ганна, або, інший синонім, синдром Маріна Амата. У цьому випадку верхня повіка опускається при виконанні жувальних рухів.[39]
  • Синдром Старджа-Вебера – рідкісне захворювання, яке характеризується утворенням гемангіом за ходом першої, рідше другої, гілок трійчастого нерва, утворення тих же гемангіом у м'якій мозковій оболонці, а також різного ступення прояву очних проблем (глаукома, випадіння полів зору, амбліопія, кон'юнктивальні гемангіоми). Порушення збоку трійчастого нерва не спостерігається.[44]

Історія відкриття[ред.ред. код]

Клавдій Гален був першим, хто описав трійчастий нерв.

Вперше документально трійчастий нерв був описаний Галеном і входив до семи описаних ним нервів. Однак, він не був V черепним нервом у його класифікації. Він займав III та IV місця, оскільки Клавдій Гален вважав незалежними анатомічними структурами чутливий та руховий корінці нерва, хоч і описував моторну частину, як таку, що опісля виходу з'єднується з III парою. Через беззаперечний авторитет Галена така класифікація сприймалася як єдина вірна у Римській імперії. Такою вона залишилася і після падіння імперії, через відсутність нових анатомічних відкриттів у Європі в Середньовіччі через диктатуру Католицької церкви. Такою вона перейшла і на Близький Схід, через перекладені на арабську праці Галена.

Якоб Вінслов вперше дав сучасну назву трійчастому нерву.

Вперше після Галена погляд на трійчастий нерв переглянув Андреас Везалій. Він вже вважав моторний та чутливий корінці єдиним цілим, тобто такими, що утворюють єдиний нерв, III у його класифікації. Однак, він вважав IV нервом нерв, який іннервує піднебіння, тобто одну з гілок верхньощелепного нерва згідно з сучасною класифікацією.

Маттео-Реальдо Коломбо, який працював із Везалієм теж припустився цієї помилки. З іншого боку він детально розділив трійчастий нерв на нижньощелепну та верхньощелепну гілки. Окрім цього, він вважав блоковий нерв частиною трійчастого нерва. Першим, хто описав усі три гілки трійчастого нерва, був Фаллоппій (у праці Observationes anatomicae 1562 року). Він також підтвердив єдиність моторного та чутливого корінців.

