Садиба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Садиба

Садиба — мовна одиниця, для якої характерна полісемія, і у різні часи мала різні, інколи близькі, інколи доповнюючі значення.

Див. також: Сад
1. Садиба1житловий будинок та господарські будівлі з прилеглими до них садом і городом, що разом з ними є окремим господарством.[1] Садиба (або садибна забудова) — тип забудови, основними репрезентативними елементами якої були: огорожа (наприклад, посаджені палі), брами (ворота), галереї та дахи будинків.[2] Такий тип забудови, згідно з аналізом археологічних досліджень, характерний для Києва (огорожа з київ) Х–ХІ ст., а також для багатьох великих міст Центрально-Східної Європи[3]
(див. Домашнє присадибне господарство).
2. Садиба2 — адміністративно-громадські, виробничо-господарські та житлові будівлі колгоспу, радянського господарства тощо, зосереджені в одному місці.[1]
3. Садиба3 — ділянка землі, що відводиться комусь для забудови, під сад та город.[1]

Садиба1[ред.ред. код]

Садиба як житловий будинок та господарські будівлі з прилеглими до них садом і городом, що разом з ними є окремим господарством мали свої локальні особливості. Локальна своєрідність садиб у різних історико-етнографічних районах України виникла завдяки різним комбінаціям господарських будівель, їхнім архітектурно-конструктивним особливостям, що залежало від наявності будівельних матеріалів, місцевих будівельних традицій.

У часи Середньовіччя садиба — дворище — була підпорядкована потребами вільної родини.[4] Це були багатобудинкові двори, в яких будівлі не загороджували, вільно розташовували на ділянці землі, якою користувалися усі господарі спільно.[4] Залишки подібного господарства можна спостерігати у Сколівському районі на Львівщині.

В Карпатах, гуцульський осідок, тобто садиба,[5] називалась «граждою». Основну виробничу ланку становила велика сім'я, община, які селилися окремими групами. Садиби були розкидані по горах і долинах далеко одна від одної.

Існували садиби з незамкненим, відкритим подвір'ям, на якому господарські споруди розміщувалися вільно, без певного порядку а також замкнені — наприклад: гуцульські гражди. Поряд з такою схемою в окремих районах України побутували локальні варіанти однорядної і дворядної, Г-подібної, а також замкненої забудови відкритого двору.

З розпадом великої родини на окремі садиба стала одноосібним господарством.[4]

З виникненням боярства, в епоху розкладу родоплемінних відносин у слов'янських племен (6-9 ст.) садиби перетворюються у феодальні маєтки: Сади́ба — феодальний маєток, поміщицький будинок, палац, і господарські будівлі з підтримки сільськогосподарських угідь та лісів, майданчики дуже великої власності; володіння знатних людей (дворян, старшин, шляхти, купців) і заможних представників інших класів, періоду XVII — початок XX ст. Адміністративний центр найнижчої одиниці територіальної організації в феодальній системі в Європі.

В садибі (рос. усадьба),[6] або як тоді її називали «дворі»,[6] боярин міг витримати навіть осаду.[6] Наприклад, в 1611 році Пожарський оборонявся від поляків у своєму дворі.[6]

До складу класичної барської садиби-маєтку зазвичай входив барський будинок, кілька флігелів, конюшня, парк зі ставками, алеями, альтанками, гротами, «людські» хати челяді, конюшні, кузня, баня, амбари і погреба, інколи до садиби входила церква.[6]

Міські дворянські садиби-маєтки, характерні для Москви, рідше — Санкт-Петербургу, губернських міст, як правило, складались з панського будинку, «служб» (стайня, сарай, будівлі для обслуги), невеликого садка.

Див.також: Город

Відомі садиби[ред.ред. код]

Виділяють кілька основних категорій садиб, що збереглися:

  • садиби багатих осіб XVII століття
  • садиби поміщиків XVIII-XIX ст.
  • міські садиби XVIII-XIX ст.

Низка садиб Російської імперії будувалися за оригінальними проектами відомих чи не дуже архітекторів. Процес розпочався ще в 17 ст. з побудови садиб в дереві. Перші кам'яні садиби виникають на зламі 17-18 ст. під впливом секуляризації російської культури та реформ побуту, започаткованих царем Петром І. Серед перших новітнього стилю маєтків — садиба Головіна та Лефортовський палац в Німецькій слободі, садиба з регулярним парком лікаря-голландця Миколи Бідлоо (1674 ?—1735), надвірного лікаря Петра І.

