Мк 67 SLMM
| Mk.67 SLMM | |
|---|---|
| Тип | морська міна |
| Походження |
 США |
| Історія використання | |
| На озброєнні | з 1982 |
| Оператори |
 ВМС США |
| Історія виробництва | |
| Виробник | Dewey Corp. |
| Характеристики | |
| Вага | 798 кг |
| Довжина | 4089 мм |
| Діаметр | 485 мм |
|
| |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 16,5 км |
| Вага боєголовки | 234 кг |
|
| |
| Максимальна глибина | 10-300 м |
| Швидкість | 18 вузлів |
Пускова платформа |
ПЧ |
Mk.67 SLMM (англ. Mark 67 SLMM — Submarine Launched Mobile Mine) — самотранспортована донна міна-торпеда, розроблена на основі малогабаритної електричної торпеди Mk.37. Стоїть на озброєнні підводних човнів ВМС США. Призначена для прихованої дистанційної постановки, з метою ураження надводних кораблів і підводних човнів противника, в мілководних районах моря, на охороняємих рейдах, фарватерах і гаванях, підхід до яких підводного човна, що здійснює постановку мін, небезпечний або ускладнений[1].
Концепція[ред. | ред. код]
Концепція самотранспортованої донної міни полягає в поєднанні переваг торпеди і морської міни: підводний човен з безпечної відстані, яка не перевищує дальність ходу міни (до 16,5 км) в підводному положенні здійснює пуск модифікованої торпеди з торпедного апарата; торпеда, система самонаведення якої доповнена необхідними елементами для перетворення цього засобу ураження в донну міну, самостійно досягає визначеного району і лягає на ґрунт, де перетворюється на «класичну» донну міну — при проходженні в безпосередній близькості (25-35 м) цілі з визначеними параметрами спрацьовує неконтактний її підривач бойової частини — 234 кг потужної вибухівки PBXN-103[2].
Антиподом Мк.67 SLMM є глибоководна протичовнова контейнерна міна з бойовою частиною-торпедою Mk.60 «Кептор» — на ймовірному маршруті руху підводного човна противника завчасно приховано виставляється якірна, міна в середині якої знаходиться малогабаритна торпеда. Коли блок виявлення і управління міни класифікує ціль як ворожий підводний човен, спрацьовує механізм пуску бойової частини — торпеди, яка наздоганяє і уражає ціль[3].
Історія[ред. | ред. код]
Розробка самотранспортованої донної міни на базі малогабаритної торпеди Mk.37 розпочалася у 1977 році, а у 1978 вже був створений перший її прототип: у конструкцію торпеди при переобладнанні її в міну було внесено до 500 конструктивних змін, у тому числі видозмінена її бойова частина, застосовані комбіновані неконтактні підривачі Mk.58, аналогічні тим, що застосовуються в мінах сімейства «Квікстрайк», використана потужна вибухова речовина і PBXN-103,модернізована бортова апаратура системи наведення[4]. Прийнята на озброєння ВМС США у 1982 році. У 1982–1985 роках флотом було закуплено 889 Mk.37[2].
У 1985–1987 роках Військово-морська дослідницька станція підводної зброї (NUWES) у Кейпорті, штат Вашингтон продовжила роботи над Mk.37, унаслідок чого у 1987 році прийнятий на озброєння модернізований варіант Mk.67 Improved SLMM на базі 533-мм торпеди Mk.48 зі збільшеною дальністю ходу і програмуємим неконтактним підривачем Mk.71. У 1987 році були проведені тестові пуски модернізованої Mk.37 з підводного човна з системою керування вогнем Mk.281. До 1989 року було закуплено ще 840 мін обох модифікацій[2].
З переходом на нову елементну базу виявилося, що аналогова система управління міни-торпеди не стикується з системою керування новітніх атомних підводних човнів ВМС США. Тому у 1992–1993 роках було розпочато переобладнання торпед на модифікацію NT-37F з цифровою системою управління. Наразі у ВМС США нараховується близько 2-2,5 тисяч мін цього типу[5].
Підводні човни ВМС США можуть нести дві міни Mk.67 замість кожної стандартної 533-мм торпеди боєкомплекту. У 1980-х для постановки цих мін були обладнані декілька типів багатоцільових атомних підводних човнів, включно з ПЧА типу «Лос-Анжелес». Проте в даний час завдання проведення мінних постановок покладені переважно на атомні підводні човни типу «Вірджинія»[6].
Конструкція[ред. | ред. код]
Основні елементи міни: кормова частина — блок руху, маневруванні і затоплення Mk.4 запозичений у базової торпеди; носова частина — блок Mk.13 — бойова частина з зарядом вибухівки PBXN-103. Крім вибухового заряду, підривача і пускового механізму Mk.19, бойова частина містить пристрій виявлення і класифікації цілей (TDD) Mk.57 з магнітними і гідродинамічними датчиками, охоронні пристрої Mk.2 і батарею живлення Mk.131[2].
Технічні характеристики модифікацій[ред. | ред. код]
| Mk.67 SLMM | Mk.67 Improved SLMM | |
|---|---|---|
| Роки постановки на озброєння | 1982 | 1987 |
| База (торпеда) | Mk.37 | Mk.48 |
| Діаметр | 485 мм | 533 мм |
| Вага | 798 кг | 1558 кг |
| Довжина | 4,089 м | 5,790 м |
| Швидкість ходу | 28 вузлів | 48 вузлів |
| Дальність самотранспортування | 15 км | 16,5 км |
| Глибина місця постановки | 10-300 м | |
| Підривач | Mk.58 | Mk.71 |
| Вибухова речовина | 234 кг PBXM-103 | |
Розроблено також декілька варіантів навчальних мін з блоком OA-06 (OA-05) в головній частині, який замість бойової частини має інертний наповнювач, який імітує вагу вибухової речовини і блоку апаратури міни. OA-06 також включає блок Mk.91 який містить якір, пульт управління Mk.59, батарею електроживлення Mk.140, поплавково-сигнальний пристрій Mk.27[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Капитан 1 ранга Ю. Кравченко. Минное оружие в войне на море // Зарубежное военное обозрение. — 1990. — №9. — С. 47-55.
- ↑ а б в г д Mk 67 (SLMM) (англ.). US Naval Mines. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 28.11.2014.
{{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри:|description=,|8=та|5=(довідка) - ↑ Captor (англ.). US Naval Mines. Архів оригіналу за 30.08.2012. Процитовано 26.09.2011.
{{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри:|description=,|8=та|5=(довідка) - ↑ Mk. 67 SLMM Submarine Launched Mobile Mine [Архівовано 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.] Navy Mines. (рос.)
- ↑ Минное вооружение подводных лодок [Архівовано 6 грудня 2014 у Wayback Machine.] Музей подводных лодок. (рос.)
- ↑ Мины-торпеды Mk 60 CAPTOR и Mk 67 SLMM [Архівовано 4 грудня 2014 у Wayback Machine.] Большая военная энциклопедия (рос.)