Cogito ergo sum

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Cogito ergo sum (фр. Je pense donc je suis, укр. Думаю, отже існую) — засадниче положення філософії Рене Декарта.

Уперше Декарт висловив його французькою в «Розмірковуваннях про метод» (1637)[1]. У «Засадах філософії» 1644 року він використав латинську форму.

Методологічне значення фрази для Декарта в тому, що існує твердження, яке є безумовно істинним. Декарт закликав до універсального сумніву. Сумніватися можна у всьому — в існуванні зовнішнього світу, Бога, матерії тощо, однак суб'єкт міркування не може сумніватися у власному існуванні, оскільки, якщо він не існує, то хто ж тоді розмірковує?

Але я переконав себе, що у світі немає зовсім нічого, ні неба, ні землі, ні розумів, ні тіл. Чи слідує з цього, що я не існую? Ні. Якщо я преконав себе в чомусь (чи, взагалі, подумав, про будь-що), то я неодмінно існую. Втім, хай є шахрай надзвичайної сили й хитрості, який свідомо й постійно мене обдурює. І в тому разі, я безумовно існую, якщо він дурить мене, хай собі дурить, скільки може, він ніколи не зможе стверджувати, що я ніщо, якщо я думаю, що я є щось. Тож, обміркувавши все ретельно, я повинен нарешті завершити таким судженням: Я є, я існую неодмінно істинне, якщо воно висловлене, або сфромульоване в моїй думці. (AT VII 25; CSM II 16—17)

Декарт першим із значних філософів почав використовувати термін свідомість. Принцип cogito ergo sum стверджує, що свідомість безумовно існує, втім Декарт був дуалістом на відміну, наприклад, від Берклі, і крім світу думок (res cogitans), визнавав існування також світу речей протяжних (res extensa), тобто матеріального світу.

Йосип Бродський перекривив Декартів вислів у вірші «Не виходь з кімнати» (рос. Не выходи из комнаты, 1970). Там є такі рядки:

…И вообще инкогнито
эрго сум, как заметила форме в сердцах субстанция.

«Інкогніто ерго сум» можна перекласти як «Існую, оскільки нікому невідомий».

Виноски[ред.ред. код]