Хвиля розбудови дворянських садиб прийшла з наказом царя Петра ІІ про волю дворянам або служити, або жити у власних садибах. Визначні зразки садиб доби класицизму в Російській імперії — Архангельське (Голіциних) Юсупових, Суханово Волконських , Середніково Столипіних, Останкіно Шеремєтєвих, Любліно Дурасових, Кузьмінки Голіциних тощо.

Низка садиб, які належали відомим меценатам, стали важливими центрами культурного життя (наприклад, Останкіно Шеремєтєвих Абрамцево часів Савви Мамонтова, Талашкіно княгині Тенішової). Інші садиби зробили відомими їх власники — Спаське-Лутовіново письменника Тургенєва, Тархани та Середніково Столипіних і Лермонтова, Михайловське і Болдіно поета Пушкіна, Остаф'єво князя Вяземського ).

Садиба з Італійським палацом, Петербург, 1721-23 рр.[ред.ред. код]

Італійський палац, ділянка з партерами і фонтанами.

Садиби європейського зразка виникають в Петербурзі та його передмістях на початку 18 століття. Зазвичай проекти і будівництво їх очолюють іноземні архітектори. Одна з перших - садиба з Італійським палацом.

Садиба виникла біля Анічкова моста, тільки на тому боці, що в той час вважався заміським. Саме тут цар Петро І наказав роздати ділянки під забудову садиб. Аби полегшити володарям справу, за наказом царя архітектор Доменіко Трезіні створив типові зразки-проекти планування садиб. Ці зразки зберіглися: огорожа, обов'язковий басейн або ставок(вода на випадок пожежі), будівля господаря, сарай для човнів, зразки альтанок, зразки планування барокових садочків.

Садиба з Італійським палацом відрізнялась одразу. Бо її планували не за типовим зразком. Для швидкості-палац відбудували з дерева. Тричастинний, з павільонами на кінцях, в яких розмістили парадні сходинки. Найбільшої краси надавав садибі бароковий парк з незвичними поки партерами, фонтанами та квітниками. Планування парку теж було нетиповим, що вигідно виділяло садибу серед інших. Майстру-планувальнику були властиві витончений смак та неабиякий хист. Садиба одразу стала найкращою в новій столиці.

Це була садиба для дружини царя Катерини. Вже у травні 1723 року святкували входини. Обід вельможним гостям подали в оранжереї.

Цар помер у січні 1725 року, а дружина у 1727 - му, отже господарі користувалися садибою недовго. Сама ж садиба проіснувала до 1804 року, переживши і господарів, і добу бароко. На тому місці давно інша забудова, зник і рідкісний сад бароко, що важався найкращим в метрополії імперії. Довго розшукували автора проекту. Декотрі вважали, що це Земцов Михайло Григорович, бо він провів більшість будівельних робіт у 1730-х рр. (кам'яна оранжерея, водонагнітна вежа для фонтану, роботи в саду). Але в роки розбудови Італійського палацу Земцов перебував на будівництві в Таллінні, тобто, його не було в Петербурзі до 1724 р. Пізніше виявили, що автор — Ніколо Мікетті, митець з Риму, який і вибудував ефектну споруду у 17211723 рр. Він майже п'ять років життя віддав Петербургу.

Садиби Західної України[ред.ред. код]

Постійна загроза турецького нападу спричинила особливості садиб Заходу України. Часто це укріплення з садибою, маленькі фортеці або садиби-замки на укріпленнях. Прикладами садиб-укріплень стали Олесько, Збараж, Золочівський замок, Олика (Радзівіллів), славнозвісні Підгірці (Підгорецький замок).

Виникли й барокові костьоли оборонного типу(костьол в Старій Солі) з тих же причин.

Садибна культура на Заході України має визначні зразки як у стилі бароко, так і класицизму .За заміським типом була вибудована у місті Львів садиба і палац Бесядецьких.

Доба бароко в Україні спів'існувала з декількома війнами та постійними нападами оттоманської Порти(Туреччини), яка жила загарбницькими війнами та продажем полонених. Полонені слов'яни — постійна частина рабських базарів Туреччини того часу. Навіть англійське слово «раб» (slave)- походить від слова «слов'янин».

Поволі, коли небезпека вщухає, будують садиби й без укріплень. Грошей не жалкують і виникають дивні садиби із скульптурами на брамах та службових приміщеннях (Ляське 18 ст., перебудоване, Оброшино, що за проектом архітектора Юзефа Фонтана, магнацька садиба князів Сангушко (Ізяслав Хмельницька об., руїна).

