Хафізулла Амін

Хафізулла Амін пушту حفيظ الله امين
2-й Генеральний секретар ЦК НДПА
16 вересня — 27 грудня 1979 року
Попередник:	Нур Мухаммед Таракі
Наступник:	Бабрак Кармаль
2-й Голова Революційної ради Афганістану
16 вересня — 27 грудня 1979 року
Попередник:	Нур Мухаммед Таракі
Наступник:	Бабрак Кармаль
3-й Міністр оборони Афганістану
28 липня — 27 грудня 1979 року
Попередник:	Мухаммед Аслам Ватанджар
Наступник:	Мухаммед Рафі
13-й Прем'єр-міністр Афганістану
29 березня — 27 грудня 1979 року
Попередник:	Нур Мухаммед Таракі
Наступник:	Бабрак Кармаль
Міністр закордонних справ Афганістану
1 травня 1978 — 28 липня 1979 року
Попередник:	Мухаммед Дауд Хан
Наступник:	Шах Валі
Партія:	НДПА
Освіта:	Кабульський університет
Національність:	Пуштун
Народження:	1 серпня 1929(1929-08-01) Пагман, поблизу Кабула, Емірат Афганістан
Смерть:	27 грудня 1979(1979-12-27) (50 років) Кабул, ДРА

Хафізулла Амін (1 серпня 1929 — 27 грудня 1979) — президент Афганістану до радянського вторгнення, вбитий інтервентами.

Впродовж 104 днів свого правління Амін проводив політику пуштунізації країни^{[Немає у джерелі]} та зближення із Пакистаном і США14^{[Джерело?]}.

Ранні роки життя

Хафізулла Амін народився в пуштунській родині в Пагмані. Закінчивши Кабульський університет, він продовжив навчання в Колумбійському університеті в США.. Після повернення до Афганістану працював учителем. Незабаром він приєднався до лав Народної демократичної партії Афганістану (НДПА) і став одним із активних членів марксистської фракції Хальк.

Амін очолив революцію 1978 року, яка змістила Мохаммеда Дауд Хана. Після смерті Дауда, НДПА прийшла до влади, й президентом став Нур Мохаммад Таракі. Амін та Бабрак Кармаль отримали пости заступників прем'єр-міністра. Спроба провести марксистсько-ленінські реформи призвела до опору й заворушень.

В лютому 1979 року був убитий посол США Адольф Дабс. Фракція Хальк стала брати гору над фракцією Парчам, і Кармаля вислали в Європу. В березні Амін отримав посаду прем'єр-міністра, хоча Таракі ще зберігав за собою інші посади. Проте сум'яття продовжувалося, і режим був змушений прохати допомоги в Радянського Союзу. На зустрічі Таракі з Леонідом Брежнєвим було досягнуто рішення прибрати Аміна.

Захоплення влади

Повернувшись у Кабул, Таракі попросив Аміна зустрітися з ним. Амін погодився при умові гарантій безпеки з боку радянського посла Олександра Пузанова. Пузанов дав такі гарантії, але не щиро. Амін знав про наміри Таракі, й прохання гарантій з його боку було, мабуть, тактичним ходом. Коли Амін прибув до президентського палацу, зав'язалася перестрілка. Амін повернувся неушкодженим, а потім знову приїхав до палацу зі своїми прибічниками, й за допомогою охоронців палацу схопив Таракі.

14 версня 1979 Амін взяв уряд під контроль. Через кілька днів було оголошено, що Таракі помер від хвороби, якої саме не повідомлялося.

Правління

Правління Таракі відзначалося жорстокими чистками14^{[Джерело?]}. Радянські джерела повідомляли, що приблизно 500 членів НДПА розпрощалися з життям14^{[Джерело?]}. Для придушення заворушень Амін склав список із 18 тис. осіб, яких стратили за участь у змові з метою вбивства Таракі.

Амін не користувався популярністю. Він не забарився нажити собі численних ворогів - родичів страчених. Всі члени НДПА жили під страхом за своє життя. В цей період чимало афганців утекли до Ірану й Афганістану й почали організовувати рух проти атеїстичного режиму невірних, що захопив владу при підтримці СРСР. Пізніше, після радянського вторгнення західні джерела оголосили ці групи борцями за свободу.

В середині листопада 1979 року Амін розпочав широку військову кампанію проти Саїда Карама в провінції Пактія. Наступ був успішним, було знищено понад 1000 бійців опору, їхні родичі та прибічники змушені були втікати до Пакистану. Села, що допомагали заколотникам, зникли з лиця Землі.

Амін робив спроби змінити режим, який чимало афганців уважали антиісламським, обіцяючи більше релігійних свобод, згадуючи ім'я Аллаха в своїх промовах, і оголосивши про те, що революція була цілком і повністю здійснена на принципах ісламу. Проте афганці звинувачували Аміна в жорстких заходах, а Радянський Союз, збентежений долею своїх немалих капіталовкладень в Афганістані, збільшив кількість радників.

Смерть

Амін також почав шукати міжнародної підтримки в Пакистані та США14^{[Джерело?]}, нехтуючи порадами з Москви14^{[Джерело?]}. Врешті-решт компартійне керівництво Радянського Союзу не стерпіло такої політики незалежності14^{[Джерело?]} і 27 грудня 1979 здійснив уторгнення, під час якого силами спецпідрозділів КДБ СРСР Аміна вбито в своєму палаці. Разом з Аміном застрелено всіх членів його сім'ї, разом із жінками й дітьми, а також усіх присутніх на той момент у палаці урядовців. Розстрілу в палаці передувала спроба отруїти Аміна на бенкеті за день до цього таємними агентами КДБ у складі президентської прислуги - кухарів.