Орфографія

Орфогра́фія (грец. ὀρθογραφία, від ὀρθός — правильний і γράφω — писати) — історично сформована й загальноприйнята система правил національної мови щодо способів пе­редачі мовлення на письмі, яка поряд із пунк­туацією становить правопис певної мови. Інколи терміни «орфографія» і «правопис» ужи­ваються як тотожні.

Орфографія визначає правила:

• на­писання звуків (фонем) літерами,
• написання слів разом, окремо й через дефіс,
• уживання великої літери,
• правила переносу частини сло­ва з рядка в рядок.

Крім того, орфографія регулює напи­сання афіксів і закінчень відмінюваних слів.

В основі орфографії лежить графіка. Водночас вона ґрун­тується на певних принципах, які зумовлені фонетичною та граматичною будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвит­ку її правописної системи.

Орфографічні правила, як складова частина систе­ми письмових норм літературної мови, повинні бути єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов'язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, ро­бить його дійовішим, ефективнішим, що, звичай­но, сприяє піднесенню мовної культури народу.

Див. також

• Орфограма
• Орфографічний словник
• Орфоепія
• Графіка
• Правопис

Література

У Вікіпедії є портал «Українська мова»

• А. А. Бурячок. Орфографія // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9
• СУЛМ. Вступ. Фонетика. К., 1969