Міжнародний жіночий день

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німецький плакат «Жіночий день», присвячений 8 березня (1914). Англійський переклад: "Дайте нам, жінкам виборче право. Жіночий день, 8 березня 1914. До цього часу забобони та реакційні погляди не мають повного цивільного права для жінок, які, як робітники, матері та громадяни повністю виконують свій обов'язок, за яким повинні платити податки державі, а також муніципалітету. Боротьба за це природне право людини повинне бути непохитним наміром кожної жінки, кожної жінки-працівника. У цьому, ніякої паузи для відпочинку, ніякого перепочинку не допускається. Приходьте всі, жінки і дівчатка, 9-е громадське жіноче зібрання у неділю, 8 березня 1914, о 3 годині дня"[1].

Міжнаро́дний жіно́чий де́нь (англ. International Women's Day) — щорічне свято, що відзначається 8 березня. Започатковане як пролетарське феміністське свято Міжнаро́дний де́нь жіно́к-робітни́ць. Починалось як соціалістичне політичне свято. Свято є змішаним у культурі багатьох країн, насамперед у Європі, особливо в країнах "радянського блоку".

Вперше святкувався 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки. Протягом XX століття відзначався в СРСР та країнах соцтабору як державне свято.

1977 року, за радянської ініціативи, отримав статус міжнародного дня — рішенням Організації Об'єднаних Націй день називається (повна назва): Міжнаро́дний де́нь боротьби́ за права́ жіно́к і міжнаро́дний мир.

День став символом фемінізму й антисексизму. У деяких країнах, у яких відзначається день, жінки отримують подарунки та квіти. Цей жест багато феміністок, однак, знаходять недоречним, оскільки вони вважають, що день повинен привернути увагу до статевої рівності.

В деяких країнах відзначається подібно до західноєвропейських свят — Дня матері й Дня Валентина. Окремі діячі православної церкви і деяких інших релігійних спільнот світу не визнають свято 8 березня з огляду на його політичне походження.

Історія[ред.ред. код]

Ідея Міжнародного жіночого дня була прийнята Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом в Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Понад 100 учасниць із 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права[2].

У резолюції, запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:

« У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він усюди має бути старанно підготовлений  »


Точну дату Міжнародного жіночого дня на тій конференції так і не було визначено.

Перший Міжнародний жіночий день було проведено 19 березня наступного, 1911 року, — жінки претендували на право голосувати, право на працю і вимагали покласти край дискримінації на роботі. Цей день відзначався в Німеччині, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії в різні дні. Більше мільйона людей узяли участь у мітингах. Жінки Німеччини обрали дату 19 березня, бо саме 19 березня 1848 року король Прусії перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести реформи — включно з введенням виборчого права для жінок. Жінки вимагали, щоб надати жінкам право голосувати і займати державні посади. У 1912 році свято відзначалося тими ж чотирма країнами, що й попереднього року, і знову в різні дні[3].

1912 року МЖД відзначили 12 травня.

Датування. 8 березня[ред.ред. код]

Імовірно, термін приурочений до однієї або декількох подій:

  • Страйк американських текстильних робітників у 1857–58 роках. Жінки, які брали участь у демонстрації, боролися за рівну оплату. 8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці виступили з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня (марш порожніх каструль). Останніми роками поширилася версія, нібито це була демонстрація повій[4].
  • Демонстрація «соціалістичних жінок», що відбулася в Нью-Йорку 8 березня 1908 року, пов'язана з текстильними страйками у 1857–58 роках. Демонстрація відбулася частково для прав жінок на виробництві, а почасти як реакція руху суфражизму. В останню неділю лютого 1908 року тисячі жінок знову вийшли на вулиці Нью-Йорка. Жінки вимагали виборчого права, виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. У 19091910 рр. у США в останні тижні лютого відбулися марші та страйки жінок, очолені Соціалістичною партією Америки[5][6].
  • Російська жіноча демонстрація 8 березня 1917 р. (на думку декого, як прелюдія до російської революції). У 1917 році в Росії, в той час як два мільйони солдатів загинули під час війни, жінки вибирають останню неділю лютого вийти з претензіями "хліб і мир". Ця історична неділя припадає на 23 лютого за юліанським календарем, або 8 березня за григоріанським — на початку російської революції. Чотири дні потому цар зрікся престолу, і тимчасовий уряд надав право голосу для жінок. Таким чином, уперше в Росії, і лише в єдиному місті — Петрограді (тепер Санкт-Петербург) — вперше був відзначений жіночий день у 1913 році[3].

