Megadeth

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Megadeth
фотографія
Megadeth в Лондоні 24 лютого 2008 року.
Основна інформація
Жанр Спід-метал, треш-метал, хеві-метал, хард-рок
Роки 19832002
з 2004 по теперішній час
Країна США США
Звідки Лос Анджелес, Каліфорнія
Тематика Релігія, політика, суспільство, війна, історія, література
Лейбл Combat Records (1984–1986)
Capitol Records (1986–2000)
Sanctuary Records (2001–2006)
Roadrunner Records (з 2006)
Склад Дейв Мастейн
Кріс Бродерік
Шон Дровер
Девід Еллефсон
www.megadeth.com

«Megadeth» — американський треш-метал гурт з міста Лос Анджелес, штат Каліфорнія, сформований в 1983 році. Колектив заснований гітаристом і вокалістом Дейвом Мастейном та бас-гітаристом Девідом Еллефсоном після того, як Мастейн був звільнений з групи Metallica. З тих пір Megadeth випустили 13 студійних альбомів[1]. Група є одним з найбільш комерційно успішних треш-метал колективів, продавши більше ніж 25 мільйонів альбомів по всьому світу, включаючи номінований на «Греммі» мульти-платиновий альбом Countdown to Extinction .[2] В одних тільки Сполучених Штатах Megadeth отримали п'ять платинових, сім золотих альбомів і вісім номінацій на премію «Греммі», як найкращий виконавець музики в жанрі «хеві-метал» .[3] Група розпалася в 2002 році після того, як Мастейн сильно пошкодив променевий нерв[4], але, пройшовши фізіотерапію, в 2004 році Мастейн відновив групу, яка в тому ж році випустила альбом The System Has Failed, який стартував на 18 місці в хіт-параді найпопулярніших альбомів журналу Billboard [5].

За 27 років активної діяльності у Megadeth офіційно брало участь більше двадцяти музикантів, і лише Дейв Мастейн залишається лідером групи ще з першого складу і основним автором пісень. Megadeth разом з групами Metallica, Anthrax та Slayer називають «великою четвіркою» треш-металу.

Історія[ред.ред. код]

Ранні роки (1983–1984)[ред.ред. код]

Влітку 1983 року через декілька місяців після того, як провідний гітарист Дейв Мастейн був звільнений з групи Metallica через проблеми з алкоголем, наркотиками і конфліктів з іншими музикантами[6], він разом з басистом Девідом Еллефсоном, гітаристом Грегом Хендевідтом і барабанщиком Діджоном Каррутерсом створив групу Megadeth. Пізніше Мастейн сказав:

Після звільнення з Metallica, все що я пам'ятаю - своє жадання крові. Їх крові. Я хотів робити швидшу і важчу музику, ніж вони.[7]

Мастейн, рухомий бажанням помсти[8], додав музиці Megadeth потужності, збільшивши швидкість у вже наявних піснях, наприклад, в «Mechanix», яку раніше Metallica виконувала в повільнішому темпі. Після майже шести місяців безуспішних пошуків вокаліста Мастейн вирішив самостійно займатися провідним вокалом, будучи також основним автором пісень і музики групи, а також ритм-гитаристом. Каррутерса незабаром замінив барабанщик Ли Рауш, а гітарист Грег Хендевідт залишив гурт у кінці 1983 року і заснував власну, Kublai Khan. На початку 1984 року Megadeth записала демо з трьох пісень («Last Rites/Loved to Death», «Skull Beneath the Skin» і « Mechanix») в складі: Мастейн, Еллефсон і Рауш. Також до Megadeth в якості другого гітариста приєднався Керрі Кінг (відомий по Slayer), який виступав з групою на концертах, поки йому підшукувалася постійна заміна. Після декількох виступів Ли в 1984 році Рауша замінив ударник Гар Самуельсон.[9] Завдяки своїм трьом демонстраційним пісням групі вдалося підписати контракт з незалежною нью-йоркською звукозаписною компанією Combat Records, а в грудні в групі нарешті з'явився другий гітарист Кріс Поланд, друг Гара.

