Велика Греція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міста Великої Греції

Велика Греція (грец. Μεγάλη Ελλάς, лат. Graecia Magna) — історична область в Нижній Італії, включаючи південь сучасної Італії на Апеннінському півострові та острів Сицилію.

Історія поняття[ред.ред. код]

Давньогрецький історик Полібій так назвав цей регіон за численність грецьких колоній, заснованих на південь від річок Сіларус і Френто, особливо навколо Тарентської затоки. Велика Греція не вживалася на позначення всієї території Нижньої Італії, а тільки для області, зайнятої грецькими містами. Географ Страбон називав навіть самих італійських і сицилійських еллінів Великою Елладою.

Загалом поняття Великої Греції згідно з античними джерелами досить мінливе і невизначене чітко. Переважно під ним малися на увазі грецьці колонії поблизу Тарентської затоки і на підвень та південний захід від нього, тобто міста Тарент, Метапонт, Гераклея Луканія, Сибаріс, Кротон, Кавлонія, Локри. Іноді сюди зараховувалися і міста західного берега Італії, серед яких Неаполь, Куми, Пестум та інші. Іноді до Великої Греції причисляли взагалі всі грецькі поселення Південної Італії. Деякі автори розповсюджували цю назва навіть на грецькі колонії в Сицилії.

Історія колонізації[ред.ред. код]

Перші поселення греків на Сицилії, Ліпарських островах і, можливо, в Кампанії відносяться ще до мікенської періоду (друга половина II тисячоліття), проте особливої інтенсивності освоєння італійського регіону досягло до часу, так званої, Великої грецької колонізації VIII—VI століть до н. е. Найдавніша з колоній Великої Греції — Куми, або Кіми, засновані близько 725 до н. е. Засновниками колоній були:

Розвиток міст[ред.ред. код]

Деякі з цих міст рано досягли великої могутності і значного багатства, тому нерідко славились казковою розкішшю та марнотратством, зокрема, Сібаріс і Тарент. Мистецтво тут досягло високого розвитку, що доводять руїни храмів Посідонії і Метапонта, а також Сіракуз, Селінунта та інших міст Сицилії. Італіотські монети міст відрізняються витонченістю.

В науках колонії Великої Греції значної ролі не відіграли. Нижній Італії, однак, належить одне із чудових явищ грецької культури — філософсько-політичний союз піфагорійців. Якщо залишити осторонь Сицилію, сила італіотів швидко впала після варварського руйнування Сібаріса (511 до н. е.) Кротоном. З того часу італійські племена сабеллів в багатьох місцях взяли верх над еллінізмом.

З часу підкорення Нижньої Італії римлянами 270 до н. е. все більше й більше став поширюватися тут римський елемент, хоча поряд з ним зберігалися і грецька мова, і грецькі звичаї до часів Римської імперії, а в Неаполі — навіть до початку правління імператора Юстініана I. Візантійське панування, що тривало до 11 століття, дало грецькій складовій культури, зокрема в Калабрії, нові сили, і тільки араби і нормани спромоглись її усунути. Умовно виниклі італо-грецькі говірки називають італо-румейською мовою.

Перелік міст[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]