Суржик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
ЛітератураМузикаАрхітектура
Народне мистецтвоОбразотворче мистецтво
КіноТеатрТанціКухняМодаСпорт

Українська діаспора
АвстраліяАргентинаБразиліяБілорусь
ГреціяГрузіяКазахстанКанадаКитай
МолдоваНімеччинаПольщаПортугалія
РумуніяРосіяСловаччинаСШАУгорщинаУругвай

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ПінчукиПодоляниПокутяниПоліщуки
РусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзмАтеїзм

Мова
Українська та її діалекти, російська

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселенняУкраїнські меценати

Су́ржик (цер.-слов. сурожь – «суміш різних зерен з житом») — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови[1]. Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»[2] 

Суржик як змішання мов[ред.ред. код]

Плакат Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, який засуджує використання суржику

Таке явище як суржик (змішання мов) люди почали осмислювати вже в стародавні часи. Так вже у Святому Писанні зустрічаємо ідею про те, що людство, первісно єдине, з єдиною мовою, поділилось на окремі язики (племена), кожен з яких мав власну мову, говірку загальнолюдської мови. Ці новоутворені мови почали змішуватись між собою і призвели до змішання мов і появи сучасних літературних мов, насправді сумішей (суржиків) різних мов різних стародавніх племен і народів. Тобто вже тоді було запропоновано ідею про те, щоб розглядати єдину загальнолюдську мову, якою користується людство, як суржик (суміш) окремих мов.

Змішання мов (суміш мов, суржик мов) у грецькому перекладі Святого Писання називається σύγχυσις γλωσσών або γλωσσική σύγχυσις, у латинському — confusio linguarum.

Згадка про змішання мов у Святому Писанні:

«

"На всій землі була одна мова і слова одні. Рушивши зі Сходу, вони (люди) знайшли на землі Шінеар рівнину і поселилися там. І сказали [вони] одне одному: наробимо цеглин і обпалимо вогнем. І стала у них цегла замість каміння, а земляна смола замість вапна. І сказали вони: збудуємо собі місто і башту, висотою до небес; і вчинимо собі ім'я передніше, аніж розповсюдимося по лицю всієї Землі. І зійшов Господь оглянути місто і башту, котрі споруджували сини людські. І сказав Господь: Ось, один народ, і одна у всіх мова, і ось що почали вони чинити, і не відмовляться вони від того, що задумали вчинити. Зійдімо ж, і змішаймо там мову їхню так, щоб один не розумів мови іншого". (Бут. 11:1-7)

 »

Також ідея загальнолюдської мови у вигляді суміші мов розглядається у роботі відомого стародавнього мислителя Філона Александрійського Про змішання мов (De confusione linguarum):

«

„А Моисей, желая, дескать, быть правдивым, отделил разумных от неразумных, ибо засвидетельствовал общность лишь для людского языка. Но и это — всего лишь предание. А вот рассечение единого языка на бесчисленные наречия, которое Законодатель называет «смешением», произошло, говорят они, ради освобождения от грехов, чтобы люди не могли уже сговориться и совместно творить преступления, но чтобы стали как бы глухи друг к другу… не брались за совместные дела. (10) Но людям это явно пошло не на пользу. Ибо, разделившись на племена и не владея больше одним наречием, они, тем не менее, опять преисполнили землю и море злодеяниями, подчас такими, о коих и поведать невозможно. Ибо причина совместных преступлений — не в речи, но в сходстве душевных стремлений к греху. (11) Вот безъязыкие: кивками, подмигиванием и прочими движениями и жестами они способны объясниться так же легко, как и посредством слов, не говоря уже о том, что порочность одного племени, имеющего не только общий язык, но общие законы и обычаи, бывает такова, что может перевесить грехи всего рода человеческого, (12) да и незнание чужих наречий ведет к тому, что тысячи и тысячи людей оказываются неспособны предвидеть нападение врага и терпят поражение, а знание, напротив, помогает отразить грозящие ужасы и опасности. Стало быть, общность наречий скорее благотворна, нежели губительна, поскольку и поныне ничто так не способствует благополучию жителей страны, в особенности коренных, как языковое единство. (13) С другой стороны, изучив множество чужих наречий, человек легко располагает к себе всех владеющих ими, как будто уже доказал свою приязнь, ибо словесное общение — надежное свидетельство общности с людьми.“

 »

Ідеї про загальнолюдську мову, як суржик мов зустрічаються у середньовічних християнських богословів (див. напр. История языкознания И.Сусова — http://www.vitaeauct.narod.ru/011/vrb/bk_0001/0301.htm):

«

«Христианство, обращающееся с проповедью ко всему миру, совершает поворот и к другим языкам, а не только к греческому и латинскому. Для христианских богословов характерно утверждение того, что все разнообразные языки выступают как равноценные разновидности единого, всеобщего по своей сущности человеческого языка, хотя субъективное предпочтение к греческому и латинскому продолжает сохраняться.»

