Стенурелла меланіст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стенурелла меланіст
Стенурелла меланіст (самка)
Стенурелла меланіст (самка)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Жуки (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Інфраряд: Кукуїформні (Cucujiformia)
Надродина: Хризомелоїдні (Chrysomeloidea)
Родина: Вусачі (Cerambycidae)
Підродина: Лептурини (Lepturinae Latreille, 1802)
Рід: Стенурелла (Stenurella Pic, 1891)
Вид: Стенурелла меланіст (S. melanura)
Біноміальна назва
Stenurella melanura
(Schrank, 1781)

Стенуре́лла мелані́ст (Stenurella melanura Linnaeus, 1758 = Leptura similis Herbst, 1784 = Leptura sutura nigra DeGeer, 1775 = Strangalia melanura (Linnaeus) Mulsant, 1863) — вид жуків з родини Вусачі.

Поширення[ред.ред. код]

У зоогеографічному відношенні S. melanura приналежна до групи західнопалеарктичних видів, палеарктичного комплексу. Вид широко розповсюджений у Європі, західній частині Росії, на Кавказі та на прилеглих територіях.

Екологія[ред.ред. код]

Самець Стенурелли меланіста на квітах Королиці звичайної
Самка Стенурелли меланіста на квітах Яглиці
Спарювання у Стенурелли меланіста

В Українських Карпатах S. melanura є звичайним, часом, масовим видом, особливо в передгірних районах, оскільки вид прив'язаний до листяних лісів. Імаго трапляються на квітах арункусу, гадючника, королиці, деревію (Achilea submillefolia L.) та ін.

Морфологія[ред.ред. код]

Імаго[ред.ред. код]

S. melanura — вид невеликих розмірів, 6-10 мм. Забарвлення тіла — чорне. Надкрила, у самців, жовто-бурого кольору, а у самок — червоні з чорними вершинами та швом. Ноги чорні. Передньоспинка дзвоноподібна без перетяжки перед основою, а тільки з невеличкими заглибинами з країв. Її передній край облямований.

Личинка[ред.ред. код]

Личинка відрізняється від личинок близьких родів тим, що гранули дорзальних мозолів черевця — це два поперечно витягнених еліпси, які неперервані на середині. На боках голови розміщено по одному маленькому вічку при основах вусиків. Схожа морфологія личинки характерна і для близьких родів — Leptura, Pedostrangalia, Etorufus та ін.

Життєвий цикл[ред.ред. код]

Життєвий цикл триває 1-2 роки.

Література[ред.ред. код]

  1. Бартенев А. Ф. Обзор видов жуков-усачей (Coleoptera: Cerambycidae) фауны Украины // Вісті Харківського ентомологічного товариства. — 2003 (2004). — 11, № 1-2. — с. 24-43
  2. Загайкевич І. К. До вивчення вусачів (Cerambycidae) Станіславської обл. // Проблеми ентомології на Україні. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — с. 45-47;
  3. Загайкевич І. К. Таксономия и экология усачей. — К.: Наукова Думка, 1991. — 420 с.;
  4. Заморока А. М. Висотно-домінантний розподіл фауни жуків-вусачів на північно-східному меґасхилі Українських Карпат та південно-західній окраїні Східноєвропейської платформи // Вісн. Прикарпатського у-ту, серія біол. № 3 — Івано-Франківськ, 2003. — с. 112–127;
  5. Заморока А. М. Вплив комплексного висотного градієнту на формування домінантних форм жуків-вусачів (Coleoptera: Cerambycidae) на північно-східному макросхилі Українських Карпат та Передкарпатті // ІІ міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів «Молодь і поступ біології». — Львів, 2006. — с. 251–252;
  6. Заморока А. М. Жуки-вусачі Івано-Франківської області // мат. конф. «Проблеми вивчення та охорони біорізноманіття Карпат і прилеглих територій». — Івано-Франківськ, 2007. — с. 131–132;
  7. Łomnicki M. Catalogus Coleopterorum Haliciae. — Leopoli, 1884. — S. 1-43;
  8. Nowicki M. Verzeichniss galizischer Käfer // Beitrage zur Insektenfauna Galiziens. — Krakow, 1873. — S. 7-52.

Посилання[ред.ред. код]

  1. http://www.biolib.cz/en/taxon/id11294/
  2. http://www.cerambyx.uochb.cz/stenmel.htm