Пушич Валентина Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пушич.
Валентина Пушич
Валентина Михайлівна Пушич
 Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження 18 серпня 1980(1980-08-18)
Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть 27 лютого 2022(2022-02-27) (41 рік)
Бровари, Київська область, Україна
Національність українка
Alma Mater Київський національний університет технологій та дизайну
Псевдо Ромашка
Військова служба
Роки служби 2017—2022
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Війни / битви Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Валентина Михайлівна Пушич (позивний — Ромашка; нар. 18 серпня 1980, Київ — 27 лютого 2022, поблизу Броварів, Україна) — українська військова медичка, старша лейтенантка Збройних сил України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 18 серпня 1980 року, з дитинства мріяла стати медиком, а тому після закінчення дев'яти класів школи вона вступила до медичного училища. Після першого відвідування моргу в рамках навчання усвідомила, що не зможе пересилити страх перед чужим болем. У результаті повернулася до школи і постаралася відкинути думки про професію медика. Після закінчення середнього навчального закладу вона вступила до швейного училища, а згодом опинилася у Київському національному університеті технологій та дизайну, після закінчення якого почала працювати за спеціальністю. Збудувала кар'єру модельєра чоловічого одягу[1].

Пізніше вирішила вивчитися на психолога. На той момент вона не знала, що в майбутньому новонабуті знання допоможуть їй на передовій. Коли розпочалася російсько-українська війна у 2014 році, Валентина вирішила піти до лав Збройних сил України. На посаду психолога жінку не взяли, але було місце у медичній роті.

З 2016 року проходила військову службу бойовим медиком у 72-й окремій механізованій бригаді. У 2017 році вивозила поранених під час боїв в Авдіївці Донецької області.

У 2018 році вирішила пройти офіцерські курси та підписати контракт ще на п'ять років[2].

Загинула 27 лютого 2022 року поблизу міста Бровари Київської області, рятуючи пораненого хлопця. Похована 6 березня 2022 року на Лісовому кладовищі в м. Києві.

Залишилася мати та донька.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • орден Богдана Хмельницького III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
  • орден «За мужність» III ступеня (2017) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.Нагороджена була Орденом Золотої зірки Героїня України посмертно.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Верцанов, Сергей (22 лютого 2023). Памяти боевого медика Валентины Пушич, погибшей во время исполнения долга. Boom (ru-RU) . Процитовано 16 листопада 2023.
  2. ↑ “Була воїном світла”. Історії українських жінок, які загинули на війні. Українська правда _Життя. Процитовано 16 листопада 2023.


Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пушич_Валентина_Михайлівна&oldid=40931981