Словник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Багатотомний латинський словник в університетській бібліотеці

Словни́к — упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заголовних слів, лексикографічно опрацьованих.[1]

Словник - лексикографічний продукт, який містить впорядкований перелік мовних одиниць (слів, словосполучень тощо) з короткими їх характеристиками або характеристиками позначених ними понять, або з перекладом на іншу мову.

Типи словників[ред.ред. код]

Бувають діалектні словники, етимологічні словники, зворотні словники, історичні словники (різновид тлумачного словника), ономастичний словник, орфоепічний словник, орфографічний словник, перекладний словник, словник антонімів, словник епітетів, словник іншомовних слів, словник мови письменника, словник омонімів, словник паронімів, словник синонімів, словник скорочень, словник сполучуваності, словник топонімів, словотвірний словник, термінологічний словник, тлумачний словник.[1]

Окремими різновидами перелічених вище словників є: політичні словники,[2] словники соціологічних і політологічних термінів,[3] словник античної міфології,[4][5] кінословники,[6] сленгові словники,[7] словники наголосів,[8] словники церковно-обрядової термінології,[9] фінансові словники,[10] словники імен,[11] [12] словники фразеологізмів,[13] і інші.

Перекладні словники[ред.ред. код]

У багатомовних (перекладних) словниках дається не пояснення (тлумачення) значень слів, а переклад, тобто підбирається слово-відповідник іншої мови. Найчастіше це двомовні словники. Їх створюють для цілей перекладу й активно використовують при вивченні іноземної мови. Значно рідше за двомовні створюються словники, які охоплюють три і більше мов. Крім того створено чимало диференційних словників, в яких наводяться лише ті слова,які не збігаються за значенням.[14]

В українській лексикографії[ред.ред. код]

Найпоширеніші в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний «Українсько-російський словник», укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні і виданий у 1953—1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови. Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

Тлумачні словники[ред.ред. код]

Тлумачний словник — словник, який пояснює, тлумачить значення слів, показує сферу їх використання, подає граматичні, акцентуаційні, правописні, стилістичні характеристики слів, фіксує стійкі словосполучення термінологічного і фразеологічного характеру з розкриттям їхніх значень.[1] Тлумачний словник визначає лексичні норми літературної мови на певному етапі її розвитку.[1] Розміщення слів у тлумачному словнику алфавітне.[1] Кожне значення слова проілюстровано реченнями-цитатами з художньої, наукової літератури, публіцистики, фольклору.[1] При реєстрових словах подано інформацію про їхні граматичні характеристики, стилістичне забарвлення.[1]

В українській лексикографії[ред.ред. код]

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970—1980 років, містить близько 135000 слів.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників: «Словник мови Шевченка», «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка». Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова. Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів.

1974 року побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією академіка О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. 1985 року вийшло друге видання цього словника.

Етимологічні словники[ред.ред. код]

Етимологічний словник — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження і істинне значення слова, реконструюється його найдавніша форма, визначається, чи слово споконвічно належить певній мові, чи запозичене, як воно утворилося, яка ознака покладена в основу назви тощо. Ці словники можуть бути повними і короткими, словниками однієї мови і групи споріднених мов.

В українській лексикографії[ред.ред. код]

Великим здобутком української лексикографії є створення Етимологічного словника української мови, укладеного в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов. Він охоплює матеріали пам'яток української мови.

Словники синонімів, антонімів, паронімів[ред.ред. код]

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. Ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їх вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах. У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови». Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше зустрічаються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні.

Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови[ред.ред. код]

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.

У 1984 р. вийшла праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найскладніші випадки, які викликають труднощі у мовленні.)

Фразеологічні словники[ред.ред. код]

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж С.Я.Єрмоленко, С.П.Бибик, О.Г. Тодор. Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. — К.:Либідь, 2001. ISBN 966-06-0177-8 (с.: 161-166)
  2. Політичний словник. Київ, Головна редакція УРЕ, 1976
  3. Словник соціологічних і політологічних термінів. Астахова В.І., Даниленко В.І. та ін. Київ, Вища школа, 1993
  4. Словник античної міфології. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. Київ, Наукова думка, 1989
  5. Словник давньоукраїнскої міфології. Плачинда С. Київ, Українский письменник, 1993
  6. Миславский В. Н. Кінословник. Терміни, визначення, жаргонізми. Харків, 2006
  7. Словник сучасного українського сленгу. Кондратюк Т. М. Харків, Фоліо, 2006
  8. Словник наголосів української літературної мови. Погрібний М. І. Київ, Радянська школа, 1959
  9. Пуряєва Наталія. Словник церковно-обрядової термінології. Львів, Свічадо, 2001
  10. Фінансовий словник. Ковальчук А. Т. Київ, Знання, 2006
  11. Власні імена людей: словник-довідник. Скрипник, Л.Г., Дзятківска, Н.П. Київ, Наукова думка, 2005
  12. С. П. Левченко, Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківска. Словник власних імен людей (українсько-російський і російсько-український) . Київ, Наукова думка, І967
  13. Словник фразеологізмів української мови. Ред. Винник В.О. Київ, Наукова думка, 2003 (Словники України)
  14. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник. 2-ге видання. - К.: Вид центр "Академія", 2010.

Література[ред.ред. код]