Брежнєв Леонід Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леонід Ілліч Брежнєв
Леонід Ілліч Брежнєв

Час на посаді:
8 квітня 1966 — 10 листопада 1982
Попередник він сам як Перший секретар ЦК КПРС
Наступник Юрій Володимирович Андропов

Час на посаді:
14 жовтня 1964 — 8 квітня 1966
Попередник Микита Сергійович Хрущов
Наступник посада скасована; він сам як Генеральний секретар ЦК КПРС

Час на посаді:
16 червня 1977 — 10 листопада 1982
Попередник Микола Вікторович Підгорний
Наступник Юрій Володимирович Андропов

Час на посаді:
7 травня 1960 — 15 липня 1964
Попередник Климент Єфремович Ворошилов
Наступник Анастас Іванович Мікоян

Coat of arms of the Soviet Union.svg 6-ий Перший Секретар ЦК КП Казахстану Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
5 серпня 1955 — 6 березня 1956
Попередник Пантелеймон Кіндратович Пономаренко
Наступник Іван Дмитрович Яковлєв

Coat of arms of the Soviet Union.svg 4-ий Перший Секретар ЦК КП Молдови Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
26 червня 1950 — 25 листопада 1952
Попередник Микола Григорович Коваль
Наступник Дмитро Спиридонович Гладкий

Coat of arms of the Soviet Union.svg Перший секретар Дніпропетровського обласного комітету КПРС Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
21 листопада 1947 — червень 1950
Попередник Павло Андрійович Найденов
Наступник Андрій Павлович Кириленко

Coat of arms of the Soviet Union.svg Перший секретар Запорізького обласного комітету КПРС Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
30 серпня 1946 — 22 листопада 1947
Попередник Федор Семенович Матюшин
Наступник Георгій Васильович Єнютін

Народився 19 грудня 1906 (1 січня 1907)(1907-01-01)
Російська імперія Кам'янське
(нині Дніпродзержинськ Україна)
Помер 10 листопада 1982(1982-11-10) (75 років)
СРСР Москва, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець[1]
Політична партія КПРС
Дружина Вікторія Петрівна Брежнєва (Денисова) (1907-1995)
Діти донька: Галина Брежнєва (1929-1998), син: Юрій Брежнєв (1933 р.н.)
Рідня Батько: Ілля Якович Брежнєв, Мати: Наталля Денисівна Брежнєва (Мазалова)
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Соціалістичної Праці
Орден Перемога
[2]
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
— {{{1}}}}} Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За зміцнення бойової співдружності» Медаль «За відбудову підприємств чорної металургії Півдня»
Медаль «За освоєння цілинних земель»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»

Нагороди інших країн

Герой Монгольської Народної республіки Герой ЧССР Герой ЧССР Герой ЧССР
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Virtuti Militari (Великий Хрест (з зіркою)
Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня
Медаль за Нісу, Одру, Балтіку (Польща) орден Зірка Румунії Орден Клемента Готвальда
Орден Клемента Готвальда Орден Клемента Готвальда Орден Клемента Готвальда
Орден Білого Лева Орден Прапора з алмазами (ВНР) Орден Прапора з алмазами (ВНР)
Орден Білої Троянди (Фінляндія) Орден Югославської Великої Зірки (Югославія)
Воєнний Хрест (Чехословаччина) Воєнний Хрест (Чехословаччина) Орден Карла Маркса (НДР)
Орден Карла Маркса (НДР) Орден Карла Маркса (НДР) Орден Георгія Димитрова (Болгарія)
Орден Георгія Димитрова (Болгарія) Орден Георгія Димитрова (Болгарія) Орден Сухе-Батора
Орден Сухе-Батора Орден Сухе-Батора Орден Сухе-Батора
Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1976)

Леоні́д Іллі́ч Бре́жнєв (*19 грудня 1906 (1 січня 1907)(19070101), Кам'янське, Катеринославська губернія (нині Дніпродзержинськ, Україна);— †10 листопада 1982, Москва) — радянський державний і партійний діяч, Перший секретар ЦК КПРС (1964 — 1966), Генеральний секретар ЦК КПРС (1966 — 1982). Голова Президії Верховної Ради СРСР у 1960-1964 і 1977-1982 роках.

