Міца Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Михайлович Міца
Народився 12 квітня 1950(1950-04-12) (74 роки)
с.Ракошино
Країна Україна Україна
Національність Українець
Alma mater Ужгородський національний університет
Галузь Фізика, IT технології
Заклад Ужгородський національний університет
Вчене звання Професор, академік Академії наук вищої школи України (з 2014), зовнішній член Угорської академії наук (з 2006)
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Відомі учні Роман Голомб, Яноші, Пашков
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки України

Володимир Михайлович Міца (нар. 12 квітня 1950, Ракошино, Закарпатська область) — український науковець, доктор фізико-математичних наук, професор Ужгородського національного університету, заслужений діяч науки і техніки України (2015), академік Академії наук вищої школи України, зовнішній член Угорської академії наук.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 12 квітня 1950 року в Мукачеві. Під час навчання у школі закінчив курси телемайстрів і телемеханіків.

Навчався в Ужгородському державному університеті за спеціальністю «радіофізика та електроніка».

Після закінчення університету служив у армії: упродовж 1972—1974 років був начальником звʼязку мотострілецького батальйону в Мукачеві.

Восени 1974-го року був зарахований в аспірантуру при кафедрі фізики напівпровідників Ужгородського університету. Через кілька років захистив дисертацію.[1]

Після закінчення аспірантури з 1979 до 1983 р. працював у Мукачеві в науково-дослідному інституті телевізійної техніки. Цей інститут супроводжував розробку телевізорів, які виготовляло обʼєднання «Електрон». Володимир Міца тоді займався розробкою плоского екрана, отримав 8 авторських свідоцтв.[2]

1983 року повернувся до Ужгородського університету — на посаду асистента. Працював заступником декана фізичного факультету.

З 1986 року — керівник наукової лабораторії оптичної діагностики матеріалів і наноструктур Інституту фізики і хімії твердого тіла при Ужгородському університеті.

У 1989—1991 роках навчався в докторантурі УжДУ за спеціальністю «фізика напівпровідників і діелектриків».

З 1991 року — доцент кафедри твердотільної електроніки, з 2003 — професор цієї кафедри.[1] [Архівовано 20 листопада 2015 у Wayback Machine.]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

В Ужгородському університеті займався розробкою акусто-оптичного елемента для пристрою лазерної наводки на ціль. Спектроскопічним методом було виявлено, що у халькогенідів, які можуть використовуватися в дефлекторі, дуже багато домішок. Опираючись на моделі структури стекол, В. М. Міца запропонував очищати вихідні компоненти, а також склад, який мав особливу структуру. Доцент Лев Іванович Дойніков налагодив очищення і синтезував стекла великих розмірів. За цю роботу Лев Іванович Дойніков і тодішній ректор Володимир Гаврилович Шульга отримали премію Ради Міністрів РФСР.

Інші проєкти були пов'язані з оптичним покриттями для потужних лазерів інфрачервоного діапазону.

Результати фундаментальних досліджень В. М. Міци опубліковані у провідних журналах України та за кордоном.

В. М. Міца — автор понад 300  статей, 2 монографій, 11 навчальних посібників. У міжнародній науково-метричній базі «Scopus» зареєстровано понад півсотні його наукових статей з високим імпакт-фактором. Близько сотні публікацій також доступні в базі «Google Академія»[2] [Архівовано 20 листопада 2015 у Wayback Machine.].

У міжнародній науковій мережі з вільним доступом [Архівовано 20 листопада 2015 у Wayback Machine.] до публікацій станом на травень 2015 року зафіксовано 4651 огляд його публікацій ученими світу, а 2465 публікацій скачано відвідувачами цього сайту. На цьому ж сайті 52 вчених з різних континентів ідентифікують себе його послідовниками.[3] [Архівовано 20 листопада 2015 у Wayback Machine.]

Періодично бере участь у світових конференціях із аморфних і мікрокристалічних напівпровідників, виступає з доповідями і керує секціями на Європейському конгресі зі спектроскопії, щорічно є учасником і членом оргкомітетів міжнародних і вітчизняних конференцій.

З 1991 року є рецензентом провідних світових журналів Solid State Communication та Journal non Crystalline Solids, а з 2000 року — рецензент журналу Journal of Optical and Advance Materials.

Освітня робота[ред. | ред. код]

Викладацька діяльність В. М. Міци нероздільно пов'язана з науковою. Навчальні курси, які він читає на фізичному факультеті Ужгородського національного університету (технологічні основи електроніки, твердотільна електроніка та ін.), продовжують його наукові інтереси.

З 2009 року В. М. Міца став завідувачем підготовчого відділення УжНУ, а з 2010 — деканом факультету довишівської підготовки цього ж вищого навчального закладу.

Успішно працював відповідальним секретарем приймальної комісії УжНУ.[3]

Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

У 1991 році, коли В. М. Міца перебував на конференції в Німеччині, сталося ГКЧП. У міністерстві іноземних справ Німеччини йому та ще 21 вченому із колишнього СРСР запропонували політичний притулок. Але ніхто там не лишився: у вчених були інші цінності.[2]

Учений підтримує досить широкі міжнародні звʼязки: Хорватія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Італія, Швеція, США та ін. країни.

У 2001 році виступав з усними запрошеними доповідями в США — в університеті міста Санта-Клара (Каліфорнія) та на засіданні товариства інженерів-електриків США.

Родина[ред. | ред. код]

Батьки Володимира Михайловича народилися в селі Репинному, що на Міжгірщині. Батько — перший випускник Мукачівського сільськогосподарського технікуму, після закінчення якого працював у колгоспі імені Димитрова. Мати почала працювати в тому ж колгоспі в 1948 році, перед виходом на пенсію була завідувачем відділу кадрів.

Батько закінчив також сільськогосподарський інститут, мав кваліфікацію вченого-агронома, а згодом здобув історичну освіту. Займався адміністративною роботою в агрогосподарстві, тривалий час працював директором школи. За адміністративну роботу був відзначений орденом Леніна.

Дядько — Тарахонич Дмитро Михайлович — зачитував маніфест воззʼєднання Закарпаття із Україною на зʼїзді народних комітетів у Мукачеві 1944 року; після війни він став секретарем обкому партії, був одним із засновників Ужгородського університету.

Інший дядько — Алекс Міцо — автор відомої монографії «Цифрове логічне тестування і симулювання», 17 років працював у IBM, конкурував із Біллом Гейтсом.[1]

Має двох синів. Старший син Владислав — начальник управління розвитку підприємництва і ринкових відносин Головного управління економіки Закарпатської ОДА. Молодший — Олександр — кандидат технічних наук, завідувач кафедри інформаційних управляючих систем та технологій УжНУ [Архівовано 20 листопада 2015 у Wayback Machine.].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б "Одержимість професора Міци". kalejdoskop.com.ua. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
  2. а б Володимир Міца: «Досягнення нічого не варті, якщо ти нікому не допоміг» // Медіацентр УжНУ. mediacenter.uzhnu.edu.ua. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
  3. Новини Закарпаття - Володимир Міца, УжНУ: "Оплата за навчання залишається на рівні минулого року". karpatnews.in.ua. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 19 листопада 2015.

Джерела, інтерв'ю[ред. | ред. код]