Вперше своє сучасне місце V черепного нерва трійчастий нерв зайняв у праці Вілліса Cerebri anatome 1664 року. У 1732 році Якоб Вінслов вперше дав назву нерву – трійчастий (nerf trijumeaux). У 1748 році Меккель описав вузол нерва, названий ним на честь свого вчителя ганглієм Гассера. Він надав детальний опис пов'язаних із трійчастим нервом вузлів – крилопіднебінного та піднижньощелепного. Меккель також дав назву трьом основним гілкам нерва. Візберг дав назву двом корінцям (portio major та portio minor). Нарешті, у 1778 році Самуель Томас Зьомеррінг видає дисертацію, в якій надана класифікація дванадцяти черепних нервів, включаючи трійчастий нерв, що був описаний як V пара. У 1895 році з прийняттям Nomina Anatomica підтверджується такий порядок нервів. Останній перегляд анатомічної номенклатури (заміна PNA на SPNA) у 1997 році залишив у силі це рішення.[45][46]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Головацький А. С.; Черкасов В. Г. Анатомія людини. 3 том. — Вінниця : Нова Книга, 2009. — с. 16 ISBN 978-966-382-181-8
  2. а б в г Tortora, Gerard J. Principles of Anatomy & Physiology. — John Wiley & Sons, Inc, 2009. — с. 562 ISBN 978-0470-91777-0(англ.)
  3. а б Тонков В. Н. Учебник нормальной анатомии человека. — Ленинград : Государственное издательство медицинской литературы, 1962. — с. 655(рос.)
  4. а б Привес М. Г. Анатомия человека. — Москва : Медицина, 1982. — с. 563(рос.)
  5. а б в Садлер, Томас В. Медична ембріологія за Лангманом. — Львів : Наутілус, 2001. — с. 362 ISBN 966-95745-3-6
  6. а б в г Juergen K. Mai,George Paxinos The Human Nervous System. — London : Elsevier Inc., 2004. — с. 17-18 ISBN 978-0-12-374236-0 (англ.)
  7. Садлер, Томас В. Медична ембріологія за Лангманом. — Львів : Наутілус, 2001. — с. 469 ISBN 966-95745-3-6
  8. Садлер, Томас В. Медична ембріологія за Лангманом. — Львів : Наутілус, 2001. — с. 447 ISBN 966-95745-3-6
  9. а б в г Привес М. Г. Анатомия человека. — Москва : Медицина, 1982. — с. 562(рос.)
  10. Ann B. Butler, William Hodos Comperative vertebrate neuroanatomy. Evolution and adaption. —New Jersey: John Wiley & sons, inc. — с.184-185 ISBN 0471210056(англ.)
  11. а б Ann B. Butler, William Hodos Comperative vertebrate neuroanatomy. Evolution and adaption. —New Jersey: John Wiley & sons, inc. — с.187-188 ISBN 0471210056(англ.)
  12. а б в г д е ж Willson-Pawells, Linda; Akesson, Elizabeth J.; Stewart, Patricia A. Cranial nerves in health and disease. 2nd edition. — London : BC Decker Inc. ,2002 . — с.90 ISBN 1-55009-164-6 (англ.)
  13. а б в г д е ж и Головацький А. С.; Черкасов В. Г. Анатомія людини. 2 том. — Вінниця : Нова Книга, 2007. — с. 322-324 ISBN 978-966-382-062-0
  14. а б в г Norman F. Capra, Dean Dessem (1992). «Central Connections of Trigeminal Primary Afferent Neurons: Topographical and Functional Considerations». Critical Reviews in Oral Biology & Medicine 4 (1). с. 1–52. doi:10.1177/10454411920040010101. PMID 1457683. (англ.)(PDF)
  15. а б в «Cranial Nerves and Nuclei II». Архів оригіналу за 2013-07-11. Процитовано 2013-03-23.  (англ.)
  16. а б в г д Привес М. Г. Анатомия человека. — Москва : Медицина, 1982. — с. 564(рос.)
  17. а б в Головацький А. С.; Черкасов В. Г. Анатомія людини. 3 том. — Вінниця : Нова Книга, 2007. — с. 17-18 ISBN ISBN 978-966-382-181-8
  18. а б в г Головацький А. С.; Черкасов В. Г. Анатомія людини. 3 том. — Вінниця : Нова Книга, 2007. — с. 19-21 ISBN ISBN 978-966-382-181-8
  19. а б в г Головацький А. С.; Черкасов В. Г. Анатомія людини. 3 том. — Вінниця : Нова Книга, 2007. — с. 22-23 ISBN ISBN 978-966-382-181-8
  20. Willson-Pawells, Linda; Akesson, Elizabeth J.; Stewart, Patricia A. Cranial nerves in health and disease. 2nd edition. — London : BC Decker Inc. ,2002 . —с.92 ISBN 1-55009-164-6 (англ.)
  21. Willson-Pawells, Linda; Akesson, Elizabeth J.; Stewart, Patricia A. Cranial nerves in health and disease. 2nd edition. — London : BC Decker Inc. ,2002 . —с.94- ISBN 1-55009-164-6 (англ.)
  22. а б в Головацький А. С.; Черкасов В. Г. Анатомія людини. 2 том. — Вінниця : Нова Книга, 2007. — с. 315 ISBN 978-966-382-062-0
  23. Slobodan MARINKOVIC, Hirohiko GIBO (1996). «Trigeminocerebellar artery - anatomy and possible clinical significance». Neurologia medico-chirurgica 36 (4). с. 215–219. doi:10.2176/nmc.36.215. (англ.)
  24. Slobodan MARINKOVIC, Milan Milisavljevic (2003). «Blood supply of the trigeminal ganglion and nerve root». International Congress Seriesvolume= 1240. с. 1101–1106. (англ.)
  25. Augustin Ozanne, MD (2008). «Arterial Vascularization of the Cranial Nerves». Neuroimaging Clinics of North America 18 (2). с. 431–439. doi:10.1016/j.nic.2007.12.010. (англ.)
  26. а б в Per Brodal, MD, PhD. The Central Nervous system. Structure and Function. Fourth Edition. — Oxford University Press, Inc, 2010. — с. 405 ISBN-13: 978-0-19-538115-3(англ.)
  27. а б в Ted L Tewfik, MD; Chief Editor: Arlen D Meyers, MD. «Trigeminal Nerve Anatomy (Microanatomy)». Процитовано 2013-04-21. (англ.)
  28. Thomas Hummel, Andrew Livermore (2002). «Intranasal chemosensory function of the trigeminal nerve and aspects of its relation to olfaction». International Archives of Occupational and Environmental Health 75 (5). с. 305–313. doi:10.1007/s00420-002-0315-7. PMID 11981669. (англ.)(PDF)
  29. Dale Purves Neuroscience. Fourth Edition. — Sinauer Associates Inc. 2008. — с. 417-418 ISBN-13: 978-0-87893-697-7(англ.)
  30. а б Willson-Pawells, Linda; Akesson, Elizabeth J.; Stewart, Patricia A. Cranial nerves in health and disease. 2nd edition. — London : BC Decker Inc. ,2002 . —с.100-103 ISBN 1-55009-164-6 (англ.)
  31. а б в P Woolfall, A Coulthard. «Trigeminal nerve: anatomy and pathology». British Journal of Radiology. Архів оригіналу за 2013-07-11. Процитовано 2013-03-23.  (англ.)
  32. Manish K Singh, MD; Chief Editor: Robert A Egan, MD. «Trigeminal Neuralgia Workup». Medscape. Архів оригіналу за 2014-01-10. Процитовано 2013-10-01. (англ.)
  33. В.І. Смоланка. «Невралгія трійчастого нерва: механізми розвитку, діагностика та лікування». Здоров'я України. Архів оригіналу за 2014-01-10. Процитовано 2013-12-28. 
  34. «Trigeminal Neuralgia Fact Sheet». NINDS. Архів оригіналу за 2014-01-10. Процитовано 2013-12-28. (англ.)
  35. Manish K Singh. «Trigeminal Neuralgia». Medscape. Архів оригіналу за 2014-01-10. Процитовано 2013-12-28. (англ.)
  36. а б Christos Makos, George Noussios, Marinos Peios. «Herpes Zoster Of The Trigeminal Nerve-Two Cases Reports». The Internet Journal of Neurology. Архів оригіналу за 2013-07-11. Процитовано 2013-03-23.  (рос.)
  37. а б в I Bone, D M Hadley. «Syndromes of the orbital fissure, cavernous sinus, cerebello- pontine angle, and skull base». Journal of Neurology, Neurosurgery & Psychiatry. Архів оригіналу за 2014-03-18. Процитовано 2014-02-06.  (англ.)
  38. Steven Yeh and Rod Foroozan (2004). «Orbital apex syndrome». Current Opinion in Ophthalmology 15 (6). с. 490–498. doi:10.1097/01.icu.0000144387.12739.9c. (англ.)(PDF)
  39. а б в г Ted L Tewfik, MD; Chief Editor: Arlen D Meyers, MD. «Trigeminal Nerve Anatomy». Архів оригіналу за 2013-07-11. Процитовано 2013-03-23.  (англ.)
  40. Steven H Schechter, MD. «Raeder Paratrigeminal Syndrome». Medscape. Архів оригіналу за 2014-03-18. Процитовано 2013-12-28. (англ.)
  41. «NINDS Wallenberg's Syndrome Information Page». NINDS. Архів оригіналу за 2014-03-18. Процитовано 2013-03-23.  (англ.)
  42. M. Krasnianski. «Gasperini syndrome as clinical manifestation of pontine demyelination». Jama Neurology. Архів оригіналу за 2014-03-18. Процитовано 2014-01-22.  (англ.)
  43. E. Wayne Massey, MD; W. L. Brannon, MD. «Cylindroma Causing Garcin's Syndrome». European Journal of Medical Research. Архів оригіналу за 2014-03-18. Процитовано 2014-01-22.  (англ.)
  44. Masanori Takeoka, MD; Chief Editor: Amy Kao, MD. «Sturge-Weber Syndrome». Medscape. Архів оригіналу за 2014-03-30. Процитовано 2013-03-27. (англ.)
  45. J. P. Shaw (1992). «A history of the enumeration of the cranial nerves by European and British anatomists from the time of Galen to 1895, with comments on nomenclature». Clinical Anatomy 5 (6). с. 464–484. doi:10.1002/ca.980050607. (англ.)
  46. Matthew C. Davis, Christoph J. Griessenauer (2014). «The naming of the cranial nerves: A historical review». Clinical Anatomy 27 (1). с. 14–19. doi:10.1002/ca.22345. PMID 24323823. (англ.)

