Югославія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розташування політичних утворень, відомих як Югославія. Кордони мінялися впродовж років

Югосла́вія (Jugoslavija, Jyгославиja) — федеративна держава, яка існувала у XX столітті на Балканському півострові, що у Південній Європі. Основними народами Югославії були серби, хорвати, словенці, босняки, македонці, чорногорці та албанці. Столицею Югославії був Белград.

Югославія виникла внаслідок падіння Австро-угорської імперії по завершенню Першої світової війни. Спершу ця держава була королівством, що об'єднало Сербію, Чорногорію і колишні австро-угорські землі Боснії, Хорватії та Словенії. Після Другої світової війни до влади в Югославії прийшли комуністи і вона перетворилася на союзну федеративну республіку, що складалася з шести республік і двох автономій. На початку 1990-их більшість цих республік проголосили незалежність від Белграда, що спричинило низку військових конфліктів, відомих як Югославські війни. З 1992 по 2003 роки у складі Югославії залишилися лише дві республіки і дві автономії.

2006-го року Югославія остаточно розпалася на Чорногорію та Сербію, а 2008 року Сербія де-факто втратила одну з автономій — Косово.

Історія[ред.ред. код]

Королівство Югославія[ред.ред. код]

Югославію створили 1 грудня 1918 р. спочатку як Королівство сербів, хорватів і словенців, а з жовтня 1929 р. — Югославія (з сербською династією Караджорджевичів на чолі).

Міжвоєнну добу в історії Югославії характеризували боротьба партій, встановлення монархічної диктатури короля Александра Карагеоргійовича (6 січня 1929 р.), вбивство короля у Марселі (9 жовтня 1934 р.), «березневий путч» (27 березня 1941 року) генерала Д.Сімовіча тощо.

Axis occupation of Yugoslavia, 1941-43.png

6 квітня 1941 року війська Третього Рейху та її союзників вторглися на територію Югославії. Король Петар II Карагеоргійович утік з урядом з країни, а військове командування 18 квітня підписало беззастережну капітуляцію. Територію Югославії розподілили між окупантами, а на території колишньої Хорватської бановини (до якої німці пізніше приєднали Боснію й Герцеговину), утворено Хорватську державу, очолену організацією «усташів» і «поґлавніком» Анте Павелічем (10 квітня 1941 р.).

Від середини 1941 р. антинімецьке повстання охопило всю країну. Протягом 19421944 рр. у ньому сформувалися дві панівні течії: під проводом воєнного міністра югославського екзильного уряду в Лондоні, полковника Дражі Михайловича, антикомуністичного та монархічного напряму (четники), і Народно-визвольне військо Югославії (НВВЮ) під проводом Йосипа Броз Тіто і комуністичної партії. Визвольна боротьба перетворилася на громадянську війну, яка закінчилася перемогою НВВЮ (9 травня 1945 р.) за підтримки союзників і Червоної армії.

Комуністична Югославія[ред.ред. код]

Установчі збори, скликані Народним фронтом (під проводом КПЮ), проголосили (29 листопада 1945 р.) Югославію Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ), а 30 січня 1946 р. схвалено конституцію ФНРЮ.

КПЮ (від листопада 1952 р. — Союз Комуністів Югославії) стала єдиною політичною партією і, після проголошення Конституційного закону про основи суспільного й політ. устрою ФНРЮ та про союзні органи влади, змінила низку статей конституції (з 1946 р.) та формально перебрала повну владу.

Розпад і мала Югославія[ред.ред. код]

Розпад Югославії

Факторами розпаду Югославської федерації стали смерть Тіто (*1892—†1980) і фіаско проведеної його наступниками національної політики, розпад світової соціалістичної системи, сплеск націоналізму в Європі (причому не тільки в країнах Центрально-Східного регіону). У 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди здобули націоналістичні сили.

Зважаючи на наростання національних розбіжностей згідно з заповітом Тіто після його смерті пост президента країни був скасований, а на чолі країни стала Президія, члени якої (глави союзних республік і автономних областей) щорічно змінювали один одного по черзі. Короткочасний економічний підйом в середині 1980-х років закінчився стрімкою інфляцією і розвалом економіки, що призвело до загострення відносин між економічно розвиненішими Сербією, Хорватією і Словенією, та іншими республіками.

