Українські Карпати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
(чес.) Українські Карпати на схемі Карпат, позначено червоним

Украї́нські Карпа́ти — частина гірської системи Східних Карпат (які поділяються на Зовнішні Східні Карпати та Внутрішні Східні Карпати) на Заході України.

Їхня довжина від верхів'їв Сяну до витоків Сучави становить 280 км, ширина понад 110 км. Займають територію Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Загальна площа гірської системи - понад 24 тис. км². Гірські хребти, розділені поздовжніми улоговинами та розмежовані глибокими поперечними долинами, простягаються, переважно, з північного заходу на південний схід.

Назва[ред.ред. код]

Термін «Українські Карпати» не є географічним, а радше політико-ідеологічним. Вперше цей термін почали активно вживати після вересня 1939 року радянські політики, публіцисти і науковці. З точки зору сучасного географічного районування так звані «Українські Карпати» є центральною частиною Східних Карпат, яка штучно виокремлена в межах сучасного державного кордону України і включає східну частину Бескидів, Ґорґани, Чорногору і східну частину Вигорлат-Гутинського хребта, Рахівський масив і Чивчини.

Рельєф[ред.ред. код]

Гора Сивуля є найвищою точкою Ґорґан

Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120–400 м біля підніжжя гір до 500–800 м у міжгірних улоговинах та 1500–2000 м вздовж основних хребтів.

Усі найвищі вершини — Говерла (2061 м — найвища точка України), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногорський (2028 м), Петрос (2020 м), Гутин Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м) — зосереджені на масиві Чорногора.

Геологія[ред.ред. код]

У геологічній будові переважає крейдово-палеогеновий фліш, трапляються виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитами, базальтами та їхніми туфами.

З корисних копалин найбільше значення мають нафта, природний газ, озокерит, сірка, мінеральні лікувальні води.

Фізико-географічне районування[ред.ред. код]

Природа Українських Карпат представлена складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірний, середньогірний, низькогірний та передгірський яруси. До високогірного ярусу належать давньольодовиково-високополонинські флішеві гірські ландшафти з максимумом відносних перевищень до 1500 м (масиви Чорногора, Свидівець та ін.) в осьовій частині гір. Другим видом гірських ландшафтів цього ярусу є давньольодовиково-високополонинські кристалічні (Мармароський масив, Чивчини). Три види ландшафтів становлять наступний, основний за площею, середньогірний ярус. Ландшафти середньогірно-полонинські (перевищення до 1300 м) представлені масивами Полонинського Бескиду (масиви Рівна, Полонина Боржава, Красна). Потужне зовнішнє пасмо — це середньогірно-скибові ландшафти (перевищення до 1000 м), найтиповіше виражені в Східних Бескидах, Покутсько-Буковинських горах. Вздовж південного краю Українських Карпат простягаються середньогірно-давньовулканічні ландшафти Вулканічних Карпат (масиви Маковиця, Синяк, Великий Діл, Тупий).

Ландшафти низькогірного ярусу простягаються двома смугами всередині гір та формують їхні крайові структури. Міжгірно-верховинські ландшафти (перевищення до 400 м) пов'язані з Головним Карпатським вододілом (Стрийсько-Сянська, Воловецька та інші верховини, а також Міжгірська, Верхньобистрицька, Ясінська, Ворохтянська та Верховинська улоговини). Тут містяться основні карпатські перевали (Ужоцький перевал, Верецький перевал, Воловецький перевал та інші). До регіонального розлому, що обмежовує флішеві Карпати на півдні, приурочені низькогірно-стрімчакові ландшафти — Угольський, Свалявський та інші (перевищення до 400 м). Тут зосередженні найвідоміші карстові печери регіону. Північно-східний край Українських Карпат становлять низькогірно-скибові ландшафти (перевищення до 400 м) у межиріччях Дністра, Стрию, Свічі, Лімніці, Бистриці, Пруту, Черемошу, Сірету. Горбогірно-улоговинні ландшафти (перевищення 300 м) характерні для межиріч Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці.

Орографічна схема Українських Карпат[ред.ред. код]

Клімат[ред.ред. код]

За кліматичним районуванням гори належать до кліматичної підобласті Українських Карпат. Клімат помірно континентальний, теплий, з циклонічними та антициклонічними вторгненнями атлантичного повітря. Температура найтеплішого місяця (липень) у передгір'ях +18…+20 °C, у високогірному ярусі +8…+10 °C, найхолоднішого (січень) — відповідно −3…−6°C і −8…−9°C.

Карпати — найвологіша область в Україні: найбільше дощів — навесні і влітку, снігу — взимку. Кількість опадів від 500–800 мм у передгір'ях і до 1600–2000 мм на найвищих хребтах. Навесні сніг доволі довго (інколи до середини червня) лежить на округлих вершинах гір.