Маршал Радянського Союзу (1976). Чотириразовий Герой Радянського Союзу (1966, 1976, 1978, 1981). Герой Соціалістичної Праці (1961). Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1973) і Ленінської премії з літератури (1979). Почесний громадянин Дніпропетровська.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в родині робітника-металурга. У 1915 році був прийнятий в класичну гімназію м. Кам'янське, яку закінчив у 1921 році. 1923 року вступив до Курського землевпорядного-меліоративного технікуму та вступив до лав комсомолу.

1927 року закінчив Курський землевпорядно-меліоративний технікум й почав працювати землевпорядником в Кохановському районі Оршанського округу Білоруської РСР.

1928 року Леонід Ілліч одружився з Вікторією Петрівною Денисовою. Вона була на рік молодшою й навчалася в Курському медичному технікумі.

Після роботи в Курській області та Білорусі Брежнєва направили на Урал (Свердловськ) на посаду завідувача районного земельного відділу. Він брав участь у створенні колгоспів і розкуркуленні. 1931 року Брежнєв став кандидатом у члени ВКП(б) й перейшов на керівну роботу в окружне земельне управління, але через кілька місяців із невідомої причини покинув сільське господарство й повернувся в Кам'янське.

1935 — закінчив Дніпродзержинський металургійний інститут.

У 1935-1936 роках служив в армії: курсант і політрук танкової роти в Забайкаллі (селище Піщанка розташовано у 15 км на південний схід від міста Чита). Закінчив курси моторизації і механізації Червоної Армії, за що було присвоєно перше офіцерське звання - лейтенант. (Після його смерті з 1982 року Піщанський танковому навчального полку було присвоєно ім'я Л. І. Брежнєва).

У 1936-1937 роках директор металургійного технікуму в Дніпродзержинську. З 1937 року інженер на Дніпровському металургійному заводі імені Ф. Е. Дзержинського. З травня 1937 заступник голови Дніпродзержинського міськвиконкому. З 1937 року — на керівній радянській і партійній роботі.

У роки Другої світової війни був військово-політичним працівником у чинній радянській армії. Бере участь в мобілізації населення в Червону Армію, займається евакуацією промисловості, потім на політичних посадах у діючій армії: заступник начальника політуправління Південного фронту. Будучи бригадним комісаром, при скасуванні інституту військових комісарів у жовтні 1942 року замість очікуваного генеральського звання був атестований полковником. У 1943 році отримав звання генерал-майора.

Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 комісаром зведеного полку 4-го Українського фронту.

З липня 1945 року по червень 1946 в розпал боротьби з українськими націоналістами працював начальником Політуправління Прикарпатського військового округу та брав участь у придушенні руху за незалежність України – ОУН. Проживав у самому центрі міста – готелі «Жорж». З поміж друзів майбутнього генсека був тодішній перший секретар обкому партії Іван Самійлович Грушецький, а також директор Львівської філармонії.[3]

З 30 серпня 1946 року по листопад 1947 перший секретар Запорізького (призначений за рекомендацією М. С. Хрущова), а потім Дніпропетровського (до 1950 року) обкомів партії.

За даними П. А. Судоплатова і генерала К. С. Москаленко, серед 10 озброєних генералів, викликаних в Кремль 26 червня 1953 для арешту Л. П. Берія, був і Л. І. Брежнєв.

Після війни — знову на партійній роботі (зокрема, перший секретар комуністичних партій Молдавії та Казахстану).

На посаді Першого, та Генерального Секретаря ЦК КПРС[ред.ред. код]

1964 — після усунення від влади Микити Хрущова обраний Першим секретарем ЦК КПРС. Леонід Брежнєв пропонував В. Семичасному, голові КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися М.С. Хрущова шляхом улаштування аварії літака, автокатастрофи, отруєння або арешту[4]

Бригадний комісар Брежнєв (крайній праворуч) у 1942

У 1968 році Брежнєв і його соратники прийняли рішення про вторгнення до Чехословаччини. Брежнєв був загальмований і неадекватний, під час переговорів у Брежнєва порушилася дикція. Помічники вимагали відповіді, чи зможе Брежнєв продовжити переговори. Сам Брежнєв щось бурмотів, намагався встати і виникла реакція, яка перелякала все Політбюро. Косигін сидів поруч з Брежнєвим і бачив, як той поступово почав втрачати нитку розмови.