Садиби доби класицизму[ред.ред. код]

Докладніше: Старомерчанський
Докладніше: Садиба Яготин
Докладніше: Садиба Попова
Микулинці, палац графів Реїв, бічний фасад

Перлини садиб доби класицизму має на своїх теренах і Україна. Перш за все це Вороновиця Можайських (арх. Д. Мерліні, Вінницька об. збережена, нині Вороновицький музей історії авіації та космонавтики України ), Микулинці графів Реїв (Тернопільська об.,збережена),Серебринці (Вінницька об.,руїна).

Пам'яткою світового рівня є садиба Розумовського К. Г. в Батурині (арх Чарльз Камерон,Чернігівська об.,реставрована).Садиби в Тульчині та Вишнівцях найбільші за розмірами, та значно поступаються мистецьким якостям садиб в Серебринцях,Микулинцях чи Батурині.

Зразками провінційного класицизму були садиби Браницьких в Олександрії (зруйнована,існує пейзажний парк), Верхівня панів Ганьських(збережена), Хомутець Муравьових-Апостол (Полтавська об, руїна), садиба Тор Ланге в Нападівці (Винницька об.,руїна), Самчики (Хмельницька об, збережена, музей).

Досить цікавою була садиба в Рудому Селі, українське палладіанство(Київська об.)Але її дослідити не встигли за браком бажання та суцільний руйнівний стан.

Найбільш збереженими пам'ятками класицизму в України є садиби на Сході України — Качанівка Тарновського та Сокиринці Галаганів (Чернігівська об.)

Це неправда, що садиби є типові й нетипові. Майже всі нетипові. Є й надзвичайні.

Старовинна фотокартка (до 1917 р.) садиби в Старому Мерчику
Садиба Вишеньки, загальний вигляд, 2009 рік
Палац в Вишеньках, поземний план і аналіз побудови.
  • Перша - садиба Старий Мерчик (Харківська об.) Руїна недостатньо вивчена, та за мистецькими якостями належить генію в архітектурі. Автора проекту ще не встановили. Після більшовицького перевороту бібліотеку ( 160 примірників) останніх володарів садиби Квашніних-Самаріних вивезли (В.А.Мамуровський) і передали в Московський університет,а картинну галерею передали в Рум'янцевський музей, що існував до 1924 року в Москві.
  • Друга - садиба Вишеньки Рум'янцева Петра Олександровича (збережена, нині санаторій, Чернігівська об.). Занадто складний та чудернацький план палацу в Вишеньках робить його винятком і шедевром. Лише провінційне втілення блискучого проекту дещо принижуе надзвичайні мистецькі якості палацу-винятку.

Винятковість архітектури палацу добре відчувають кіномитці. Саме в садибі Вишеньки відбувались зйомки кінострічки Ю.Г. Іллєнка « Молитва за гетьмана Мазепу »

  • Третя - Самчики, теж в переліку цікавих садиб. Власником був полковник Петро Чечель. Панський дім (палац)одноповерховий, в стилі пізнього класицизму (ампіру), побудований за проектом польського архтектора Якуба Кобицького. Оздоби інтер'єрів створив італійський (швейцарський ?) скульптор Жан Батіст Цегляно. Багата садиба без парку - ніщо. Тому парк в садибі створив відомий на землях України (тоді в складі Російської імперії) садівник Діоніс Міклер, засновник ботанічного саду в місті Кременець , найстарішого серед ботанічних садів України.

Паркові будівлі в стилі класицизм доповнили і провінційним зразком шинуазрі - Китайським павільйоном. Вибудуваний з цегли, потинькований, прикрашений рустикацією, пілястрами, розфарбований в біло-жовті кольори, павільйон теж цілком належав би класицизму, аби не високий гнучкий дах з заокругленими кінцівками.Окрасою павільйону була скульптура Будди.

Унікальним для України залишився і інтер'єр панської оселі в стилі японізм ( дракони, квіти і птахи, гейша з парасолькою, стилізації ієрогліфічних написів). Потрощені за часів СРСР оздоби вдалося відреставрувати. З 1990-х років тут музей.

  • Четверта - Яготин. Палацово-парковий ансамбль графа Кирила Розумовського в Яготині належав до найкращих на теренах України.

