Національний музей-меморіальний комплекс «Букринський плацдарм»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меморіальний комплекс
49°57′12″ пн. ш. 31°08′14″ сх. д. / 49.95333° пн. ш. 31.13722° сх. д. / 49.95333; 31.13722
Тип музей
Країна  Україна
Розташування Балико-Щучинка, Україна
Адреса Балико-Щучинка, Київська область, Україна
Засновано 13 серпня 1974
Куратор Міністерство культури України
Національний музей-меморіальний комплекс «Букринський плацдарм». Карта розташування: Україна
Національний музей-меморіальний комплекс «Букринський плацдарм»
Національний музей-меморіальний комплекс «Букринський плацдарм» (Україна)
Мапа

CMNS: Національний музей-меморіальний комплекс «Букринський плацдарм» у Вікісховищі

Національний музей-меморіальний комплекс «Букринський плацдарм» — музей у селі Балико-Щучинка Кагарлицького району Київської області. Розташований на схилах правого берега Дніпра.

Історія створення[ред. | ред. код]

У 1950-х роках Генеральний штаб Міністерства оборони СРСР запропонував спорудити монумент, котрий увічнював би подвиг радянських військ під час форсування Дніпра й створення Букринського плацдарму. У червні 1960 р. цьому питанню було присвячено засідання Ради Міністрів УРСР та партійного керівництва республіки. 13 серпня 1974 р. уряд УРСР розглянув питання про споруджен-ня «Монумента на честь подвигів радянських воїнів у боях при форсуванні Дніпра та на Букринському плацдармі» з відповідною постановою[1]. Спорудити архітектурно-меморіальний комплекс вирішено було на околицях села Балико-Щучинка, в районі висоти 195,7.

Меморіальна плита із прізвищами загиблих під час боїв на Букринському плацдармі (с. Балико-Щучинка)

Проектування комплексу доручили скульптору, народному художнику УРСР В. І. Знобі (1929—2006), архітекторам — заслуженому архітектору РРФСР Ю. П. Платонову, С. А. Захарову, В. О. Корнєву[2]. Військовим консультантом виступив полковник В. В. Білодід. Роботи над створенням скульптур тривала 13 років. В 1996 р. скульптору за виконання цих робіт була присуджена Національна премія ім. Т. Г. Шевченка. В обговоренні проекту створення ансамблю безпосередню участь брав академік АН УРСР П. Т. Тронько (1914—2011) (тоді Голова УТОПІК). Частково фінансування комплексу здійснювалось коштом УТОПІК. 26 жовтня 1993 р. Представником Президента України в м. Києві та 28 жовтня Представником Президента України у Київській області було затверджено «Положення про пояс Бойової слави міста-героя Київ». До нього включений і Музей-меморіальний комплекс «Букринський плацдарм». Згідно Указу Президента України від 14 травня 2008 р. цьому музею надано статус національного[3].

Зовнішні відеофайли
Меморіальний комплекс з висоти пташиного польоту

Розташування[ред. | ред. код]

Меморіал розташований у селі Балико-Щучинка Кагарлицького району Київської області. Пагорб, на якому споруджено меморіал, є частиною решток давньоруського городища Чучин XI—XIII ст., дослідженого в 1961—1965 роках археологічною експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом В. Й. Довженка. Окремо в приміщенні школи в Балико-Щучинці міститься невеликий музей, присвячений Букринському плацдарму.

Комплекс[ред. | ред. код]

Комплекс склалається із ансамблю пам'ятників. Зі сторони основного входу до меморіалу встановлено скульптурну композицію «Атака», де зображено трьох радянських воїнів (висота пам'ятника 5,2 м.). Частину ансамблю скдадають лівий і правий горельєфи (висота 3 м.) та схема бойових дій на Букринському плацдармі. Домінантою меморального комплексу є скульптура воїна з прапором, яка встановлена на високому постаменті (загальна висота 33 м.) На території комплексу також міститься братська могила радянських воїнів, у які поховано понад 3 тис. чол. Імена загиблих (тих, чиї прізвища вдалося встановити) викарбувано на меморіальних плитах, стилізованих під рушники, якими раніше в селах огоратали ікони, портрети Тараса Шевченка і світлини із родичами.

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кепін Д. Музей-меморіал «Букринський плацдарм» / Д. В. Кепін // Праці Центру пам'яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 201—202
  2. Кепін Д. Музей-меморіал «Букринський плацдарм» / Д. В. Кепін // Праці Центру пам'яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С.202
  3. Указ президента України № 437/2008 «Про надання статусу національного деяким закладам культури» від 14 травня 2008 року.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941—1945 / Головна ред. колегія (голова І. О. Герасимов). — К., 2000. — С. 274—286.
  • Бережинский В. Г. Битва за Днепр (25 августа — 23 декабря 1943 года). — К., 2002. — 33 с.
  • Букрин // Пам'ятники України. — 1985. — № 3. — С. 2–3.
  • Букринський плацдарм. Фоторозповідь про меморіальний комплекс у с. Балико-Щучинці Київської області / Вступна стаття В. Ф. Гришечкиної; упорядник І. Р. Стратій. — К.: Мистецтво, 1986. — 32 с.
  • Героям Дніпра. Фоторозповідь про діораму-музей «Штурм Дніпра в районі Переяслав- Хмельницького і створення Букринського плацдарму» у м. Переяслав-*Хмельницькому на Київщині / Автор тексту М. М. Малюк. — К.: Мистецтво, 1980. — 16 с.
  • Кепін Д. Музей-меморіал «Букринський плацдарм» / Д. В. Кепін // Праці Центру пам'яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 95-206.
  • Коваль В. С. Букринський плацдарм 1943 // Енциклопедія історія України: У 10 т. / Редкол. В. А. Смолій (голова) та ін. — К., 2003. — Т.1.: А — В. — С. 399—400.
  • Назаренко В. Радянсько-український Букрин і майже козацький Трахтемирів: нотатки подорожі правим берегом Дніпра
  • Нестеров Р. Літопис рідного краю. IX. Миронівський район в роки Великої Вітчизняної війни. — Миронівка: МПП «Офорт», 1993. — 114 с.
  • Піскова Е., Федорова Л. Нерухомі пам'ятки історії // Пам'яткознавчі студії в Україні: теорія і практика. — К., 2007. — С. 190, 197, 214—215.
  • Подвиг на віки: Книга Пам'яті України — місто-герой Київ / Ред. колегія (голова А. І. Тимчик). — К., 2000. — С. 85–93.
  • Тронько П. Т., Войналович В. А. Увічнена історія України. — К., 1992. — С. 122—176.
  • Указ президента України № 437/2008 «Про надання статусу національного деяким закладам культури» від 14 травня 2008 року.
  • Фогель З. Відповідальність художника // Україна. — 1985. — 21 квітня (№ 16 (1472)). — С. 6–7;
  • Швидковский О. А. Памятники борьбы и Победы // Музееведение и охрана памятников. Актуальные проблемы охраны памятников истории и культуры. Обзорная информация. — М., 1976. — С. 5.

Див. також[ред. | ред. код]