Killing Is My Business… And Business Is Good! (1985–1986)[ред.ред. код]

На початку 1985 року гурт отримав $8, 000 від Combat Records для запису і випуску свого дебютного альбому[10]. Проте після того, як вони витратили половину від цієї суми на наркотики і алкоголь, музиканти були вимушені звільнити свого продюсера і самостійно займатися випуском альбому. Незважаючи на це альбом Killing Is My Business… And Business Is Good!, випущений травні 1985 року, був добре прийнятий і був сумішшю треш-метала, спід-метала і панк-рока. На альбомі був представлений перший з численних каверів, виконаних Megadeth — версія класичної пісні Ненсі Сінатри «These Boots Are Made For Walking» в стилі спид-метал і із словами, дещо зміненими Мастейном. Пізніше навколо цієї композиції розгорілися спори, коли автор оригіналу, Ли Хезлвуд, назвав зроблені Мастейном зміни «огидними і образливими» і зажадав, щоб композицію прибрали з альбому. Під загрозою судового переслідування з 1995 року альбом видавався без цієї пісні, проте в 2002 році альбом був перевиданий з цим кавером, але усі змінені слова були замінені на звук «бип». Влітку 1985 року гурт уперше відправився в концертний тур по Сполучених Штатах і Канаді в підтримку Killing Is My Business. разом з гуртом Exciter. Під час туру новий гітарист Кріс Поланд несподівано покинув Megadeth і був в терміновому порядку замінений до кінця туру Майком Альбертом. Поланд повернувся в гурт в жовтні 1985, незадовго до початку роботи над другим альбомом.

Peace Sells… But Who's Buying? (1986–1987)[ред.ред. код]

Другий альбом Megadeth, закінчений у березні 1986 року, знову отримав від Combat Records вельми скромний бюджет. До того ж, група була незадоволена результатом мікшування запису. У підсумку, через невдоволення постійними фінансовими проблемами маленького незалежного лейбла, Megadeth підписали контракт з великою компанією Capitol Records, яка купила права на новий альбом. Лейбл найняв продюсера Пола Лені для повторного мікшування альбому. І в листопаді 1986, майже через рік після початку запису, Capitol Records випустили Peace Sells... But Who's Buying?[9]. Це був безсумнівний комерційний успіх для Megadeth[11]: в одній лише Америці було продано більше мільйона копій[12].

Allmusic назвав Peace Sells… «одним із найвпливовіших треш-метал альбомів десятиліття»[13]. На заголовний трек «Peace Sells» зняли кліп, який регулярно транслювався на MTV в передачі «Headbangers Ball». Пісня зайняла 11 місце в хіт-параді «40 Greatest Metal Songs» на VH1[14]. А ще мелодія цієї пісні протягом багатьох років використовувалася як музична заставка перед новинами на MTV. На альбомі Peace Sells… But Who's Buying? проявив свої здібності та художник Ед Рєпка (відомий за роботу з багатьма хеві-метал-гуртами, в тому числі Death та Toxic Holocaust). Він не лише переробив старий логотип-талісман групи (Vic Rattlehead), але й оформив кілька наступних альбомів.

У лютому 1987 Megadeth виступають в розігріві у Еліса Купера під час туру «Constrictor», який слідував за коротким туром на підтримку Mercyful Fate в США[15]. Купер вчасно помітив, що Megadeth пристрастилися до важких наркотиків та алкоголю, і по-дружньому допоміг їм контролювати своїх «демонів»[16]. З того часу вони зблизилися, і Мастейн навіть вважає Купера своїм хрещеним батьком[17]. У березні цього ж року у Великобританії гурт починає в якості хедлайнерів своє перше світове турне в компанії таких груп, як Overkill та Necros[18]. Під час туру Мастейн і Еллефсон розглянули відхід Самуельсона через його надмірне зловживання наркотиками[19].

