Хілько Федір Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федір Ілліч Хілько
 Полковник
Загальна інформація
Народження 11 лютого 1925(1925-02-11)
Дармштадт, Мелітопольський район, Запорізька область.
Смерть 8 квітня 1999(1999-04-08) (74 роки)
Київ
Військова служба
Роки служби 1957—1988
Приналежність СРСР СРСР→Україна Україна
Рід військ КДБ→СБУ
Формування Перше управління Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР
Нагороди та відзнаки
Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хілько.

Федір Ілліч Хілько (11 лютого 1925, Дармштадт — 8 квітня 1999, Київ) — український розвідник-нелегал. Близько 17 років знаходився на нелегальній роботі, виконував завдання Першого головного управління КДБ СРСР, у зовнішній розвідці. Виконував відповідальні завдання у Федеративній Республіці Німеччина, інших країнах Європи[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 11 лютого 1925 року у родині робітника цегельного заводу у німецькому поселенні Дармштадт Мелітопольського району Запорізької області.

Під час Другої світової війни воював у складі добровольчого комсомольського інженерного полку Південного фронту спершу рядовим, а згодом командиром командиром розвідувального взводу. Під час одного з рейдів йому з товаришами вдалося захопити в полон німецького генерала, а потім саме йому довелося бути перекладачем під час допиту. Через досконале знання німецької ним зацікавилася військова контррозвідка. У 1945 році був військовим перекладачем у підрозділі військової контррозвідки Групи радянських військ у Німеччині.

Після демобілізації працював на Мелітопольському дизельному (нині — моторному) заводі, де пройшов шлях від учня токаря до голови профспілкового комітету, а невдовзі — секретаря парткому заводу[2].

У 1957—1959 рр. — проходив спеціальну оперативну, правову, країнознавчу підготовку в Києві. З ранку до вечора вживався в образ німця, під виглядом якого йому потрібно було перебувати на першому етапі операції в НДР.

За легендою, розвідник виступав у ролі втікача до ФРН, щоб отримати спадщину, залишену йому далекою родичкою у вигляді рахунку в одному з банків і довічної частини доходів від роботи великої фірми. Ця легенда склалася за цілком несподіваного збігу обставин. Федір щиро перейнявся долею молодого німця — колеги по новій роботі, який почав спиватися, втратив інтерес до життя і поступово деградував як особистість. Йому вдалося повернути його до нормального життя, за що мати хлопця переоформила на нього спадщину, яку можна було отримати тільки за умови проживання у ФРН. А вона із сином не мали наміру виїздити з НДР. З цією метою вона знайшла для Хілька місце в своєму розгалуженому родоводі. Тепер, за однією з генеалогічних гілок, він став далеким родичем німецького промисловця, який заповів різні частки своїх прибутків численній рідні[3].

Могила на Байковому кладовищі

Згодом Хілько був переправлений через кордон, де отримав статус біженця і за повною програмою пройшов відповідні перевірки. Завдяки рекомендаційним листам і залишеній «спадщині» йому вдалося порівняно швидко завести необхідне коло знайомств. Минуло трохи часу, і він зарекомендувава себе солідним та успішним бізнесменом.

Основне завдання, полягало в добуванні інформації військово-політичного характеру. На це були зорієнтовані цінні інформатори, яких Федір Ілліч, як новий резидент нелегальної розвідки, прийняв від свого попередника.

У 1979—1988 рр. — працював у Києві в управлінні розвідки, займаючись підбором і підготовкою кандидатів у нелегальну розвідку. Навіть після звільнення у запас до останніх днів свого життя він брав участь у підготовці майбутніх українських розвідників.

Він відмовився від московської квартири, жив на зарплату полковника, а потім військову пенсію в Києві, тим часом на його закордонному банківському рахунку залишилися лежати сотні тисяч в іноземній валюті[4] — їх не чіпали, підозрюючи, що рахунок можуть контролювати спецслужби[5].

Помер на 75-му році життя після другого інфаркту 8 квітня 1999 року[4]. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′01″ пн. ш. 30°30′04″ сх. д. / 50.4171500° пн. ш. 30.5013417° сх. д. / 50.4171500; 30.5013417).

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні / Олександр Скрипник. — К. : Ярославів Вал, 2011. — 624 с. — Із змісту: 17 років у особливих умовах [Ф. І. Хілько]. — С. 367—373.
  • Скрипник О. Український слід у розвідці / Олександр Скрипник. — К. : Ярославів Вал, 2009. — 319 с. — Із змісту: Доля резидента. — С. 244—268.
  • Скрипник О. Особлива територія: [роман] / Олександр Скрипник. — К. : Ярославів Вал, 2013. — 440 с.
  • Скрипник О. В. Розвідник із Мелітополя: земляки // Мелитоп. краевед. журн. — 2014. — № 3. — С. 3-8.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Славетні запоріжці. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 6 квітня 2022.
  2. ↑ ВІД ГОЛОВИ ПРОФКОМУ ЗАВОДУ — ДО РЕЗИДЕНТА НЕЛЕГАЛЬНОЇ РОЗВІДКИ. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
  3. ↑ Служба зовнішньої розвідки України. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
  4. ↑ а б «В одном из немецких банков у советского разведчика Федора Хилько до сих пор лежат 300 тысяч дойчемарок». Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
  5. ↑ БАГАТСТВО НЕ ДЛЯ НЕЛЕГАЛА. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хілько_Федір_Ілліч&oldid=41645893