У ході громадянської війни і розпаду від Великої Югославії в кінці XX століття відокремилися чотири з шести союзних республік (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Тоді ж на територію спочатку Боснії і Герцеговини, а потім автономного краю Косово були введені миротворчі сили ООН під керівництвом США. Для врегулювання, згідно з рішенням ООН, міжетнічного конфлікту між сербським і албанським населенням Косова край був переведений під протекторат ООН. Тим часом Югославія, в якій на початку XXI століття залишалося дві республіки, перетворилася в Сербію і Чорногорію: з 1992 по 2003 роках — Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з 2003 по 2006 роках — конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії. Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії 3 червня 2006 р.

Югославсько-українські взаємини[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Гродський Й. Положення русинів в Боснії. — Л., 1910
  • Фірак М. Укр. оселі в Юґославії. Ілюстрований календар Рідного слова на 1934. — Дяково, 1933
  • Варґа Д. Кратки исторични препатрунок кнїжовней творчості у нашим народзе // Шветлосц, І. — Руський Керестур, 1952
  • Горбач О. Літ. мова бачвансько-срімських українців («русинів») // ЗНТШ, т. 169, 1962
  • Шевченко Ф. Роль Києва в міжслов'янських зв'язках у XVII–XVIII ст. — К., 1936
  • Ґуць М. Сербохорватська народна пісня на Україні. — К., 1966
  • Ліський Б.З діяльности українських студентів у Хорватії (1920–1945),// Альманах українського народного союзу на рік 1996, Джерзі Ситі-Ню Йорк
  • Ліський Б. Огляд культурно-освитнього життя українців у Боснії (1890–1990), // Українська діаспора число 10, Київ-Чикаго, 1997
  • Ліський Б. Українці у Боснії і Герцеговині,//Альманах видавництва «Гомін України»,Торонто,1998
  • Ляшенко Л. З історії співробітництва УРСР і ФНРЮ в галузі культури (1945–1948 pp.). — Дніпропетровськ, 1966
  • Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Юґославії. — Вінніпеґ, 1969
  • Maklecov A.B. The Ukrainian Question Through Serbian eyes // NEW RUSSIA, London, 1920, Vol.II, 26.
  • Рамач Л. Русини-українці в Юґославії. — Вінніпеґ, 1971
  • Християнський календар. — Руський Керестур, 1970
  • Участь українців у життю юґославських народів // Укр. історик, 4, 1970
  • Шевченко О. Переклади з сербохорватської. — К., 1970
  • Флакер А. Украіинска литература у Хрватскоі. — Заґреб, 1970
  • Руснаци у Войводини од средку XVIII по средок XIX вику // Шветлосц, 2, 1974
  • Каган Т. Укр. оселі в Югославії // Лемківський календар на 1973 р.
  • Мизь Р. Матеріали до історії та історії культури українців у Боснії і Славонії // Нова Думка, 8. — Вуковар, 1974
  • Соц. структура руснаків в Югославії // Шветлосц, 3, 1975
  • Кирилюк Є. Вук Караджич і укр. культура. — К., 1978
  • Пашченко Е., Рашкович С. Дж. Украjинци и српска народна песма // Преводна книжевност. — Беоґрад, 1978
  • Рашкович Дж. Путеви и раскршча наше украjинистике и преводне книжевности са украjинског jезика // Зборник радова. — Тетово, 1978
  • Joukovsky A. Le role des Ukrainiens dans la liberation nationale des Slaves du Sud dans la deuxieme moitie du XIX siecle // Revue des Études Slaves. — Париж, 1978
  • Лабош Ф. История русинох Бачкеj, Сриму и Славониjи 1745–1918. — Вуковар, 1979
  • Ukrajinsko pitanje.-Beograd,1919
  • Nedić M. Ukrajinski problem//Ratnik-sveska IV,Beograd, april 1939
  • Украина во взаимосвязях славянских народов. — К., 1983
  • Biljnja V. Rusini u Vojvodini. Prilog izucavanju istorije rusina Vojvodine (1918–1945). — Новий Сад, 1987
  • Рудяк П. Українсько-хорватські літературні взаємини в XIX–XX ст. — К., 1987

Див. також[ред.ред. код]