У 1913 й 1914 роках, у рамках руху за мир напередодні Першої світової війни, в Європі жінки організували в кінці лютого або на початку березня мітинги проти війни.

Лише 1914 року жіночий день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австрії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Росії та Швейцарії[3].

Починаючи з 1920 року[ред.ред. код]

Дата 8 березня була започаткована на ІІІ комуністичній Інтернаціональній зустрічі в 1921 році. Протягом 20-х і 30-х років цей день був найбільш помітним як соціалістичний жіночий день.

В СРСР[ред.ред. код]

Ще до створення СРСР відбувалися рухи за «захист прав жінок». Так, ще 1914 року, за ініціативою В. І. Леніна, для «захисту інтересів жіночого робочого руху» і пропаганди "робочого руху" був створений журнал «Работніца», перший номер якого вийшов 23 лютого (8 березня за новим стилем)[7]. Уже після Жовтневої революції, в 1918 і 1919 роках жінки-робітниці висували бойові гасла «Все — для Червоної Армії!», «Все — для фронту!»[8]. В 1921 році, в день 8 березня перед жінками-робітницями ставились завдання: боротись з холодом і розрухою, налагоджувати «народне господарство»[8]. Ленін писав стосовно виборів до Московської Ради в лютому 1920 року так:

« Нам потрібно, щоб жінка-робітниця добилася не лише за законом, але і в житті рівності з чоловіком-робітником.  »

— Ленин В.И. Полн. собр. соч., т.40, с.157[8]


У Радянському Союзі, перед тим як свято укріпилось у громадському, а після цього і в сімейному побуті «робітників», активістам — комуністам і комсомольцям — довелося провести значну роз'яснювальну роботу[8]. Радянські науковці у цій сфері своїми історіографічними працями були підкорені офіційній ідеології держави і, опираючись на положення офіційних державних документів, підкреслювали рівноправне становище жінок в СРСР та широкий спектр можливостей особистісного розвитку жінки[9], акцентували увагу на таких її ролях у суспільстві: робітниця, мати, активна громадська діячка[10]. Таким чином, попри те що було ухвалено закони, які давали значні права, свободи та можливості жінкам у політичній, освітній, економічній, культурній та інших сферах, жінка все ж не позбавлялась ролі хранительки домашнього вогнища та матері-господині, а ще й поступово перебирала на себе традиційно чоловічі обов'язки[11]. Офіційна декларація гендерної рівності полегшила справу експлуатації жінок: на них відтепер покладалась подвійна функція — робота і материнство[12].

1932 рік. Радянський плакат, присвячений святу 8 березня. Текст говорить: "8 березня — день повстання робітниць проти кухонного рабства" і "Геть гніт і вузьколобість домашнього побуту!". Спочатку в СРСР свято мало чіткий політичний характер, підкреслюючи роль Радянської держави у звільненні жінок від їхнього другокласового громадського статусу.

Підкреслюючи роль жінок у колгоспній праці, Й. Сталін зазначав, що жінка відтепер працює вже не на батька і не на чоловіка, а насамперед на себе, і саме колгоспний лад робить жінку-робітницю рівною чоловіку-робітнику[9].

Актуальні жіночі образи офіційна державна ідеологія творила також через літературу, зокрема періодику, як-от «Радянська жінка», «Колгоспниця», «Селянка».

У Радянському Союзі результатом "боротьби за права жінок" було те, що жінки опанували багато промислових і будівельних професій, успішно почали працювати на колгоспних полях і у тваринництві[8]. І вже згодом жінки стануть нібито ініціаторами так званого «стаханівського руху» (Герої Соціалістичної праці Марія і Євдокія Виноградови), а Зінаїда Троїцька — перша жінка-машиніст — організує першу в історії залізничного транспорта жіночу паровозну бригаду[8]. З 20–30 років ХХ ст. жінка стає деталлю механізму радянської держави — безликою та повністю підкореною загальній інерції суспільства.

8 березня 1922 року проходило як загальнопролетарське свято з основними лозунгами — об'єднання робочого класу навколо РКП(б) і профспілок, боротьба з голодом і жіночою безробітністю[8].

8 березня 1923 року проходило під закликами підвищення громадсько-політичного і культурного рівня і виробничої кваліфікації жінок-робітниць[8].

8 березня 1924 року проходило під лозунгом Леніна (покійного на той момент): «Розпочата Радянською владою справа може бути посунена вперед лише тоді, коли замість сотень жінок по всій Росії в ній візьмуть участь мільйони і мільйони жінок»[13]. В ці дні лави РКП(б) поповнились більш ніж на 4 тисячі робітниць[14].