Після заключного туру на Гаваях, у липні 1987, через проблем з наркотиками Гар Самуельсон та Кріс Поланд були звільнені з гурту[20]. Мастейн стверджував, що Самуельсона неможливо контролювати, коли він п'яний. Для його заміни на всяк випадок навіть запросили барабанщика Чака Белера, оскільки були побоювання, що під час останніх турів Самуельсон буде просто не в змозі вийти на сцену[21]. Мастейн говорив, що Поланд продавав обладнання гурту, щоб задовольняти свої все збільшуються потреби в наркотиках. Про це була складена пісня «Liar». Спочатку Поланд був замінений Джеєм Рейнолдсом з Malice, але його гурт якраз працював над записом свого альбому. Тоді Рейнолдса замінили на його викладача гітари Джефа Янга, який на шість тижнів приєднався до запису третього альбому Megadeth[22].

So Far, So Good… So What! (1987–1989)[ред.ред. код]

З великим бюджетом записуючого лейбла та продюсером Полом Лені за пультом, Megadeth провели п'ять місяців за записом свого третього альбому So Far, So Good... So What!. На початку процесу виникли труднощі, частково пов'язані з безперервною боротьбою Мастейна з наркотичною залежністю. Пізніше він говорив: «Результат був жахливий, переважно через наркотики та пріоритетів, які у нас були або яких у нас вчасно не виявилося». Також відбувалися сутички Мастейна з Лені, що почалися з того, що останній наполягав на записи барабанів окремо від тарілок (нечуване для рок-ударників). У процесі мікшування Мастейн і Лені посварилися, і Лені був змінений продюсером Майклом Вагенером, який перемікшував альбом[23].

У січні 1988 року Megadeth випустили So Far, So Good… So What!, який, поки не став платиновим у США, піддавався атакам критиків, які стверджували, що «альбому не вистачає концептуальної та єдиної родзинки» і що він «націлений на загрозливе звучання, але здебільшого походить на натягнутий і в якійсь мірі незрілий»[24]. So Far, So Good… So What! містив сингл «In My Darkest Hour» (музика, написана Дейвом Мастейном в якості триб'юту загиблому басисту Metallica Кліффу Бертону[25]. Пісня вітається фанатами та виповнюється з того часу майже в кожному концерті. So Far, So Good… So What! також включав кавер на пісню Sex Pistols «Anarchy In The U.K.» зі зміненими Мастейном словами (пізніше він зізнався, що погано розчув їх).

У червні 1988 Megadeth з'являються в документальному фільмі Пенелопи Сферіс The Decline of Western Civilization II: The Metal Years, який в хронологічному порядку описував лос-анджелеську метал-сцену пізніх 80-х, основна увага зосереджуючи на глем-металу[26]. На «In My Darkest Hour» Пенелопою Сферіс був знятий кліп (до її роботам також належать кліпи «Wake Up Dead» і «Anarchy In The UK»), який показується в наприкінці фільму. 1991 року в Rusted Pieces Мастейн згадував про фільм як про розчарування, яке зрівняло Megadeth з «стадом дерьмово груп»[27].

Megadeth почали світовий тур в підтримку So Far, So Good… So What!, виступаючи на розігріві у Dio в Європі в лютому 1988 року[26], а пізніше приєдналися до туру Iron Maiden в підтримку їх Seventh Son of a Seventh Son в США[26]. У світлі наростаючих проблем з ударником Чаком Белера, Мастейн попросив барабанщика Ніка Менца працювати барабанним техніком. Як і попередній технік Гар Семюелсон, Менца повинен був бути готовий сісти за установку в разі, якщо Белер не зможе продовжувати тур[28].

У серпні 1988 року Megadeth виступили на фестивалі Monsters Of Rock в замку Доннінгтон в Британії, разом з Kiss, Iron Maiden, Helloween, Guns N' Roses та Девідом Лі Ротом перед аудиторією більш 100 000 чоловік[29]. Незабаром гурт приєднався до європейського туру «Monsters Of Rock», але випала після першого ж концерту. Через деякий час Дейв Мастейн звільнив Чака Белера та Джеффа Янга і викреслив їх із запланованого Австралійського туру. Пізніше він згадував: «У дорозі маленькі перепалки виростають в повномасштабні війни, я думаю, багато з нас були непослідовні через хлопця, якого ми чекали після концерту»[30].

