Різдво Христове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Різдво Христове
Різдво Христове
Народження Ісуса Христа, грецька ікона, Візантійський і християнський музей в Афінах
Офіційна назва Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
Місце Вифлеєм
Засновано Богородицею з Ісусом Христом
Тип християнський
Початок 6 січня
Закінчення 7 січня
Дата 6-7 січня
Святкування 6 січня за новим стилем завершуюче Пилипівський піст строгим постом до богослужіння «Навечір'я Різдва Христового», Святий Вечір; 7 січня за новим стилем, колядування
Традиції 6 січня освячується просфора, споживається кутя з проскурою та дванадцятьма стравами (розговіння); 7 січня правиться Літургія Василія Великого

Різдво́ Христо́ве — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха (Спасителя від влади гріха).

Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також більшість православних, включаючи Константинопольську, Антіохійську, Александрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви, святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня.

Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви, усі Українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква святкують Різдво в ніч на 7 січня (що відповідає 25 грудня за старим Юліанським календарем).[1]

Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім.

Різдво в Євангеліях[ред.ред. код]

Ель Греко. «Різдво»

Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Віфлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету та Марії, які прибули до Віфлеєму для участі в перепису населення (Лк. 2:1,2). Родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від непогоди. Під час народження Христа зійшла Віфлеємська зірка, яка вказала про цю подію волхвам (астрологам) зі Сходу. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол. Волхви піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну.

Довідавшись про народження Христа, цар Іудеї Ірод велів провести побиття дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті. Однак родина Йосипа була змушена втікати до Єгипту і перебувала там до смерті Ірода.

Значення Різдва в різних напрямках християнства[ред.ред. код]

Різні люди і різні напрямки християнства можуть по різному трактувати природу Бога і Ісуса Христа. Православне трактування в даному випадку спирається на православний символ віри, перші три складові якого говорять стосовно цього наступне:

1-й член. Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого й невидимого 2-й. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

Третій. Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

Таким чином для православних Різдво належить до найбільших свят в історії людства, свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоб спасти людей всього світу, допомогти їм побачити правильний шлях у житті.

Дата народження Христа[ред.ред. код]

Історично достовірна дата народження Христа наразі невідома. Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос, що дає підставу окремим християнським течіям (наприклад, Свідкам Єгови) відмовлятися від святкування Різдва.

Розрахунки, покладені в основу нашої ери, були зроблені в 525 році римським монахом, папським архіваріусом Діонісієм Малим, який спирався на дані Хронографічного збірника 354 року (Chronographus anni CCCLIIII)[2]. В цих збірках народження Ісуса віднесено до року консульства Гая Цезаря і Емілія Павла, тобто на 1 рік н. е. Запис у Хронографі 354 р. має наступний вигляд: Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. luna XV («При цих консулах Господь Ісус Христос народився у 8-й день до січневих календ у п'ятницю 15-й місяця»)[2]

Пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова — Христос народився на 5 чи 6 років раніше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказує рік смерті Ірода І Великого († 4 до н. е. — тобто 748 Ab Urbe condita)[3][4], та астрономічні підрахунки, які врахували також згадку про затьмарення місяця, про яку говорять тодішні історики. На час народження Ісуса Христа за життя Ірода І Великого вказує нам і першоджерело — Євангелії від Матвія — Мт. 2:16.

Також у Євангелія від Луки (Лк. 2:1,2) про цей час написано, що тоді відбувся перший перепис у Юдеї, а владу мав над нею намісник римського імператора Октавіана Августа — Квіріній. Про другий перепис що відбувся між 6-8 роками також згадує Йосип Флавій у Єврейській давнині (лат. Antiquitates Judaicae) XVIII, 1.

Слід звернути увагу, що православна церква традиційно звертає увагу, на умовність дати Різдва, але разом з тим її важливість у розробці плану богослужінь протягом року і розрахунку пасхалії. Також слід звернути увагу, що юліанський календар був розроблений ще до народження Ісуса в 46 р. до Р. Х. імператором Юлієм Цезарем за участю олександрійського астронома Созігена.

Встановлення свята[ред.ред. код]

Похвала від пастухів, Герріт ван Гонтгорст , 17 ст.

Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва і нічого подібного не святкували. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.

Перші століття християнства[ред.ред. код]

На перших порах єдиної дати святкування народження Христа не існувало. Зокрема Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 року Августового урядування, себто на третій рік нашого сучасного літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жодних вказівок на те, чим він цю дату обґрунтовував[5]. Пізніше день народження Христа пов'язували з початком весни, який за юліанським календарем припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу.

В той же час на сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія», що означає «З'явлення» чи «Богоявлення». У перших століттях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.

У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галілейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ті події — це свідчення Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування великої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.

