Тероризм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Терори́зм (від лат. terror жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому невинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.
Загально прийнято, що дії, вчинені під час війни, зокрема партизанський рух, не кваліфікуються як терористичні.
Зміст |
[ред.] Терор і тероризм
Необхідно розрізняти два споріднених, але різних, поняття — терор і тероризм. Терор — це насилля влади з її державним апаратом проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про спротив. Іншими словами, терор — це насилля з боку сильного. Вперше системний політичний терор було розгорнуто якобинцями під час Французської революції. Прями їхніми ідеологічними нащадками були більшовики, які розгорнули червоний терор з метою придушення політичої опозиції і поширення своєї влади за межі захоплених ними Петербургу і Москви. Жертви владного терору обчислюються багатьма тисячами і навіть мільйонами людей.
Натомість тероризм — це насилля "з боку слабшого", насилля, що виходить від опозиційних прошарків суспільства, радикально налаштованих і як правило вельми нечислених. Тероризм носить політичну, соціальну чи національну ознаку в залежності від цілей своїх носіїв. Тероризм як явище переслідує дві основні знакові мети. Перше - вчинити тиск на органи влади, залякати, посіяти страх і непевність. Другою метою і водночас ознакою тероризму є викликати співчуття в своїй цільовій авдиторії, тобто тому прошарку суспільства, який як вважається піддається гнобленню або дискримінації, але поступається в радикальності терористам. Таким чином, тероризм неможливий без того, щоб терористи не оголосили про свою відповідальність за здійснений акт насилля.
[ред.] Терористичні акти
Терористичні акти — вбивства, поранення, викрадення, погрози та деякі інші акти насильства, які готуються організаціями й здійснюються окремими особами стосовно державних або громадських діячів, супроводжують розвиток сучасного суспільства. Історія знає чимало таких злочинів: вбивство Авраама Лінкольна та Джона Кеннеді — 16-го та 35-го президентів США, прем'єр-міністра Індії Р. Ганді, прем'єр-міністра Ізраїля І. Рабіна та інших.
Усі зазначені акти тероризму, незалежно від мотивів їхнього здійснення, були внутрішньодержавними злочинами і були підсудні відповідно до законодавства тієї країни, в межах якої вони відбулися. На сьогодні значно зріс та розширив свої .межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок. Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли: 1) терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадянами однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами цих держав; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом; 3) підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території іншої; 4) здійснивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу.
[ред.] Форми і прояви тероризму
Політичний, економічний та кримінальний тероризм знаходить спільні сфери дії, базуючись на взаємовигідних інтересах. Сучасний тероризм має наступні різновиди:
а) національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин. Головна вимога — відділення від держави, що їх поневолює, або повноцінної національної автономії для усунення дискримінації і гноблення. Приклади з післявоєнного часу: північні ірландці, каталонці, баски, бретонці, корсиканці, німці Південного Тиролю, франко-канадці, курди та інші. Наявність такого тероризму (частково злагідненого після задоволення автономічних вимог — для каталонців, німців Південного Тиролю, франко-канадців, у деякій мірі для корсиканців) — яскраве свідчення того, шо проблеми поневолених націй та національних меншин, а також реґіоналізації при модернізації державного ладу в другій половині XX ст. полагоджені не були, а в ряді випадків, навпаки, загострилися та проявилися з ще більшою агресивністю, особливо тоді, коли до національного фактора приєднався релігійний (конфлікти: католики — протестанти, мусульмани — християни, юдаїсти);
б) тероризм, пов’язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіялістичного-антиколоніяльного характеру в Третьому світі (наприклад, Кенія до здобуття незалежности і кашмірська “Армія чистих”, палестинські терористичні групи). В зв’язку з невирішенням основних конфліктних проблем (Палестина) та глобалізацією імперіялізму, такі рухи також стають глобальними за місцем дій, але в жодному випадку не перетворюються в “міжнародних терористів” (про що я говоритиму ще далі). До цієї форми тероризму підходять Усама бен Ладен та його Аль-Кайда (“Провід”);
в) тероризм соціал-революційного характеру. Це відомі з недавнього минулого: фракція Червоної армії в Західній Німеччині, Червоні бригади в Італії, Японська червона армія, окремі групи в США. Ці групи “нових лівих” у середині 60-х рр. кинули серйозний виклик не лише режимам, але й цілому суспільному ладові капіталістичних держав. Після розвалу СРСР та краху комуністичних ідей дії “нових лівих” поступово пригасли, але тепер здобули новий стимул у зв’язку з боротьбою проти глобалізації та європеїзації;
г) правий тероризм, що добивається ліквідації парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють “новим лівим” (наприклад, так було в Італії), розглядаючи ‘їхні акції як загрозу дня суспільства, що повинно обрати правий шлях;
д) диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на п’яту колону в державі противника, здійснюють провокаційні дії (для прикладу, терористичні групи совєтських спецслужб, що вирізували населення, зокрема польське, в районах дій УПА), щоб таким чином компрометувати діяльність українського підпілля;
є) кримінальний тероризм злочинних мафійних угруповань, може мати також політичну мету — захоплення влади в державі (спроби колумбійської наркомафїї).
