День міжнародної солідарності трудящих

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Плакат радянської доби
Першотравнева демонстрація в Парижі
Пам'ятний знак святкування Першотравня у Харкові у 1900 році

День міжнаро́дної соліда́рності трударів — свято, що відзначається в 143 країнах (зокрема, в Україні) 1 травня або у перший понеділок травня. В Україні 1 і 2 травня оголошені вихідними днями.

Історія[ред.ред. код]

Походження Дня солідарності трудящих нерозривно пов'язане з боротьбою за коротший робочий день, яка почалася практично з появою фабричної системи виробництва в США.

Хоча головною причиною перших страйків у країні була мізерна заробітна плата, вимогами робітників були також питання коротшого робочого дня та право на створення робітничих організацій. Згодом, в умовах сталого зростання тривалості робочого дня (іноді досягала 15-20 год. на день), вимога його скорочення стала визначальною.

Страйки 1877 року, в яких брали участь десятки тисяч залізничників і металургів були придушені владою. Проте вже на початку 1880-х рр. вони розгорнулися з новою силою, при цьому мали здебільшого мирний характер.

В 1886 кількість робітників, що безпосередньо брали участь у боротьбі за 8-годинний робочий день досягла 500 тис. осіб. Центром руху за скорочення робочого дня був Чикаго. 1 травня того року до протестів трудівників Чикаго приєдналися робітники Нью-Йорка, Балтимора, Вашингтона, Мілуокі, Цинциннаті, Пітсбурга, Детройта тощо. Проте демонстрація була зірвана працедавцями та представниками влади, які сподівалися приглушити робітничий рух, знищивши його лідерів. Цей день увійшов в історію як апогей боротьби за 8-годинний робочий день.

4 травня відбулася демонстрація на площі Хеймаркет як протест проти поліцейської розправи над мітингарями 3 травня, коли загинули 6 робітників, багато людей отримало поранення. Демонстрація була мирною і вже добігала свого завершення, коли її учасників атакувала поліція. Внаслідок сутички загинули 7 поліцейських і 4 страйкарів. Кривава бійня на площі Хеймаркет завершилася запроторенням за ґрати лідерів робітничого руху.

Рух за скорочений робочий день відновився 1888 року, а вже через рік охопив всю країну.

14 липня 1889 — на II (Паризькому) конгресі II Інтернаціоналу після доповіді американських делегатів про робітничий рух у США було ухвалене рішення про організацію «інтернаціональної демонстрації, коли у всіх країнах і містах в один визначений день маси трудівників вийдуть на вулиці з вимогою офіційного скорочення робочого дня до 8 годин». Днем для проведення демонстрації було обрано 1 травня (в пам'ять про травневі події 1886 року в Чикаго).

1890 року Міжнародний день солідарності трудящих вперше відзначили в багатьох країнах світу (зокрема, в Галичині) — масовими мітингами, демонстраціями та страйками, хоча в багатьох місцях влада намагалася придушити їх силами поліції.

З середини 1890-х років на травневих демонстраціях почали проголошуватися вимоги покращення життєвих умов, заклики до міжнародної солідарності й боротьби проти мілітаризму та війни.

В радянських умовах першотравневі демонстрації набули офіціозно-політичного характеру — на відміну від західних країн, де вони перетворилися в карнавальні дійства.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]