Язичництво

Язичництво (цер.-слов. «языцы», «языкъ» — чужоземці, чужинець) — будь-яка (не обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, відмінна від сучасних глобальних релігій. Часто так називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу), що не є науково правильно.

"Языцы" — у стародавній Україні називали насамперед греків-християн, які пропагували серед давніх українців віру у монотеїзм. Термін було "перехоплено" церковниками-християнами після хрещення Руси і використано у війні проти "народної" релігії українців. На Заході в науковій літературі використовують слово "paganism", "народні вірування". У сучасній публіцистичній літературі слово «поганство» є лайливим стосовно політеїстичних релігій.

Більшість монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство тощо), переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. Непримиренність із іншими уявленнями про божественне у монотеїстичних релігіях наявна і в наш час.

Дефініція

Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів.

У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.

Серед найвідоміших:

• грецькі Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест (див. Давньогрецька міфологія, Антична міфологія);
• римські Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун (див. Давньоримська міфологія);
• скандинавські Одін, Фрейя, Тор, Локі (див. Скандинавська міфологія);
• кельтські боги (див. Кельтська міфологія);
• давньоєгипетські боги (див. Єгипетська міфологія);
• слов'янські Світовид, Дажбог, Перун, Мокоша, Дана, Велес та інші (див. Слов'янська міфологія);

та інші народи.

Свій пантеон богів мали всі давні племена.

Частина народів світу дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії.

Істотні ознаки

Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки:

• Язичництво — це спосіб життя, а не лише релігія.
• У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутній у твореному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.
• Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.
• Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як от ходіння в храм, жвава участь у ритуалах тощо).

Язичництво Русі

Капище на горі Богит

На Русі (у Києві) язичництво було поширене до насадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця), Хорс (бог сонця), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь); балтський бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час; ряд інших богів.

У 988 році князь Володимир хрестив Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціонував полювання на руських священників і знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання на околицях держави. У дальших від столиць князівств місцевостях народна релігія зберігала провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь).

Попри намагання знищити будь-які прояви старої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двоєвір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер.

Цікаво, що на території Галичини на берегах річки Збруч язичницький релігійний центр діяв до 17 століття (місце знахідки Збруцького ідола). Також подібні центри діяли і у інших малодоступних місцевостях слов'янського світу.

Сучасність

На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ предків, священний героїзм тощо).

В Україні та по світу загалом язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва. Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися. Загальна чисельність у світі представників народних вірувань та їх новітніх течій становить сумарно від 7%, залежно від способу визначення.

Див. також

• Неоязичництво
• Рідновірство
• Вікка

Джерела

Література

• Словник античної міфології
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• (рос.) Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М., 1981.

Посилання

• Братсво Українських Язичників «Сварга»
• Сайт «Європейська Традиція»
• Об'єднання Рідновірів України (ОРУ)
• Руський натівізм