Сахалін-2

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сахалін-2

52°52′12″ пн. ш. 143°46′12″ сх. д. / 52.87000000002777256° пн. ш. 143.77000000002777824° сх. д. / 52.87000000002777256; 143.77000000002777824Координати: 52°52′12″ пн. ш. 143°46′12″ сх. д. / 52.87000000002777256° пн. ш. 143.77000000002777824° сх. д. / 52.87000000002777256; 143.77000000002777824
Країна  Росія
Тип газове родовище і нафтове родовище
Сахалін-2. Карта розташування: Росія
Сахалін-2
Сахалін-2
Сахалін-2 (Росія)
Мапа

Проект « Сахалін -2» (рос. Сахалин-2) — проект розробки нафти і газу на острові Сахалін, Росія. Він включає розробку Пільтун-Астохського нафтового і Лунського газового родовищ на шельфі острова Сахалін в Охотському морі та супутню інфраструктуру на суші. Управління та експлуатація проекту здійснює компанія Sakhalin Energy[en].

Історія[ред. | ред. код]

Початковий консорціум був спільним підприємством між Marathon Oil, McDermott International[en] і Mitsubishi. Консорціум виграв тендер російського уряду в 1992 році. Пізніше того ж року Royal Dutch Shell приєднався до спільного підприємства. У 1994 році СП було зареєстровано на Бермудських островах, утворивши Sakhalin Energy Investment Company Ltd. на чолі з Marathon Oil[en] провела переговори щодо першого PSA безпосередньо з представниками російського уряду. Російська сторона підтримувала планування проекту та затвердження бюджету. Початкове інвестиційне рішення полягало в тому, щоб продовжити розробку нафтового родовища під керівництвом Marathon. McDermott продав свою частку іншим партнерам у 1997 році, а Marathon продав свої акції Shell за частку в інших об’єктах (родовище Фойнавен[en], що знаходиться під управлінням ВР, поблизу Шетландських островів, і вісім ділянок у Мексиканській затоці, включаючи родовище Урса) у 2000 році.

Рішення про продовження інвестицій у газовий проект було прийнято у 2003 році. Очікуваний бюджет різко зріс до 2005–2006 років. Трубопровідна частина газового проекту зазнала різкої критики через екологічні проблеми. Розпочато судове провадження за можливим порушенням російських екологічних норм. [1] У результаті російський уряд наказав припинити проект у вересні 2006 року. [2] Під юридичним і політичним тиском консорціум був змушений продати контрольний пакет акцій «Газпрому». 21 грудня «Газпром» отримав контроль над 50% плюс одна акція проекту, підписавши угоду з Royal Dutch Shell.

Завод СПГ був урочисто відкритий 18 лютого 2009 року. Перший вантаж був завантажений на газовоз «Grand Aniva» наприкінці березня 2009 року [3].

Після початку російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року Shell заявила, що виходить з проекту «Сахаліну-2» та інших підприємств у Росії.

Технічні особливості[ред. | ред. код]

Два родовища містять приблизно 1 200 млн. барелів (190×10^6 м3) сирої нафти та 500 млрд м³ природного газу; Видобуватиметься 9,6 млн тонн зрідженого природного газу на рік і близько 180 000 барелів на добу (29 000 м³/день) нафти.

Загальна вартість проекту до 2014 року була спочатку оцінена Royal Dutch Shell в 9 - 11 млрд доларів США. Однак витрати виявилися суттєво заниженими, і в липні 2005 року Shell переглянула оцінку в бік підвищення до 20 мільярдів доларів.

Проект «Сахалін-2» містить:

  • Платформа Пільтун-Астохське-А (Molikpaq, PA-A)
  • Платформа Лунське-А (Лун-А)
  • Платформа Пільтун-Астохське-Б (ПА-Б)
  • Об’єкт переробки на суші
  • Транссахалінські трубопроводи
  • Експортний термінал нафти
  • Завод [1]
  • Плани щодо додаткової платформи (PA-C)

Платформа Пільтун-Астохське-А[ред. | ред. код]

Бурова та нафтовидобувна платформа Molikpaq (платформа Пільтун-Астохське-А) — льодостійка структура, спочатку побудована для розвідки нафти в канадському морі Бофорта. Платформа була законсервована в 1990 році та встановлена в Астохському районі Пільтун-Астохського родовища, за 16 км від берега, у вересні 1998 року. [4] Molikpaq має виробничу потужність 90 000 барелів на день нафти та 1,7 млн ​​м³ попутного газу. [2]

Платформа Лунське-А[ред. | ред. код]

Платформа Лун-А

Платформа Лунського родовища була встановлена ​​в червні 2006 року на Лунському газовому родовищі за 15 км від берега. Має виробничу потужність понад 50 мон м³ природного газу, близько 50 000 барелів/день (7 900 м³/день) пікових рідин (супутня вода та конденсат) і 16 000 барелів на день (2 500 м³/день) нафти. [5]

Платформа Пільтун-Астохське-Б[ред. | ред. код]

