Управління безпеки та контррозвідки
мак. Управа за безбедност и контраразузнавање | |
| Загальна інформація: | |
| Тип: | Спеціальна служба |
| Юрисдикція: |  Північна Македонія
|
| Дата заснування: | 1995[1] |
| Дата ліквідації: | 2019 |
| Відомство-попередник: | Управління державної безпеки (УДБА) |
| Відомство-наступник: | Агентство національної безпеки |
| Структура: | |
| Останній директор: | Горан Ніколовський[2] |
| Керівна організація: | Міністерство внутрішніх справ Північної Македонії |
| Штаб-квартира: | |
| Адреса штаб-квартири: | Скоп'є |
| Вебсайт: | |
| www.mvr.gov.mk/page/uprava-i-bezbednost-za-kontrarazuznavanje | |
Управління з питань безпеки та контррозвідки (мак. Управа за безбедност и контраразузнавање (УБК)), раніше — Дирекція з питань безпеки та контррозвідки (мак. Дирекција за безбедност и контраразузнавање (ДБК)) — колишня урядова установа при Міністерстві внутрішніх справ Республіки Македонія[3], яка займалася питаннями системи державної безпеки Північної Македонії.
Система державної безпеки полягає у захисті від шпигунства, тероризму чи іншої діяльності, що створює загрозу або спрямована на знищення насильницькими засобами демократичних інститутів, установлених Конституцією Македонії, а також забезпечує захист від важких форм організованої злочинності.[3]
Останнім директором був Горан Ніколовський, який обійняв посаду в червні 2017 року, змінивши Владимира Атанасовського.
2019 року Управління з питань безпеки та контррозвідки перетворили на нове Агентство національної безпеки.
Витоки[ред. | ред. код]
13 травня 1944 р. у Дрварі створили «Відділення захисту народу» (ОЗНА) — єдину службу безпеки в Югославії на той час. В основу керівних принципів організації та операційної роботи ОЗНА лягли захист від розвідки і контррозвідки збройних сил та установ, причетних до народно-визвольної війни (1941—1945), і боротьба з балістами та іншими антикомуністичними загонами (так званими бандами).[3]
Незабаром після цього було створено по Відділенню захисту народу для кожної з республік федеративної Югославії (ФНРЮ). У Демократичній Федеральній Македонії ОЗНА виникло в липні 1944 року в селі Рамно під Кумановом. До 31 січня 1946 р. ОЗНА існувало у складі Міністерства оборони, після чого з усіма тими самими повноваженнями перейшло у підпорядкування Міністерства внутрішніх справ. Це спричинило його реорганізацію та створення Управління державної безпеки (УДБА). Своєю розвідувальною та контррозвідувальною діяльністю УДБА захищало територію ФНРЮ, виявляло нелегальні організації та групи, боролося з бандитизмом і залишками колаборантських утворень та серйозними формами господарської злочинності.[3]
1966 р. заклали підвалини Служби державної безпеки (СДБ), яка викривала діяльність, спрямовану на підрив чи руйнування конституційного порядку та відвертала загрози безпеці країни.[3]
З часу здобуття незалежності Республіки Македонія у структурі Міністерства внутрішніх справ СДБ виконувала завдання, встановлені Конституцією та законами Республіки Македонія.[3]
1995 р., з реорганізацією адміністративних органів, СДБ перейменували на Дирекцію безпеки та контррозвідки, а зі змінами до закону про організацію та роботу державного управління у 2000 р. ДБК реструктурували в Управління безпеки та контррозвідки, зберігши за ним питання, пов'язані із системою державної безпеки.
Організація[ред. | ред. код]
Управлінням керує директор, незалежний у виконанні обов'язків і підзвітний у своїй роботі міністрові внутрішніх справ та македонському урядові, який і призначає його строком на чотири роки.
На пропозицію директора управління міністр видає акти щодо організації, роботи та щодо систематизації посад управління, працівники якого мають право збирати відомості й інформацію від громадян, органів влади, підприємств та інших юридичних осіб, щоб належно виконувати свої службові обов'язки.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ [1]
- ↑ Управување со безбедносноразузнавачките служби во Македониjа [Архівовано 2017-06-16 у Wayback Machine.] (мак.)
- ↑ а б в г д е Управа за безбедност и контраразузнавање (македонською) . Архів оригіналу за 2 березня 2011. Процитовано 7 березня 2011.