Вже у другій половині 20-х років починають простежуватися деякі зміни в поданні жіночності на сторінках радянських жіночих журналів; з актуалізацією завдання збільшення народжуваності образ жінки практично не розділяється з материнством, на неї покладається повна відповідальність за дітей і сімейне вогнище. У пресі друкуються статті та поради для жінок щодо ведення господарства (прибирання дому, приготування їжі, пошиття одягу, прання) та догляду за дітьми, що свідчить про часткове повернення до старих патріархатних цінностей і означує збільшене навантаження на жінку — робітницю, матір та господиню[15].

У 1927 році жінки-робітниці зустрічали цей день як своє свято, виконували прибирання в будинку, готували святкові обіди, одягались у найкраще вбрання[8]. Сімейні риси у святкуванні 8 Березня продовжували розвиватись і в наступні роки[8]. Крім зборів, мітингів, демонстрацій, на підприємствах влаштовувались сімейні вечори з іграми, піснями, танцями, частуванням.

Таким чином, нова традиція, яка не мала аналогів раніше, ввійшла в побут робочих мас[8].

Особливо важкою була робота з мусульманським Сходом. У 20-х роках для мусульманського світу стояло питання про зняття жінками покривала, яке закривало обличчя і яке шаріат (мусульманське право) підняв до закону, до принципу життя. (покривало мало різні форми, способи закривання обличчя жінками в різних народів Сходу теж відрізнялись, тому покривала називались по-різному: чадра, яшмак, паранджа, чадур, рубана, ферідже та ін.). Тобто, боротьба проти чадри і паранджі була нерозривно пов'язана з боротьбою за соціальну рівність і права людини[8]. При боротьбі з патріархально-байськими звичаями в 1924 році Туркестанським ЦИКом був затверджений до 8 Березня декрет про відміну калиму; крім того, було встановлено шлюбний вік для дівчат — 16 років (за шаріатом шлюбний вік — 9 років)[16][8].

Станом на 1937 рік у Радянському Союзі на підприємствах і в організаціях уже працювали більш ніж 9 мільйонів жінок, що становило 35% загальної кількості робітників і службовців[17].

Після Другої світової війни[ред.ред. код]

Після Другої світової війни послідовники поводились тихо, оскільки день не відзначався, і лише в 1974 році відновлюється рух жінок і традиція жіночого руху. 1975 року день був визнаний ООН як Міжнародний жіночий день з нагоди Міжнародного року жінки. На Заході Міжнародний жіночий день був уперше відзначений у популярному заході після 1977 року, коли Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-членам оголосити 8 березня як День Організації Об'єднаних Націй для прав жінок і миру в усьому світі[18].

З 1966 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року, Міжнародний жіночий день став неробочим днем.

В СРСР свято втратило своє політичне забарвлення і перетворилося на одне з небагатьох неполітичних свят[Коли?][Джерело?].

Інтернаціоналізація свята[ред.ред. код]

16 грудня 1977 року Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції 32/142 закликала всі держави проголосити відповідно до їхніх історичних і національних традицій будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку. Це рішення ухвалили після закінчення Міжнародного року жінки (1975) і Десятиріччя жінок ООН (19761985), які раніше були проголошені Генеральною Асамблеєю.

Тематичні дні[ред.ред. код]

День 2010 року
З нагоди Міжнародного жіночого дня 2010 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста фокусується на труднощах, що випали на долю переміщених осіб. Переміщення населення є одними з найбільш серйозних наслідків збройних конфліктів. Вони впливають на жінок по-різному. Жінки, переміщені в результаті збройного конфлікту, часто живуть самі зі своїми дітьми, часто стають жертвами сексуального насилля, дискримінації і залякування. Багато з них також страждають від бідності та соціальної ізоляції. Ось чому міжнародне гуманітарне право містить положення, які спеціально захищають жінок, наприклад, коли вони вагітні або мають дітей молодшого віку.

День 2011 року
З нагоди Міжнародного жіночого дня 2011 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста закликав держави та інших суб'єктів не послабити своїх зусиль щодо запобігання зґвалтування та інших форм сексуального насильства щороку, що впливають на життя і гідність незліченної кількості жінок у конфліктних зонах по всьому світу.

День 2012 року
З нагоди Міжнародного жіночого дня 2012 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста закликає до нової акції, щоб допомогти жінкам, чиї родичі пропали безвісти (люди, які зникають у контексті збройного конфлікту, в переважній більшості є чоловіками), щоб дати їм можливість відновити гідність і надію. Ці матері, дружини та інші жінки чи родичі, які живуть, страждають, бо не знають, що сталося з їхніми чоловіками, синами чи іншими членами сім'ї. Жінки і дівчата в цій ситуації часто стикаються з переважаючими силами практичних труднощів. МКЧХ нагадує, що сторони збройного конфлікту несуть відповідальність за пошук зниклих безвісти осіб та інформування сімей.