22 січня 1969 під час урочистої зустрічі екіпажів космічних кораблів «Союз-4» і «Союз-5» на Л. І. Брежнєва було скоєно невдалий замах. Молодший лейтенант Радянської Армії Віктор Ільїн, переодягнений у чужу міліцейську форму, потрапив до Боровицьких воріт під виглядом охоронця і відкрив вогонь з двох пістолетів по машині, в якій, як він припускав, мав їхати генеральний секретар. Насправді, в цій машині знаходилися космонавти Леонов, Миколаїв, Терешкова і Береговий. Пострілами був убитий водій Ілля Жарков, кілька людей поранено, перш ніж мотоцикліст супроводу збив Ільїна з ніг. Сам Брежнєв їхав в іншій машині і не постраждав.

Розрядка перед Афганською війною[ред.ред. код]

У сімдесяті роки на міжнародній арені сталося часткове примирення двох систем («розрядка»). Саме в цей час (1973) Брежнєв отримав Ленінську премію за зміцнення миру між народами.

22 березня 1974 (минуючи звання генерал-полковника) Брежнєву присвоєно військове звання генерал армії. У 1976 році йому було присвоєно звання Маршал Радянського Союзу

Леонід Ілліч Брежнєв у 1974 році

1 серпня 1975 Брежнєв підписав Гельсінські угоди, що підтвердив непорушність кордонів у Європі. ФРН до цього не визнавала Потсдамські угоди, що змінили межі Польщі і Німеччини, і не визнавала наявність НДР. ФРН фактично навіть не визнавала анексію Калінінграда і Клайпеди СРСР.

Брежнєв заявляв, що капіталістичні країни перейшли від ідеології «стримування комунізму», запропонованої Гарі Труменом, до ідеї «конвергенції двох систем» і «мирного співіснування». Рейган заявляв, що ні.

На початку 1976 року переніс клінічну смерть. Після цього він так і не зміг фізично відновитися, і його важкий стан і нездатність керувати країною з кожним роком ставали все очевидніше. Брежнєв страждав астенією (нервово-психічної слабкістю) та атеросклерозом мозкових судин. Працювати він міг лише годину-дві на добу, після чого спав, дивився телевізор і т. д. У нього з'явилася наркотична залежність від снодійного - нембутала.

1977-1982 роки[ред.ред. код]

У 1978 році нагороджений орденом «Перемога», який вручався тільки у воєнний час за видатні заслуги у командуванні фронтом при перемогах, що забезпечили корінний перелом у стратегічній обстановці (нагородження було скасовано указом М. С. Горбачова в 1989 році).

Групі відомих радянських журналістів було доручено написати спогади Брежнєва («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), покликані зміцнити його політичний авторитет. Завдяки мільйонним накладам, гонорар Брежнєва склав 179 241 рубль. Включивши мемуари генсека у шкільні та вузівські програми і зробивши їх обов'язковими для «позитивного» обговорення у всіх трудових колективах, партійні ідеологи добилися прямо протилежного результату - Л. І. Брежнєв став героєм численних анекдотів ще за свого життя.

12 грудня 1979 Брежнєв і його найближчі соратники прийняли рішення про здійснення державного перевороту в Афганістані та про введення радянських військ в цю країну, що стало початком багаторічної участі СРСР у внутрішньоафганському конфлікті.

У 1981 році, напередодні 50-річчя перебування Леоніда Ілліча в партії, тільки для нього одного був випущений відлитий із золота значок «50 років перебування в КПРС» (для інших ветеранів КПРС цей знак виготовлявся з срібла з золоченням).

23 березня 1982 під час візиту Брежнєва в Ташкент, на літакобудівному заводі на нього обрушилися містки, повні людей. У Брежнєва була зламана ключиця (яка так і не зрослася). Після цього випадку здоров'я Брежнєва було остаточно підірвано. 7 листопада 1982 відбулася остання публічна поява Брежнєва. Стоячи на трибуні Мавзолею Леніна, він протягом кількох годин приймав військовий Парад на Червоній площі, а проте його важкий фізичний стан впадало в очі навіть на офіційній зйомці.

