Крекінг-установки у Тернезені
Крекінг-установки у Тернезені — складові частини виробничого майданчика нафтохімічного спрямування у нідерландському місті Тернезен.
Первісно необхідний для тернезенського нафтохімічного майданчика етилен подавався із Антверпена (з 1965-го) та Роттердама (з 1967-го)[1] через південну та північну гілки олефінопроводу компанії Dow Chemical. Утім, вже у 1969 році в Тернезені стала до ладу власна установка парового крекінгу (піролізу), здатна продукувати 400 тисяч тонн етилену на рік. За три роки вона була доповнена ще одним виробництвом такої ж потужності[1]. Усе це дозволило не лише задовольнити власні потреби, а й почати поставки олефінів реверсованим продуктопроводом.
Станом на кінець 1990-х років в Тернезені діяли лінії з виробництва поліетилену високої щільності (310 тис. т)[2], низької щільності (265 тис. т) та лінійного поліетилену низької щільності (230 тис. т). Крім того, тут працювали дві установки стирену потужність 550 та 450 тис. т[3], а також виробництво оксиду етилену з показником 150 тис. т[4]. Наявної на той час потужності існуючих установок — 1,1 млн тонн етилену — було недостатньо, що змусило знову закуповувати сировину в Антверпені. Утім, у 2002 році стала до ладу третя установка, котра збільшила можливості майданчика до 1,7 млн тонн (найбільший показник у Європі) та дозволила відновити експорт[5][6]. Крім того, невдовзі ввели в дію нову лінію лінійного поліетилену низької щільності, довівши випуск цього полімеру до 610 тис. т[7].
Станом на середину 2010-х років у Тернезені могли продукувати 1,8 млн тонн етилену, при цьому третя установка споживала виключно газовий бензин (naphtha), а перші дві також певну частину (15 %) етану[8]. Така доволі важка (як для нафтохімії) сировина дозволяє одночасно продукувати велику кількість інших ненасичених вуглеводнів — пропілену (920 тисяч тонн станом на кінець 2010-х)[9] та бутадієну (180 тис. т)[10]. Пропілен частково використовують тут же для виробництва кумену (700 тис. т на рік)[11], а також постачають іншим споживачам через північну гілку олефінопроводу.
- ↑ а б DBNL. J.W. Schot, H.W. Lintsen, Arie Rip en A.A.A. de la Bruhèze, Techniek in Nederland in de twintigste eeuw. Deel 2. Delfstoffen, energie, chemie · dbnl. DBNL (нід.). Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ HdPE. Icis (амер.). Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ Kuhlke, W. C. (2001). Volume Polymers in North America and Western Europe (англ.). iSmithers Rapra Publishing. ISBN 9781859572382. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ Ethylene Oxide SIEGFRIED REBSDAT, DIETER MAYER (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 грудня 2018.
- ↑ Bonin, Hubert; Goey, Ferry de (2009). American Firms in Europe: Strategy, Identity, Perception and Performance (1880-1980) (англ.). Librairie Droz. ISBN 9782600012591. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ Login. www.ogj.com. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ Product Profile: lldPE. Icis (амер.). Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ INTERNATIONAL SURVEY OF ETHYLENE FROM STEAM CRACKERS—2015 Leena Koottungal (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 січня 2017.
- ↑ European chemical profile: Propylene. Icis (амер.). Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ ICIS News - Chemical profile: Europe Butadiene. www.icis.com. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ Chemical profile: Cumene. Icis (амер.). Архів оригіналу за 10 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.