Будучи нездатним знайти вчасно підходящого соло-гітариста, Мастейн записав кавер на «No More Mr. Mice Guy» Еліса Купера в тріо (все ще не знайшовши барабанщика, Мастейн попросив Менца записати партії для цієї пісні)[31]. Пісня з'явилася в саундтреку до фільму жахів «Електрошок» Веса Крейвена[31]. Коли гурт прослуховував нових кандидатів на місце соло-гітариста влітку 1989 року, Мастейн був арештований за водіння в стані наркотичного сп'яніння та зберігання наркотиків, коли він врізався в припаркований транспортний засіб, зайнятий поліцейськими, які перебувають не при виконанні службових обов'язків[32]. Суд ухвалив почати незабаром примусову реабілітацію, і Дейв вперше за десять років розсудив на тверезу голову.

Rust In Peace (1990–1991)[ред.ред. код]

Після цього Мастейн дав оголошення про набір до гурту нового гітариста. Мастейн хотів взяти в гурт справжнього гітариста-віртуоза і професіонала, з яким можна було б легко працювати і в плані виконання, і в плані написання пісень. З попередніх гітаристів Дейва цілком влаштовували стиль роботи Кріса Поланда і техніка Джеффа Янга, але жоден з них не влаштовував його як особистість. Тому запрошення були розіслані Даймбегу Дарреллу з Pantera, Джеффу Вотерсу з Annihilator і декільком іншим. Джефф Вотерс відмовив відразу, справи у його гурту Annihilator йшли і так непогано, а Даймбег Даррелл прийшов на прослуховування, але не захотів приєднуватися, якщо гурт не прийме також його брата, ударника Вінні Пола. Так як у Megadeth вже був найнятий ударник Нік Менца, Дарреллу довелося відмовити[33]. Також серед прослуховуючих були Лі Альтус з Heathen і Ерік Мейер з Dark Angel[34].

У 1987 році на прослуховування прийшов шістнадцятирічний Джефф Луміс (з гурту Sanctuary, який пізніше приєднався до Nevermore). Після Мастейн похвалив його за хороший навик гри, але відмовив, оскільки Луміс був занадто молодий[35]. Пізніше він потрапив на концерт Cacophony, в якій грали Марті Фрідмен і Джейсон Беккер, і розповів Фрідмену (який в той момент випустив свій перший сольний альбом Dragon's Kiss) про цей випадок. Фрідмен прийшов на прослуховування. У лютому 1990 року він офіційно приєднався до Megadeth[36].

В оновленому складі гурт зі со-продюсером Майком Клінком вирушив в Rumbo Studios в березні 1990 року, щоб почати роботу над майбутнім альбомом Rust in Peace. Вперше за свою кар'єру, гурт працював в студії на тверезу голову, тим самим уникнувши багатьох проблем, з якими зіткнулися під час запису попередніх альбомів. Клінк також був першим продюсером, який вдало спродюсував альбом Megadeth від початку до кінця, не будучи звільненим[37].

Альбом Rust in Peace було випущено 24 вересня 1990 року. Глибокий мелодійний зміст і вражаюче технічне виконання альбому принесли Megadeth номінацію на Греммі в категорії «Найкращий рок-альбом», але нагороду отримала Metallica за сингл Stone Cold Crazy. Альбом був проданий в США в кількості 1 мільйона 810 000 копій[38], за що отримав платиновий статус, потрапив на 23 позицію американського чарту Billboard 200[39] і на 8 позицію британських чартів[40].

Після виходу альбому Megadeth відправилися в світове турне, під час якого вони відвідали Південну Америку і Північну Америку, Європу і Азію і взяли участь на двох найбільших рок-фестивалях — Monsters of Rock в Ріо-де-Жанейро і Clash of the Titans в Лондоні, де грали з такими гуртами, як Judas Priest, Slayer, Sepultura, Guns N' Roses, Faith No More і Suicidal Tendencies[41].