З 19 ст. терористичними актами послуговувалися крайні революційні та анархістські організації, насамперед проти влади. В Російській імперії індивідуальний тероризм застосовувала конспіративна організація «Народна Воля». Між терористами-змовниками були й українці: С. Степняк-Кравчинський, А. Желябов, С. Перовська та інші. Більш селективно і планово застосовували тероризм до кінця 1917 року більшовики.
[ред.] Історія тероризму
 |
Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ.
Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.
|
Розвиток тероризму – це наслідок активного розшарування населення, його ідеологічного розмежування і оформлення політичних рухів. Тероризм як світове явище постав в кінці ХІХ ст. У 1881 році після численних спроб замахів народовольці вбили імператора Олександра ІІ. У 1894 році італійський анархіст вбив французького президента Саді Карно. В 1897 анархісти смертельно поранили імператрицю Єлизавету Австрійську та вбили іспанського прем'єр-міністра Антоніо Кановаса. В 1900 жертвою терориста став король Італії Умберто I. А в 1901 був вбитий президент США Вільям Маккінлі.
В Росії в 1902-1907 рр. есерівськими та іншими терористами було здійснено близько 5.5 тис. терористичних актів (вбивства міністрів, депутатів Державної думи, жандармів, працівників поліції та прокуратури).
Тероризм став головною проблемою політиків. Коли в 1900 році зустрічалися керівники найбільш індустріально розвинених держав, то більшість з них ставили першим на порядку денному питання про тероризм.[1]
[ред.] Тероризм в Україні часів УВО-ОУН-УПА
Українські підпільні організації УВО й ОУН під Польщею у 1920 — 1939 рр. практикували індивідуальний тероризм (майже кожний терористичний акт був спрямований проти добре знаних у суспільстві людей) проти представників влади (замах на Ю. Пілсудського, вбивство С. Софійського, Т. Голувка, В. Перацького, сов. віцеконсула А. Майлова й інші), але також проти українців (убивство С. Твердохліба, І. Бабія). Інші терористичні дії підпілля: напади з бомбами на польські державні установи, експропріації, підпали поміщицького майна. Ці акції планувались як реакція на польську антиукраїнську політику, а також з метою створювати атмосферу внутрішньої мобілізації українського суспільства, проте залишились спорадичними.
Статистику терактів уперше оприлюднив А.Мотиль у статті "Політичне насильство украінських націоналістів у міжвоєнній Польщі" (опубліковано антикомуністичному виданні "Еаst Еuгореаn Quarterly", Vоl 19, N 1. - Магсh 1985. - Р.50). Його дані (63 замахи за 1921-1939 рр.). Об'єктами тероризування були: 36 українців (з них один комуніст), 25 поляків, 1 росіянин, 1 єврей.
25 вересня 1921 р. у Львові під час урочистостей до відкриття “Східних Торгів” 22-х річний Степан Ярослав Федак стріляв в маршала Юзефа Пілсудського, але схибив і двічі влучив в представники влади воєводу Казімєжа Грабовського. С. Я. Федака було позбавлено волі на 6 років, інших підсудних за браком доказів було звільнено з-під варти. Після численних апеляцій захисту, 12 серпня 1924 р. рескриптом Міністра Справедливості Польщі Федака було звільнено з ув’язнення.
Одним з найголосніших стало вбивство 29 серпня 1931 р. у Трускавці посла сейму Т. Голувка, який мав великий вплив на політику маршала Ю. Пілсудського, хоча займав порівняно незначні посади директора інституту Дослідження справ національностей, а потім - начальника східного відділу міністерства закордонних справ.
