Мухаммед Дауд Хан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мухаммед Дауд Хан
سردار محمد داود خان
Мухаммед Дауд Хан
Прапор
1-й Президент Афганістану
14 лютого 1977 — 27 квітня 1978 року
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Посаду скасовано;
Нур Мухаммед Таракі (голова Революційної ради)
Прапор
5-й Прем'єр-міністр Афганістану
7 вересня 1953 — 10 березня 1963 року
Монарх: Мухаммед Захір-шах
Попередник: Шах Махмуд Хан
Наступник: Мухаммед Юсуф
Прапор
11-й Прем'єр-міністр Афганістану
17 липня 1973 — 27 квітня 1978 року
Монарх: Мухаммед Захір-шах
Попередник: Мухаммед Муса Шафік
Наступник: Нур Мухаммед Таракі
 
Партія: Партія національної революції
Освіта: Кабульська військова академія
Національність: Пуштун
Віросповідання: Іслам сунітського спрямування
Народження: 18 липня 1909(1909-07-18)
Кабул Афганістан
Смерть: 28 квітня 1978(1978-04-28) (68 років)
Кабул Афганістан
Династія: Баракзай
Батько: Мухаммед Азіз Хан

Сардар Алі Мухаммед Ламарі бін Мухаммед-Азіз Дауд Хан (інша транскрипція — Мохаммад Дауд Хан; *18 липня 1909 (за іншими даними, 1908), Кабул — 28 квітня 1978, там же) — сардар (афганський аналог титулів князь або принц), афганський державний діяч. Прем'єр-міністр (1953 — 1963), глава держави і прем'єр-міністр (1973 — 1977), президент (1977 — 1978) Афганістану.

Сім'я[ред.ред. код]

Народився в аристократичній сім'ї, пуштун з племені мохаммадзай. Батько — сардар Мухаммед Азіз Хан, зведений брат короля Афганістану в 1929—1933 Надір Шаха.

Молодший брат — сардар Мухаммед Наїм (1912—1978), другий заступник прем'єр-міністра (Мухаммеда Дауда) і міністр закордонних справ (1953—1963), спеціальний представник Мухаммеда Дауда (1973—1978).

Двоюрідний брат — король в 1933—1973 Захир-шах; Мухаммед Дауд був одружений на його сестрі.

Освіта[ред.ред. код]

Початкову освіту здобув в кабульському ліцеї «Хабібія» з викладанням англійською мовою. З 1921 (або 1922) жив і вчився у Франції. Повернувся до Афганістану в 1930, закінчив Кабульську військову академію.

Генерал[ред.ред. код]

З листопада 1932 — генерал-майор, командувач гарнізоном Південної провінції (Пактії), з 1933 — також губернатор цієї провінції. З липня 1935 — дивізійний генерал другого ступеня (генерал-лейтенант), заступник губернатора провінції Кандагар, командувач військами в провінціях Кандагар і Фарах. Брав активну участь в реорганізації управління, зокрема, наполіг на використанні в Кандагаре мови пушту як єдиної державної. З 1938 — генерал-губернатор Південної провінції і командувач військами в цьому регіоні, де також займався реформуванням державного апарату. З 1939 — командувач військами Центрального корпусу, дислокованого в кабулі, і начальник Військової академії.

У початковий період Другої світової війни дотримувався яскраво вираженої пронімецької орієнтації. Вважав, що нацистська Німеччина може допомогти Афганістану вирішити проблему возз'єднання пуштунськіх племен, що проживали по обидві сторони «лінії Дюрана», що розділяла території Афганістану і Британської Індії (нині це міжнародно визнаний афгансько-пакистанський кордон, який, проте, де-юре не визнаний урядом Афганістану).

Міністр і опозиціонер[ред.ред. код]

У 1946 Мухаммед Дауд зайняв пост міністра внутрішніх справ в уряді свого двоюрідного дядька Шах Махмуда. Але вже наступного року через розбіжності з прем'єр-міністром він був виведений з уряду і призначений посланником Афганістану у Франції і за сумісництвом в Швейцарії і Бельгії. У 1948—1951 був міністром національної оборони. У 1951 через невлагоджені розбіжності з Шах Махмудом вийшов у відставку. Ще знаходячись на державній службі, створив Національний пуштунській клуб, що став центром політичної опозиції. До числа його прихильників входили представники елітарної інтелігенції, чиновництва, придвірної аристократії і незадоволеного офіцерства, як прихильники пуштунського націоналізму, так і прихильники лівих політичних ідей.

Прем'єр-міністр[ред.ред. код]

У вересні 1953 король Захір-шах відправив у відставку уряд Шах Махмуда, що не впорався з політичною нестабільністю і економічними проблемами, та призначив новим прем'єр-міністром Мухаммеда Дауда, який одночасно став міністром національної оборони.

