Стейнвей Генрі Енгельгард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стейнвей Генрі Енгельгард
Henry E. Steinway.jpg
Інші імена Генріх Енгельгард Штайнвег
Народився 17 лютого 1797(1797-02-17)
Вольфсгаґен, Гарц
Помер 7 лютого 1871(1871-02-07) (73 роки)
Нью-Йорк, США
старість
Громадянство герцогство Брауншвейг
Національність німець
Ім'я при народженні Heinrich Engelhard Steinweg
Діяльність підприємець, виробник музичних інструментів
Відомий виробник музичних інструментів, фортепіано
Діти дев'ять дітей


Ге́нрі Енгельга́рд Сте́йнвей (англ. Henry E. Steinway, народжений нім. Heinrich Engelhard Steinweg; 17 лютого 1797 — 7 лютого 1871) — американський виробник піаніно, винахідник сучасного роялю та творець відомої фірми «Steinway & Sons».

Біографія. Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в Німеччині, у Вольфсгаґені в Гарці, як наймолодша, дванадцята дитина лісника в маєтках герцогів Брауншвайґських. Втративши в 15 років батьків, розпочав самостійне життя. У 1815 році, маючи 18 років, Генріх вступив рядовим до Брауншвайґського полку, з яким брав участь у битві під Ватерлоо, за що був нагороджений медаллю за хоробрість. На військовій службі диригував оркестром, а також вивчав основи столярування та меблевої справи. Принагідно виготовляв мандоліни і цитри.

Початок музичного Виробництва[ред.ред. код]

Після демобілізації Г. Е. Штайнвеґ пішов на навчання до органного майстра в Ґосларі. Тут часом підпрацьовував як органіст у місцевій церкві. Перервавши навчання через рік, 1820 переїхав до Зеєзена, де відкрив невелику меблеву майстерню. Час від часу займався також ремонтом органів. 1825 року він одружився на Ю. Таймер, подарувавши їй до цієї події фортепіано з подвійними струнами. На шлюбній церемонії майстер Штайнвеґ сам грав в церкві на органі. У Зеєзені на кухні свого будинку, 1836 року він збудував свій перший рояль, що був відразу придбаний герцогом Брауншвайґським за величезну, як на той час, суму — 300 марок. Цей інструмент, що зберігся донині, знаходиться в колекціях Музею мистецтва Метрополітен в Нью-Йорку.( За новими даними - це легенда. Якісь деталі майстер міг виконати і на теплій кухні, але головні деталі виробляли в невеличкій майстерні. )Головним захопленням для нього були клавішні музичні інструменти, на той час це вірджинели, клавесини і перші фортепіано.

Родинна майстерня[ред.ред. код]

Усі виховані Г. Е. Штайнвеґом діти — шестеро синів і три доньки — переймали основи батькового ремесла і допомагали йому в роботі. Діти повинні були освоїти ази фортепіанобудування на різних його стадіях: від підбирання деревини до процесу настроювання готового інструмента. Сини майстра — Теодор, Карл і Генріх-молодший — стали його постійними співробітниками ще із шкільної лави.

Еміграція в Нью-Йорк[ред.ред. код]

З кінця 1840-х років через політичні події в Німеччині, які призвели до економічних негараздів, продавати фортепіано ставало все важче. З німецьких князівств розпочалася значна еміграція. Кількість емігрантів тільки в США досягла 600.000 осіб. В Нью-Йорку виник район, який назвали Маленька Німеччина. І тому голова сімейства відправив сина Карла на розвідку в США. Карл швидко отримав робоче місто в майстерні музичних інструментів. До того ж , в Нью-Йорку був значний попит на фортепіано і ринок музичних інструментів. Обміркувавши отримані від сина вісті, 1850 року, Генріх Енґельгард Штайнвеґ з родиною емігрував до Нью-Йорка (США). Спершу він та його сини працювали на різних підприємствах, що виготовляли музичні інструменти, дружина і доньки давали приватні уроки музики. У 54 роки Генріх змінив своє ім’я на американський штиб, ставши Генрі Енгельгардом Стенвеєм, а 1853 року, придбавши приміщення під майстерню на Верік-стріт в Нью-Йорку, заснував свою уславлену фортепіанобудівну компанію «Steinway & Sons» (Стейнвей і сини), давши їй всупереч численним пересторогам колег та знайомих родинне прізвище.

