Сумнів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гоя: Сухість страху. Наслідок сумніву - неможливість перемогти страх помилки і утримання від судження.
Марія Якунчикова "Страх" (1893-95). Вважається, що сумнів є витонченою формою страху чи фобії

Су́мнів — психічний стан чи стан розуму в якому виникає утримання від остаточно визначеного судження, або/і роздвоєння (троєння і т.п.) його становлення, через нездатність свідомості зробити дискретний однозначний висновок. Якщо розум не може виявити причин, аргументів, які б дали йому змогу прийти до однозначного рішення стосовно правильності чи хибності своєї думки, тоді сумнів є негативним (тобто фактично блокування подальшого аналізу та висновків, "утимання" від дискретизації). Якщо ж розум виявив причини і вони є рівної, подібної, порівняльної ваги, роблячи таким чином унітарну вирішальну думку неможливою, тоді сумнів вважається позитивним (включаючим інваріантність). В обох випадках результатом є: неможливість формування остаточного судження (утримання від нього). Існує безліч прикладів де людина не може перемогти (дискретувати, перевести у стадію визначеності) свої сумніви.

Сумнів притаманний у більшій чи меншій мірі будь-якому судженню, і визначеність чи остаточність судження ніколи не є абсолютною. Судження може вважатись остаточним, чи абсолютно визначеним лише у випадку прив'язки до певної обмеженої (фіксованої) точки зору (так би мовити, одної системи коордитат).

Як ознака мислення[ред.ред. код]

Сумнів вважається фундаментальною відмінністю мислячої і не мислячої природи (кібернетичного пристрою). Задачі, що стоять перед істотами мислячими, мають інваріантний набір розв’язків, без емпіричних “зважувань” обійтися неможливо. Будь-яке зважування може бути зроблене тільки з допустимою похибкою, а в підсумку це означає наявність сумніву в достатній, для даного випадку точності цього зважування. За своєю природою, обчислювальній машині не притаманний сумнів, і як тільки вона найменшою мірою приходить до невизначеності, вона “зависає”. Стан невизначеності паралізує дію машини. Це в свою чергу означає, що допоки обчислювальна машина не почне сумніватися, доти не отримаємо конкурента людського розуму в особі штучного інтелекту. Для такого випадку вчені повинні знайти алгоритм розв’язку рівнянь з безліччю невідомих, програмісти запрограмувати машину, і якщо машина зможе їх розв’язувати ми отримаємо мислячий кібер пристрій. А це зробити неможливо, в силу неможливості розв’язати рівняння з n-ою кількістю невідомих. Сумнів є ознакою мислячої істоти.

Як страх[ред.ред. код]

В узгодженні з ідеєю, що сумнів є тонкою формою чи симптомом більшого страху чи фобії від его, психологи і психоаналітики часто приписують це явище до ранніх стадій життя, коли его формується: тобто, дитинства. Саме там, вчені твердять, насаджується сумнів у власних можливостях і навіть сама самоідентифікація особистості. Вплив батьків та інших впливових осіб часто має глибокі наслідки на наступне самосприйняття дитини (его), з сумнівами часто залученими в такі самопортрети.

Також згідно з деякими духовними традиціями сумнів є формою страху. Сумнівна внутрішня вдача веде до 'отруювання' власної реальності, світу де перебуває розум. Іншими словами, власне его стає стисненим і справді пошкодженим від таких понять, так як сумніви часто мають результатом бездіяльність і шкоду іншим. Сумнів є протилежністю віри. Віра є примусом слідувати певним шляхом, сумнів блокує шлях. Люди щоденно використовують сумніви і віру при виборі життєвого шляху яким вони слідують: напр.: Я сумніваюся, що лінь допоможе мені досягти моїх цілей. Сумнів також використовується для для відгородження від неприємних наслідків напр.: Я сумніваюся що хтось мене зловить якщо я обкрадну цей магазин. Залежно від енергії покладеної в такий сумнів, сам сумнів має малий вплив на події і просто звужує видиму сукупність можливостей.

Існує багато пізнавальних розумових а також більш духовних підходів у відповідь на широке розмаїття причин сумніву. Раціональні, сократичні методи використовуються у манерній терапії, коли особа систематично питає свій власний розум чи сумнів має будь-які реальні підстави. Вважається, що постійне підтвердження веде до емоційного відокремлення від первинного сумніву. Цей метод контрастує, скажімо з буддистськими віруваннями, які мають інший підхід щодо сумніву і бездіяльності. Буддизм розглядає весь сумнів як негативну прив'язаність до власного усвідомлюваного минулого і майбутнього. Позбутися особистої історії власного життя і щоденно підтвердити це звільнення в медитації є першочерговим для залишення таких сумнівів. Через велике духовне зусилля, сумнів можна розвіяти, і тоді говориться людина живе лише в теперішньості.

У психопатології, надмірний сумнів за звичай асоціюється з синдромом нав'язливих станів, який часто зветься 'хворобою сумніву'.

Джерело[ред.ред. код]

  • Celestine N. Bittle. Reality and the Mind. Epistemology. New York, Milwakee, Chicago: The Bruce Publishing Company, 1936, 1938. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.