Пікардійська мова
| Пікардійська Picard |
|
|---|---|
| Поширена в: | |
| Регіон: | Нор-Па-де-Кале , Пікардія (Франція) , Ено (Валлонія) |
| Носії: | ~ 700 000 |
| Класифікація: | Індоєвропейська |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | pcd |
Пікардійська мова (Picard) — місцева мова на Пікардійщині. Нею розмовляють у французьких регіонах Нор-Па-де-Кале і Пікардії, а також на заході романської Бельгії (точніше, у провінції Ено до межі Ребек-Бомон-Шімай).
У регіоні Пікардія її називають «пікар», у той же час в Норд-Па-де-Кале поширеними є зневажливі назви «шті» ch'ti та «штімі» ch'timi (а «руші» rouchi в регіоні Валансьєн), навіть у розмовах між собою. Серед мовознавців є прийнятною тільки назва «пікардійська». Якою б назвою не послуговувалися для означення цієї патви, «пікардійська» чи «шті», вони позначають ту саму мову та її взаємнозрозумілі говірки в Пікардії, Нор-Па-де-Кале і Бельгії.
Зміст |
Визнання [ред.]
Французька громада Бельгії офіційно визнає пікардійську мову регіональною на рівних правах з валлонською, ґуме, шампанською і франсицькою (постанова від 24 грудня 1990).
Це цілком відрізняється від статусу мов у Франції, яка згідно з Конституцією дотримується принципу мовної єдності, визнаючи французьку мову єдиною офіційною. Та деякі офіційні повідомлення все ж визнають пікардійську мову осібною, окремою від французької.
Можна процитувати витяг з доповіді професора Бернарда Серквіґліні, директора Національного інституту французької мови при міністерстві національної освіти щодо мов Франції (квітень 1999):[1]
- "Розрив між французької та оїльськими говорами, які більше не розглядають як французькі діалекти, не спинився; франко-комтва, валлонська, пікардійська, нормандійська, ґалло, пватевін-сентонґейська, бурґундсько-морвандська, лотариндзька повинні бути регіональними мовами Франції, і відповідно внесені до переліку [регіональних мови Франції] як «оїльські мови». "
-
- Article premier de la Déclaration des Droits de l'Homme[2]
- ( Декларація прав людини пікардійською )
Tous chés ètes humains is sont nés libes et égals in dignité et pi in drouots. Is sont dotés ed raison et d' conschienche et pi is doétte agir les uns invèrs les eutes din un ésprit ed fratérnité.
Використання [ред.]
Пікардійська мова не вивчається у школах (за винятком деяких окремих неофіційних ініціатив). За даними істориків, зокрема й через обов'язкову республіканську шкільну освіту пікардійські одномовці зникли протягом 20 століття.
Тим не менш, мова є предметом вивчення й дослідження в університетах Лілля та Ам'єна. З мінливістю населення й проникненням французької мови через ЗМІ пікардійські говірки дедалі вподібнюються. У повсякденні пікардійська мова все частіше губить свою унікальність, збігаючись до франко-пікардійського суржику. Окрім того, у наші дні, коли більшість мешканців Нор-Па-де-Кале все ще розуміють пікардійську, дедалі менше здатні нею розмовляти, тож і кількість осіб, для яких вона є рідною, дедалі спадає.
Одначе, пікардійською розмовляють як по селах, так і в містах, її становище далеке від зникнення, запорукою чого є життя фольклору в повсякденні цього регіону.
Походження слова шті [ред.]
Слово «шті» ch'ti або «штімі» ch'ti mi з'явилося в роки Першої світової війни. Солдати, які походили не з Пікардійщини, охрестили так своїх товаришів з Нор-Па-де-Кале. Це слово виникло з діалогу: «Ch'est ti? — Ch'est mi» (Чи це ти? — Це я.) Оскільки в пікардійській мові є звичним вимовляти [ш] на місці французького [c].
Посилання [ред.]
- Використано матеріали зі статті у французькій Вікіпедії
- Пікардійська, оїльська мова виступи Жана-Мішеля Елой
Примітки [ред.]
- ↑ Мови Франції, доповідь міністра національної освіти, досліджень і технологій, Париж, 1999. [1]
- ↑ www.un.org