Джерела[ред.ред. код]

Українські джерела[ред.ред. код]

  • Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Парахін А. І. Анатомія людини у трьох томах. — Вінниця: Нова Книга, 2009. — Т. 3. — С. 16-24. — 4000 прим. прим. — ISBN 978-966-382-181-8.
  • Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Парахін А. І. Анатомія людини у трьох томах. — Вінниця: Нова Книга, 2007. — Т. 2. — С. 315-325. — 4000 прим. — ISBN 978-966-382-062-0.

Іноземна література[ред.ред. код]

  • Привес М. Г., Лысенков Н. К., Бушкович В. И. Анатомия человека. — издание девятое, переработанное и дополненное. — Москва: Медицина, 1985. — С. 562-568. — 110 000 прим. (рос.)
  • Gerard J. Tortora, Bryan H. Derrickson Principles of Anatomy & Physiology. — 13th edition. — John Wiley & Sons Inc., 2009. — С. 562-564. — ISBN 978-0470-91777-0. (англ.)
  • Linda Willson-Pawells, Elizabeth J Akesson, Patricia A. Stewart Cranial nerves in health and disease. — 2nd edition. — London: BC Decker Inc., 2002. — С. 80-104. — ISBN 1-55009-164-6. (англ.)
  • Ann B. Butler, William Hodos Comperative vertebrate neuroanatomy. Evolution and adaption. — Нью-Джерсі: John Wiley & sons, inc., 2005. — Т. 2. — С. 184-188. — ISBN 0471210056. (англ.)
  • Juergen K. Mai,George Paxinos The Human Nervous System. — London: Elsiever Inc., 2004. — С. 17-18. — ISBN 0471210056. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]