 »

Суржик і літературні мови[ред.ред. код]

Всі сучасні літературні мови є сумішшю тих чи інших стародавніх мов, оскільки включають певні елементи лексики і граматики цих мов. Тобто сучасні літературні мови — це колишні суржики. Будь-яку літературну мову можна розглядати як певний стандарт, введений суспільством у власних інтересах, зокрема для спрощення і стандартизації господарського життя. Відомо, що всі стандарти — річ минуща, тому рано чи пізно всі сучасні літературні мови світу мусять відійти у минуле і дати дорогу новим літературним мовам, новим стандартам, які очевидно виникнуть як певні суржики (суміші) на базі вже існуючих стандартів.

Розробка питань суржику у мовознавстві[ред.ред. код]

Треба мати на увазі, що мовні суспільні явища, аналогічні такому явищу як суржик в сучасному українському суспільстві, існують у глобальному суспільстві з давніх давен. В наукових працях, які творяться у рамках сучасної світової наукової спільноти, для дослідження такого явища життя будь-якого суспільства як суржик використовується багато різних термінів і понять, серед яких варто згадати зокрема такі як: лінгва франка, креол, арго, жаргон, нецензурна лексика, обсценна лексика, говірка, діалект, суміш мов, новояз тощо.

Українсько-російський суржик[ред.ред. код]

Використання суржику в регіонах України. За даними Київського міжнародного інституту соціології станом на 2003 рік.

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення — на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12%.[3] Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними.

Слід також звернути увагу, про існування з давніх-давен діалектів, які були проміжними між діалектами староруської мови, які склали основу сучасної літературної української і діалектами, які склали основу сучасної літературної російської мов.

Суржик і політика[ред.ред. код]

На територіях, де існують діалектні континууми, природним є й існування перехідних діалектних форм між спорідненими мовами сусідніх народів — наприклад, між українською мовою та російською, білоруською, польською або словацькою. Одним з природних механізмів розвитку мови є також запозичення елементів інших мов у результаті мовних контактів. Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у нерівному соціально-політичному статусі. У період належності українських територій до Російської імперії, російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту[4] тощо, а функції української мови переважно обмежувалися побутовим спілкуванням, фольклором або художніми творами здебільшого про сільське життя.[5] Такі умови сприяли формуванню відношень диглосії з російською мовою у ролі «вищої», а розмовної української (або її місцевих діалектів, або суржику) — у ролі «нижчої» (за іншою термінологією,[6] мов відповідно «високої культури» та «низької культури»). В умовах диглосії, форми і лексика з «вищої» мови часто «просочуються» до «нижчої», але у дещо адаптованій формі.

У період існування СРСР українська мова дістала певну державну підтримку (особливо в роки так званої «українізації»), але загалом теж виконувала другорядні функції порівняно з загальнодержавною російською мовою, яка домінувала у сфері науки, техніки, економіки, вищої освіти, державного управління, у партійно-державному апараті і силових структурах, у засобах масової інформації і книговидавництві, а також була «мовою міжнаціонального спілкування». Вплив російської мови на інші мови у СРСР посилювався також через впровадження загальної освіти, розвиток економіки, урбанізацію, мілітарізацію, міграцію населення (у тому числі вимушену) та інші радикальні соціальні перетворення. У самій Росії до 2-ї половини XX ст. практично зникли територіальні діалекти російської мови у їх «незайманому» вигляді, поступившись місцем напівдіалектним формам мови або майже правильній літературній мові з деякими регіональними особливостями.[7]

З урахуванням цих історичних факторів, у багатьох публікаціях суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською:[8] «За умови виключно російськомовної школи, церкви…, адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови… А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику»;[9] як продукт «засмічення» чистої української мови русизмами або навіть як «хворобливе явище, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів».[10] Згідно з альтернативною точкою зору деяких московських нефілологів, суржик є цілком природним явищем; деякі такі публіцисти взагалі називають суржик справжньою «народною» формою мови, а сучасну літературну українську мову — «штучним галицьким новоязом», нав'язуваним народу «націоналістами».[11]