Палац, вибудований з дерева, згорів у 1917 році і більш ніколи не відновлювався. Вирішений в формах кам'яної архітектури довгим єдиним блоком, він був вдало аранжований без зайвих колон і фронтонів. Тричастинний центр (напівротонда, головна будівля, ризаліти) були доповнені бічними галереями з великими вікнами та кінцевими павільйонами. Декор, архітектурні об'єми і форми вікон свідчили про надзвичайно якісний зразок столичного ампіру, що виник в тодішній Київській губернії. Втрата палацу Кирила Розумовського в Яготині - втрата для всього мистецтва архітектури України.

Садиби 19 століття в Україні[ред.ред. код]

Докладніше: Василівка (місто)
Докладніше: Леськове
Садиба Попова, місто Василівка, 1884 рік
Садиба Леськове, палац Даховських, Черкаська об.

19 століття здебільшого - століття міст та смерті старих садиб. Але виникають і нові. Найбільші серед нових - садиба(замок) Даховських в Леськові (Черкаська об.,існує),садиба Василівка генерала Попова(Запорізька об, руїна=музей ) .

Зажили своєї слави й садиби хірурга Пірогова (Вінницька об.,музей), Шарівка Кеніга (Харківська обл.), садиба капітана Чичагова (Вінницька обл., нині школа).

Всі ознаки садибної архітектури зберігла й садиба Потоцьких в місті Одеса(курдонер, господарський палац, грот, пейзажний парк, арх. Ф.Боффо), нині Художній музей.

Цікаво, що садибна архітектура стала зразком для будівель суспільних закладів. Стара лікарня в Одесі побудована за схемою приватної садиби-курдонер, будівля, парк (арх. Тома де Томон, що працював у Петербурзі). Всі ознаки аристократичного палацу мала й будівля Присутственних місць в Харкові (арх. Ярославський Петро Антонович, 1805 р.)

Садиба барона Кеніга - Шарівка[ред.ред. код]

Назва Шарівка походить від прізвища козацького полковника Шарія, що жив на початку 18 ст. Другий володар садиби (Ольховський )у 19 ст. програв її в карти німцю Христіану Гебенштрейну. Вже у 1869 р. в Шарівці були винокурня, паровий млин, палац і пейзажний парк. Після Гебенштрейна володарем став Леопольд Кеніг, що починав бізнес в Петербурзі. Пізніше побудував цукровий завод біля Шарівки і придбав садибу. Саме при ньому будівля палацу набула неоготичного вигляду. Парк при садибі, що створений на схилі у вигляді терас,опрацював садівник Георг Куфальдт, що працював над парком палацу Кадріорг в місті Таллінн. За радянських часів садиба використовувалась як туберкульозний санаторій.

Дворянські садиби в Росії та їх трагічні долі[ред.ред. код]

Докладніше: Архангельське
, музей-садиба, Московська область
Докладніше: Кусково
, музей-садиба в межах Москви
Садиба Ропша до її руйнації, стиль класицизм.

У Росії на кінець 2007 року нараховувалось біля 7 тисяч садиб(маєтків)-пам'яток історії та архітектури, близько двох третин з них є у руїнах.

Зразками багатої садиби доби бароко в Росії стали Кусково графа Шеремєтєва П. Б. та Ярополець Чернишова З.Г. Палац Чернишова мав 420 мерів у довжину ( руїна на 2008 рік). Провінційні варіанти барокових садиб представлені садибами Хмеліта Грибоєдових(нині Смоленська об.,реставрована) та Диліци-Єлізаветіно Шкуріних (суцільна руїна).

Садиб доби класицизму була така безліч, що уявлення про російську садибу створили саме вони.Класицизм затьмарив і добу російських садиб 17 століття ( садиба Ізмайлово Романових, реставрують),і доби бароко ( Ясенєво, Перово в Москві, барокова садиба вченого Ломоносова М.В.,садиби аристократів в Петербурзі).

На жаль, уся ця безліч або зруйнована у 19-20 століттях, або руйнується зараз ( Ропша біля Петербурга, Дугіно Паніних, майже всі садиби князів і графів Орлових, Надєждіно Куракіна, Лялічи Завадовського, Троїцьке жінки-президента двох академій Воронцової-Дашкової, уся кількість маленьких садиб з каменю і дерева) .

