Рольф Штайнер
| Рольф Штайнер | |
|---|---|
| нім. Rolf Franz Heinz Steiner | |
 Рольф Штайнер (Мюнхен, 2013). | |
| Народився |
3 січня 1933 (91 рік) Мюнхен, Баварія |
| Країна |
 Німеччина |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Знання мов | німецька |
| Учасник | Алжирська війна, Громадянська війна в Нігерії, Французький Індокитай і Перша громадянська війна в Судані |
Рольф Франц Гайнц Штайнер (нім. Rolf Franz Heinz Steiner; 3 січня 1933, Мюнхен) — німецький найманець.
Біографія[ред. | ред. код]
Згідно заповіту матері, Рольф мав навчатися на священика, проте в 1950 році він вступив в Французький іноземний легіон. Учасник Першої індокитайської і Алжирської воєн. В 1959 році вийшов у безстрокову відпустку через туберкульоз. Пізніше працював на OAS, навчився працювати з пластиковою вибухівкою.
В 1967 році представники ігбо переконали Штайнера взяти участь у Громадянській війні в Нігерії. Під час служби Штайнер оголосив британського кореспондента Фредеріка Форсайта агентом МІ6, що було правдою. Коли про це дізнався Форсайт, то заарештував Штайнера і депортував в Лібревіль.
Учасник Першої громадянської війни в Судані, військовий радник південносуданських християнських повстанців. Був заарештований в Уганді безпосередньо перед переворотом Іді Аміна, який, ймовірно, симпатизував Штайнеру, і був екстрадований в Судан. Там в 1971 році Штайнера засудили до страти за найманство. Таким чином, Штайнер став першим білим найманцем в Африці, засудженим до страти за свою діяльність. Згодом вирок був замінений на 20 років ув'язнення. В березні 1974 року Штайнер був переданий в посольство ФРН для лікування, звідки його негайно доставили в Німеччину.
В квітні 1976 року адміністративний суд Кельна відхилив позов Штайнера проти Федерального міністерства закордонних справ, в якому війн вимагав дипломатичного імунітету від суданського уряду і компенсації в розмірі 12.5 мільйонів марок. В той же час з'явилась чутка, що Штайнер воює на боці християнських фалангістів у Лівані, проте газета Die Zeit опублікувала фотографію Штайнера як цивільного мешканця села в Мюнстерланді.[1]
Востаннє Штайнер потрапив на заголовки газет в червні 1982 року, коли захищав себе в адміністративному суді Мюнхена від вимог уряду ФРН компенсувати витрати на його транспортування з Судану. Штайнер стверджував, що був змушений проникнути на територію Німеччини проти волі.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Carré rouge: du Biafra au Soudan, le dernier condottiere. R. Laffont, Paris 1976
- The last Adventurer: from Biafra to the Sudan. Weidenfeld and Nicolson, London 1978, ISBN 0-297-77363-1
Література[ред. | ред. код]
- Roman Deckert, Cord Eberspächer, Gerhard Wiechmann: Der Dokumentarfilm als Waffe im Kalten Krieg: „Der lachende Mann. Bekenntnisse eines Mörders“ und „Immer wenn der Steiner kam“. Sternstunden des Films oder demagogische Demontage? In: Lars Karl (Hrsg.): Leinwand zwischen Tauwetter und Frost. Der osteuropäische Spiel- und Dokumentarfilm im Kalten Krieg. Metropol Verlag, Berlin 2007, ISBN 978-3-938690-54-3, S. 171–202.
- Frederick Forsyth: The Biafra Story. The Making of an African Legend. Pen & Sword, Barnsley 2007, ISBN 1-84415-523-4
- Anthony Mockler: The new mercenaries. Corgi Books, London 1986, ISBN 0-552-12558-X, S. 162–192
- . In: . Nr. 49, 1968 (online – Porträt von Steiner aus der Zeit des Biafra-Krieges).
- Peter Abbott/Philip Botham/Raffaele Ruggeri: Modern African wars 5: The Nigerian-Biafran war 1967-70, Oxford (Osprey Publishing, Men-at-arms series 507) 2016. ISBN 978-1-4728-1609-2
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ZEIT ONLINE | Lesen Sie zeit.de mit Werbung oder im PUR-Abo. Sie haben die Wahl. www.zeit.de. Процитовано 14 травня 2021.