Гідрологія[ред.ред. код]

Високогірне (1750 м) озеро Несамовите на масиві Чорногора

В умовах достатнього та надмірного зволоження формується густа (до 1,5 км/км²) гідрографічна мережа — численні витоки Тиси, Дністра і Пруту. Вони належать до річок мішаного живлення з переважанням дощового. Режим паводковий протягом усього року. Після дощів і танення снігу вода потоками збігає з гір у долини й часто спричиняє повені. В давньольодовиково-високополонинських ландшафтах збереглися невеликі досить глибокі карові озера (Бребенескул, Верхнє, Несамовите, Ворожеське, Апшинець та інші). Найбільшим з озер обвального типу є Синевир. Трапляються залишки штучних водойм — клявз.

Рослинний світ[ред.ред. код]

На схилах Говерли
Класифікація і ідентифікація грибів.

Висотна ландшафтна диференціація рослинного і ґрунтового покриву досить чітко виражена.

Біля підніжжя на низькогір'ях та горбогір'ях, на схилах гір, росте листяний ліс. Його утворюють осередки первинних дубових лісів, які доповнюють граб, липа, клен, бук.

Вище з'являються хвойні дерева — ялиця і ялина європейська (смерека). З листяних переважає бук. Ліс стає мішаним. Підлісок листяного і мішаного лісів утворюють кущі малини, ліщини, ожини, шипшини. На узліссях і галявинах ростуть трав'янисті рослини, більшість з них лікарські. Під деревами багато грибів: білих, підберезовиків, підосичників, маслюків, опеньків. Гірсько-лісові буроземи на схилах середньогірно-полонинських та давньовулканічних ландшафтів.

Вище ліс стає хвойним. Крім смереки і ялиці, у ньому росте модрина. Хвойні дерева холодостійкіші, ніж листяні. Ліс темний й вологий. Ґрунт між деревами вкритий мохом. На галявинах ростуть низенькі кущики брусниці й чорниці. Бурі гірсько-лісові ґрунти на крутих схилах хребтів високополонинських та скидових ландшафтів.

Природна (ландшафтна) верхня межа лісу в Українських Карпатах проходить на висоті 1300–1680 м над р. м. Залежно від зонального поширення деревних порід у високогір'ї виділяють два варіанти верхньої межі лісу в Українських Карпатах: буковий та смерековий. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах - ландшафтний і антропогенний. У залежності від лімітую чого фактору ландшафтна ВМЛ поділяється на вісім підтипів: термічний, вітровий, лавинний, орографічний, біотичний, торфово-болотний, греготний, шлейфовий. [1]

На високих схилах і вершинах Карпат хвойні ліси змінюються чагарниками та субальпійським криволіссям із сосни гірської, ялівцю, вільхи зеленої та інших порід у карах та високих водозборах.

Найвище розкинулись субальпійські гірські луки та пустища — полонини, вкриті різнобарвно квітучими трав'янистими рослинами. Ґрунти — гірсько-лучно-буроземні. Слід зауважити, що ліси та криволісся, особливо на вершинах гір, вирубані чи випалені вже доволі давно задля розширень площі пасовищ. Таким чином, верхня межа лісу суттєво занижена, а полонини, що виникли на місці лісів, є штучними, вторинними рослинними угрупованнями зі збідненим видовим складом.

В міжгірно-верховинних ландшафтах та в річкових долинах поширені луки, характерні угрупування вільхи, верби.

Карпатським лісам властиві такі домішки порід: граб, явір, ясен, береза. Зрідка можна натрапити на кедр. Лісистість гір перевищує 50 %.

Тваринний світ[ред.ред. код]

У фауні Українських Карпат переважають представники лісового комплексу. Трапляються олень благородний, заєць, лисиця, вовк, ведмідь бурий, кіт лісовий, рись, куниця, видра, дика свиня, борсук, білка. Серед ендеміків: білка карпатська, полівка снігова. З птахів — тетерук, орябок, дятел строкатий і чорний, синиця чорна і чубата, лелека чорна, орел, беркут, шишкар ялиновий, змієїд, сапсан, шуліка рудий, сова сіра, плиска гірська, пугач, а на вершинах — щеврик гірський, тинівка альпійська, багато співочих перелітних птахів. Ендемічний вид — глухар карпатський. Плазунів і земноводних у горах не багато видів: саламандра плямиста, тритон карпатський, полоз лісовий, ящірка живородна, жаба прудка і квакша. У швидких гірських річках водиться форельструмкова і райдужна, харіус європейський, умбра європейська та ін. Серед безхребетних є скорпіони, кліщі, павуки, тля та ін.

Природоохоронні об'єкти[ред.ред. код]

У біосферному заповіднику та національних природних парках Українських Карпат, в тому числі на Закарпатті, великими є зони антропогенних ландшафтів та рекреації, в яких здійснюється традиційне господарювання, тобто ведеться сільське і лісове господарство, розміщені поселення людей, розвивається туризм. В Українських Карпатах зосереджено понад 1400 природоохоронних об'єктів, що займають 2,8 % загальної площі гір (найвищий показник по Україні).

Національні природні парки[ред.ред. код]

Природні заповідники[ред.ред. код]

Заказники загальнодержавного значення[ред.ред. код]

Та багато інших.

Рекреація[ред.ред. код]

Різноманітність природних умов території Українських Карпат і наявність лікувальних ресурсів сприяли формуванню тут курортного району міждержавного значення.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Байцар А. Л. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101–107.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]