Науковець Греч Олексій Миколайович, розстріляний 1938 р., уважний до всіх складових садибної культури, котра могла підживлювати будь яку цивілізацію, окрім традицій завойовників і варварів, болісно описав навіть трагічну долю садибних бібліотек за часів більшовиків —

Книги... Їх вивозили із садиб сотнями і тисячами скринь і пакунків в Москву і Петербург, в губернські і уїздні центри, де вони, потрощені і нікому не потрібні, лежали купами-штосами в музейних коморах і бібліотечних підвалах. Старі видання, захватані руками невігласів, роздерті на частини, використовували на махорочні закрутки, вщент мололи в паперових млинах. Іноді з них видирали, наче шматки живого м'яса, гравюри і віньєтки, а аркуші с текстами йшли на оклеювання стін під шпалери. Або викидали взагалі на з'їдання мишам в обдертих і засмічених кімнатах. Вітер крізь розбиті вікна сумно розносив порожніми залами роздерті аркуші, наче непотрібне, опале листя стежками непотрібних парків. Отак мовчки і болісно гинули після 1917 року старовинні видання в російських садибах.


Трохи більше пощастило садибам на околицях столиць ( Марьїно Голіциних, Гостилиці Розумовського, Ропша біля Петербургу, їх ще можна врятувати), чи в сучасній Москві ( Валуєво, Любліно Дурасових, Кузьмінки ,Останкіно Щеремєтєва та інші.)

З порушенням реставраційних норм відновлена садиба Царицино архітекторів Баженова та Казакова в Москві.

Музей російської садибної культури[ред.ред. код]

Лише наприкінці 20 століття прийшло усвідомлення надзвичайної вартості садибної культури в Росії і у світі взагалі. Віддаючи належне зниклій культурі, на базі садиби Кузьмінки в Москві у 1999 році засновано Музей російської садибної культури «Садиби князів Голіциних «Влахернське-Кузьмінки». В музеї садибної культури проводять концерти класичної музики і романсів, працює «Парк історичних розваг».

Історичні краєвиди російських садиб[ред.ред. код]

Садиба2[ред.ред. код]

Після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 року власники практично усіх садиб-маєтків Російської імперії вимушено покинули свої володіння. Більша їх частина була пограбована, спалена, зруйнована вщент. Лише у деяких садибах у роки радянської влади створили музеї (московські — Кусково, Останкіно, «Ясна Поляна» — в Тульській області, Пушкінський заповідник в Болдіно тощо.).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Словник української мови: Том дев'ятий С / Редкол. І.К.Білодід та ін., редактори тому: І.С.Назарова, О.П.Петровська, Л.Г.Скрипник, Л.А.Юрчук - К.:«Наукова думка», 1978 (с.:10)
  2. Петрик В.М. Завершальні компоненти забудови міст Галичини ХІ–ХІІІ ст // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". — 2011, №716
  3. Харламов В.О. Конструктивні особливості дерев’яних будівель Подолу Х-ХІІІ ст. // Археологічні дослідження стародавнього Києва. – К.: Наук. думка, 1976. – С. 47–55
  4. а б в Н. Савчак Генеза побудови простору громадських будівель і споруд між різними населеними пунктами // Вісник Львівського національного аграрного університету. Збірник наукових праць. - 2012р, № 13.
  5. Словник української мови: Том другий (Г-Ж) / Редкол. І. К. Білодід та ін., редактори тому: П. П. Доценко, Л. А. Юрчук — К.:"Наукова думка", 1971 (с.:154)
  6. а б в г д Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:219)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Іван Родічкін, Ольга Родічкіна. Старовинні маєтки України. — К.: Мистецтво, 2009, 384 с.
  • Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 2-ге вид. — 1728 с.
  • Злочевский Г. Д. Не праздное чудачество: Общество изучения русской усадьбы // Библиография. 1996. № 3. С. 102—112. Прил.: Список трудов членов ОИРУ (1923—1930).
  • Злочевский Г. Д. Чтобы не прерывалась связь времен: (О-во изучения русской усадьбы в прошлом, настоящем и будущем) // Археографический ежегодник за 1997 г. М., 1997.
  • Иванова Л. В. О воссоздании Общества изучения русской усадьбы и проблемах исследования усадьбы// Усадьба в русской культуре XIX — начала XX веков: (Материалы науч. конф. 22-24 нояб. 1994 г. Пушкинские горы). М., 1996.
  • Иванова Л. В. Русская усадьба и опыт ее изучения в 1920-е годы// Русская провинция: Культура XVIII—XIX вв.: Сборник статей. М., 1993.
  • Кончин Е. Авторитет в 19 лет!: [О В. В. Згуре] // Подмосковье. 1993. Сентябрь (№ 38).
  • Меленевская М. Ю. Воспоминания семьдесят лет спустя // Там же. Вып. 1 (17). М.; Рыбинск, 1994.

Див. також[ред.ред. код]


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.