Ставши прем'єром, Мухаммед Дауд проголосив так звану «політику керованої економіки», що передубачала модернізацію країни за допомогою активного втручання держави в економічне життя. Яскраво виражена дирижиська економічна політика поєднувалася з широким використанням іноземної допомоги і наданням національному капіталу, зокрема дрібним і середнім підприємцям, сприятливих можливостей для участі в розвитку економіки. У уряді було створено міністерство планування, було розроблено два п'ятирічні плани економічного розвитку. У цей період були закладені основи афганської національної промисловості: побудовані асфальтобетонний завод і хлібокомбінат в Кабулі, цукровий завод в Джелалабаді, два цементні заводи тощо. У 1960 був введений в експлуатацію найбільший в країні Гульбахарський текстильний комбінат. Також були побудовані ГЕС в Саробі і міжнародних аеропортах в Кабулі і Кандагарі. Після модернізації більш ніж у два рази зріс видобуток вугілля на шахтах в Каркарі і Ішпушті.

Відбувалися зміни і в суспільному житті. Збільшилося число навчальних закладів, було відмінено обов'язкове носіння жінками чадри, що викликало незадоволеність консервативних представників духівництва. Відповіддю властей сталі репресії — деякі священики були страчені або поміщені у в'язницю, була розпущена впливова Рада улемів.

Пуштунський націоналізм Мухаммеда Дауда привів до істотного загострення афгано-пакистанських відносин. Оскільки США надавали допомогу Пакистану, афганські власті почали швидке зближення з іншим тодішнім світовим центром — СРСР. У 1955 був досягнута домовленість про надання Афганістану кредиту у розмірі 100 млн доларів на пільгових умовах для розвитку економіки. За підтримки СРСР почалося будівництво низки значних об'єктів (автотраси Кушка-Герат-Кандагар, найбільшої в країні ГЕС в Наглу, іригаційного комплексу в провінції Нангархар тощо), яке було завершено вже після відставки Мухаммеда Дауда з посади прем'єр-міністра. У 1956 відбулося підписання радянсько-афганської угоди про постачання озброєнь на суму 32,4 млн доларів. Афганських офіцерів стали спрямовувати на навчання в радянські військово-карні заклади. В результаті в США афганський прем'єр отримав прізвисько «червоний принц».

У 1962—1963 афгано-пакистанські відносини різко загострилися (уряд Дауда навіть направляв на пакистанську територію диверсантів для ведення партизанської війни), що викликало незадоволеність частини афганської політичної еліти. Авторитарний курс Мухаммеда Дауда привів до конфлікту з королівським двором і самим королем Захір Шахом. В той же час жорстке придушення опозиції справа і зліва не дозволило прем'єр-міністрові спертися на підтримку широких суспільних верств. У ситуації, що створилася, 3 березня 1963 Мухаммед Дауд подав у відставку, яка були прийнята.

Американський історик Л. Пуллада вважає, що

програма модернізації, яка була його власним творінням і яку він просував так активно і вдало, створила умови, в рамках яких його стиль правління став анахронізмом, застарів і виявився нефункціональним для подальшої еволюції Афганістану як національної держави.

У відставці[ред.ред. код]

У 1963—1973 Мухаммед Дауд знаходився поза державною службою, припинивши зв'язки з королем і опинившись під негласним наглядом. Проте він зберіг авторитет як серед низки воєначальників, так і молодших офіцерів. Починаючи з середини 1960-х років відбувалося зближення Мухаммеда Дауда з ліворадикально налаштованими молодшими офіцерами на антимонархічній основі.

Лідер республіканського режиму[ред.ред. код]

У ніч з 16 на 17 липня 1973 Мухаммед Дауд очолив військовий переворот, що привів до скидання монархічної влади. Король Захір Шах, що знаходився тоді в Італії, відрікся від престолу, а Дауд очолив новий найвищий орган влади — Центральний комітет Республіки Афганістан, ставши також головою держави і прем'єр-міністром, міністром національної оборони і міністром закордонних справ. Низку міністерських посад в його уряді отримали молоді офіцери — Файз Мухаммед, Абдул Хамід Мохтат, Пача Голь Вафадар.

Режим, створений Мухаммедом Даудом, мав яскраво виражений авторитарний характер — відразу ж після перевороту були розпущені парламент і Верховний суд, заборонена діяльність політичних партій. Офіційною ідеологією даудівського режиму була «народна і національна теорія революції». На думку фахівця з історії і політики Афганістану М. Ф. Слінкіна

структура цієї «теорії» не була строго обкреслена і в основному повторювала ідеї, що мали ходіння при монархії: націоналізм, дух афганства і історичній пуштунськой винятковості, іслам, демократія, заснована на законі, святість національних традицій і звичаїв, ідеї патерналізму і патріотизму, антиколоніалізм і антикомунізм. Але були і нововведення. Складовим елементом державної ідеології М. Дауд вважав соціалізм. Правда, від соціалізму він запозичував лише його економічний аспект, доповнюючи його своїми «національними» і «ісламськими» компонентами.

