Язичництво
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Язичництво (від давньоруського языкъ «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія чи пантеїстичні вірування з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу). Християнство, мусульманство, як монотеїстичні релігії, всіляко переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові.
У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.
Серед найвідоміших:
- грецькі Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест (див. Давньогрецька міфологія, Антична міфологія);
- римські Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун (див. Римська міфологія);
- скандинавські Одін, Фрейя, Локі (див. Скандинавська міфологія);
- кельтські боги (див. Кельтська міфологія);
- давньоєгипетські боги (див. Єгипетська міфологія);
- слов'янські боги (див. Слов'янська міфологія);
та інші народи.
Свій пантеон богів мали всі давні племена.
Частина народів світу дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії.
Зміст |
[ред.] Істотні ознаки
Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки:
- Язичництво є цілісним способом життя, а не релігією у сучасному значенні цього слова.
- Божественне у язичництві іманентне - тобто розчинене у всьому навколо (тоді, як у більшості монотеїстичних релігій - трансцендентне, тобто відділене від видимого світу).
- Язичництво є внутрішньоорієнтованим - переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій - зовнішньоорієнтовані (цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як от ходіння в храм, жвава участь у ритуалах тощо).
[ред.] Язичництво Русі
На Русі (у Києві) язичництво існувало офіційно до введення християнства. Найвідомішими руськими богами були: Сварог (бог небес), Ярило (бог сонця та весни), Дажбог (бог сонця та багатства), Велес (або Волос) (бог скота), Перун (бог грому), Род (бог народження). Язичництво скасував князь Володимир у 988 році, а замість нього було введено християнство візантійського (східного) обряду - православ'я. Попри намагання знищити будь-які прояви язичництва серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякі трасформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна) (оскільки православна церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер.
Руське Язичництво, на відміну від загальноприйнятої думки, не було примітивною релігією. Християнські священики та деякі науковці, посилаючись на те, що Язичництво було багатобожжям, кажуть, що це примітивізм (згідно із сучасними класифікаціями релігій та вірувань багатобожжя, іманентність божественного не визнається ознакою примітивізму). Наприклад, русичі вірили у єдиного і багатопроявного Бога (єдність і багатопроявність божественної сили). Творець (Творча сила) просто може приймати різні форми, розділятися. Для прикладу - Бог Род, виділив із себе жіноче (Дана) і чоловіче (Сварог) начала. Вони нібито і різні Боги, проте вони є частиною єдиного Бога творця. Так само всі всесвітні сили та енергії (вітер, вогонь, сонце, вода, земля і т.д.) є частиною Бога. Фактично Бог (його ще іноді називають Космос) це і є Всесвіт. Крім того, знання Руських волхвів були набагато більші, ніж християнських духовників як того часу, так і сучасних. І навіть сотворення світу та місце людей і Землі у всьому всесвіті язичники інтерпретували набагато розумніше, правдивіше від більшості сучасних віросповідань. Створення світу за язичницьким світоглядом і надалі залишається актуальним. І навіть різноманітні теорії вчених приблизно описують таке створення світу, яке і язичники.
Цікавим є те, що на території Галичини на берегах річки Збруч язичницький релігійний центр діяв до 17 століття (місце знахідки Збруцького ідола). Також подібні центри діяли і у інших малодоступних місцевостях слов'янського світу.
[ред.] Сучасність
На даний час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ предків, священний героїзм тощо).
В Україні в останні десятиліття 20 століття було відновлено язичницьку релігію. Найвідоміші науковці, які долучилися до вивчення та поширення язичництва в Україні — Володимир Шаян, Лев Силенко, Галина Лозко та інші.
В Україні та по світу загалом язичництво починає відроджуватися. Найбільш розвинені неоязичницькі рухи у:
- Скандинавії,
- Прибалтиці,
- Росії,
- Польщі,
- Білорусі,
- Україні,
- Латвії,
- Литві
- та інших країнах Европи.
Також у багатьох реґіонах світу язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися.
[ред.] Джерела
[ред.] Література
- Словник античної міфології
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