Святкування Різдва на Заході[ред.ред. код]

Закон про загальне святкування свята Різдва Христового містився у кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна. Проте у Римі почали відзначати у цей день Різдво значно раніше. Існують дані, що Різдво святкували окремо 25 грудня в Римі вже у 353 р., бо з промови папи Ліберія 352 р. легко зробити висновок, що того року Різдво святкувалося разом із Богоявленням, а в так званому Хронографі Філокалюса з 354 р. поміж християнськими святами знаходиться вже й Різдво 25 грудня. У Католицькій церкві Різдво має найвищий статус торжества.

Встановлення дати святкування 25 грудня імовірно було пов'язане із Римським святом Непереможного Сонця (Dies Natalis Solis Invicti), що було введено імператором Авреліаном у 274 році і пов'язане з переходом Сонця через точку зимового сонцестояння і, відповідно, зі збільшенням тривалості дня. На цей символічний зв'язок пізніше вказували отці Церкви, зокрема Св. Іван Золотоустий: «Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця…» і св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».

Святкування Різдва на Сході[ред.ред. код]

Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового на Сході зіграли три Отці Східної Церкви — святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Під їх впливом святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі. Василій Великий святкував Христове Різдво 25 грудня в Каппадокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво.

В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 року. Службу на свято Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій. У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Христового Різдва.

Слід зазначити, що щодо святкування Богоявлення та Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Навіть при кінці IV ст., коли ці два свята вже святкувала вся християнська Церква, зміст, що вкладався в ті свята був і, до певної міри, залишився різний — на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів чи царів- у греків цей момент зовсім тоді не існував. Греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день.

Різдво в Україні[ред.ред. код]

Докладніше у статті Різдво в Україні
Золота монета НБУ до 2000-ліття РХ
Реверс срібної монети із зображенням різдвяної символіки

Дохристиянські звичаї у християнському Різдві[ред.ред. код]

Свята Церква, святі отці і прості миряни Київської Русі, нащадки колишніх язичників, утверджуючи християнство і зокрема православ'я, утверджуючи вчення про єдиного Бога і про єдину вселенську Істину, борючись з язичництвом, у міру своїх знань і досвіду, намагалися відділити грішне (помилкове) від праведного (істинного) у ньому. Це дало змогу відкинувши язичницьку атрибутику або переосмисливши її у християнському контексті зберегти чимало з того доброго, хорошого і істинного, що існувало в язичництві, зокрема сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.

Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно з православним ученням за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.

Святкування Різдва в Україні[ред.ред. код]

Другий день Різдва називався колись Пологом Богородиці, у лемків Вимітним днем, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне».[6]

З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило було приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.

Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свята.

Регіональні відмінності святкування[ред.ред. код]

У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були суто молодіжні розваги.

Перелік країн, де Різдво є офіційним вихідним днем[ред.ред. код]

Один вихідний день[ред.ред. код]

Країни, в яких Різдво є державним святом, мають сірий колір, що залишилися 39 країн помічені коричневим:
світло-коричневим — країни, де Різдво не є державним святом, але неофіційно відзначається;
темно-коричневим  — країни, де Різдво не святкується

Два вихідні дні[ред.ред. код]

Три вихідні дні[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. З часом ця дата продовжує зміщуватися вперед, так що з 2101 року Різдво за старим стилем потраплятиме на 8 січня і т. д. (Calendar Converter)
  2. а б Monumenta Germaniae Historia. Auctorum Antiquissimorum. Berolini. 1892, IX.
  3. Steinmann, Andrew, «When Did Herod the Great Reign?», Novum Testamentum, Volume 51, Number 1, 2009 , pp. 1-29(29); Ormond Edwards, "Herodian Chronology, " Palestine Exploration Quarterly 114 (1982) 29-42; W.E. Filmer, "Chronology of the Reign of Herod the Great, " Journal of Theological Studies ns 17 (1966) 283–298; Paul Keresztes, Imperial Rome and the Christians: From Herod the Great to About 200 A.D. (Lanham, MD: University Press of America, 1989) 1-43;"The Nativity and Herod's Death, " in Chronos, Kairos, Christos: Nativity and Chronological Studies Presented to Jack Finegan, ed. Jerry Vardaman and Edwin M. Yamauchi (Winona Lake, IN: Eisenbrauns, 1989) 85-92.
  4. Timothy David Barnes, "The Date of Herod's Death, " Journal of Theological Studies ns 19 (1968), 204-19; P. M. Bernegger, «Affirmation of Herod's Death in 4 B.C.,» Journal of Theological Studies ns 34 (1983), 526-31.
  5. http://www.ugcc.org.ua/ukr/library/calendar5/140/ Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Коротка історія
  6. ЗНТШ. XXVII. ст. 45 в Бібліографії
  7. http://www.radiosvoboda.org/content/article/25206358.html Молдова зробила і «західне» Різдво офіційним святом

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.