Підприємство бурхливо розвивалося, постійно розширюючись і змінюючи місце перебування, але постійно перебуваючи в Нью-Йорку. На кінець 1858 року фірма продавала вже 300 фортепіано на рік, а через 10 років — 1800 фортепіано. У 1870-роках фірма переїжджає на Лонґ-Айлденд, де збудувала для підприємства та його працівників ціле містечко — Стенвей-віллидж, яке окрім будинків включало пошту, бібліотеку, парк, дитячий садок, громадський басейн і навіть відділ пожежної сторожі. До того часу інструменти Стенвея здобули світовий розголос, якому допоміг і ярмарок 1855 р., на якому були представлені його інструменти. Нововведенням була цілолита чавунна рама, якої не мали попередні музичні інструменти і яку запатентували. В родині були і майстри, і менеджери, і винахідливі рекламщики.

Родина заробила капітал і придбала багату садибу на Парк Авеню. Там же виникла і нова фабрика, і містечко для працівників Стенвей-віллидж. Стейнвеї перейшли в клас багатих буржуа. Хоча і їх не обходили негаразди : один з синів помер від туберкульозу, другий - від тифу. Обидва поховані в родинному склепі в Америці.

Дві фірми - в Нью-Йорку і в Гамбурзі[ред.ред. код]

Steinway n Sons 19 Av jeh.jpg

1870 року було відкрито європейське представництво фірми та фабрику в Гамбургу (Німеччина). Успішна компанія існувала як родинне підприємство до 1972 року. Останній представник родини Стенвей, який займався фортепіанобудуванням в компанії «Steinway & Sons» від 1937 року, а з 1955 року її очолював, – Генрі Циґлер Стенвей, правнук засновника фірми, – помер восени 2008 року в Нью-Йорку. Нині фірма «Steinway & Sons» (див. [1]) функціонує як велика міжнародна компанія із виготовлення музичних інструментів, головним підрозділом якої є самостійна фірма, що виготовляє фортепіано. Помер Генрі Енгельгард Стенвей на 74 році життя в Нью-Йорк-сіті (США).

Література[ред.ред. код]

  • Ronald V. Ratcliffe: Steinway & Sons. Cronicle Books LLC, San Francisco 1989, 2000, ISBN 0-8118-3389-5.
  • Ronald V. Ratcliffe: Steinway & Sons. Propyläen-Verlag, Frankfurt am Main (u. a.) 1992, ISBN 3-549-07192-2.
  • Theodore E. Steinway: People and Pianos: A Pictorial History of Steinway & Sons. Classical Music Today LLC & Amadeus Press LLC, Pompton Plains 2005, ISBN 13: 978-1-57467-112-4; 10: 1-57467-112-X.
  • Horst-Rüdiger Jarck und Gerhard Schildt (Hrsg.): Braunschweigische Landesgeschichte. Jahrtausendrückblick einer Region. Braunschweig 2000.
  • Richard K. Lieberman: Steinway & Sons. Yale University Press, New Haven & London 1995, ISBN 978-0-300-06850-4.
  • Richard K. Lieberman: Steinway & Sons. Eine Familiengeschichte um Macht und Musik. Kindler, München 1996, ISBN 3-463-40288-2.
  • Dirk Stroschein: Von Steinweg zu Steinway. Eine deutsch-amerikanische Familiensaga (Hörbuch auf Audio-CD). ISBN 3-455-32013-9.
  • Miles Chapin & Rodica Prato: 88 Keys: The Making o a Steinway Piano. Clarkson Potter Publishers, New York 1997, ISBN 0-517-70356-4.