Леонід Ілліч Брежнєв помер 10 листопада 1982 на державній дачі «Заріччя-6». Тіло було виявлено охороною о 9 годині ранку. Першим з політичних діячів на місце смерті приїхав Ю. В. Андропов. Про смерть Брежнєва ЗМІ повідомили лише через добу, 11 листопада о 10 годині ранку. Похований на Червоній площі в Москві біля Кремлівської стіни. США на похоронах представляли віце-президент Джордж Буш-старший і держсекретар Шульц.

Нагороди[ред.ред. код]

Основна стаття: Список нагород і почесних звань Брежнєва

Радянські:

Іноземні:

  • Тричі Герой ЧССР
  • Тричі Герой БНР
  • Тричі Герой ГДР
  • Герой Куби
  • Герой МНР
  • Герой Праці МНР
  • Герой ЛНДР
  • Герой Праці СРВ

Кадрова політика[ред.ред. код]

Основна стаття: Дніпропетровський клан

На думку відомого дослідника радянської номенклатури М. С. Восленського, після отримання поста Генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєв став активно просувати на вищі керівні пости членів номенклатури з числа своїх земляків по Дніпропетровській області і товаришів по службі з Молдавії. У тому числі:

  • Голова Ради Міністрів СРСР Н. А. Тіхонов — випускник Дніпропетровського металургійного інституту, був головним інженером на заводі в Дніпропетровську, головою Дніпропетровської раднаргоспу;
  • секретар ЦК КПРС А. П. Кириленко був першим секретарем Дніпропетровського обкому партії;
  • перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький — був першим секретарем Дніпропетровського обкому партії;
  • Заступник Голови Ради Міністрів СРСР І. В. Новіков — випускник Дніпропетровського металургійного інституту
  • Міністр внутрішніх справ СРСР М. А. Щолоков — випускник Дніпропетровського металургійного інституту
  • Перший заступник голови КДБ СРСР Г. К. Цінев — випускник Дніпропетровського металургійного інституту
  • Помічник Генерального секретаря ЦК КПРС А. І. Блатов — випускник Дніпропетровського металургійного інституту
  • Завідувач секретаріату Генерального секретаря Г. Е. Цуканов — випускник металургійного інституту в Дніпродзержинську, працював кілька років інженером в Дніпропетровську.
  • Член Політбюро і секретар ЦК КПРС К. У. Черненко був під керівництвом Л. І. Брежнєва завідувачем відділом пропаганди і агітації ЦК КП Молдавії.
  • Завідувач Відділом науки ЦК КПРС С. П. Трапезніков — був Директором вищої партійної школи при молдавському ЦК
  • Перший заступник голови КДБ СРСР генерал армії С. К. Цвігун був заступником голови КДБ Молдавської РСР

Восленский висловлює думку про те, що підбір керівних кадрів за принципом особистого знайомства і земляцтва був спрямований на зміцнення особистого впливу Брежнєва в рядах номенклатури.

Родина[ред.ред. код]

Батько: Ілля Якович Брежнєв. Мати: Наталія Денисівна Брежнєва (Мазалова) Л. І. Брежнєв був одружений на Вікторії Петрівні Брежнєвій (уроджена Денисова, 1907–1995, уродженка Бєлгорода) з 11 грудня 1927 до своєї смерті. У них було двоє дітей — Галина (1929–1998) та Юрій (нар. 1933). Галина Брежнєва була один час одружена з Юрієм Чурбановим.

Друковані праці[ред.ред. код]

  • «Ленінським курсом»: Промови і статті. (У 9-ти томах, 5523 сторінки) - Видавництво: М.: Политиздат, 1970-1982.
  • Спогади («Мала земля», «Відродження», «Цілина»). - Ж-л. «Новий світ», 1978, № 2, 5, 11.
  • Спогади (Глава 1 «Життя по заводському гудку». Глава 2 «Відчуття Батьківщини». Глава 3 «Мала земля». Глава 4 «Відродження». Глава 5 «Молдавська весна». Глава 6 «Цілина». Глава 7 «Космічний Жовтень» . Глава 8 «Слово про комуністів»). М., ІПЛ, 1983.

