Окупація Смірни
| Окупація Смірни | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
.svg) Розташування Смірни (помаранчевий) у складі Королівства Греції (зелений) в 1919 році. |
|||||||
|
|||||||
Окупація Смірни[1][2][3] — окупація військами Грецького Королівства, при підтримці провідних держав Антанти, оттоманського міста Смірни (нинішній Ізмір в Туреччині) в Західній Анатолії 15 травня 1919, незабаром після поразки Османської імперії в Першій світовій війні (жовтень 1918 року). Зайняті грецькими військами міста, половину (або трохи більше половини, за різними джерелами) населення якого становило місцеве грецьке населення, згідно з турецькою історіографією, поклало початок «війні за незалежність» Туреччини.
Зміст |
Передісторія [ред.]
30 жовтня 1918 між представниками Антанти і Османської імперії було укладено Мудросське перемир'я. 7 стаття документа свідчила, що союзники мають право на окупацію будь-якого міста і будь-якого пункту, що має важливе стратегічне значення.
- На Смірну претендувала Італія, яка вже контролювала південний захід Малої Азії після перемоги в італо-турецькій війні 1912 року і війська якої перебували південніше Ізміра. Щоб обмежити амбіції Італії, Великобританія, Франція і США прийняли рішення надати окупацію Ізміра Греції, про що італійцям було оголошено 12 травня 1919.
13 травня 1919 «Рада Чотирьох» (Великобританія, Франція, Італія, США) визнав за Грецією право на окупацію Смірни, про що за його дорученням британський адмірал Р.Вебб спеціальною нотою повідомив султанський уряд. Головну роль у прийнятті цього рішення зіграла Великобританія, яка, розраховуючи отримати на Близькому Сході надійного союзника в особі Греції, підтримала її план створення «Великої Греції».
Кінець окупації [ред.]
Після вступу турецьких військ у місто 9 вересня 1922 почалася різанина грецького і вірменського населення. Грецькі та вірменські квартали охопили пожежі. Місто було повністю спалене, в пожежі загинули сотні будинків, 24 церкви, 28 шкіл, будівлі банків, консульств, лікарні[4][5][6][7] [8]. Кількість убитих в різних джерелах варіюється від 60 тисяч [11] до 260 тисяч; згідно з Р. Руммелем, середня цифра становить 183 тисячі греків і 12 тисяч вірменів. За підрахунками Жиля Мілтона, у різанині загинуло 100 000 чоловік, ще 160 000 чоловіків було депортовано у внутрішні області Анатолії, і більшість їх загинуло в дорозі.
Після війни, у відповідності з Лозаннський мирний договір, був проведений греко-турецький обмін населенням, грецьке населення покинуло Смірну.
Примітки та посилання [ред.]
- ↑ The Treaty of Sèvres, 1920 Офіційний текст Севрського мирного договору (1920): См. SECTION IV. SMYRNA.(англ.)
- ↑ Розділ союзниками Туреччини. (з Ліона, радіо) / / «Вісті». 20 травня 1919, № 107, стор 3: «Сполучені англійські, французькі, італійські та грецькі сили і морська американська девіз (SIC) висадилися в Смирні. Преса схвалює вироблену операцію, що грунтується на 7 параграфі договору про перемир'я, яким вона була передбачена для захисту християнського населення <...> »
- ↑ Нове ускладнення. // «Вісті». 28 травня 1919, № 114, стор 2: «<...> Незадовго до окупації греками Смірни за мандатом мирної конференції італійці зробили, без дозволу останньої 6 десантів в Малій Азії, зайнявши берегову смугу від Родосто до Адалят <...>»
- ↑ Б.Соколов. Греко-турецької війни
- ↑ Армянский вопрос: энциклопедия. Ереван, Главная редакция Армянской энциклопедии, 1991 г. Ст.Ізмірські погроми 1922 р.
- ↑ Never Again: Ending War, Democide, & Famine Through Democratic Freedom Factual Supplement to the NEVER AGAIN SERIES R.J. RUMMEL
- ↑ Milton, Giles. Paradise Lost: Smyrna 1922: The Destruction of Islam's City of Tolerance. Hodder & Stoughton Ltd., London, 2008. Цт.по: ADAM KIRSCH The Ruined City of Smyrna: Giles Milton's «Paradise Lost» New York Sun
- ↑ [1]Руммель, ук. соч., стр. 5, сторінки 315—332
Джерела [ред.]
Різанина в Смирні на (znaimo.com.ua)
Література [ред.]
- А. В. Шталь «Малые войны 1920-1930-х годов», — Москва-СПб: «Издательство АСТ» — «Terra Fantastica», 2003. ISBN 5-17-016557-9
- И. Г. Дроговоз «Турецкий марш: Турция в огне сражений», — Минск: «Харвест», 2007. ISBN 978-985-16-2075-9
![[1]](http://www.hawaii.edu/powerkills/SOD.TAB5.1A.GIF){kind=link}