День 2013 року
На 2013 рік ООН вибрала тему для Міжнародного жіночого дня, який відзначається 8 березня кожного року: "Обіцянка є обіцянка, це час, аби вжити заходів, щоб покласти край насильству щодо жінок".

День 2014 року
Темою Міжнародного жіночого дня 2014 було: "Рівність жінок — прогрес для всіх людей".

червоний — вихідний день, жовтогарячий — вихідний для жінок, жовтий — неофіційне свято

День 2015 року
У 2015 році темою Міжнародного жіночого дня є заклик ООН жінкам: "Розширення прав і можливостей жінок — розширення прав і можливостей людства: уявіть!". Уряди, активісти по всьому світу відзначатимуть 20-ту річницю Пекінської декларації та Платформи дій, історичної дорожньої карти, яка встановлює порядок денний для реалізації прав жінок.

Урочистості по всьому світу. Державне свято[ред.ред. код]

Хоча свято сприймається радше як комуністичний пережиток, ніж справжній вираз феміністського руху, проте в ряді країн 8 березня є державним святом.

На початку XXI століття цей день залишається державним святом у низці пострадянських та соціалістичних країн: Азербайджані, Анголі, Білорусі, Буркіна-Фасо, В'єтнамі, Грузії, Північній Кореї, Казахстані, Камбоджі, Киргизстані, Китаї, Республіці Конго, Лаосі, Македонії, Молдові, Монголії, Непалі, Таджикистані, Туркменістані, Росії, Уганді, Україні.

Громадська думка в Україні[ред.ред. код]

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у період 1–17 лютого 2012 р., абсолютна більшість опитаних громадян (91%) не підтримують ідею скасувати свято 8 березня. Підтримують — лише 5%. Ще 4% не змогли визначитися з цього питання. 86% опитаних відповіли, що будуть цього року святкувати 8 березня, не будуть — 14%[19].

5 березня 2013 року в місті Коломия (Івано-Франківська область) рішенням міської ради скасували це свято[20]. Причину сформулювали так: «Це свято, як і День захисника Вітчизни і День перемоги, не сприяє духовному збагаченню українців».

Примітки[ред.ред. код]

  1. "Дайте нам, жінкам виборче право (березень 1914)" . Історія Німеччини в документи та зображення
  2. Сайт Gender Museum
  3. а б в Святкування Міжнародного жіночого дня. Газета Житомирського національного агроекологічного університету. Березень, 2014. №3 (134)
  4. 23 лютого за старим стилем Дзеркало тижня, № 9, 8.03.2003
  5. Міжнародному жіночому дню виповнилося 100 років. ТСН, 8.03.2011
  6. Хто і як відзначає Жіночий день, Марія Щур, Радіо Свобода, 7.03.2011
  7. Велика радянська енциклопедія
  8. а б в г д е ж и к л м н п Международный женский день 8 марта / Тульцева Л.А. Современные праздники и обряды народов СССР. Ответственный редактор Ю.В.Бромлей. — Москва: Издательство «Наука», 1985. - Академия наук СССР. Серия «Страны и народы» (с.: 32-39 )
  9. а б Кірсанова К. Повна рівність жінок в СРСР. – К., 1937. – С.9.
  10. Березіна З. Жінки Радянської України – активні будівники комунізму. – К., 1954. – 112 с.
  11. Кісь О. Повертаючи власне минуле: жіноча історія як джерело сили для сучасного жіночого руху в Україні // Міжнародний жіночий день – і100рія у фотографіях. – К., 2010. – С. 15
  12. Марія Музичка. Образ ідеальної домогосподарки в СРСР 16.01.2011. Історична правда
  13. Ленин В.И. Полн. собр. соч., т.39, с.204-205
  14. 8-е Марта. Материалы для проведения Международного женского коммунистического дня в 1928 г. М., 1928, с.21
  15. Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920–1930-х років // Краєзнавство. – 2010. – № 3. – С. 205–213.
  16. Каспарова В. Раскрепощение женщины Востока, с.15
  17. Морев Н. Старое и новое: (Очерк из быта чухарей). — В кн.: Старый и новый быт, с.54
  18. "WomenWatch: Міжнародний жіночий день"
  19. Окремі аспекти 8 березня: жінки VS чоловіки
  20. У Коломиї офіційно відмінили 8 березня. 5 березня, 2013

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]