Пам'ять[ред.ред. код]

  • У місті Дніпродзержинську, де народився і провів молоді роки Л. І. Брежнєв, на площі Визволителів (колишньої Жовтневої) знаходиться бюст генерального секретаря ЦК КПРС, встановлений в 1976 році, як і належало в СРСР, на батьківщині двічі героя Радянського Союзу. На будівлі Дніпродзержинського державного технічного університету по проспекту Пеліна, в якому з 1931 по 1935 рік навчався Л. І. Брежнєв, встановлена ​​меморіальна дошка з відповідним текстом і барельєфом генсека.
  • На будинку № 40 по проспекту Пеліна, в якому з 1929 по 1936 рік жив Л. І. Брежнєв, в 2010 році була встановлена ​​меморіальна табличка.
  • Після смерті генсека Заводський район Дніпродзержинська був перейменований в Брежнєвський, але в 90-х роках йому знову було повернено назву Заводській. До сторіччя з дня народження Л. І. Брежнєва в міській раді розглядалося питання про присвоєння міському парку культури і відпочинку його імені, однак це рішення так і не було прийнято.
  • У місті Дніпропетровську в 2006 році, до 100-річчя Брежнєва, встановлена ​​меморіальна дошка на стіні будинку по вулиці Рогальова, 1, де він жив в кінці 1940-х - початку 1950-х років. З 1982 року ім'я Брежнєва у Дніпропетровську носили одна з площ у центрі міста, металургійний інститут, а також виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод» (всі найменування скасовані в кінці 1980-х років). 25 січня 2012 сесія міськради назвала іменем Брежнєва вулицю.
  • У 1982 році місто Набережні Човни (Татарська АССР), де був побудований КамАЗ, був перейменований в Брежнєв. У 1988 році місту повернули колишню назву. У 2007 році в місті почала своє мовлення радіостанція «Брежнєв FM», в Набережних Челнах і довколишніх районах Татарстану її можна почути на 90,9 МГц.
  • У 1982-1988 роках Черемушкинський район Москви називався Брежнєвський.
  • З метою увічнення пам'яті Леоніда Ілліча ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР і Рада Міністрів СРСР 18 листопада 1982 привласнили одному з військово-політичних училищ його ім'я. Свердловське вище військово-політичне танко-артилерійське училище носило ім'я Брежнєва всього 6 років. У квітні 1988 року цей указ було скасовано і училищу повернули колишнє найменування.
  • 16 вересня 2004 в Новоросійську відкрито пам'ятник Л. І. Брежнєву на перетині вулиць Рад і Новоросійської Республіки. Автор пам'ятника - краснодарський скульптор Микола Бугаєв. Новоросійська влада відзначає, що Леонід Ілліч свого часу дуже багато зробив для міста, порту, пароплавства. Скульптор зобразив молодого, енергійного генерального секретаря,який йде по місту у костюмі, без нагород, з плащем, перекинутим за спину. Робоча назва скульптури - «Людина, що йде по місту».

Раніше, в 2002 році, в Новоросійську обговорювалося питання про присвоєння одній з вулиць міста імені Брежнєва.

  • В даний час ім'я Брежнєва носять 2 села в Калузькій і Курській областях, а також 8 вулиць у невеликих населених пунктах Росії. Зокрема:
  • село Іжульское Балахтінского району Красноярського краю;
  • село Нове Іванцева Шатковського району Нижегородської області;
  • село Солонка нехаївський району Волгоградської області.

Думки і оцінки[ред.ред. код]

За час моєї роботи головним конструктором змінилося чотири Верховних Головнокомандувачів, і лише один з них, якого називали маразматиком, Л. І. Брежнєв, вважав для себе необхідну особисту бесіду з головним конструктором з питань використання ним, як Верховним Головнокомандувачем, інформації попередження про ракетний напад. Деякий час після введення [в жовтні 1976] в дію першої черги СПРН він викликав мене і близько півтори години питав, яка вірогідність узагальнених і точність кількісних оцінок ракетної обстановки, який сенс мають різні сигнали попередження, чому деякі з них вимагають тільки підвищеної уваги, а деякі - рішучих дій з можливо необоротними наслідками. Тільки ця бесіда для мене повний доказ мерзості тих, хто обзивав і висміював Брежнєва. І в останні роки його життя я був свідком живого інтересу до справи і повної ясності розуму цієї людини. У 1980 році під його головуванням відбулося спеціальне засідання Ради Оборони СРСР, присвячене питанням СПРН. [...] Л.І. Брежнєв виявив неабиякий інтерес, ставив багато запитань, вникаючи в суть проблем, по ходу засідання вносив поправки в підготовлений проект рішення. Його активна поведінка сильно контрастувало в порівнянні з поведінкою інших членів Ради Оборони. - Зі спогадів В.Г. Рєпіна , головного конструктора СПРН і СККП в 1970-1987 рр..

