Самусенко Олександра Григорівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самусенко Олександра Григорівна
рос. Александра Григорьевна Самусенко
Народження 1922[1]
Kiravad, Рогачовський повіт, Гомельська губернія, РСФРР
Смерть 3 березня 1945(1945-03-03)[1]
Сулішевіце, Ґміна Лобез, Лобезький повіт, Західнопоморське воєводство, Республіка Польща
помер від ран[d]
Поховання Західнопоморське воєводство
Країна  СРСР
Звання капітан
Війни / битви радянсько-фінська війна і Друга світова війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Самусенко.

Олександра Григорівна Самусенко (1922 — 3 березня 1945) — радянська офіцер зв'язку, капітан. Під час німецько-радянської війни була командиром танка Т-34. За деякими відомостями, єдина жінка-танкіст у 1-й гвардійській танковій армії[2] та єдина жінка, що обіймала посаду заступника командира танкового батальйону[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася у 1922 році в селі Святе (нині — село Кірове) Жлобінського району Гомельської області[4]. Білоруска[прим 1].

Вихованка в частинах РСЧА з 12 років (згідно з нагородного листа — з 1935 року). Брала участь у радянсько-фінській війні 1939-40 років. Ю. А. Жуків у книзі «Люди сорокових років. Записки військового кореспондента» стверджує, що Олександра Самусенка також воювала в Іспанії[5], що спростовується в книзі письменника-фронтовика Ф. А. Гаріна[6]; до того ж, це було б неможливо в силу її віку.

Велику Вітчизняну війну починала рядовим-піхотинцем (покликана Читинским РВК). Написала листа Голові Президії Верховної Ради СРСР М. І. Калініна з проханням посприяти їй при вступі в танкове училище. Успішно його закінчила[2].

З жовтня 1941 року воювала на Брянському, Західному і Воронезькому фронтах. Тричі поранена, у тому числі один раз — важко. Офіцер зв'язку 97-ї танкової бригади гвардії старший лейтенант А. Р. Самусенко брала участь у Курській битві. За проявлену сміливість і рішучість у період з 19 по 28 липня 1943 року нагороджена орденом Червоної Зірки (28 липня 1943)[7].

У 1945 році гвардії капітана А. Г. Самусенко перевели офіцером зв'язку в штаб 1-ї гвардійської танкової бригади, у складі якої вона взяла участь у Львівсько-Сандомирської операції. За деякими відомостями, була призначена заступником командира 1-го танкового батальйону 1-ї гвардійської танкової бригади[8].

В лютому 1945 року в розташування частини вийшов американець, сержант Джозеф Байєрлі, в третій раз втік з німецького полону. Він умовив гвардії капітана А. Р. Самусенко[прим 2] не відправляти його в тил. Згодом його досвід став у нагоді в батальйоні, який був оснащений в тому числі американськими танками «Шерман». Джозеф Байєрлі вважається єдиним воїном, воювали в американській і в радянській арміях, він — батько Джона Байерлі[9], колишнього в 2008—2011 роках послом США в Росії.

Померла від ран 3 березня 1945 року в селі Цюльцефитц (нині Сулишевице) біля міста Лобез (нині Західно-Поморського воєводства в Польщі). Перепоховали на центральній площі міста Лобез (нині Польща).

Нагороди[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Мати — Дарія Артемівна Казакова, проживала в селі Вирня[уточнити], Жлобинський район, Гомельська область, Білорусь. Батько — Єгор Олександрович Самусенко, проживав на хуторі Замостя, Святський сільрада (з 20 квітня 1939 року — Кіровський сільрада), Жлобинський район, Гомельська область.

Усього в родині було п'ятеро дітей: Марія (нар. 1910), Ольга (1917—2012), Олександра (нар. 1922), Сава (нар. 1926, загинув у партизанському загоні в Гомельській області, застрелений снайпером у розвідці), Володимир (нар. 1928). Зокрема, сестра Ольга Григорівна Дем'яненко (1917—2012) проживала в селі Святе (з 20 квітня 1939 року — Кірове), а після Великої Вітчизняної війни переїхала в село Химы, Рогачевський район, Гомельська область.

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ В її нагородних листах вказано національність «татарка».
  2. ↑ «Байєрлі пощастило: політрук танкового батальйону трохи розумів по-англійськи. Він допоміг йому порозумітися з командиром — крутий жінкою в майорських погонах, яка втратила у війну чоловіка і всю родину. Хоча в пам'яті Джозефа вона збереглася навіки символом всього горя, що випав у війну на долю радянського народу, і всій стійкості духу і мужність, проявлені радянськими людьми, запам'ятати її ім'я виявилося вище його сил. Так Байєрлі її і називав — „Майор“, так „Майором“ вона у його пам'яті і залишилася на все життя. Потім, у 1980-х і 1990-х, Джозеф і його син Джон намагалися знайти цей батальйон і його командира, але безуспішно — війна змила всі сліди.» — Цитата: Юрій Захарович. Мій американський товариш. [Архівовано 17 жовтня 2018 у Wayback Machine.]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б TracesOfWar
  2. ↑ а б Демидов П. М. {{{Заголовок}}}.
  3. ↑ Виталий Скобельский. .
  4. ↑ Тамара Крюченко (24.01.2008). Сколько прожито и пережито…. Гомельская правда. Процитовано 11 вересня 2011.
  5. ↑ Жуков Ю. А. {{{Заголовок}}}.
  6. ↑ Гарин Ф. А. {{{Заголовок}}}.
  7. ↑ Из наградного листа А. Г. Самусенко с представлением к ордену Красной Звезды. «Подвиг Народа в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг». 27 июля 1943.
  8. ↑ Дрёмов И. Ф. {{{Заголовок}}}.
  9. ↑ Ксения Дубичева, Татьяна Андреева (24.09.2010). Посол США в Москве открыл выставку, посвященную фантастической судьбе его отца. Российская газета. Процитовано 11 вересня 2011.
  10. ↑ Фронтовой приказ №: 31/н от: 10.04.1945. ОБД «Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.». Архів оригіналу за 11.05.2017. Процитовано 6 листопада 2016.

Література[ред. | ред. код]

Документи[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Самусенко_Олександра_Григорівна&oldid=42232834