Економічна політика режиму Мухаммеда Дауда відрізнялася яскраво вираженим дирижизмом — були націоналізовані деякі приватні компанії (зокрема найбільша текстильна компанія «Спінзар») і всі приватні банки. У 1975 був прийнятий закон про земельну реформу, згідно з яким земельні ділянки обмежувалися розміром у 20 га поливних земель, а надлишки вилучалися у землевласників з подальшою компенсацією і передавалися селянам на умовах викупу.

У 1977 була прийнята нова конституція країни, що вводила посаду президента (її зайняв Дауд) і однопартійну систему з правлячою Партією національної революції, засновану Даудом. До цього часу всі ліворадикальні діячі з числа молодих офіцерів були вимушені покинути уряд; у 1977 був звільнений прорадянськи настроєний заступник прем'єр-міністра Мухаммед Хасан Шарк, що був протягом багатьох років найближчим соратником Дауда. Створення однопартійної системи викликало обурення з боку лівої Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА). Відносини Дауда з СРСР ускладнилися, зате відбулося зближення із західними країнами і консервативними мусульманськими режимами, а також певна нормалізація відносин з Пакистаном.

Загибель Мухаммеда Дауда[ред.ред. код]

У 1975 режиму Дауда вдалося придушити масштабне повстання ісламських правих радикалів. Проте 27 квітня 1978 він був повалений в результаті військового перевороту, організованого низкою ліворадикальних колишніх прихильників Мухаммеда Дауда, що забезпечили його прихід до влади в 1973. Активну роль в перевороті грали діячі НДПА. За офіційною версією, поширеною супротивниками Дауда, рано вранці 28 квітня в президентський палац прибули представники повсталих, які зажадали від нього здатися. Дауд відповів відмовою і почав стріляти в парламентерів, що відкрили у відповідь вогонь. В результаті загинули сам Дауд і 18 членів його сім'ї, включаючи п'ятеро дітей і його брата Мухаммеда Наїма (за іншими даними, загинули близько 30 членів сім'ї Дауда). Подібний фінал важко «списати» на результати перестрілки — ймовірніше, що йшлося про фізичне знищення правлячої еліти. Тим паче, що як під час «перестрілки», так і в наступні дні було вбито багато прихильників президента, зокрема визначних членів уряду і воєначальників.

Дауд був застрелений офіцером афганської армії Імамуддіном, який в 1980-і роки зробив успішну кар'єру і дослужився до генерала. Колишній головний радянський військовий радник в Афганістані генерал Махмут Гарєєв згадував із слів президента Наджибулли, що

« після захоплення резиденції Дауда і інших найважливіших об'єктів в Кабулі, політбюро НДПА зібралося на нараду, де разом з іншими питаннями, обговорювалася доля Дауда. З одного боку учасники наради розуміли, що поки живий Дауд, залишається небезпека реставрації колишньої влади. Але ніхто не хотів вимовити фразу про його розстріл, щоб про всяк випадок піти від відповідальності. Розмова йшла вже кілька годин. Раптом в кімнату, де йшла нарада, зайшов з автоматом в руках і перев'язаній пораненій рукою Імамуддін. Він щось хотів сказати, але його не слухали і хтось попросив зайти пізніше. Він не йшов. Коли ж спори учасників наради почали особливо розжарюватися, Імамуддін вибрав момент, підійшов до столу і сказав: «Але ж я вже убив його». І тим самим розрядив обстановку і всі учасники наради полегшено зітхнули.  »

Лише у 2008 році було виявлені два масові поховання, в одному з яких знайдені останки першого президента країни Мохаммеда Дауда Хана, убитого під час державного перевороту 1978 року. Разом з Даудом Ханом поховані члени його сім'ї і урядовці. Тіла убитих були пізнані по одягу і взуттю. Поховання виявлене спеціальною комісією, яку призначив президент Афганістану Хамід Карзай на прохання членів сім'ї Дауда.

Характеристика особи[ред.ред. код]

М. Ф. Слінкін дає такий портрет Дауда:

Це була яскрава, сильна і неабияка особа. Авторові цих рядків при неодноразових зустрічах з ним в 60-х роках доводилося багато раз переконуватися в його залізній витримці, волі і такті, підкресленому відчутті власної і національної гідності і честі (що особливо не подобалося західним дипломатам), цілеспрямованості і переконаності в своїй правоті, бездоганній логіці мислення, широті кругозору, природності жестів і поведінки і типово східній хитрості. Представляється, що він був чесною людиною і, затверджуючи свою авторитарну владу і висуваючи програми перетворень для своєї багатостраждальної країни, щиро вірив, що таким шляхом вирве її з оков вікової відсталості і доб'ється процвітання і блага для свого народу. Це прагнення було лейтмотивом всього його життя. Разом з тим його відрізняли, як багато профессионалів-вояків, зайва прямолінійність, перехід від однієї крайності до іншої, невміння або небажання шукати баланс сил в гострій політичній боротьбі, особливо в періоди, коли розвиток подій набував характеру руйнівної бурі.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Коргун В. Г. История Афганистана. ХХ век. М., 2004. (рос.)
  • Афганистан. Краткий биографический справочник. М., 2004. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]