За опитуваннями Левада- Центру, проведеним у квітні 2013 року, громадяни Росії оцінюють Л.І. Брежнєва краще інших керівників країни. Позитивно до нього ставиться 56 % опитаних , негативно - 29 %. На другому місці - Ленін ( 55 % і 28 %). За ним слідують Сталін ( 50 % і 38 %) , Микола Другий ( 48 % і 21 %), Хрущов ( 45 % і 35 %), Єльцин ( 22 % і 64 %) і Горбачов ( 22 % і 65 %).

Кіновтілення[ред.ред. код]

  • Річард Карлао («Ракети Жовтня» «The Missiles of October» (США, 1974)
  • Стать Хардвік («Вторгнення» «Invasion» (США, 1980)
  • Нехемія Персів («Садат», США, 1983)
  • Френк Міддлмасс («Квадратура кола» «Squaring the Circle» (Англія, 1984)
  • Юрій Шумілов («Чорна троянда - емблема печалі, червона троянда - емблема кохання», 1989)
  • Євген Матвєєв («Солдати свободи», 1977, «Клан», 1990)
  • Михайло Храбров («Вперед за скарбами гетьмана», 1993)
  • Олександр Белявський («Сірі вовки», 1993)
  • Леонід Неведомський («Кооператив" Політбюро "», 1992)
  • Борис Макаров (Афери, музика, любов, Корабель двійників, 1997, КДБ у смокінгу, 2005)
  • Борис Січкін («Останні дні», 1989, «Ніксон», 1995, США)
  • Льон Дончев («Дік», 1999, США)
  • Гаррі Маршалл («It's a Shame About Ray», США, 2000)
  • Богдан Ступка («Заєць над безоднею», 2005; «Празька весна» / «Der Prager Frühling», Німеччина, 2008)
  • Володимир Долинський («Червона площа», 2005)
  • Артур Ваха («Брежнєв», 2005 - молодий; «Фурцева. Легенда про Катерину», 2011)
  • Сергій Шакуров («Брежнєв», 2005 - літній)
  • Мікеле Гамміно («Папа Іван Павло II» «Pope John Paul II», (США, 2005)
  • Сергій Бездушний (молодий) і Валерій Косенков (Галина, 2008)
  • Валерій Косенков (Туман розсіюється, 2008)
  • Олег Чернігів («Вольф Мессінг: бачив крізь час», 2009)
  • Анатолій Васильєв («І примкнув до них Шепілов», «Обізнане джерело в Москві», 2009).
  • Валентин Смирнитський («Остання зустріч», 2010)
  • В'ячеслав Шалевич («Полювання на беркута», 2011)
  • Сергій Бездушний (Жуков, 2012)
  • Микола Токарєв (Одного разу в Ростові, 2012)
  • Валерій Магдьяш («Око боже», 2012)

Документи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Дніпропетровський клан

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Паспорт
  2. 20 лютого 1978, нагородження скасовано Указом Президії Верховної Ради СРСР через сім років після смерті 21 вересня 1989
  3. Как будущий "рулевой" Страны Советов с ОУН на Львовщине боролся
  4. Петро Шелест «Справжній суд історії ще попереду», сторінка 417.
Попередник: Голова Президії Верховної Ради СРСР
1960-1964
Наступник:
Ворошилов Климент Єфремович
Мікоян Анастас Іванович
Попередник: Голова Президії Верховної Ради СРСР
1977-1982
Наступник:
Микола Вікторович Підгорний
Андропов Юрій Володимирович
Попередник: Генеральний секретар ЦК КПРС
19641982
Наступник:
посада відновлена за Брежнєва Л.І.
Андропов Юрій Володимирович


Вінстон Черчіль Це незавершена стаття про політичного діяча.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.