Countdown to Extinction (1992–1993)[ред.ред. код]

14 липня 1992 року вийшов Countdown to Extinction, який став найбільш комерційно успішним альбомом в історії Megadeth. Гурт змінив стиль звучання, пішовши в бік традиційного хеві-метала (подібний крок зробила Metallica з їх альбомом Metallica в 1991 році — цей їхній альбом також був куди більш комерційним, ніж попередні)[42]. Сингли «Symphony of Destruction», «Sweating Bullets», «Skin o 'My Teeth» і «Foreclosure of a Dream» стали хітами і самими впізнаваними піснями гурту.

Альбом вийшов настільки успішним, що дебютував на 2 місці американських чартів Billboard[43] і на 5 місці англійських чартів[44]. Альбом номінувався на Греммі в 1993 році в номінації «Найкраще метал виконання» («Best Metal Performance»), отримав подвійну платину за підсумками продажів в США[45], потрійну платину в Канаді[46] і золото в Австралії та Аргентині, будучи, таким чином, самим продаваним альбомом групи. Назву альбому придумав Нік Менца[47], барабанщик гурту.

У листопаді 1992 року Megadeth випустили свій другий відео альбом Exposure of a Dream, а в грудні організували світове турне на підтримку Countdown to Extinction з групами Pantera та [[Suicidal Tendencies, за яким послідувало турне по Північній Америці зі Stone Temple Pilots в січні 1993 року. Через місяць, проте, концерти довелося скасувати через проблеми з наркотиками у Дейва Мастейна[48]. Після шеститижневої реабілітації Мастейн тут же повернувся в Megadeth, і група записала пісню «Angry Again» для саундтрека до фільму Останній кіногерой. У червні цього ж року група взяла участь у фестивалі Milton Keynes Bowl разом з Metallica[49]. Це був перший раз за десять років, коли Дейв Мастейн грав на одній сцені зі своїми колишніми «одногрупниками». Сам Мастейн прокоментував це так: «Десять років дитячості між Metallica та Megadeth скінчилися!», — поклавши цим край ворожнечі двох груп. В липні Megadeth також запросили для участі в турі «Get A Grip US» легендарної рок-групи Aerosmith, але були зняті з програми вже через сім днів через коментарів Мастейна з приводу «похилого віку» Aerosmith.

У жовтні-листопаді 1993 року Megadeth записали пісню «99 Ways to Die», яка 1995 року номінувалася на «Греммі»[50].

Участники гурту[ред.ред. код]

Студійні альбоми[ред.ред. код]

Докладніше у статті Дискографія Megadeth

Посилання[ред.ред. код]

