Язичництво
Язичництво (з давньоруської мови «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу). У сучасній науці слово "поганство" є лайливим по відношенню до не монотеїстичних релігій.[1]
Більшість монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство тощо), переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. Непримиренність із іншими уявленнями про божественне у монотеїстичних релігіях наявна і в наш час.
Зміст |
[ред.] Дефініція
Язичництво - загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів[2].
У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.
Серед найвідоміших[3]:
- грецькі Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест (див. Давньогрецька міфологія, Антична міфологія);
- римські Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун (див. Давньоримська міфологія);
- скандинавські Одін, Фрейя, Тор, Локі (див. Скандинавська міфологія);
- кельтські боги (див. Кельтська міфологія);
- давньоєгипетські боги (див. Єгипетська міфологія);
- слов'янські Світовид, Дажбог, Перун, Мокоша, Дана, Велес та інші (див. Слов'янська міфологія);
та інші народи.
Свій пантеон богів мали всі давні племена.
Частина народів світу дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії[4].
[ред.] Істотні ознаки
Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки[5][6]:
- Язичництво — це спосіб життя, а не лише релігія.
- У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутній у твореному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.
- Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.
- Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як от ходіння в храм, жвава участь у ритуалах тощо).
[ред.] Язичництво Русі
На Русі (у Києві) язичництво було поширене до насадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Перун (бог грому), Хорс та Дажбог (боги сонця), Мокош (богиня прядіння), Велес (або Волос) (покровитель худоби), Сварог (бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь), Ярило (бог родючести та плодючести) та інші.
У 988 році князь Володимир хрестив Русь, зробивши язичництво поза законом. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання на околицях держави. У дальших від столиць князівств місцевостях язичництво зберігало провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь).
Попри намагання знищити будь-які прояви старої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двоєвір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер[7].
Цікаво, що на території Галичини на берегах річки Збруч язичницький релігійний центр діяв до 17 століття (місце знахідки Збруцького ідола). Також подібні центри діяли і у інших малодоступних місцевостях слов'янського світу.
[ред.] Сучасність
На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ предків, священний героїзм тощо).
В Україні та по світу загалом язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва. Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися.
[ред.] Див. також
[ред.] Джерела
- ↑ проф. Володимир Шаян. НАЙВИЩА СВЯТІСТЬ (Студія про Свантевита).СВІДОЦТВО ГЕРБОРДА[1]
- ↑ Лозко Г.С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. - Харків: Див, 2006. - 464 с.
- ↑ Магические пантеоны: Божества западных эзотерических традиций/ Пер. с англ. О.Перфильева. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. - 400 с.:ил.
- ↑ Лозко Г.С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. - Харків: Див, 2006. - 464 с.
- ↑ Язычество / Авторы-сост. А. А. Грицанов, А. В. Филиппович. — Мн.:Книжный Дом, 2006. — 384 с.
- ↑ Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 464 с.
- ↑ Лозко Г. С. Українське народознавство. — 3-є вид., доповнене та перероблене. — К.: Видавництво «АртЕк», 2006. — 472 с.: іл.
[ред.] Література
- Словник античної міфології
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