22 березня 1932 р. бойовик Ю. Березинський розстріляв комісара львівської політичної поліції Е. Чеховського, який відзначався надзвичайною жорстокістю при допитах політв'язнів. Поліції не вдалося натрапити на слід виконавців обох терактів.
У листопаді 1932 р. відбувся напад бойовиків ОУН на пошту в Городку з метою експропріації грошей, який закінчився невдачею. Ю.Березинський був поранений і застрелився, а В. Біласа і Д. Данилишина заарештували і після гучного судового процесу стратили на шибениці.
У січні 1933 р. крайову екзекутиву ОУН на ЗУЗ очолив С. Бандера. Відомий оунівський історик П.Мірчук пов'язав з цим призначенням зміну форм боротьби: замість нападів на пошту з метою здобуття грошей бойовики УВО і ОУН зробили наголос на індивідуальному терорі.
В жовтні 1933 р. у Львові було вбито завідувача канцелярії генерального консульства СРСР О.Майлова. Цей незначний за посадою службовець увійшов у приміщення разом з охоронцем. Думаючи, що це консул, бойовик забив його двома пострілами, поранив охоронця, кинув зброю і став чекати приходу поліції. Задум акції полягав у тому, щоб на судовому процесі висловити протест української громади з приводу замовчуваного радянським урядом голоду в УСРР. Суд тривав лише один день і оголосив бойовику М. Лемику смертний вирок, який пізніше замінили на довічне ув'язнення у зв'язку з неповноліттям. Цим актом ОУН відкрила новий фронт боротьби - проти Радянського Союзу.
У травні 1934 р. терористичний акт було здійснено в редакції львівської прокомуністичної газети "Праця". У зізнаннях перед польським судом на Львівському процесі (червень 1936 р.) С. Бандера заявив, що це був демонстративний і застерігаючий крок, скерований проти політичних сил, що перебували на службі Москви.
15 червня 1934 р. відбувся замах на міністра внутрішніх справ генерала Б. Перацького, який був одним з провідників політики пацифікації. Його вбив член крайової екзекутиви ОУН Г. Мацейко. Після вбивства Перацького польський уряд створив концтабір у Березі Картузькій і денонсував закон про захист національних меншин і виступив в Лізі Націй з вимогою застосувати міжнародні санкції проти тероризму. У цій ситуації Є.Коновалець заборонив терористичні акти на території Польщі.
25 липня 1934 р. після кількох попереджень було вбито директора української академічної гімназії у Львові, колишнього старшини УГА І. Бабія, який був противником політичного терору і забороняв своїм учням вступати в ОУН.
Після замаху на І. Бабія митрополит А. Шептицький в окремому пастирському посланні засудив діяльність ОУН, вказавши на те, що вона не підриває влади Польської держави, а тільки накликає репресії на українців. Ідейні засади і тактику українських націоналістів критикували лідери українських центристських партій С.Баран, В.Мудрий, М.Рудницька, В.Старосольський та ін.
Під час другої світової війни та протинімецької, протипольської та протисовєцької боротьби українського підпілля (ОУН, УПА) акти тероризму збільшилися. Тероризм став засобом боротьби різних воюючих груп, часто неконтрольованих елементів, коли терористичні дії набирали характеру помсти чи сліпого вияву насильства. За тих складних умов дійшло до кривавої польсько-української боротьби з невинними жертвами по обох сторонах у 1943 — 1945 рр., зокрема на Волині, Холмщині і Посянні (з польського боку брали участь різні боївки Армії Крайової та «Вольносць і Нєподлеґлосць», а також цивільне населення), та до самопоборювання українських націоналістичних груп. Дії УПА у 1945 — 1946 проти совєцької і польської влади, як і проти їх представників серед населення, мали скоріше характер самооборонної і визвольної повстанської дії, ніж політичного тероризму.
[ред.] Заходи проти тероризму
1934 року після вбивства в Марселі короля Югославії Олександра Карагеоргійовича і французького міністра закордонних справ Луї Барту, а особливо міністра внутрішніх справ Польщі Перацького Польща виступила в Лізі Націй з вимогою застосувати міжнародні санкції проти тероризму. Йшлося насамперед про ненадання політичного притулку емігрантам.
[ред.] Виноски
 |
Ця стаття не містить посилань на джерела.
Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.
|
|
|
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її верифіковуваності.
Ви можете допомогти покращити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та видалений.
|