  1. «Megadeth discography» (англійською). Megadeth.com. Архів оригіналу за 2012-02-16. Процитовано 2010-02-18. 
  2. Офіційний сайт Megadeth,«Megadeth Behind the Music Press Release», 2001, на Megadeth . com
  3. Офіційний сайт «Rock On The Net». «Grammy Awards: Best Metal Performance», на Rockonthenet.com;
  4. Офіційний сайт Megadeth,«Megadeth Disbands Press Release», 2006, на pr / disband.html Megadeth.com
  5. Офіційний сайт журналу Billboard. «Megadeth album chart positions», на Billboard.com
  6. Cecolini, Vinny. «Foreclosure of a Team», листопад 1998, Metal Hammer, на metalhammer1998 2.html The Realms of Deth; перевірено 16 листопада 2006.
  7. "Killing Is My Business. And Business Is Good" remastered album notes. травень 2002, Loud Records, 9046-2.
  8. Ling, Dave. «At the Start It Was About Revenge», вересень 1999, Metal Hammer, на metalhammer1999.html The Realms of Deth; перевірено 28 листопада 2006.
  9. а б Офіційний сайт Megadeth, « Timeline», 2006, на Megadeth.com; перевірено 11 жовтня 2006.
  10. «Killing Is My Business… And Business Is Good» remastered album notes. травень 2002, Loud Records, 9046-2.
  11. Huey, Steve. "Peace Sells… but Who's Buying? Review, at AMG.com. Процитовано 16 листопада 2006.
  12. «RIAA platinum sales, Megadeth». Recording Industry Association of America. Архів оригіналу за 2013-03-16. Процитовано 2011-10-07. 
  13. Birchmeier, Jason. «Peace Sells… but Who's Buying?» Remastered version AMG Review, at Allmusic. Процитовано 23 листопада 2006.
  14. «VH1 40 Greatest Metal Songs», May 1-4, 2006, VH1 Channel, reported by VH1.com. Процитовано 10 вересня 2006.
  15. Мастейн, Лейден, 2012, p. 96
  16. Мастейн, Лейден, 2012, p. 97
  17. Мастейн, Лейден, 2012, p. 132
  18. Rees & Crampton, 1999, p. 658
  19. Konow, 2009, p. 244
  20. Мастейн, Лейден, 2012, p. 98
  21. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Rock88 не вказаний текст
  22. Мастейн, Лейден, 2012, p. 101
  23. Мастейн, Лейден, 2012, p. 105
  24. Huey, Steve. «So Far, So Good… So What! Review», Allmusic, at AMG.com. Процитовано 15 листопада 2006.
  25. Мастейн, Лейден, 2012, p. 92
  26. а б в «Megadeth History 1988». Megadeth.com. Архів оригіналу за 2013-08-14. Процитовано 2013-08-02.  (англ.)
  27. Megadeth: Rusted Pieces VHS, released January 1, 1991 by Capitol Records/EMI, Inc, UPC 077774001335, at UPC Database. Процитовано 20 листопада 2006.
  28. Doreian, Robyn. «The Big Four», September 1990, Hot Metal Magazine, reported by The Realms of Deth. Процитовано 16 листопада 2006.
  29. Мастейн, Лейден, 2012, p. 117
  30. Niles, Eric. «Rust in Peace», September 1990, Music Connection, reported by The Realms of Deth. Процитовано 13 жовтня 2006.
  31. а б Мастейн, Лейден, 2012, p. 125
  32. Мастейн, Лейден, 2012, p. 123
  33. «Weird interview questions... - Myspace-blog | van Megadeth». Blogs.myspace.com. 2006-01-03. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2010-11-07. 
  34. / GuitarPlayer.Ru / Гітаристи / Marty Friedman
  35. «Nevermore Interview With Jeff Loomis». Metal Rules uken. Архів оригіналу за 2013-08-14. Процитовано 2013-08-01.  (англ.)
  36. Джон Стикс. «A Founding Forefather of Thrash (taken from Guitar for the Practicing Musician, 1990)» (англійською). The Realms of Deth. Архів оригіналу за 2012-02-16. Процитовано 2009-08-27. 
  37. «Dave the Human, Mustaine the Artist» (англійською). The Realms of Deth. Архів оригіналу за 2012-02-16. Процитовано 2009-08-27. 
  38. Дискографія Megadeth на сайті Megadeth
  39. Рецензія на сайті Allmusic.com
  40. Архів британських чартів
  41. Мастейн, Лейден, 2012, p. 141
  42. Рецензия на сайте Allmusic.com
  43. Megadeth > Позиції в чартах и награды > Billboard
  44. Архів позицій альбомів и синглів Megadeth в чартах Великобританії
  45. Количество проданных альбомов группы Megadeth на сайте RIAA
  46. Архів сертифікації Канады
  47. Джон Стікс. «Deth Metal! (1992)» (англійською). The Realms of Deth. Архів оригіналу за 2012-02-16. 
  48. Джон Стікс. «Trial by Fire (1992)» (англійською). The Realms of Deth. Архів оригіналу за 2012-02-16. 
  49. Джон Стікс. «Megadeth vs. Metallica» (англійською). The Realms of Deth. Архів оригіналу за 2012-02-16. 
  50. Номінації та нагороди «Греммі»