Платформа PA-B була встановлена ​​в липні 2007 року в районі Пільтун Пільтун-Астохського нафтового родовища, за 12 км від берега. PA-B має виробничу потужність 70 000 барелів/день (11 000 м³/день) нафти та 2,8 млн м³ попутного газу. [6]

Об’єкт перероблювання на суші[ред. | ред. код]

Берегове переробне підприємство розташоване на північному сході острова Сахалін, за 7 км вглиб материка в районі Ноглики. Завод призначений для перероблювання природного газу, конденсату і нафти Лунського і Пильтун-Астохського родовищ перед транспортуванням по трубопроводу до термінала експорту нафти та заводу зрідженого газу в затоці Аніва на півдні острова Сахалін. [7]

Транссахалінські трубопроводи[ред. | ред. код]

Транссахалінська трубопровідна система призначена для транспортування вуглеводнів з Пильтун-Астохського і Лунського родовищ на півночі острова Сахалін до берегового переробного комплексу в Ноглицькому районі, а також до заводу зрідженого природного газу і терміналу відвантаження нафти в затоці Аніва. [8]

Експортний термінал нафти[ред. | ред. код]

Термінал для експорту нафти розташований у затоці Аніва на схід від заводу СПГ. Містить експортний трубопровід і танкерний наливний вузол, де здійснюється навантаження нафти в танкери. [9]

Завод СПГ[ред. | ред. код]

Завод СПГ «Сахалін-2» є першим такого типу в Росії. Знаходиться у Пригородному в затоці Аніва, за 13 км на схід від Корсакова. Будівництво СПГ-заводу здійснювали ВАТ «Ніпігазпереробка» (Nipigas) і консорціум «ХімЕнерго» спільно з двома японськими компаніями Chiyoda Corporation[en] і Toyo Engineering Corporation[en]. Станція була розроблена для запобігання значної втрати захисної оболонки у разі землетрусу та забезпечення структурної цілісності критичних елементів, таких як аварійні запірні клапани та диспетчерська станція.

Завод СПГ має:

  • Два резервуари для зберігання СПГ на 100 000 м³
  • Пристань СПГ
  • Дві лінії перероблення СПГ, кожна потужністю 4,8 млн тонн СПГ на рік
  • Дві сфери зберігання холодоагенту, 1600 м³ кожна (загальна ємність) для зберігання пропану та етану
  • Дизельна паливна система
  • Теплоносна рідинна система для постачання тепла різноманітним технологічним споживачам
  • П'ять газотурбінних генераторів загальною потужністю близько 129 МВт електроенергії
  • Комунальні системи, включаючи приладові повітряні та азотні установки та системи дизельного пального
  • Станція очищення стічних вод для очищення стічних вод і води, що містить змійовики.

Потужність СПГ-заводу становить 9,6 млн тонн СПГ на рік. Спеціальний процес зрідження газу був розроблений Shell для використання в холодному кліматі, наприклад на Сахаліні, на основі використання подвійного змішаного холодоагенту.

Завод СПГ має два двостінні резервуари для зберігання СПГ ємністю 100 000 м³ кожен. СПГ експортується через 805 м причал у затоці Аніва. Пристань оснащена чотирма рукавами – двома завантажувальними рукавами, одним подвійним призначенням і одним рукавом для повернення пари. Верхній настил призначений для дорожнього полотна та електричних кабелів. Нижня палуба використовується для газопроводу СПГ, ліній зв'язку та пішохідної доріжки. СПГ закачується з резервуарів для зберігання в паралельні завантажувальні лінії, які надходять до причалу СПГ. На верхівці причалу трубопроводи з’єднані з чотирма завантажувальними рукавами причалу. Глибина води у хвості пристані становить 14 м.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Tom Parfitt (4 October 2006). Kremlin attack dog vows to take on Shell in the battle of Sakhalin. The Guardian. Guardian News and Media Limited. Архів оригіналу за 6 March 2016. Процитовано 24 лютого 2010.
  2. Hiroko Uchida (14 May 2007). Russia Sakhalin 2 no shinso (PDF). Harveyroad Weekly. Архів оригіналу (PDF) за 24 November 2016. Процитовано 23 листопада 2016.
  3. Tanya Mosolova; Denis Dyomkin (18 February 2009). Russian LNG plant extends Kremlin's energy reach. Reuters. Архів оригіналу за 23 July 2022. Процитовано 19 лютого 2009.
  4. Sakhalin II, Sea of Okhotsk, Russia. offshore-technology.com. Net Resources International. Архів оригіналу за 11 May 2010. Процитовано 24 лютого 2010.
  5. Lunskoye Platform (LUN-A) [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.] www.sakhalinenergy.ru
  6. PA-B Platform [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.] www.sakhalinenergy.ru
  7. Onshore Processing Facility [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.] www.sakhalinenergy.ru
  8. Onshore Pipeline www.sakhalinenergy.ru
  9. Oil Export Terminal [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.] www.sakhalinenergy.ru

Посилання[ред. | ред. код]