Історія Туреччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Давня історія[ред.ред. код]

Основна територія Туреччини (Анатолія) була колискою багатьох давніх цивілізацій. Поява перших міст датується тут 13 тис. р. до н. е.

На території Анатолії знаходилась держава хеттів, згодом тут виникли грецькі міста. Після цього Анатолія перебувала у складі Перського царства, держави Олександра Македонського, Держави Селевкідів, Римської імперії та Візантії.

Поява турків-сельджуків[ред.ред. код]

Мехмед II Фатіх, завойовник Константинополя

Засновники Османської імперії належали до підгрупи тюркських племен, які з 5 ст. правили державою кочових народів у Східному Сибіру. Поступово племена тюрків-огузів перекочували в район між півостровом Мангишлак та північною частиною нинішньої Туркменістану, створивши там ядро своєї держави. В Х столітті вони підкорили нинішню територію Туркменістану, де асимілювавши нащадків дахо-масагетських племен, хорасанців та інших, започаткували етногенез туркменського народу, південну частину нинішнього Узбекистану, частину південного Казахстану. Але огузам і цієї території було замало, і на початку ХІ ст. вони, перейшовши хребет Копетдаг та р. Амудар'ю, поступово завоювали Іран та Афганістан. Вони також наймалися солдатами до багдадського халіфа, але побачивши, що халіфат занепадає, під проводом султана Сельджука завоювали і його, захопивши 1055 року місто Багдад. Приблизно в той же час огузи завоювали й землі в нижній течії та гирлі Кури, де змішавшись з жителями Кавказької Албанії та деякими іраномовними племенами, заклали підвалини азербайджанської народності. Завоювавши південно-східну Вірменію, тюрки-сельджуки вийшли безпосередньо на кордон з Візантією і почалися локальні сутички. Генеральна ж битва сталася 1071 року, коли султан Альп Арслан(Хоробрий Лев) завдав страшної поразки візантійському імператорові Роману IV Діогену, захопивши його в полон. Протягом наступних 15 років сельджуки захопили більше 9/10 території Малої Азії. В Візантії там залишилися лише вузенькі прибережні смужки. Сельджуки не звертали на них уваги лише тому, що степові плато внутрішньої Анатолії придатніші для кочового скотарства, ніж приморські рівнини. За допомогою учасників І Хрестового походу Візантія відвоювала в сельджуків Західну та Центральну Анатолію, але втримати не зуміла. Сельджуки вже стали переходити до осілого способу життя, зміцнюється держава, і султан Данішменд в 70-80 р.р. ХІІ ст. відвоювавши Східну та більшу частину Західної Анатолії, створив сильну, динамічну державу зі столицею в м. Конья (грецький Іконіум). Почався стрімкий розвиток ремесел, торгівлі, будівництва, активно відроджувалися занедбані грецькі та візантійські міста, правда, вже на новій, мусульманській основі, бо сельджуки ще з Х ст. стали переходити в іслам. Але «золотий вік» держави Сельджукідів був недовгий — в середині ХІІІ ст. її завойовує орда онука Чингісхана — Хулагу-хана.

Османська імперія[ред.ред. код]

Докладніше: Османська імперія

20 століття[ред.ред. код]

Туреччина стала незалежною республікою у 1922 після краху Османської імперії внаслідок Першої світової війни (див. Війна за незалежність Туреччини). Мустафа Кемаль Ататюрк, голова турецького уряду у 19231938, здійснив радикальні реформи у країні з метою її європеїзації та модернізації.

Перші вільні вибори в Туреччині були проведені в 1950; Аднан Мендерес став прем'єр-міністром, але був страчений після військового перевороту 1960.

У 1961 році армія передала владу новому парламенту, проте в 60-і роки жодна партія не змогла домогтися домінування в парламентському полі, підсумком чого стало постійне створення правлячих коаліцій. Унаслідок глибоких відмінностей між партіями такі коаліції були вкрай нестабільні і постійно розпадалися, наслідком чого була сильна політична турбулентність.

До 1982, поки не була прийнята нова конституція, армія контролювала всі сфери державного життя, жорстоко придушуючи будь-яку політичну діяльність, що викликало міжнародну критику. У 1983, коли Тургут Озал став прем'єр-міністром, заборона на політичну діяльність була знята. Озал був обраний президентом у 1989, у тому ж році Туреччині було відмовлено в членстві в ЄС. Озал помер у 1993, його місце зайняв Демірель. У 1991 Туреччина виступила на стороні коаліції ООН проти Іраку у війні в Перській затоці.

Конфлікт із курдською меншістю є зараз однією із найважливіших проблем Туреччини.

Див. також[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.