В сучасних умовах може діяти і «зворотний» механізм утворення суржику як проміжного етапу засвоєння російськомовними міськими жителями української мови.[12] У зв'язку з цим, у публіцистичних статтях висловлюється і точка зору, що боротьба з суржиком є шкідливою, «бо вона зменшує коло наших союзників, замість того, щоби завойовувати нових», і що боротися треба не з суржиком, а за перехід російськомовних «спочатку хоча б на суржик».[13]

Характерні риси[ред.ред. код]

Проня Прокоповна і Свирид Голохвастов, найвідоміші літературні персонажі — носії суржику

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови»,[14][15] а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15% до 25%).[16]

Деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою):[12][17][18]

  • вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрімєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/будто (наче, начебто), імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больніца (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо;
  • «українізовані» форми російських дієслів — здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), получав (отримував), щитав («вважав» або «рахував» залежно від контексту), отдав (віддав), отключив (вимкнув);
  • «українізовані» форми російських числівників — вторий/втора;
  • змішування українських і російських форм невизначених займенників — хто-то (хтось), шо-то (щось), як-то (якось), які-то (якісь), який-то (якийсь), чого-то (чомусь, чогось), кой-шо (щось), кой-які (якісь);
  • порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком — по вулицям замість вулицями, на російській мові замість російською мовою;
  • утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови — самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);
  • утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком — відробивший, прийшовший, зробивший (в українській мові ця граматична форма відсутня);
  • слова і вирази, кальковані з російської — міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні, на протязі;
  • у вимові — редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна «дж» і «дз» на «ж» і «з», також відсутність чергування «к/ц», зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування «о/і» або «е/і» (корова/коров, голова/голов замість корів, голів);
  • активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях, ще й під наголосом (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Вєра, шалфєй)

і т. д.

У мові сучасних засобів масової інформації можна зустріти також численні помилки, що є результатом автоматичного перекладу з російської багатозначних слів: встановити залізничне повідомлення, допомагає від запалення бруньок, вібрація статевої дошки тощо (аналогічно і у зворотному напрямку — перекручивание фактов, перебрал на себя тощо).

Використання суржику в художній мові[ред.ред. код]

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту.

Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-«макаронічну» суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та ін.

У двомовному дуеті популярних естрадних гумористів Тарапуньки і Штепселя, Штепсель у більшості ситуацій грав допоміжну роль подавача цілком банальних реплік «міською» російською мовою, на які Тарапунька мав відповідати дотепним «народним» суржиком.

Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака (серія оповідань «Прощавай, суржику!»).[19] Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п'єс Леся Подерв'янського.

У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

Суржик у сучасному мережевому жаргоні[ред.ред. код]

У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блоґах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова, спотворені на «падонківський» манер, можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику.

Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду «штучна диглосія ») підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, в умовах складних бюрократичних систем сучасних держав, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас, модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки.[20]

«Фонетичний суржик»[ред.ред. код]

«Фонетичний суржик» (або фонетична інтерференція) — відхилення або порушення нормативної вимови, що виникають у мові певної особи або цілого колективу під впливом іншої мови. Фонетичний суржик виявляється у тому, що окремі особливості звукової системи української мови накладаються на звучання російської мови (наприклад, «чьому», «чюєш», «щьо»).

Аналогічні явища в інших мовах[ред.ред. код]

