Хафізулла Амін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хафізулла Амін
пушту حفيظ الله امين
Хафізулла Амін
Прапор
2-й Генеральний секретар ЦК НДПА
16 вересня — 27 грудня 1979 року
Попередник: Нур Мухаммед Таракі
Наступник: Бабрак Кармаль
Прапор
2-й Голова Революційної ради Афганістану
16 вересня — 27 грудня 1979 року
Попередник: Нур Мухаммед Таракі
Наступник: Бабрак Кармаль
Прапор
3-й Міністр оборони Афганістану
28 липня — 27 грудня 1979 року
Попередник: Мухаммед Аслам Ватанджар
Наступник: Мухаммед Рафі
Прапор
13-й Прем'єр-міністр Афганістану
29 березня — 27 грудня 1979 року
Попередник: Нур Мухаммед Таракі
Наступник: Бабрак Кармаль
Прапор
Міністр закордонних справ Афганістану
1 травня 1978 — 28 липня 1979 року
Попередник: Мухаммед Дауд Хан
Наступник: Шах Валі
 
Партія: НДПА
Освіта: Кабульський університет
Національність: Пуштун
Народження: 1 серпня 1929(1929-08-01)
Пагман, поблизу Кабула, Емірат Афганістан
Смерть: 27 грудня 1979(1979-12-27) (50 років)
Кабул, ДРА

Хафізулла Амін (1 серпня 1929 — 27 грудня 1979) — президент Афганістану до радянського вторгнення, вбитий інтервентами.

Впродовж 104 днів свого правління Амін проводив політику пуштунізації країни[1][Немає у джерелі] та зближення із Пакистаном і США14[Джерело?].

Ранні роки життя[ред.ред. код]

Хафізулла Амін народився в пуштунській родині в Пагмані. Закінчивши Кабульський університет, він продовжив навчання в Колумбійському університеті в США.[2]. Після повернення до Афганістану працював учителем. Незабаром він приєднався до лав Народної демократичної партії Афганістану (НДПА) і став одним із активних членів марксистської фракції Хальк.

Амін очолив революцію 1978 року, яка змістила Мохаммеда Дауд Хана. Після смерті Дауда, НДПА прийшла до влади, й президентом став Нур Мохаммад Таракі. Амін та Бабрак Кармаль отримали пости заступників прем'єр-міністра[3]. Спроба провести марксистсько-ленінські реформи призвела до опору й заворушень.

В лютому 1979 року був убитий посол США Адольф Дабс. Фракція Хальк стала брати гору над фракцією Парчам, і Кармаля вислали в Європу. В березні Амін отримав посаду прем'єр-міністра, хоча Таракі ще зберігав за собою інші посади. Проте сум'яття продовжувалося, і режим був змушений прохати допомоги в Радянського Союзу. На зустрічі Таракі з Леонідом Брежнєвим було досягнуто рішення прибрати Аміна.

Захоплення влади[ред.ред. код]

Повернувшись у Кабул, Таракі попросив Аміна зустрітися з ним. Амін погодився при умові гарантій безпеки з боку радянського посла Олександра Пузанова. Пузанов дав такі гарантії, але не щиро. Амін знав про наміри Таракі, й прохання гарантій з його боку було, мабуть, тактичним ходом. Коли Амін прибув до президентського палацу, зав'язалася перестрілка. Амін повернувся неушкодженим, а потім знову приїхав до палацу зі своїми прибічниками, й за допомогою охоронців палацу схопив Таракі.

14 версня 1979 Амін взяв уряд під контроль. Через кілька днів було оголошено, що Таракі помер від хвороби, якої саме не повідомлялося.

Правління[ред.ред. код]

Правління Таракі відзначалося жорстокими чистками14[Джерело?]. Радянські джерела повідомляли, що приблизно 500 членів НДПА розпрощалися з життям14[Джерело?]. Для придушення заворушень Амін склав список із 18 тис. осіб, яких стратили за участь у змові з метою вбивства Таракі.

Амін не користувався популярністю. Він не забарився нажити собі численних ворогів - родичів страчених. Всі члени НДПА жили під страхом за своє життя. В цей період чимало афганців утекли до Ірану й Афганістану й почали організовувати рух проти атеїстичного режиму невірних, що захопив владу при підтримці СРСР. Пізніше, після радянського вторгнення західні джерела оголосили ці групи борцями за свободу.

В середині листопада 1979 року Амін розпочав широку військову кампанію проти Саїда Карама в провінції Пактія. Наступ був успішним, було знищено понад 1000 бійців опору, їхні родичі та прибічники змушені були втікати до Пакистану. Села, що допомагали заколотникам, зникли з лиця Землі.

Амін робив спроби змінити режим, який чимало афганців уважали антиісламським, обіцяючи більше релігійних свобод, згадуючи ім'я Аллаха в своїх промовах, і оголосивши про те, що революція була цілком і повністю здійснена на принципах ісламу. Проте афганці звинувачували Аміна в жорстких заходах, а Радянський Союз, збентежений долею своїх немалих капіталовкладень в Афганістані, збільшив кількість радників.

Смерть[ред.ред. код]

Амін також почав шукати міжнародної підтримки в Пакистані та США14[Джерело?], нехтуючи порадами з Москви14[Джерело?]. Врешті-решт компартійне керівництво Радянського Союзу не стерпіло такої політики незалежності14[Джерело?] і 27 грудня 1979 здійснив уторгнення, під час якого силами спецпідрозділів КДБ СРСР Аміна вбито в своєму палаці. Разом з Аміном застрелено всіх членів його сім'ї, разом із жінками й дітьми, а також усіх присутніх на той момент у палаці урядовців. Розстрілу в палаці передувала спроба отруїти Аміна на бенкеті за день до цього таємними агентами КДБ у складі президентської прислуги - кухарів.

Виноски[ред.ред. код]

  1. BERGEN, PETER. AFGHANISTA:MISSION IMPOSSIBLE?. CEPS. ISBN 9290797177. 
  2. OLEG KALUGIN. «How We Invaded Afghanistan». Архів оригіналу за 2013-07-07. 
  3. Ed 2002 43rd, Taylor & Francis Group. The Europa World Year Book 2003. Google Books. Процитовано 2009-03-23.