Подібне явище існує в багатьох мовах в багатьох країнах світу. В білоруській мові воно отримало назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови — жуаль (франц. joual), поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови. На Ямайці частина населення говорить на місцевому варіанті англійської з домішками мов західної Африки — патва. У Ніґерії є «ніґерійський піджин» (спрощена англійська із запозиченнями з мов йоруба й іґбо). У США подібне мовне явище — суміш іспанської та англійської, якою спілкуються вихідці з Латинської Америки — називають «спенґліш» (англ. Spanglish, утворене від англійської назви двох мов Spanish і English).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Суржик // Словник української мови : [в 11 т.] / редкол.: І.К. Білодід (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1970–1980. — Т.9. — C.854
  2. Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн
  3. Хмелько В. Є. Лінгво-етнічна структура України: Регіональні особливості та тенденції змін за роки незалежності (Див. таблиця 13)
  4. Згідно з відомим афоризмом, що часто приписують лінгвісту Максу Вайнрайху, «Мова — це діалект, у якого є армія та флот».
  5. У другій половині XIX ст., сфера вжитку української мови обмежувалась також адміністративно: див. Валуєвський указ (1863) і Емський указ (1876)
  6. Ґелнер Е. Нації та націоналізм. Націоналізм: Пер. з англ. — К.: Таксон, 2003.
  7. Ф. П. Филин. Русский язык. Лингвистический энциклопедический словарь, Москва, Советская энциклопедия, 1990.
  8. Стріха М. Суржик та літературна мова. «Нариси української популярної культури». Київ, 1998, с.637.
  9. Максим Стріха. Суржик. «Березіль», 1997, № 3-4, с.136
  10. Лариса Масенко. Суржик як соціолінгвістичний феномен. «Ї» № 35, 2004.
  11. Елена Маргвелашвили. Украина бессовестно манипулирует историческими фактами. Новый Регион — Киев, 15.06.07.
  12. а б [Вахтин Н. и др., Новые языки новых государств…, 2003.]
  13. Олесь Доній. Хай живе суржик.
  14. Андрій Окара. Полтавський «суржик» та духовне плєбєйство. Слово і час, 2000, № 1, с. 52-56.
  15. Flier, Michael. Surzhyk: The Rules of Engagement. Harvard Ukrainian studies 22.1-4 (1998):113-136.
  16. Віталій Радчук. Мова в Україні: стан, функції, перспективи. Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах, 2002, № 2, с. 2-5.
  17. Гіпертекстовий посібник «Антисуржик»
  18. «Койне. Піджин. Суржик». Валентин Лученко. (укр.)
  19. див., наприклад, Богдан Жолдак. Макабреска (із циклу «Про ізвращоньців»)
  20. Галина Раймова. «Превед, медведъ!»

Література[ред.ред. код]

Статті, монографії[ред.ред. код]

  • Дончик В. Мова не винна: Про суржик, двомовність і грамотність на українському ТБ // Слово і час. — 2001. — № 2. — С. 68-77.
  • Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. — Київ, 1965.
  • Козир Є. Суржик у законодавчих і нормативних документах // Стандартизація. Сертифікація. Якість. — 2008. — № 2. — С. 13-19.
  • Масенко Л. Т. Суржик: між мовою і «язиком». — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2011. — 135 с.
  • Окара А. Полтавський «суржик» та духовне плебейство // Слово і час. — 2000. — № 12. — С. 52-56.
  • Погрібний А. Випробування суржиком // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2006. — № 4/5. — С. 4-12.
  • Радчук В. Д. Мова в Україні: стан, функції, перспективи // Мовознавство. — 2002. — № 2/3. — С. 39-45.
  • Радчук В. Параметри і взаємодія мов // Дивослово. — 2005. — № 6. — С. 36-44.
  • Свердан Т. «Суржикізація» сучасних видань для дітей // Дивослово. — 2006. — № 2. — С.40-43.
  • Ставицька Л. Блудний суржик: міф, мова, стиль // Мандрівець. — 2002. — № 1. — С.18-27.
  • Ставицька Л. Українсько-російська двомовність: Соціопсихологічні та лексикографічні аспекти // Дивослово. — 2001. — № 11. — С. 13-16.
  • Стріха М., Гриценко О. Суржик // Нариси української популярної культури. — К. : УЦКД, 1998. — С. 629–643.
  • Тараненко О. О. Українсько-російський суржик : статус, тенденції, оцінки, прогнози // Мовознавство. — 2008. — № 1. — С. 14-30.
  • Труб В. М. Явище «суржику» як форма просторіччя в ситуації двомовності // Мовознавство. — 2000. — № 1. — С. 46-57.
  • Фудерер Т. Суржик у контексті мовної освіти // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2008. — № 4. — С. 41-47.
  • Фудерер Т. Термінологічно-поняттєва сутність суржику // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2008. — № 6. — С. 114–118.
  • Шевчук О. Донецький суржик: причини появи і специфіка функціонування // Дивослово. — 2010. — № 6 . — С. 30-33.
  • Шумилов О. Мова, суржик, «язык»: єдність та боротьба протилежностей на межі тисячоліть // Сучасність. — 2000. — № 10. — С. 110–124.

У мережі[ред.ред. код]

Масенко. Суржик.jpg

Посилання[ред.ред. код]

Суржик

Правильно — неправильно